Веліхов Євген Павлович — Вікіпедія

Веліхов Євген Павлович
Народився 2 лютого 1935(1935-02-02) (89 років)
Москва, СРСР
Громадянство СРСР СРСР, Росія Росія
Національність росіянин
Діяльність фізик, фізик-ядерник, політик
Галузь атомна фізика
Alma mater фізичний факультет МДУ
Науковий ступінь доктор фізико-математичних наук
Вчене звання професор, Список академіків АН СРСР, академік Російської академії наук, професор[d], академік АН СРСР[d], 1974 і 1991
Науковий керівник Прохоров Олександр Михайлович
Відомі учні Владислав Панченкоd
Знання мов російська
Заклад Курчатовський інститут і МФТІ
Членство Російська академія наук, Академія наук СРСР, ЦК КПРС, Болгарська академія наук, Громадська палата РФ першого складу (2006-2008)d, second Civic Chamber of the Russian Federationd, third Civic Chamber of the Russian Federationd, fourth Civic Chamber of the Russian Federationd, Fifth Civic Chamber of the Russian Federation (2014–2017)d і Національна академія наук Італіїd
Партія КПРС
Нагороди
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Веліхов.

Євге́н Па́влович Ве́ліхов (нар. 2 лютого 1935(19350202), місто Москва, Російська Федерація) — радянський і російський вчений, фізик-теоретик, віцепрезидент АН СРСР і РАН, директор Інституту атомної енергії імені І. В. Курчатова, президент (почесний президент) Національного дослідницького центру «Курчатовський інститут». Кандидат у члени ЦК КПРС у 1986—1989 роках. Член ЦК КПРС у 1989—1990 роках. Депутат Верховної ради РРФСР 10-го скликання. Депутат Верховної Ради СРСР 11-го скликання. Народний депутат СРСР (1989—1991). Доктор фізико-математичних наук (1964), професор (1968). Член-кореспондент Академії наук СРСР (Російської академії наук) (з 26.11.1968). Академік Академії наук СРСР (Російської академії наук) (з 26.11.1974). Герой Соціалістичної Праці (1.02.1985). Герой праці Російської Федерації (30.01.2020).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в родині інженера. Дитячі роки провів у місті Молотовську (тепер — Сєверодвинську) Архангельської області, де працював батько. Закінчив у Москві середню школу № 49 Фрунзенського району.

У 1958 році закінчив фізичний факультет Московського державного університету (МДУ) імені Ломоносова. З 1958 по 1961 рік навчався в аспірантурі МДУ.

З 1961 року працював молодшим науковим співробітником в Інституті атомної енергії імені І. Курчатова; в 1962 році став завідувачем відділом, пізніше обіймав посади завідувача лабораторією та з 1971 року — заступника директора з наукової роботи Інституту атомної енергії імені І. В. Курчатова.

У 1966 році захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора фізико-математичних наук. З 1968 року — професор кафедри атомної фізики, фізики плазми та мікроелектроніки фізичного факультету Московського державного університету імені Ломоносова, в 1973—1988 роках — завідувач кафедрою.

Член КПРС з 1971 року.

У 1971—1978 роках — директор філії Інституту атомної енергії — Магнітної лабораторії АН СРСР (нині — Державний науковий центр РФ Троїцький інститут інноваційних і термоядерних досліджень) в місті Троїцьку Московської області.

У 1972 році заснував на факультеті аерофізики і космічних досліджень Московського фізико-технічного інституту кафедру плазмової енергетики. У 1976 році на базі цієї кафедри в Московському фізико-технічному інституті був заснований новий факультет проблем фізики та енергетики (ФПФЕ). У 1976—1986 роках — декан, з 1986 року — науковий керівник ФПФЕ. У 1981—1988 роках — співголова спільної комісії АН СРСР і Національної академії наук США зі стратегічних питань.

З 1977 року — голова ради молодих вчених і фахівців ЦК ВЛКСМ. З 1980 року — голова програмного комітету «Фізика, хімія і механіка поверхні» при Президії АН СРСР.

