Всеукраїнський робітничий з'їзд 1918 — Вікіпедія

Всеукраїнський робітничий з'їзд 1918 — з'їзд, що відбувся нелегально 13–14 травня у Києві, його скликала Всеукраїнська Рада робітничих депутатів. Через заборону проведення з'їзду гетьманською владою на нього прибуло лише бл. 200 депутатів – представників восьми соціалістичних партій, які очолювали робітничий рух в Україні: УСДРП, УПСР, РСДРП (меншовиків), більшовиків, російських есерів (див. Партія соціалістів-революціонерів), Бунду, Об'єднаної єврейської соціалістичної робітничої партії, Польської соціалістичної партії. Проходив за скороченою програмою: 1) поточний політичний момент;
2) утворення всеукраїнського організаційного центру.

Делегати засудили гетьманський переворот 1918, визначили цілі робітників у боротьбі з режимом П.Скоропадського за відновлення УНР, скликання Українських Установчих зборів, за передачу землі селянам без викупу, національно-персональну автономію тощо. Спроби більшовиків та лівої частини УСДРП закликати до боротьби за соціалістичну революцію та встановлення радянської влади в Україні не знайшли підтримки делегатів. Вони висловилися за самостійну Україну й відмовилися від орієнтації на РСФРР.

На відміну від Всеукраїнського селянського з'їзду 1918, який закликав селян до повстання, робітн. з'їзд висловився за мирні, легальні форми боротьби: агітація, пропаганда, страйки. Для координації дій робітн. класу в боротьбі проти режиму П.Скоропадського ухвалено створити Всеукр. робітн. центр та обрано орг. комісію для його утворення.

• Всеукраїнський робітничий з'їзд 1917

• Хміль I.В. Всеукраїнський робітничий з'їзд 1918 [Архівовано 20 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.