Водійське посвідчення — Вікіпедія

Водійське посвідчення, або посвідчення водія — документ, що посвідчує право фізичної особи на керування транспортним засобом. Для отримання посвідчення водія необхідно пройти необхідне навчання та скласти іспит. Правила і вимоги, що стосуються ліцензування водіїв, варіюються у різних юрисдикціях.

Історія водійських посвідчень[ред. | ред. код]

Перша ліцензія на водіння транспортного засобу була видана винахіднику сучасного автомобіля Карлу Бенцу в 1888 році. Шум і запах його Motorwagen викликав скарги громадян, тому Бенц запросив і одержав письмовий дозвіл управляти своїм автомобілем на дорогах загального користування герцогства Баден.^[1]

Аж до початку XX століття у європейських країнах не видавались ліцензії на керування транспортними засобами.^[1] Вперше обов'язкову ліцензію і тестування запровадили в Прусії 29 вересня 1903 року.^[1] У 1910 році німецький імперський уряд започаткував ліцензування водіїв у національному масштабі, було створено систему випробувань і освіти для водія, яка згодом слугувала моделлю для ліцензування в інших країнах.^[1] Останньою країною, де було запроваджено ліцензування, стала Бельгія, де до 1977 року було можливо придбати і мати ліцензію без проходження іспиту з водіння.^[2]

1928 рік[ред. | ред. код]

В Англії в 1928 році не існує спеціальних дозволів на право керування автомобілем і кожен може керувати автомобілем і мотоциклом.^[3] В СРСР право на керування автомобілем і мотоциклом має лише невеличка група спортсменів, які є професійними водіями, на відміну від США і Англії — де автомобілями керують прості люди.^[3]

В Англії не існує жодних екзаменів для одержання права на їзду: люди просто подають заяву урядові, і за дуже незначну плату отримують водійський листок; в Нідерландах — потрібно лише пред'явити медичне свідоцтво, що ти здоровий; в Бельгії немає жодних свідоцтв на право їзди та не потрібні також і медичні свідоцтва; у Франції необхідне складання практичного іспиту (без теорії) в поліції, а сам іспит є дуже полегшеним; в США ліцензію на водіння видають протягом кількох хвилин на основі письмової, усної, або навіть телефонної заяви.^[4]

В СРСР — дорого^[4] і болісно: СРСР ніби знову переживає «радіозаборонений період», коли дозвіл на радіоприймач коштував багато грошей, часу і нервів.^[4]

Щоб отримати дозвіл на їзду, радянський громадянин повинен:^[4]
1. Пройти психологічне випробування (вартість: 4 рублі);
2. Надати посвідчення із МУУР'а про відсутність судимостей (вартість: 2 рублі);
3. Пред'явити посвідчення особи;
4. Написати заяву в письмовій формі;
Отримати ці документи займає багато часу. Отримання посвідчення із МУУР'а займає місяці, так само займає і потрапляння в чергу по психо-технічному випробуванню.^[4]
Отримавши ці папери:^[4]
5. Теоретичний екзамен в МКХ (вартість: 3 рублі, 25 копійок);
6. Безкоштовний практичний іспит з їзди. Найкоротший строк, за який цей іспит можна скласти, становив близько місяця.

При цьому, за Статистичними даними Центрального Статистичного управління СРСР у 1928 рік число автомобілів в експлуатації у Великій Британії становило 1 023 700 одиниць, Франції — 891 000, коли в СРСР — 20 600; число жителів на 1 автомобіль у Великій Британії становило 34 осіб, Франції — 46, СРСР — 7 000.^[5]

Україна[ред. | ред. код]

Офіційна назва згідно з ПДР — посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії^[6][7].

