French
DeutschВтрати силових структур внаслідок російського вторгнення в Україну (16 червня — 30 червня 2022) — Вікіпедія
У статті наведено список втрат українських військовослужбовців у російсько-українській війні, починаючи з 16 червня 2022 року по 30 червня 2022 року (включно).
 | Втрати з українського боку публікуються в обмеженому форматі та з затримкою! Перевага віддається офіційній інформації, озвученій органами виконавчої влади та відповідними Указами Президента України[1]. |
Усі списки[ред. | ред. код]
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Список загиблих з 16 по 30 червня 2022 року[ред. | ред. код]
| № | Світлина Емблема | Прізвище, ім'я, по-батькові | Про особу | Дата смерті | Обставини смерті | |
|---|---|---|---|---|---|---|
16 червня[ред. | ред. код] | ||||||
| 7239 |  |  Мазін Сергій Петрович | м. Олешки Херсонська область. Підполковник, командир 1601-го зенітного ракетного дивізіону 160 ЗРБр. Народився в сім'ї військовослужбовця. 2002 року вступив до ХНУПС імені Івана Кожедуба. З 2007 по 2018 рік пройшов шлях від начальника відділення бойового управління до командира стартової батареї зенітного ракетного дивізіону 160 ЗРБр. З 2018 по 2019 рік проходив службу на посаді заступника командира дивізіону з озброєння 201 ЗРБр. 2019 року призначений на посаду командира 1601-го зенітного ракетного дивізіону 160 ЗРБр. З початком російського вторгнення в Україну виконував бойові завдання із захисту повітряного простору Черкаської і Сумської областей. | 16 червня 2022 | Загинув в кабіні бойового управління ЗРК в результаті ракетного удару з території росії під час виконання завдання з охорони повітряного простору України поблизу с. Терешківки на Сумщині[2]. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно)[3]. | |
| 7240 | | Губін Олексій Володимирович | 29 років, с. Таранівка Зміївський район Харківська область. Капітан, начальник штабу — перший заступник командира 1601-го зенітного ракетного дивізіону 160 ЗРБр. 2010 року закінчив Таранівську ЗОШ І-ІІІ ст. Випускник фізико-математичного факультету ХНПУ імені Г. С. Сковороди за спеціальністю «Фізика». Під час навчання закінчив військову кафедру ХНУПС імені Івана Кожедуба за спеціальністю «Протиповітряна оборона». Після закінчення військової кафедри був призваний до ЗС України і проходив військову службу в м. Одесі. Учасник АТО. За час служби отримав 5 військових нагород. Після початку російського вторгнення в Україну мав безліч військових відряджень. Залишилася сестра і батьки. | 16 червня 2022 | Загинув в кабіні бойового управління ЗРК в результаті ракетного удару з території росії під час виконання завдання з охорони повітряного простору України поблизу с. Терешківки на Сумщині[4]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[3]. | |
| 7241 |  | Бойко Ігор Валерійович | 19 червня 1991, мешканець с. Томашпільський район Вінницька область. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Був гравцем Української Ліги Американського Футболу, ексгравець «Вінницьких вовків» і «Київських патріотів». | 16 червня 2022 | Загинув внаслідок вибухової травми під час виконання бойового завдання біля села Оріхове Донецької області[5]. | |
| 7242 |  | Себастіян Василь Іванович («Сова») | 10 січня 1973, с. Яківка Івано-Франківська область. Січовик 49-го стрілецького батальйону «Карпатська Січ». Будівельник. Брав участь у боях за Ірпінь. | 16 червня 2022 | Загинув у боях з російськими окупантами в Ізюмському районі, що на Харківщині[6]. | |
| 7243 | | Селиванов Марк Сергійович («Марк») | 16 листопада 2000, м. Лисичанськ Луганська область. Січовик 49-го стрілецького батальйону «Карпатська Січ». Інженер нафтопромисловості, зброяр. З 2014 року мешкав у м. Києві. 2018 року вступив у Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу. Захоплювався військовою справою. | 16 червня 2022 | Загинув у боях з російськими окупантами в Ізюмському районі, що на Харківщині[7]. | |
| 7244 | | Плахотін Віталій | 20 років, с. Максимівка (Красноградський район) Харківська область. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). До 9 класу навчався у Костянтинівському ліцеї. З перших днів російського вторгнення в Україну став на захист України, брав участь в обороні Слов'янська та Бахмута. | 16 червня 2022 (орієнтовно) | Загинув на Донбасі, коли під час бою заховався під мостом, і туди влучив снаряд[8]. | |
| 7245 | | Темчишин Олександр | 24 роки. Мешканець с. Веселий Хутір Золотоніський район Черкаська область. Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). | 16 червня 2022 (орієнтовно) | З 16 червня вважався зниклим безвісти під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Долина Краматорського району на Донеччині. 24 червня в ході зачистки даної території нашими військами був знайдений загиблим. Похований в рідному селі[9]. Указом президента його посмертно нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня. | |
