Вестготи — Вікіпедія

Вестготи
Розселення

Вестготи, візіго́ти (лат. Visigothi, Wisigothi, Vesi, Visi, Wesi, або Wisi) — західна гілка кочових готів під час великого переселення народів.

Вестготи засновували нові міста в Західній Європі від доби падіння західної половини Римської імперії до піднесення династії Каролінгів. Багато вестготських назв все ще використовуються в сучасній іспанській та португальській мовах. Проте їхньою найвизначнішою спадщиною вважається Вестготська правжа, кодекс, який послужив основою для судових процедур у правовій системі з моменту християнізації Іберії аж до Пізнього середньовіччя, тобто через століття після знищення Вестготського королівства.

Історія[ред. | ред. код]

Вестготи вперше з'явилися в історії як окреме плем'я в 268, коли вторглися до Римської Імперії на Балканський півострів. Вестготи пройшли через римські провінції Паннонію (Pannonia) та Іллірію (Illyricum) — і навіть загрожували самій Італії[уточнити]. Але влітку вестготам було завдано поразки в битві на місці сучасного італійсько-словенського кордону, а у вересні були розбиті у битві під Найсусом (Naissus).

Протягом наступних 3 років їх було витіснено за Дунай імператорами Клавдієм II і Авреліаном. Проте вони залишилися в колишній римській провінції Дакія, яку Авреліан покинув у 271.

Під тиском гунів у 376 перейшли Дунай, прохаючи римського імператора Валента надати їм місця для поселення. Їм надано місце у Нижній Мезії, але, незадоволені визиском римського чиновництва, вони підняли бунт. У битві під Адріанополем вестготи розбили армію Валента, убивши його.

Імператор Феодосій І залагодив конфлікт, але після його смерті в 395, коли Римську імперію було розділено між його синами на Східну та Західну, вестготи, користуючись непевністю ситуації, почали грабіжницькі походи, спочатку у Грецію, а у 410, очолювані Аларіхом, на Рим, який істотно пограбували.

Вестготське королівство[ред. | ред. код]

Вестготське королівство було західноєвропейською державою в 5-8 століттях, створене спочатку в Галлії, коли римляни втратили контроль над західною половиною своєї імперії, а потім в Іспанії — до 711 року. Протягом короткого періоду вестготи контролювали наймогутніше з військової точки зору королівство Західної Європи[1]. У відповідь на вторгнення вандалів, аланів і свебів у римську Іспанію в 409 році Гонорій, імператор Заходу, заручився допомогою вестготів, щоб відновити контроль над територією. Проте з 408 по 410 рік вестготи завдали стільки шкоди Риму та безпосередній периферії імперії, що майже десятиліття потому провінції змогли внести лише одну сьому від своїх попередніх податків[2].

У 451 брали участь у битві на Каталаунських полях проти гунів у війську римського намісника Галії Аеція.

Розбиті королем франків Хлодвігом у 507, залишили на його користь південну Галію і відійшли в Іспанію.

У 711 після битви при Гвадалете Вестготське королівство біло захоплене та знищене арабами.

Королі вестготів[ред. | ред. код]

Тервінги[ред. | ред. код]

Ці королі та вожді, за винятком Фрітігрена і, можливо, Алавівуса, були язичниками.

Династія Балтів[ред. | ред. код]

Були аріанами.

Позадинастичні королі[ред. | ред. код]

Починаючи з Рекареда І, прийняли християнство, засноване на нікейському символі віри.

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Williams, Mark (2004). The Story of Spain. San Mateo, CA: Golden Era Books. ISBN 978-0-97069-692-2. p. 51.
  2. Heather, Peter (2005). The Fall of the Roman Empire: A New History of Rome and the Barbarians. Oxford and New York: Oxford University Press. ISBN 978-0-19515-954-7. p. 434.