Цифрова версія[ред. | ред. код]

У 2020 році в Україні для всіх громадян стала доступна цифрова версія їхнього водійського посвідчення в додатку державних послуг Дія. Відтоді зникла потреба мати з собою картку чи свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. Їх замінив QR-код, що генерується в додатку, та може бути перевірений на чинність працівником поліції. Таким чином Україна приєдналася до 10 країн світу, що першими впровадили подібну послугу.^[8]

Корупційні зловживання[ред. | ред. код]

В 2010-х роках в Україні спостерігалася корупційна практика купівлі водійських посвідчень.^[9][10] За різними оцінками водійське посвідчення купили від 49,6% до 90% українських водіїв.^[11][12][13]

Можливістю купити водійське посвідчення в Україні користуються також мешканці сусідніх країн, зокрема, Польщі.^[14][15]

Категорії транспортних засобів[ред. | ред. код]

Відповідно до чинного законодавства, залежно від їх типів і призначення, виділяють 14 видів категорій транспортних засобів, керування якими дозволено при наявності у водія відповідного посвідчення водія:

А1 — мопеди, моторолери та інші двоколісні (триколісні) транспортні засоби, які мають двигун з робочим об'ємом до 50 куб. сантиметрів або електродвигун потужністю до 4 кВт;

А — мотоцикли, у тому числі з боковим причепом, та інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об'ємом 50 куб. сантиметрів і більше або електродвигун потужністю 4 кВт і більше;

В1 — квадро- і трицикли, мотоколяски та інші триколісні (чотириколісні) транспортні засоби, дозволена максимальна маса яких не перевищує 400 кілограмів;

В — автомобілі, дозволена максимальна маса яких не перевищує 3500 кілограмів (7700 фунтів), а кількість сидячих місць, крім сидіння водія, — восьми, состав транспортних засобів з тягачем категорії B та причепом, повна маса якого не перевищує 750 кілограмів.^[16]

С1 — призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена максимальна маса яких становить від 3500 до 7500 кілограмів (від 7700 до 16500 фунтів);

С — призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена максимальна маса яких перевищує 7500 кілограмів (16500 фунтів);

D1 — призначені для перевезення пасажирів автобуси, в яких кількість місць для сидіння, крім сидіння водія, не перевищує 16;

D — призначені для перевезення пасажирів автобуси, в яких кількість місць для сидіння, крім сидіння водія, більше 16;

ВЕ, С1Е, СЕ, D1E, DE — состави транспортних засобів з тягачем категорії В, С1, С, D1 або D, яким водій має право керувати, але який не належить до зазначених категорій составів транспортних засобів;

Т — трамваї та тролейбуси^[7].

Вікові обмеження[ред. | ред. код]

Право на керування транспортними засобами надається з такого віку:^[17]

• з 16 років — категорії А1, А;
• з 18 років — категорії В1, В, С1, С;
• з 19 років — категорії BE, C1E, СЕ;
• з 21 року — категорії D1, D, D1E, DE, Т.

США[ред. | ред. код]

В США водійське посвідчення носить назву «ліцензія водія».

Саудівська Аравія[ред. | ред. код]

У Саудівській Аравії жінкам заборонялося кермувати автомобілем з 1950-х років до 24 червня 2018 року, коли ця країна стала останньою у світі, що скасувала подібну заборону. До 2013 року жінкам там заборонялося навіть водити велосипед^[18].

Див. також[ред. | ред. код]

• Європейське водійське посвідчення
• Міжнародне посвідчення водія
• Правила дорожнього руху України
• Автомобільна школа
• Головний сервісний центр МВС України

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

• Як отримати посвідчення водія вперше [Архівовано 1 травня 2019 у Wayback Machine.], Головний сервісний центр МВС України

п о р Транспорт України Управління Міністерство інфраструктури Наземний Автомобільний Автошляхи Водійське посвідчення Дорожні знаки Номерні знаки Залізничний Трубопровідний Повітряний Авіакомпанії Аеропорти Цивільна авіація Водний Водні шляхи Порти Судноплавство Громадський Міський Категорія • Економіка • Зв'язок