Верещук Ірина Андріївна — Вікіпедія

Ірина Андріївна Верещук
Віцепрем'єр—  Міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України
Нині на посаді
На посаді з	4 листопада 2021
Президент	Володимир Зеленський
Прем'єр-міністр	Денис Шмигаль
Попередник	Олексій Резніков
Міський голова міста Рава-Руська [1]
9 листопада 2010 — 17 лютого 2015
Попередник	Сопрун Алла Анатоліївна
Наступник	Зінько Микола Любомирович
Заступниця голови Жовківської райадміністрації з гуманітарних питань та зовнішньої політики[1]
червень 2010 — жовтень 2010
Народилася	30 листопада 1979(1979-11-30) (44 роки) Рава-Руська, Нестеровський район, Львівська область, Українська РСР, СРСР
Відома як	політична діячка, юристка
Країна	Україна
Alma mater	ЛНУ ім. І. Франка і Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного
Політична партія	Слуга народу
У шлюбі з	Михайло Кухаренко
Діти	Олег (нар. 2004)
Професія	Народний депутат України
Звання	Старший лейтенант
Релігія	греко-католицькі церкви
Нагороди
Висловлювання у Вікіцитатах
Медіафайли у Вікісховищі

Народний депутат України
9-го скликання
Слуга народу	29 серпня 2019	—	4 листопада 2021

Іри́на Андрі́ївна Верещук, до шлюбу — Луцик (30 листопада 1979(1979-11-30), Рава-Руська, Львівська область) — українська політична й державна діячка, віцепрем'єр-міністр — міністерка з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України з 4 листопада 2021 року^[⇨]. Народна депутатка України IX скликання від партії Слуга народу (29 серпня 2019 — 4 листопада 2021).

Голова підкомітету з державної безпеки та оборони Комітету ВРУ з питань нацбезпеки, оборони та розвідки. Представляла Уряд у ВРУ з 4 вересня до 15 листопада 2019-го^[⇨], була міським головою Рави-Руської (2010—2015)^[⇨]. Кандидатка на посаду міського голови Києва від партії «Слуга народу» на місцевих виборах 2020 року^[⇨].

Біографія[ред. | ред. код]

Цей розділ потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення його перевірності. Будь ласка, допоможіть удосконалити цей розділ, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Зверніться на сторінку обговорення за поясненнями та допоможіть виправити недоліки. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (вересень 2022)

Народилася 30 листопада 1979 року в Рава-Руська, Львівська область.^[2] Батько працював електромеханіком, а мати — продавчинею^[3].

У 1997 році закінчила Рава-Руську середню школу з золотою медаллю.

З 1997 по 2002 рік навчалася у Військовому інституті при Львівській політехніці, який закінчила з відзнакою за спеціальністю «Міжнародна інформація» (спеціаліст з міжнародної інформації, референт-перекладач, офіцер військового управління тактичного рівня).

З 2002 по 2006 рік навчалася на правничому факультеті Львівського університету ім. Франка за спеціальністю «правознавство».

З 2008 по 2010 рік була слухачкою Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. За результатами навчання влітку 2009 року проходила стажування у Секретаріаті Кабінету Міністрів України, після чого була внесена у кадровий резерв працівників КМУ, нагороджена Подякою та Почесною грамотою КМУ.

З 2011 року навчалася в аспірантурі Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, який закінчила з відзнакою.

11 листопада 2015 року захистила дисертацію на тему: «Організаційно-правовий механізм удосконалення адміністративно-територіального устрою України» (за прикладом проведення реформ у Польщі) та здобула кандидатський ступінь з державного управління.

З 2015 по 2016 рік була стипендіаткою Польсько-американського фонду Свободи за програмою ім. Лейна Кіркланда. Під час стажування продовжувала дослідження досвіду реформ децентралізації у Польщі. Успішно захистила дипломну роботу в Центрі Східноєвропейських студій Варшавського університету на тему: «Участь громадян в здійсненні представницької влади в Польщі. Рекомендації для України» та отримала диплом із відзнакою.

У липні 2016 року здобула диплом Національної школи державного управління (пол. Krajowa Szkoła Administracji Publicznej, KSAP).

Особисте життя[ред. | ред. код]

Син Олег від першого шлюбу — студент Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Сікорського»^[4]. Одружена вдруге^[5], із колишнім очільником львівського спецпідрозділу СБУ «Альфа» Михайлом Кухаренком. Чоловік, за словами Верещук, «у вільний від роботи час» силовими засобами допомагав їй опанувати криміногенну ситуацію в Раві-Руській^[6].

