Тихий Володимир Вікторович — Вікіпедія

Тихий Володимир Вікторович
Зображення
Володимир Тихий на Одеському міжнародному кінофестивалі, 2014
Володимир Тихий на Одеському міжнародному кінофестивалі, 2014
Дата народження 25 лютого 1970(1970-02-25) (54 роки)
Місце народження Червоноград, Львівська область, Українська РСР, СРСР
Громадянство Україна Україна
Alma mater Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
Професія кінорежисер, сценарист, продюсер
Членство НСКУ
Нагороди Національна премія України імені Тараса Шевченка
IMDb ID 1543906
CMNS: Тихий Володимир Вікторович у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Тихий.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Тихий Володимир.

Володимир Вікторович Тихий (25 лютого 1970, Червоноград, Львівська область, УРСР) — український кінорежисер, сценарист та продюсер документальних та ігрових фільмів.[1][2]

Один з творців кіномистецьких проєктів: «Мудаки. Арабески», «Україно, Goodbye!» та «Вавилон'13». Серед найвідоміших документальних повнометражних фільмів режисера — «Євромайдан. Чорновий монтаж» (2014), «Сильніше, ніж зброя» (2014) та «Бранці» (2016), серед найвідоміших ігрових повнометражних фільмів режисера — «Зелена кофта» (2013) та «Брама» (2017).

Член Національної Спілки кінематографістів України[3].

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 25 лютого 1970 року у Червонограді Львівської області. Після закінчення школи Володимир вступив у 1987 році в Червоноградський гірничий технікум. У 1989 — 1991 роках служив у радянській армії у морській авіації, був дислокований в Білорусі.[4]

Згодом, у 1992 році, вступив до Київського державного інституту театрального мистецтва імені Карпенка-Карого на режисерський факультет. Завершив навчання в 1997 році. Працював на телестудіях «Студія 1+1», «Данаприс-фільм», був режисером, досить відомої на той час, передачі «СВ-шоу» з Вєркою Сєрдючкою.[5]

Свою кар'єру розпочав як режисер телефільмів та телесеріалів. Згодом змінив фокус на документалістику і, врешті-решт, остаточно перейшов до зйомок повнометражних художніх фільмів. У більшості стрічок є режисером та сценаристом власних фільмів. Винятком є фільм «Сьомий маршрут» (1997), де Тихий виступив лише як співавтор сценарію.[6]

Один з творців кіномистецьких проєктів «Мудаки. Арабески», «Україно, Goodbye!» та «Вавилон'13». У 2018 році за цикл історико-документальних фільмів про Революцію гідності став одним з переможців Національної премії України імені Тараса Шевченка.[7].

Особисте життя[ред. | ред. код]

У 1996[уточнити] році одружився з однокурсницею Юлією Шашковою. Подружжя має двох дітей: доньку Аню (1996 р. н.) та сина Тимофія (2002 р. н.).[4]

Громадська позиція[ред. | ред. код]

Виступав на підтримку ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова.[8][9]

Фільмографія[ред. | ред. код]

Серед доробку Володимира Тихого є наступні стрічки:[10][11][12][5]

Телефільми
Телесеріали
  • 2003—2004: 12-серійний серіал «Весела компанія» (рос. "Веселая компания"), режисер-постановник
  • 2005—2005: 8-серійний серіал «Навіжена» (рос. "Сумасбродка"), режисер-постановник
Короткометражні фільми
Документальні фільми
Повнометражні фільми
  • 2000: «Мийники автомобілів» (рос. «Мойщики автомобилей»), повнометражний художній фільм, драма, сценарист та режисер.
  • 2013: «Зелена кофта», повнометражний художній фільм, трилер, режисер
  • 2017: «Брама», повнометражний художній фільм, фантастика, режисер.
  • 2019: «Наші Котики», повнометражний художній фільм, комедія, режисер.

Нагороди[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  1. ↑ Каталог Київського Міжнародного кінофестивалю «Молодість». Київ, 2000. — С.67;
  2. ↑ а б Тихий Володимир Вікторович // Комітет з національної премії України імені Тараса Шевченка, 2018
  3. ↑ Національна спілка кінематографістів України. www.ukrkino.com.ua. Архів оригіналу за 15 січня 2017. Процитовано 22 грудня 2021.
  4. ↑ а б Володимир Тихий замість жінки свариться з папугою [Архівовано 29 липня 2018 у Wayback Machine.] // Gazeta.ua, 9 січня 2008
  5. ↑ а б О. В. Безручко. Кінопедагогічна діяльність М. Г. Іллєнка // Культура і сучасність. — 2013. — № 1. — С. 126—131
  6. ↑ Володимир Тихий [Архівовано 29 липня 2018 у Wayback Machine.] // Енциклопедія «кіно-кола», 2008
  7. ↑ а б Указ Президента України від 7 березня 2018 року № 60/2018 «Про присудження Національної премії України імені Тараса Шевченка»
  8. ↑ Чим більше ми підтримуємо Олега Сенцова, тим більше виборюємо незалежність України, — Тихий [Архівовано 1 серпня 2018 у Wayback Machine.] // Громадське радіо, 23.05.2018
  9. ↑ Активісти під офісом Медведчука вимагали дій для звільнення політв'язнів [Архівовано 1 серпня 2018 у Wayback Machine.] // Радіо Свобода, 01.08.2018
  10. ↑ Володимир Тихий на сайті проєкту «Україно, Goodbye!», 2011
  11. ↑ Володимир Тихий // Сценарна майстерня, 2018
  12. ↑ Мийники автомобілів [Архівовано 11 січня 2018 у Wayback Machine.] — Енциклопедія «Кіно-коло»

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Тихий Володимир Вікторович
Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Тихий_Володимир_Вікторович&oldid=41399772