| 7246 | .svg) | Мехеда Сергій Олександрович | 40 років, м. Кременчук Полтавська область. Капітан, штурман вертолітної ланки 18 ОБрАА. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (26.03.2022). | 16 червня 2022 | Загинув при виконанні бойового завдання в результаті ворожого обстрілу та падіння вертольоту Мі-8МТ поблизу с. Адамівка Донецької області[10]. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» II ступеня (посмертно)[11]. | |
| 7247 |  | Андрієнко Михайло | 16 грудня 1988, м. Часів Яр Донецька область. Військовослужбовець Сил ТрО ЗС України міста Києва (підрозділ — не уточнено). З часом переїхав з родиною до м. Бахмуту, де закінчив НВК № 11. Вищу освіту отримав в Українській інженерно-педагогічній академії на електротехнологічному факультеті за фахом «Експлуатація та ремонт промислового транспорту». 2010 року став першим членом всеукраїнського об'єднання «Свобода» у Бахмуті. До 2014 року працював у Бахмуті на меблевій фабриці «Бахмут Фернічер». А після того, як виробництво зупинили через гібридну війну Росії, перебрався до Києва та працював там. 25 лютого 2022 року пішов добровольцем у тероборону Києва. | 16 червня 2022 | Загинув під час виконання бойового завдання від кульових поранень на Київщині, за кількадесят кілометрів від білоруського кордону[12]. | |
| 7248 |  | Федоренко Іван Сергійович | 30 років, с. Корделівка Вінницька область. Старший солдат, зв'язківець 8-го полку оперативного призначення НГУ. Учасник АТО. З початком російського вторгнення в Україну добровольцем пішов на фронт. | 16 червня 2022 | Загинув під час виконання бойового завдання в районі м. Сіверськодонецька Луганської області[13]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[14]. | |
17 червня[ред. | ред. код] | ||||||
| 7249 | | Рудзинський Євген Вікторович | 1988, 34 роки, мешканець м. Золотого Луганської області. Старший солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Сім'я Євгена через російське вторгнення в Україну вимушено переїхала до м. Яремче, де мешкала у ліцеї № 1. На військову службу був призваний 6 червня 2022 року. | 17 червня 2022 | Загинув в результаті ворожого артилерійського обстрілу поблизу м. Лисичанська Луганської області[15]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[16]. | |
| 7250 |  | Бойченко Сергій Вікторович | 49 років, м. Скадовськ Херсонська область. Майор служби цивільного захисту, головний інспектор 19-ї Державної пожежно-рятувальної частини Скадовського районного сектору ДСНС України у Херсонській області. | 17 червня 2022 | 17 червня пішов обстежувати місце вибуху в Скадовському морському торговельному порту. Обстеживши локацію, де стався вибух, Сергій на декілька кварталів від'їхав від порту, коли його автомобіль зупинили і викрали окупанти. Того ж дня ввечері російські військові привезли до станції швидкої допомоги тіло закатованого пожежника[17]. | |
| 7251 |  | Бонковський Анатолій Анатолійович | 36 років, с. Дідовичі Новоград-Волинського району Житомирської області. Солдат, військовослужбовець 95 ОДШБр. 25 лютого 2022 року вступив до лав оборони Новоград-Волинської територіальної громади с. Дідовичі. На початку квітня цього року вирішив добровільно захищати рідну землю і 5 квітня був призваний до військової частини А0281 відділення охорони взводу охорони роти управління батальйону управління. Сказав, що це єдино правильне рішення справжнього чоловіка, патріота своєї країни в умовах війни. | 17 червня 2022 | З 19 квітня по 17 червня 2022 року пройшов пекло бойових дій в Донецькій області на нульовій позиції, де ворог наступав у напрямку Ізюм — Слов'янськ. Біля с. Долина Слов'янського району Донецької області стримував ворога до свого останнього подиху. Загинув 17 червня 2022 року під час виконання бойового завдання по захисту України в районі н.п. Краснопілля Слов'янського району Донецької області, де ворог вів розвідку боєм, безперестанку застосовував артилерію в районі цього населеного пункту. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)[492] | |
| 7252 |  | Гаврилов Антон Аркадійович | 21 червня 1988, Сімферополь. Проживав у Львові на Сихові. Після завершення навчання служив солдатом у лавах 80-ї окремої десантно-штурмової бригади десантно-штурмових військ Збройних сил України. Із початком агресії РФ, виконував бойові завдання у зоні проведення АТО. Боровся з окупантами із перших днів повномасштабного вторгнення російської федерації. Боронив Україну у лавах 80-ї окремої десантно-штурмової бригади десантно-штурмових військ Збройних сил України. У мирний час працював оператором на автозаправній станції[18]. | 17 червня 2022 | Загинув у Слов'янську в боях з російськими окупантами. Чин похорону відбувся 22 червня в Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла у Львові. Похований Личаківському кладовищі. | |