Діяльність[ред. | ред. код]

Адміністративна робота[ред. | ред. код]

Після закінчення військового інституту 5 років проходила службу на офіцерських посадах в Збройних Силах України. З травня 2007 по червень 2008 року працювала юристкою Рава-Руської міської ради.

З червня по жовтень 2010 року була заступницею голови Жовківської РДА з гуманітарних питань та зовнішньої політики.

31 жовтня 2010 року обрана міським головою Рави-Руської від партії Сильна Україна (належала олігарху Сергію Тігіпку, через 2 роки влилась у Партію регіонів^[7]), при цьому Верещук у партію не входила.^[8] За підсумками виборів, ЗМІ називали її наймолодшою жінкою, головою міста в Україні (30 повних років)^[9][10][11], проте на тих же виборах мером Нетішина стала 29-річна Ольга Омельчук^[12][13].

На посаді міського голови Рави-Руської Ірина Верещук заявляла про необхідність децентралізації влади, проведення адміністративно-територіальної реформи в Україні, передачі податків місцевим громадам^[14]. Зокрема, місцеве самоврядування в Україні в тому вигляді, яким воно було на початок 2013 року, назвала «місцевим самоврятуванням»^[15].

Виступала за надання прикордонним населеним пунктам спеціального статусу, який сприятиме додатковим надходженням до місцевих бюджетів шляхом збору податків за перетин автомобілями, які перетинають кордон, таких міст, сіл та селищ^[15].

Як міський голова прикордонного містечка здійснювала міжнародну співпрацю, зокрема, з польським містом Томашовим-Любельським^[16], гміною Любичі Королівської, гміною Телятина. За час її перебування на посаді у Раві-Руській реалізовано низку проєктів із залученням коштів ЄС, зокрема, із забезпеченням теплопостачання навчальних закладів міста^{[які?][джерело?]}. Разом з війтом гміни Любичі-Крулєвська (Польща) у листопаді 2013 року ініціювала створення пішо-велосипедного переходу у пункті пропуску «Рава-Руська — Гребенне»^[17].

Неодноразово підтримувала громаду міста у відстоюванні інтересів^[18]. Зокрема, разом з працівниками місцевих шпалопросочувального, спиртового заводів та лісгоспу протестувала проти зміни керівництва підприємств без погодження з колективом^[18].

Після оголошення урядом Азарова—Януковича відмови від підписання Угоди про асоціацію з ЄС, наступного дня, від імені громади Рави-Руської, звернулася до Європейського Союзу із закликом підписати Угоду про асоціацію окремо з Равою-Руською^[19][20].

У травні 2014 року записала відеозвернення до матерів Росії із закликом не допустити війни^[21].

Балотувалась у Верховну Раду України VIII скликання як самовисуванка на позачергових виборах 26 жовтня 2014 року у окрузі № 122, але програла Володимиру Парасюку, зайнявши 6-е місце з підтримкою 4,46 %^[22].

17 лютого 2015 року подала у відставку з посади міського голови Рави-Руської «через постійний тиск і звинувачення псевдопатріотів»^[23]. Напередодні цієї події народний депутат Володимир Парасюк звинуватив очільницю Рави-Руської у корупції та систематичному прогулюванні роботи, натомість Ірина Верещук пообіцяла довести безпідставність звинувачень у суді^[24]. Станом на 2020 рік, судового позову від Верещук так і не було, а звернення до Генпрокуратури від Парасюка не мали результатів^[25].

Після відставки[ред. | ред. код]

У лютому 2016 отримала запрошення та взяла участь у молитовному сніданку^[en] з президентом США Бараком Обамою у Вашингтоні^[26] (загалом того року у сніданку взяло участь 3500 людей зі 140 країн^[27]).

З квітня 2016 року по лютий 2019 року була президентом Міжнародного центру балтійсько-чорноморських досліджень та консенсусних практик^[28][29][30]. Мета і стратегія Центру полягає в тому, щоб на сучасній міждисциплінарної науково-гуманітарній основі виявити та сформувати нові консенсусні практики, конструктивні форми та методи взаємовідносин між країнами Балтійсько-Чорноморського регіону, засновані на діалозі, довірі, злагоді й взаєморозумінні. За словами Верещук центр фінансував підприємець Борис Храновський^[31].