З 1978 по 1996 рік — віцепрезидент Академії наук СРСР (РАН). Одночасно з 1985 року — академік-секретар відділення інформатики, обчислювальної техніки і автоматизації АН СРСР.

У 1983—1988 роках очолював Комітет радянських вчених на захист миру, проти ядерної війни.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 1 лютого 1985 року за великі заслуги в розвитку фізичної науки, підготовці наукових кадрів і в зв'язку з п'ятдесятиліттям з дня народження академіку Веліхову Євгену Павловичу присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і золотої медалі «Серп і Молот».

У 1988—1991 роках — директор Інституту атомної енергії імені І. В. Курчатова, у 1992—2015 роках — президент Російського наукового центру «Курчатовський інститут», з 2015 року — почесний президент Національного дослідницького центру «Курчатовський інститут».

На початку 1990-х років Євген Веліхов запропонував створення компанії «Росшельф» на базі «Газпрому» і підприємств атомної підводного кораблебудування для розвідки і видобутку вуглеводнів на Арктичному шельфі Росії, з 1992 по 2001 рік був головою Ради директорів «Росшельф». При його активній підтримці проектувалася і будувалася перша в країні морська льодостійка платформа «Прирозломна», на якій з 2014 року ведуть видобуток нафти в Баренцевому морі.

З 1992 по 2001 рік був головою Ради з технічного проєктування міжнародного термоядерного експериментального реактора ITER, у 2006 році став членом міжнародної Ради (ІТЕР) від Росії. З 2010 по 2012 рік — голова ради ІТЕР, з 2010 року — член Консультативної наукової ради фонду «Сколково».

Ініціатор створення в 2011 році Асоціації сприяння науці (РАСН) і голова її президії. У 2014—2015 роках — президент Міжнародної асоціації економічних та соціальних рад і схожих інститутів (AICESIS), у 2016 році — член президії AICESIS.

У 1991 році Євген Веліхов заснував в Росії відділення міжнародної громадської організації «Досягнення молодих», з 2003 року став членом міжнародної Ради цієї організації. Був також президентом Міжнародного громадського фонду «За виживання і розвиток людства», членом Ради директорів Всесвітньої освітньої асоціації Junior Achievement, президентом російського відділення «Міжнародного центру наукової культури  — Всесвітньої лабораторії».

З 2005 по 2014 рік — секретар Громадської палати Російської Федерації, з 2014 року — її почесний секретар. Член Ради при Президентові Російської Федерації з науки і освіти.

Указом президента Російської Федерації № 70 від 30 січня 2020 роки за особливі трудові заслуги перед державою і народом Веліхову Євгену Павловичу присвоєно звання Героя праці Російської Федерації з врученням знаку особливої ​​відзнаки - золотої медалі «Герой праці Російської Федерації».

Автор понад 200 наукових публікацій, ряду винаходів і відкриттів. Його основні наукові праці стосуються галузі фізики низькотемпературної плазми, магнітної гідродинаміки, проблеми керованого термоядерного синтезу. Головний редактор журналу «Поверхність. Фізика, хімія, механіка» РАН (з 1991), член редколегії ілюстрованого науково-публіцистичного та інформаційного журналу «Наука в Росії».

Іноземний член Болгарської академії наук (1989), почесний член Угорської академії наук (1988), Королівської академії технічних наук Швеції (1981), Дрезденського технологічного університету (НДР, 1988). Почесний громадянин міст Ріно (США) і Пловдив (Болгарія). Медаль імені М. Фарадея (Велика Британія).

22 вересня 1979 року ім'я «Веліхов Євген Павлович» було присвоєно астероїда № 3601.

Нагороди і звання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]
А  Б  В  Г  Д  Е  Є  Ж  З  І  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я 
Двічі Герої • Тричі Герої
Перегляд цього шаблону
  Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Веліхов_Євген_Павлович&oldid=37819680