| 7253 | | Садовий Зіновій Миколайович | 10 квітня 1974, с. Тучне Львівської області. Закінчив Перемишлянське професійне училище за спеціальністю «столяр». Проходив військову службу у саперних військах у місті Новоград-Волинському. У мирний час певний період працював за кордоном, а також на підприємствах «Електроконтакт-Україна» та Агрофірма «Дзвони». Після повномасштабного вторгнення росії на територію України пішов добровольцем на війну. Проходив службу у лавах 80-ї окремої десантно-штурмової бригади[19][20]. | 17 червня 2022 | Загинув у боях з російськими окупантами біля села Богородичне на Донеччині. Чин похорону відбувся 21 червня в Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла у Львові. Похований Личаківському кладовищі[21]. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)[22]. | |
| 7254 | | | Військовослужбовці ЗС України. | 17 червня 2022 | (для доповнення за 17 червня 2022 року) | |
18 червня[ред. | ред. код] | ||||||
| 7253 |  | Наконечний Павло Юрійович («Історик») | 25 років, м. Черкаси. Військовослужбовець ССО ЗС України (підрозділ — не уточнено). Взяв собі псевдонім «Добротворський»[23]. Співзасновник ГО і табору «Поклик яру»[24]. Закінчив історичний факультет НПУ ім. М. П. Драгоманова. Працював учителем історії у київській спеціалізованій школі № 7. У перший же день російського вторгнення в Україну пішов у військо[25]. | 18 червня 2022 | Загинув зранку від мінометного обстрілу під час бойового виходу у Херсонській області. Перед цим його група успішно виконала одне із завдань[26] За іншими даними загинув від артилерійського обстрілу на Херсонщині[27]. | |
| 7254 | | Димид Артем Михайлович («Курка»)
| 4 липня 1994, м. Львів. Старший матрос, військовослужбовець ВМС ЗС України (підрозділ — не уточнено). Син іконописиці Іванни Крип'якевич-Димид та першого ректора Українського католицького університету, капелана Майдану Михайла Димида, правнук українського історика Івана Крип'якевича та підпільного священника Артемія Цегельського. | 18 червня 2022 | Загинув вранці в результаті мінометного обстрілу під час бойового виходу в селі Біла Криниця, Баштанський район, Миколаївська область. Перед цим його група успішно виконала одне із бойових завдань[28]. | |
| 7255 | |  Алуда Звіадаурі | 42 роки, Грузія. Військовослужбовець чеченського батальйону у складі ЗС України (підрозділ — не уточнено). | 18 червня 2022 | Загинув поблизу м. Лисичанська на Луганщині. Отримав кулю у спину, коли намагався евакуювати пораненого побратима[29]. | |
| 7256 | |  Анхель Адровер | 22 роки, Манакор, провінція Балеарські острови Іспанія. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). | 18 червня 2022 | Обставини загибелі точно не відомі (місце — не уточнено)[30]. | |
| 7257 | | Серпень Олександр | Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). | 18 червня 2022 (орієнтовно) | Під час бою від влучання ворожого снаряду був завалений уламками стін будинку. Побратими змогли відкопати Олександра, але під час медичної евакуації він помер в автомобілі[31]. | |
| 7258 | .png) | Андрійчук Володимир («Бармен») | 10 березня 1990, м. Коломия Івано-Франківська область. На початку російського вторгнення в Україну, Володимир знаходився у Польщі. Він повернувся для захисту Україну. Звільняв Бучу, Гостомель і Ірпінь. Захищав Рубіжне, тримав оборону м. Сіверськодонецька. Залишився 8-ми річний син. | 18 червня 2022 | Загинув від тяжких поранень, отриманих у нерівному бою при захисті м. Сіверськодонецька[32]. | |
| 7259 | | Вервега Микола Васильович  | 2 січня 1970, с. Микуличин Івано-Франківська область. Старший сержант, військовослужбовець Збройних Сил України (підрозділ — не уточнено), герой російсько-української війни. Микола Вервега пройшов Майдан і відразу рушив на схід захищати Україну від московських загарбників. Після отриманих на фронті травм та лікування очолював "Яремчанську спілку інвалідів АТО". | 18 червня 2022 | Загинув при обороні м. Лисичанська[33]. | |
| 7260 | | Гладкий Назарій Степанович («Морфік») | 4 червня 2000, с. Залип'я Івано-Франківська область. Січовик 49-го стрілецького батальйону «Карпатська Січ». Закінчив 57-й ліцей імені Короля Данила Галицького та був студентом НУ «Львівська політехніка». До російського вторгнення в Україну займався регбі,а після його початку почав активно волонтерити та був членом БО «Українська студентська ліга»: забезпечував військовослужбовців амуніцією, ліками та продуктами харчування, витрачав майже всі свої кошти на закупівлю гуманітарної допомоги, прихистив у своїй квартирі 11 біженців. 12 червня 2022 року, як доброволець долучився до «Карпатської Січі». | 18 червня 2022 | Загинув у боях з російськими окупантами в Ізюмському районі, що на Харківщині[34]. | |