З вересня 2017 року — доцент кафедри політології Національного педагогічного університету ім. Драгоманова.

Діяльність у Верховній Раді[ред. | ред. код]

Депутатка Верховної Раді IX скликання з 2019 року. Членкиня Комітету ВРУ з питань нацбезпеки, оборони та розвідки^[32], голова підкомітету з державної безпеки та оборони^[33].

З 4 вересня^[34] до 15 листопада 2019-го — представниця Уряду у ВРУ^[35]. Склала повноваження в листопаді 2019 року. Перед цим Ірина заявляла, що прем'єр-міністр Олексій Гончарук планував звільнити її за критику держбюджету та дій Кабміну^[36].

Станом на липень 2020 року подала 31 законопроєкт^[37], з яких 6 були прийняті та набули чинності. Також подала 30 поправок до законопроєктів, з них найбільше до закону про оборонні закупівлі. Пропустила 10 засідань, відвідала 105.^[38].

Участь у виборах мера Києва (2020)[ред. | ред. код]

16 липня 2020 року фракція партії «Слуга народу» у ВРУ провела праймеріз серед кандидатів для участі у виборах Київського міського голови, де Верещук перемогла Миколу Тищенка, Олександра Дубінського та інших претендентів, отримавши 87 голосів, у тому числі голос Президента Зеленського^[39][40]. Пізніше вона й стала офіційною кандидаткою на посаду мера Києва від партії^[40].

Протягом передвиборчої кампанії, кандидатка висловлювалася стосовно будівництва метро на Троєщину: спочатку в інтерв'ю виданню «Хмарочос» називала це «дорогою утопією, на якій наживаються підрядники» і пропонувала замінити швидкісними трамваями^[41]. Проте через кілька тижнів змінила думку і стверджувала, що метро таки має бути побудоване^[42].

За підрахунками журналістів Bihus.info, станом на вересень, зовнішня передвиборча агітація Слуги Народу була найдорожчою у Києві (16 млн грн), хоча партія відмовилась від державного фінансування. Керівництво партії пообіцяло оприлюднити джерела коштів у звіті НАЗК наступного року.^[43]

Зрештою, на виборах мера Києва Верещук посіла 5-те місце після Кличка, Попова, Притули та Кучеренка з результатом 5,44 %^[44]. Причинами своєї поразки Верещук назвала низьку оцінку роботи партії «Слуга народу» суспільством, та погану мобілізацію свого електорату^[45]. Окрім цього, вона відзначила деструктивні сили всередині своєї команди, зокрема Миколу Тищенка та Аллу Шлапак^[46].

Робота в уряді[ред. | ред. код]

4 листопада 2021 року Верховна Рада України ухвалила рішення про призначення Верещук Віцепрем'єр-міністром — Міністром з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України. Це рішення підтримало 260 депутатів^[47].

6 грудня 2022 року російське слідство попросило московський суд заочно арештувати Ірину Верещук за нібито «порушення територіальної цілісності Росії». Зокрема, ФСБ направила у Лефортівський суд Москви клопотання про заочний арешт Верещук^[48].

Скандали[ред. | ред. код]

Одним із 6 помічників Ірини Верещук, принаймні до початку 2021 року, був Микола Більченко, який працював помічником Віталія Барвіненка, колишнього члена Партії регіонів. Ірина заявила, що не знала про це^[49].

У вересні 2019 року заявила, що НАТО не має наміру приймати Україну до своїх лав, і тому варто переглянути підхід до відносин з ними^[50][51][52]:

Ми хочемо, але нас не беруть. І ми стукаємо в закриті двері і втрачаємо репутаційно. Нам не можна йти туди, де нас не чекають.

На початку травня 2020 року закликала до вибачень перед загиблими в Одесі 2014 року, що викликало хвилю обурення^[53].

Резонанс у ЗМІ викликало звинувачення Верещук п'ятого Президента України Петра Порошенка у привітанні Путіна з Днем Росії після початку російської агресії^[54], у відповідь на що Порошенко заперечив цей факт і звинуватив Верещук у брехні та поширенні кремлівських фальшивих новин. Верещук пояснила, що інформацію взяла з сайту «24 каналу»^[55], де вона була подана зі слів прессекретаря російського президента Пєскова^[56].

