Ватове море — Вікіпедія

Ватове море
Wadden Sea [1]
Світова спадщина
Ватове море
53°32′ пн. ш. 6°53′ сх. д. / 53.533° пн. ш. 6.883° сх. д. / 53.533; 6.883
Країна Данія Данія
Нідерланди Нідерланди
Німеччина Німеччина
Тип Природний
Критерії viii, ix, x
Об'єкт № 1314
Регіон Європа і Північна Америка
Зареєстровано: 2009 (33 сесія)
Внесено зміни 2014

Мапа
CMNS: Ватове море у Вікісховищі

Ватове море, часом Ваденське море (нім. Wattenmeer, дан. Vadehavet, нід. Waddenzee, фриз. Waadsee) — назва, прийнята у Північній Європі, для частини Атлантичного океану, мілководна морська ділянка площею близько 10 тис. км², розташована біля узбережжя Данії, Німеччини і Нідерландів. Відокремлене від Атлантичного океану і Північного моря ланцюжком Фризьких островів. Назву «Ватове море» також екстраполюють на інші типові приклади літоралі: затоку Сан-Франциско, Затока Фанді, корейське узбережжя Жовтого моря.

У 2009 році 66 % території Ватового моря було включено у список об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО в Нідерландах і Німеччині як «одна з останніх масштабних природних екосистем припливної зони, в яких природні процеси продовжують функціонувати значною мірою без втручання людини»[2].

Географія[ред. | ред. код]

Низка ват і лагун тягнеться приблизно на 500 км від Ден-Гелдера на південному заході (Нідерланди) до селища Скалінґен (поблизу Есб'єрга) на північному сході (Данія). Займає площу близько 10 тис. км². Включає затоки (лагунного типу) Ваддензе (північна частина колишньої бухти Зейдерзе)[3], Лауверсзе, естуарії річок Емс (бухта Долларт), Везер, Ельби, бухту Ядебузен і частину Гельголандської бухти. Відокремлено від основної акваторії Північного моря пасмом Фризьких (Ватових) островів. У Гельголандській бухті роль бар'єрних виконують острови Альті-Меллум, Шархерн і Тріше.

Найбільша з акваторій, складових Ватового моря, — затока Ваддензе (нід. Waddenzee), розташована між узбережжям Нідерландів і Західно-Фризькими островами. Відокремлено від озера Ейсселмер греблею Афслейтдейк. Включає вати Фризький ват (Friese Wad) і Ґронінґенський ват (Groninger Wad).

Ватове узбережжя Північного моря в основному сформувалося у X—XIV століттях, після того як торф'яні відкладення, раніше відокремлені від океану піщаними дюнами (сьогоденні Фризькі острови), були зруйновані і змиті в результаті штормових припливів води (див. Список повеней в Нідерландах).

Двічі на день море осушується відпливом і наповнюється під час припливу, що являє собою типову літоральну зону. Має значні запаси природного газу. Острови та узбережжя моря оточені літоральними пляжами, під час відпливу вкритими мулом (так званим «ватом»), та є дуже важливим місцем прихистку численних представників тваринного світу, зокрема птахів, для захисту яких тут діє три національних парки. Також на узбережжі моря та островах усіх трьох країн розташовано багато важливих туристичних центрів.

Мілководдя Ваденського моря

Клімат[ред. | ред. код]

Акваторія моря лежить у помірному кліматичному поясі[4]. Над цією частиною моря (як над усією акваторією Північного) увесь рік панують помірні повітряні маси. Переважає західний вітер. Значні сезонні коливання температури повітря. Зволоження достатнє. Цілий рік переважає циклонічна діяльність, погода мінлива, часті шторми. Відносно тепла зима з нестійкою погодою і сильними вітрами; прохолодне літо з більш спокійною погодою[5].

Біологія[ред. | ред. код]

Акваторія моря лежить в екорегіоні Північного моря бореальної атлантичної морської зоогеографічної провінції[6]. Зоогеографічно донна фауна континентального шельфу й острівних мілин до глибини 200 м належить до атлантичної області бореальної зони[7].

Території, що охороняються[ред. | ред. код]

Ватове море омиває три країни: Данію, Нідерланди та Німеччини. Також воно має багату флору і фауну і високу біологічну продуктивність. Особливо важливу роль море відіграє для збереження популяцій тварин північного заходу Європи. Тут виводяться мальки майже всього поголів'я камбали Північного моря; від стану ват залежить центральноєвропейська популяція звичайного тюленя. Кількість перелітних птахів, що зупиняються тут під час щорічних міграцій, за деякими оцінками сягає 20 млн.

Значна частина моря з 1978 охороняється в рамках міжнародного співробітництва Нідерландів, Німеччини і Данії. У 1982 році прийнята Спільна декларація з охорони Ватового моря, у 1997 прийнято Тристоронній план із Ватового моря. Популяція звичайного тюленя охороняється з 1990 року в рамках Угоди щодо збереження тюленів у Ватовому морі.

Відпочинок[ред. | ред. код]

Грязьова хода біля Пітербюрена, Нідерланди

Багато островів Ватового моря стали поширеними місцями відпочинку, починаючи з ХІХ століття. Грязьові ходи[en], тобто піші прогулянки грязьовими обмілинами під час відливу, є особливим видом активного відпочинку цього краю.[8] Це також сприятливе місце для катання на човнах.

У культурі[ред. | ред. код]

Німецька частина Ватового моря була місцем дій роману Ерскіна Чилдерза[en] 1903 року «Загадка пісків»[en] і роману Ельзи Урі[en] 1915 року «Нестекхен у дитячому санаторії»[en].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. * Назва в офіційному англомовному списку
  2. UNESCO World Heritage Centre — Wadden Sea, Italy's Dolomites and Philippines's Tubbataha Reefs Natural Park inscribed on UNESCO's World Heritage List. Архів оригіналу за 19 березня 2014. Процитовано 17 серпня 2013.
  3. Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)
  4. Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів. / Укладач Скуратович О. Я. — К. : ДНВП «Картографія», 2008.
  5. (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
  6. (англ.) Mark D. Spalding et al. Marine Ecoregions of the World: A Bioregionalization of Coastal and Shelf Areas. BioScience Vol. 57 No. 7. July/August 2007. pp. 573—583. doi: 10.1641/B570707
  7. (рос.) Жизнь животных. Том 1. Беспозвоночные. / Под ред. члена-корреспондента АН СССР профессора Л. А. Зенкевича. — М. : Просвещение, 1968. — с. 576.
  8. Tidal flat walking. Wadden Sea World Heritage. Процитовано 23 грудня 2017.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]