| 7261 | | Василишин Максим («Паджеро») | 18 років, м. Новий Розділ Львівська область. Солдат, оператор відділення безпілотних авіаційних комплексів розвідувального взводу розвідувальної роти 49-го стрілецького батальйону «Карпатська Січ». Навчався на 1 курсі факультету міжнародних економічних відносин та інформаційних технологій Львівського торгово-економічного університету. З першого дня повномасштабного вторгнення приєднався до самооборони Львова. Брав участь в обороні Київщини. Після звільнення Київщини перейшов до 49-го окремого стрілецького батальйону «Карпатська Січ» Збройних сил України. | 18 червня 2022 | Загинув під час виконання бойового завдання в районі села Вірнопілля Харківської області[35]. | |
| 7261 |  | Антонюк Сергій Сергійович | 11 квітня 1975, с. Шкроботівка Кременецький район Тернопільська область. Солдат, військовослужбовець 68 ОЄБр. Працював охоронцем ТОВ «Шумськ-агро». До ЗС України був призваний 6 березня 2022 року. Залишилася мати, сестра, дружина та син. | 18 червня 2022 | Загинув в боях з російськими окупантами на Донеччині разом із односельцем Анатолієм Яцюком[36]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[37]. | |
| 7262 | | Яцюк Анатолій Іванович | 24 лютого 1988, с. Шкроботівка Кременецький район Тернопільська область. Солдат, військовослужбовець 68 ОЄБр. Після закінчення школи проходив строкову військову службу. Офіційно не працював, виконував ремонти в житлових будинках. З початком російського вторгнення в Україну був призваний до складу ЗС України. | 18 червня 2022 | Загинув в боях з російськими окупантами на Донеччині разом із односельцем Сергієм Антонюком[36]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[37]. | |
| 7263 |  | Рубан Максим Юрійович («Рубен») | 21 рік, с. Звірове Донецька область. Солдат, старшина взводу 503 ОБМП. П’ять років тому закінчив Піщанський загальноосвітній навчальний заклад, після чого здобув освіту в Покровському професійному ліцеї № 38. 2019 року працевлаштувався на «ШУ «Покровське». Протягом двох років здобував професію стрільця-санітара у 65-му окремому береговому ракетному дивізіоні. | 18 червня 2022 | Загинув разом з Олександром Локтєвим в результаті влучання танкового снаряду в бою поблизу м. Авдіївки на Донеччині[38]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[39]. | |
| 7264 | | Локтєв Олександр Сергійович («Махно») | 1987, м. Мирноград Донецька область. Матрос, навідник відділення морської піхоти взводу морської піхоти роти морської піхоти 503 ОБМП. Більше 40 днів брав участь в обороні Маріуполя, після чого зумів вийти з оточення. | 18 червня 2022 | Загинув разом з Максимом Рубаном в результаті влучання танкового снаряду в бою поблизу м. Авдіївки на Донеччині[40]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[41]. | |
| 7265 | | Передерій Віталій («Дєд») | 31 рік, с. Козаче Черкаська область. Старший солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). У ЗС України з 2015 року. | 18 червня 2022 | Загинув під час виконання бойового завдання внаслідок ворожого ракетного обстрілу біля міста Торецьк Донецької області[42]. | |
| 7266 | Копчак Юрій Михайлович(«Кекс») | 21 квітня 1995, м. Самбір, Львівської області. Навчався у Cамбірській гімназії та школі №9. Потім навчався в Львівському медичному коледжі "Монада" за спеціальністю "зубний технік", працював з батьком в області стоматології. Під час Революції Гідності перебував на столичному Майдані з членами Самбірського осередку партії "Свобода". Розробляв вебсайти та програми для партії. Був представником футбольного клубу "Самбір" з 2010-го року. З початком повномасштабного вторгнення став на захист України від ворожої навали. Оформив добровільно співпрацю з ССО, але не дочекавшись виклику, в березні вирушив з хлопцями до Києва, де став добровольцем у «Братстві». У травні приєднався до лав ЗСУ - батальйон "СКАЛА" в/ч А0891, беручи участь в боях на Харківському напрямку. Займався аеророзвідкою, за допомогою дронів виявляв позиції ворога, корегував артилерію. Також розробляв програми для дронів. | 18 червня 2022 | Загинув при виконанні бойового завдання, під час обстрілу з ворожого танка неподалік міста Ізюм (Харківської обл). Прощалися з Воїном у рідному місті [43]. | ||
| 7267 |  | Кушнірьов Іван Федорович («Камазіст») | 24 листопада 1968 року. 7 липня 2020 року підписав контракт з військовою частиною А2167 72 ОМБр "Чорних Запорожців". Солдат, водій. Перед початком повномасштабного вторгення отримав травму голови, перебував на денному лікуванні в госпіталі. 24 лютого після дзвінка з рідними о 5 ранку замість госпіталю зібрав необхідні речі, транспорт в такий час не рухався тому біг 7 зупинок до своєї військової частини. Отримав до рук зброю і вийшов на оборону Києва. Перебував в Чернігівському, Сумському, Харківському та Донецькому (що сам називав пеклом) напрямках. | 18 червня 2022 | Загину в місті Торецьк Донецької області від отриманих травм несумісних з життям, в результаті здійснення ворогом ракетних ударів по позиціях підрозділу. Нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ "За мужність"(посмертно). Героя поховали у рідному місті. | |