Популяризувала книги підсанкційної секти «АллатРа» та її саму^[57], проте заперечує належність до цієї секти^[58]. Журналісти стверджують, що до «АллатРа» належить її чоловік^[59].

Майновий стан[ред. | ред. код]

На кінець 2018 року Верещук мала у співвласності чотири квартири (дві у Львові, по одній у Броварах та в Раві-Руській)^[60], чотири земельні ділянки та новий автомобіль Toyota Camry^[61]. В Києві проживає в орендованій квартирі^[60].

Була одним із засновників ТОВ «Українська бурштинова біржа»^[62][63], очолювала компанію з 15 травня 2017 року до 27 травня 2019 року^[64], частка власності в підприємстві станом на 2018 рік складала 22,5 %^[60].

Нагороди[ред. | ред. код]

• Орден «За заслуги» III ст. (23 серпня 2022) — за значні заслуги у зміцненні української державності, мужність і самовідданість, виявлені у захисті суверенітету та територіальної цілісності України, вагомий особистий внесок у розвиток різних сфер суспільного життя, відстоювання національних інтересів нашої держави, сумлінне виконання професійного обов'язку^[65];
• Відзнака Президента України — ювілейна медаль «20 років незалежності України» (1 грудня 2011) — за вагомий особистий внесок у соціально-економічний і культурний розвиток України, вагомі досягнення у професійній діяльності, багаторічну сумлінну працю та з нагоди річниці підтвердження всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 року Акта проголошення незалежності України^[66];
• Орден св. Миколая Чудотворця^[67].

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

• Іван Капсамун, Анастасія Руденко (9 серпня 2016). фото Миколи ТИМЧЕНКА. Про зрілість і витримку. День (№141). Ірина Верещук: «Якщо ми хочемо вивести дискусію по Волинській трагедії з політичної площини — потрібні виважені кроки»
• Ірина Верещук (2 жовтня 2016). Про фільм „Волинь“ і не тільки. Детектор медіа. Процитовано 12 березня 2020.
• Ірина Верещук (10 жовтня 2016). Ті, з Рави-Руської. Детектор медіа. Процитовано 12 березня 2020.
• Гість Остапа Дроздова — Ірина Верещук. zik.ua (ВІДЕО: Україна на міжнародній арені. Чому стосунки з партнерами стали прохолоднішими? Навіщо полякам «антибандерівський закон»? І що робити з історією?). 13.02.2018. Процитовано 12 березня 2020.

У месенджерах Телеграм У соціальних мережах Instagram · Facebook Аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво Вікісховище · YouTube Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво Internet Movie Database · Кіноріум Тематичні сайти Google Новини · Чесно Довідкові видання OpenSanctions Нормативний контроль GKG: /g/11b6b8lc4_

п о р Уряд Дениса Шмигаля Прем'єр-міністр України Денис Шмигаль Перший віцепрем'єр-міністр Олексій Любченко Юлія Свириденко Віцепрем'єр-міністри Ірина Верещук Олександр Кубраков Вадим Пристайко Олексій Резніков Ольга Стефанішина Олег Уруський Михайло Федоров Міністри Роман Абрамовський Арсен Аваков Сергій Бессараб Матвій Бідний (в. о.) Юрій Бойко (в. о.) Ольга Буславець (в. о.) Ірина Верещук Юрій Вітренко (в. о.) Герман Галущенко Вадим Гутцайт Ілля Ємець Оксана Жолнович Олександр Камишін Ростислав Карандєєв (в. о.) Ігор Клименко Владислав Криклій Олександр Кубраков Дмитро Кулеба Павло Кухта (в. о.) Марина Лазебна Юлія Лапутіна Роман Лещенко Оксен Лісовий Олексій Любченко Віктор Ляшко Анатолій Максимчук (в. о.) Денис Малюська Любомира Мандзій (в. о.) Сергій Марченко Денис Монастирський Олег Немчінов Ірина Новікова (в. о.) Ігор Петрашко Юрій Полюхович (в. о.) Олександр Порхун (в. о.) Олексій Резніков Павло Рябікін Юлія Свириденко Микола Сольський Максим Степанов Руслан Стрілець Андрій Таран Олександр Ткаченко Ігор Уманський Рустем Умєров Олег Уруський Михайло Федоров Світлана Фоменко (в. о.) Олексій Чернишов Сергій Шкарлет Віталій Шубін (в. о.)