Воронін Прохір Данилович — Вікіпедія

Воронін Прохір Данилович
Псевдонім	В-н П.,У-на, Т. Р., Прохор, Ворон-Вороніцький, Данилович П., Прохорець, Цвіркун Запічний
Народився	3 липня 1885; Цвіжин
Помер	25 квітня 1940 (54 роки); Київ
Громадянство	Російська імперія → СРСР
Діяльність	письменник
Діти	Вороніна Галина Прохорівна

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Воронін.

Про́хор Дани́лович Воро́нін (з народження Воронин; псевдоніми В-н П.,У-на, Т. Р., Прохор, Ворон-Вороніцький, Данилович П., Прохорець, Цвіркун Запічний та ін.; 21.06 (03.07)1885, Цвіжин, тепер Вінницького району Вінницької області — 24.04.1940, Київ) — український прозаїк, драматург, перекладач. Батько скульпторки Галини Вороніної, дід Лесі Ворониної.

Життєпис[ред. | ред. код]

Був членом спілки селянських письменників «Плуг». Перебував в добрих творчих стосунках із Г. Хоткевичем, С. Васильченком, М. Рильським та іншими. Закінчив Тиврівську духовну бурсу (1902), навчався в Подільській духовній семінарії, звідки був виключений за належність до революційного гуртка. Учителював у сільських школах Брацлавського, Ольгопільського повітів (1905—1914), був кореспондентом газети «Рада», секретарював у Харківському університеті. Після революції 1917 кореспондент газети «Червоне село» (Черкаси), «Червоний край» (Вінниця, 1921—1924), харківської газети «Вісті» (1927—1937). В 1937 переїхав до Києва.

Творчість[ред. | ред. код]

Автор книг «На зажинках» (1906), «Як я виграв у товариша вчителя самовара» (1909), «Той самий» (1911), «Щасливий день Флора», «На зажинках», «Радивонка» (всі — 1927), автор неопублікованих комедій «Що наробив виклик» (1923), «Репетитор і жених» (1924), повісті «Іржа і кров» (1935), ряду перекладів творів Д. Маміна-Сибіряка, М. Горького, В. Іванова, К. Треньова, О. Дроздова, І. Новикова та інших. Окремі твори П. Вороніна зберігалися в дослідника Ф. Т. Кириченка, а також в Інституті рукописів НБУ імені В. Вернадського.

Родина[ред. | ред. код]

Онука Леся Воронина також письменниця, дружина письменника Євгена Гуцала.

Література[ред. | ред. код]

Мацько Віталій. «України слово невмируще», Кам'янець-Подільський вісник. — 1991, 3 квітня;
Мацько Віталій. Воронін Прохор Данилович // Віталій Мацько. Літературне Поділля. — Хмельницький, 1991. — С.16: У цьому ж виданні вміщено «Передсмертний лист П. Вороніна до М. Рильського» (с.76) і світлину Прохора Вороніна (с.99).

Джерела[ред. | ред. код]

Леся Воронина: «Сучасні діти не такі дресировані, як були ми» [Архівовано 18 травня 2011 у Wayback Machine.]
Прес-центр^{[недоступне посилання з травня 2019]}