| 7266 | | | Військовослужбовці ЗС України. | 18 червня 2022 | (для доповнення за 18 червня 2022 року) | |
19 червня[ред. | ред. код] | ||||||
| 7267 | | Куцин Олег Іванович («Кум»)   | 23 листопада 1965, м. Івано-Франківськ. Молодший лейтенант, командир 49-го стрілецького батальйону «Карпатська Січ». Перший в історії ЗС України командир батальйону у званні «молодший лейтенант». | 19 червня 2022 | Перебував на нараді, а в цей час його позицію накрив касетний боєприпас з БМ-21 «Град» в селі Вірнопілля, що на Харківщині[44]. | |
| 7268 |  | Михайло («Катана») | Військовослужбовець батальйону спеціального призначення «Донбас» НГУ України. | 19 червня 2022 | Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено)[45]. | |
| 7269 | | Мірошник Ярослав Миколайович | 29 років, м. Новомосковськ Дніпропетровська область. Молодший сержант служби цивільного захисту, водій пожежно-рятувального загону ДСНС України (підрозділ — не уточнено). Службу у ДСНС розпочав в 2021 році. Залишилися батьки та дідусь із бабусею. | 19 червня 2022 | Загинув в результаті вибуху одного із резервуарів з паливом під час гасіння пожежі на нафтобазі у Новомосковському районі, що була спричинена ворожою ракетною атакою[46]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[47]. | |
| 7270 |  | Русин Василь Васильович («Йожик») | 14 грудня 1986, м. Мукачево Закарпатська область. Солдат, стрілець 6-ї стрілецької роти 135-го окремого батальйону 114 ОБрТрО. | 19 червня 2022 | Загинув в бою з російськими окупантами на донецькому напрямку (місце — не уточнено)[48]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[49]. | |
| 7271 |  | Гриб Олег («Куба») | Військовослужбовець морської піхоти України (підрозділ — не уточнено). | 19 червня 2022 | Загинув в боях з російськими окупантами (місце — не уточнено)[50]. | |
| 7272 |  | Гульчук Юрій Миколайович | 4 лютого 1983, с. Плоске Острозький район Рівненська область. Молодший сержант, військовослужбовець 93 ОМБр. Закінчив Львівське професійно-технічне училище. З 2008 працював на залізниці. У 2014 був призваний до ЗС України, де проходив військову службу розвідником розвідроти. У 2016 році був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня[51]. До російського вторгнення в 2022 році працював слюсарем у депо «Христинівка» Одеської залізниці. | 19 червня 2022 | Загинув під час виконання бойового завдання у Харківській області. Похований у с. Бродівське Острозького району на Рівненщині[52]. | |
| 7273 | | Тацюн Микола Васильович | 18 грудня 1997, 24 роки. Мешкав у с. Шаян на Закарпатті. Старший солдат, військовослужбовець 80 ОДШБр. | 19 червня 2022 | Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» II ступеня (посмертно)[53]. | |
| 7274 |  | Побережник Андрій Дмитрович | 13 грудня 1987, м. Тернопіль. Солдат, стрілець-помічник гранатометника 1-го гірсько-штурмового взводу 1-ї гірсько-штурмової роти 108 ОГШБ 10 ОГШБр. Закінчив Тернопільську загальноосвітню школу-ліцей № 13 імені Андрія Юркевича, ліцей Галицького коледжу імені В'ячеслава Чорновола та Львівський державний університет безпеки життєдіяльності. З початком російсько-української війни брав участь в бойових діях у складі 128 ОГШБр, зокрема в боях за Дебальцеве. Після російського вторгнення в Україну знову пішов на фронт. | 19 червня 2022 | Загинув в результаті ворожого артилерійського обстрілу поблизу м. Лисичанська на Луганщині. Похований на Микулинецькому кладовищі м. Тернополя[54]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[16]. Почесний громадянин міста Тернополя (22 серпня 2022, посмертно)[55]. | |
| 7275 | | Бойко Володимир Васильович | 28 липня 1994, Івашківці, нині Збаразької громади Тернопільському районі Тернопільської области України. У 2015 році пішов служити по мобілізації, був розвідником. Потім працював охоронцем у «Подолянах». З початком російського повномасштабного вторгнення пішов сам у військкомат, а згодом відправився на передову. Служив старшим стрільцем першого десантно-штурмового відділення 80-ї окремої десантно-штурмової бригади[56][57]. | 19 червня 2022 | Загинув біля с. Богородичне, що на Донеччині. Похований 24 червня 2022 року у родинному селі. Нагороджений орденом «За мужність» ІII ступеня (посмертно)[53]. | |
| 7276 | | | Військовослужбовці ЗС України. | 19 червня 2022 | (для доповнення за 19 червня 2022 року) | |
20 червня[ред. | ред. код] | ||||||
| 7276 |  | Карватко Богдан Владиславович | Майор, військовослужбовець 1 БрОП НГУ. У ході російського вторгнення в Україну брав участь у захисті Київської області, а згодом - захищав Україну на сході. Герой України (16.09.2022, посмертно). | 20 червня 2022 | Загинув під час виконання бойового завдання в районі м. Лисичанська на Луганщині[58]. | |
| 7277 |  | Душка Ігор Олегович («Душман») | 6 грудня 1993, с. Старий Коврай Черкаська область. Мешканець м. Черкаси. Старший лейтенант, заступник командира механізованого батальйону 115 ОМБр. Брав участь у богатирських іграх. Учасник Революції гідності. До 2014 року працював комп’ютерним інженером, а після початку війни почав службу із добровольчого батальйону «Айдар», в якому він прослужив рік. 2015 року вступив до НАСВ імені гетьмана Петра Сагайдачного. 2019 року закінчив навчання, отримавши звання лейтенанта, й був розподілений у 28 ОМБр. Спочатку був командиром взводу, потім став командиром роти, а пізніше обійняв посаду заступника командира батальйону. В 2022 році, після початку російського вторгнення в Україну, був розподілений у 115 ОМБр. | 20 червня 2022 | Загинув зранку поблизу селища Мирна Долина Луганської області в результаті мінометного обстрілу, коли заводив новоприбулий підрозділ на позиції[59]. | |
| 7278 |  | Горбунов Владислав Олексійович | 22 роки, Донецька область. Навідник 1-го танкового взводу 3-ї танкової роти танкового батальйону 56 ОМПБр. Вихованець покровського тренера Ігоря Юркіна, член збірної команди Донецької області з регбі «Твердий знак». Чемпіон Донецької області з регбі та срібний призер чемпіонату України. Після початку російського вторгнення в Україну був призваний до ЗС України. | 20 червня 2022 | Загинув під час звільнення селища Золота Нива у Донецькій області[60]. | |
| 7279 |  | Талапацький Артем Володимирович | 3 березня 1982, Уманський район Черкаська область. Сержант, старший водій-радіотелефоніст відділення 92-ї окремої механізованої бригади імені кошового отамана Івана Сірка. | 20 червня 2022 | Загинув у результаті бойових дій по захисту Батьківщини на Харківщині[61]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[62]. | |
| 7280 | | Оржехівський Михайло Петрович | 1975. Мешканець у с. Топилівка Черкаський район Черкаська область. Сержант, стрілець-снайпер механізованої роти механізованого батальйону (підрозділ — не уточнено). | 20 червня 2022 | Загинув у результаті здійснення противником артилерійського обстрілу по позиціях ЗС України (місце — не уточнено). Похований в рідному селі[63]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[64]. | |
| 7281 | .png) | Русак Олег («Моряк») | Мінометник 98-го батальйону ТрО «Азов» Дніпро. 2014 року на війні загинув його син Олександр Русак. 2016 року пішов служити до того самого підрозділу, що й син — ОЗСП «Азов», де проходив службу мінометником до 2020 року. Після початку російського вторгнення в Україну приєднався до 98-го батальйону, де у складі мінометного розрахунку нищив ворога. | 20 червня 2022 | Загинув відходячи з позицій під час виконання бойового завдання, коли його мінометний розрахунок потрапив під ворожий артобстріл (місце — не уточнено)[65]. | |
| 7282 | | Розчубко Олександр Володимирович | Мешканець м. Сіверська Донецька область. Молодший сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Випускник сіверської гімназії № 3. З 2014 року брав участь в АТО/ООС. | 20 червня 2022 | Загинув відходячи з позицій під час виконання бойового завдання, коли його мінометний розрахунок потрапив під ворожий артобстріл (місце — не уточнено)[66]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[67]. | |
| 7283 | .svg) | Данищук Євген Михайлович | 37 років, с. Розтоки Івано-Франківська область. Солдат, військовослужбовець 10 ОГШБр. Закінчив Чернівецький фінансово-юридичний інститут. Був головою Розтоківської сільської ради. У перші дні російського вторгнення в Україну повернувся з-за кордону та відбув добровольцем до Збройних Сил України. | 20 червня 2022 | Загинув під час виконання бойового завдання поблизу м. Лисичанська Луганської області[68]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[16]. | |
| 7284 | | Дручко Іван | 33 роки, с. Любимівка Херсонська область. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Коли рідна Любимівка опинилася під тимчасовою окупацією, родина полеглого бійця знайшла прихисток у м. Кривому Розі. | 20 червня 2022 | Загинув в боях з російськими окупантами на Херсонському напрямку. Похований на Центральному кладовищі м. Кривого Рогу [69]. | |
| 7285 |  | | Петренко Андрій Олександрович («Пастор») | 36 років, м. Первомайськ на Луганщині. У дитинстві, разом з родиною, переїхав до села Літки Житомирської області. Там закінчив місцеву школу, далі навчався у Київському геологорозвідувальному технікумі. Останнім місцем роботи була служба таксі Bolt. Вів здоровий спосіб життя та допомагав іншим людям позбутися шкідливих звичок. Брав активну участь у роботі реабілітаційних центрів. Був віруючою людиною, не пропускав жодного недільного богослужіння та мріяв створити родину. Коли почалася повномасштабна війна долучився до місцевої самооборони. Через два тижні перейшов до територіальної оборони міста Києва, звідки добровольцем вступив до лав 242-го окремого батальйону територіальної оборони 241-ї окремої бригади територіальної оборони. Служив стрільцем – помічником гранатометника військової частини. | 20 червня 2022 | Загинув через отримані під час обстрілу осколкові поранення. Поховали військовослужбовця 26.06.2022 на Дарницькому кладовищі у с. Літки на Житомирщині. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). | |
| 7286 |  | Смолінський Анатолій Олексійович («Прораб») | 49 років, с. Івківці, Черкаський район. Після навчання в місцевій школі пішов в армію, служив в Національній Гвардії України. Першою роботою була професія пожежника, далі вже по переїзду до Києва разом з рідними братами почали свій бізнес в будівельній сфері. З нуля став будівельником і фактично всьому вчився одразу на практиці, звідти і позивний Прораб. Побудував багато будинків, зробив купу ремонтів як своїм замовникам, так і близьким. З початку повномасштабного вторгнення знаходився за межами міста, але одразу виїхав додому, щоб вивезти родину й піти в територіальну оборону. Став водієм 242-го окремого батальйону територіальної оборони 241-ї окремої бригади територіальної оборони. | 20 червня 2022 | Загинув від ворожого влучення снарядом на Луганщині в районі селища міського типу Вовчоярівка. Похований 28.06.2022 на цвинтарі села Лісовичі, Литвинівська громада, Вишгородський район, Київська область. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). | |
 | Бакоцький Дмитро Олександрович («Бака») | 37 років, с. Шуляки, Козелецький район, Чернігівської області. Закінчив Київське професійне училище Залізничного транспорту за спеціальністю "Помічник машиніста". До війни працював в Київському метрополітені слюсарем-електриком. Восени долучився до 242-го окремого батальйону територіальної оборони 241-ї окремої бригади територіальної оборони та приступив до військових обов'язків стрільця. Під час служби зарекомендував себе дисциплінованим, виконавчим та грамотним військовослужбовцем, шанував честь та гідність товаришів по службі. | 20 червня 2022 | Загинув внаслідок вибухової травми під час військових дій в Луганській області, Попаснянський район, смт. Вовчоярівка. Поховали 26.06.2022 на кладовищі с. Мокрець Броварського району Київської області. | ||
| | Єременко Євген
| 15 серпня 1980, м. Кропивницький. Навчався в загальноосвітній школі № 20, а згодом закінчив Кропивницький будівельний фаховий коледж. Також пройшов військову строкову службу в лавах ЗСУ. У 2015-2016 роках брав участь в АТО. За життя отримав відзнаку Президента України «За участь в Антитерористичній операції» та інші відомчі нагороди. Повернувшись до мирного життя, займався будівельною справою, а також працював у спецзв’язку та мережі магазинів «Будмайдан». З початку повномасштабного вторгнення приєднався до лав ЗСУ. | 20 червня 2022 | Євген загинув 20 червня 2022 року поблизу населеного пункту Мосьпанове Харківської області під час виконання бойових завдань. Він був сином, братом та дядьком [70]. | ||
21 червня[ред. | ред. код] | ||||||
| 7287 | | Обломей Семен Олександрович («Сем»)
| ||||
| 7288 | | Добровольський Іван («Тигр») | 20 січня 1998, село Студениця Житомирська область. Після закінчення школи поїхав на заробітки, об’їздив пів України. Останні пів року працював у Києві. З перших днів російського вторгнення в Україну записався до добровольчого формування територіальної громади, охороняв Оболонь. Згодом звільняв Київщину у складі батальйону «Свобода». Виконував роль бойового медика в підрозділі. Тримав оборону м. Сіверськодонецька. Вбив кількох офіцерів окупанта. | 21 червня 2022 | Загинув у бою з диверсійною групою російського спецназу за місто Сіверськодонецьк поблизу селища Воронове. Тигр та побратим першими відкрили вогонь, невдовзі їм на підмогу прийшли ще троє побратимів. Тигр у цьому бою відпрацював і зі снайперської гвинтівки, і з підствольного гранатомета, і з “Мухи”. У відповідь ворог відкрив шквальний вогонь, одна з гранат з ворожого підствольника влучила в те місце, звідки вів вогонь Тигр. Похований в рідному селі Студениця Житомирської області [72][73]. | |
| 7289 |  | Бунь Юрій Андрійович | 6 травня 1998, м. Трускавець Львівська область. Старший лейтенант, командир 2-ї механізованої роти 1-го механізованого батальйону 24 ОМБр. Після закінчення школи № 2 у м. Трускавці, навчався у НАСВ імені гетьмана Петра Сагайдачного у м. Львові, яку закінчив у з відзнакою в званні "старший лейтенант". Учасник АТО/ООС. Залишились батьки, молодший брат та наречена. Нагороджений медаллю УБД та орденом «За мужність» 3-го ступеня (02.05.2022)[74]. | 21 червня 2022 | Загинув під час боїв з окупантами в Луганській області[75]. | |
| 7290 | | Мельстер Тарас Юрійович | 11 квітня 1991, м. Кропивницький. Військовослужбовець Сил ТрО ЗС України. Програміст. Син директорки громадської організації «Флора»[76]. Після початку російського вторгнення в Україну був призваний до ЗС України[77]. | 21 червня 2022 | Загинув в боях з російськими окупантами разом зі своєю дружиною біля селища Борівське Луганської області[78]. | |
| 7291 | | Мельстер Ольга Володимирівна | 1 січня 1991, м. Кропивницький. Військовослужбовець Сил ТрО ЗС України. За професією - кондитер[79]. Випікала пряники, на яких малювала тварин, рослин, казкових персонажів чи символіку до свят[80]. Долучалась до благодійних проєктів — пекла для військових, безпритульних, онкохворих дітей. Після початку російського вторгнення в Україну була призвана до ТрО ЗС України[77]. | 21 червня 2022 | Загинула в боях з російськими окупантами разом зі своїм чоловіком біля селища Борівське Луганської області[78]. | |
| 7292 |  | Данилець Володимир Михайлович («Куля») | Солдат, військовослужбовець 130-го батальйону територіальної оборони міста Києва. Долучився добровольцем до батальйону у перші дні російського вторгнення в Україну. Брав участь в обороні міста Ірпінь, а згодом боронив Харківську область. | 21 червня 2022 (орієнтовно) | Загинув під час бою у Харківській області, прикриваючи власний підрозділ кулеметним вогнем[81]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[82]. | |
| 7293 |  | Богданович Владислав («Бодя») | 36 років, Харків. Військовослужбовець 128 ОГШБр. Мати — відома кримська активістка та волонтерка Лариса Китайська. Через 25 днів після народження його сім'я повернулася у Ялту, де він і прожив більшу частину свого життя. Після окупації Криму Владислав з іншими активістами фарбував синьою і жовтою фарбами стовпи в Ялті. За час життя в окупованому Криму не прийняв російського громадянства. Зазнав переслідувань з боку російських спецслужб, тому 2015 року мусив залишити домівку та переїхати на материкову Україну. Працював автослюсарем у Харкові та Києві. Після початку російського вторгнення в Україну, попри проблеми із зором (носив окуляри з діоптріями +6), добровільно відбув захищати Україну. Брав учать у боях поблизу Лисичанська, обороняв Тошківку, Гірське, Мирну долину. | 21 червня 2022 | Загинув внаслідок мінометного обстрілу у селі Вовчоярівка на Луганщині[83]. | |
| 7294 | | Потяк Степан Іванович («Вікінг») | 3 листопада 1994, с. Бистрець. Навчався у Прикарпатському військово-спортивному ліцеї. Згодом вступив на державну форму навчання на спеціальність "комп’ютерна інженерія" в Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу. Після університету у 2016 підписав контракт. Незабаром закінчив військові курси в Сатричах і йому дали звання молодшого сержанта. Потім отримав старшого лейтенанта. Брав участь в зоні АТО/ООС. У перші дні повномасштабної війни стримував наступ російських військ поблизу Маріуполя, Мелітополя. Чотири доби відступали до Запоріжжя з боями. Батько, сестра і дядько також долучилися до ЗСУ. 3 травня 2022 дядько загинув біля Гуляйполя. Був командиром танкової роти танкового батальйону. | 21 червня 2022 | Загинув на Запорізькому напрямку. Похований у Бистреці біля церкви [84][85]. | |
| 7295 | | Чоповський Володимир Андрійович | 20 червня 1978, с. Гонорівка Піщанський район Вінницької області. Старший сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). | 21 червня 2022 | Загинув в боях з російськими окупантами під час ведення бойових дій в районі м. Авдіївки Донецької області. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно) [86]. | |
| 7296 | | Кутья Віктор Анатолійович | 57 років. Сержант стрілецької роти. Народився 23.08.1964 в м. Ірпінь. Проживав у м. Київ. 25.02.2022 добровільно приєднався до лав 114 бригади Тероборони (в\ч 3700), а згодом до ЗСУ. Приймав участь в обороні м.Києва, а також захищав м.Северодонецьк та Лисичанськ.||21 червня 2022|| Загинув у м.Лисичанськ в результаті ворожого танкового обстрілу берегу річки Сіверський Донець. Нагороджений орденом "За мужність 3 ступеню" 24.08.2022р. | |||
| 7297 | | Колесник Сергій Євгенович | Народився та виріс в Києві. Працював на керуючих посадах. Мав дуже різнобічні інтереси (хобі). Завжди був лідером у житті, до якого тягнулися люди, завдяки швидкому розуму, великому серцю та почуттям гумору. В сімʼї завжди був променем сонця та головною опорою. Його оптимізм, гумор та надія навіки залишаться з рідними. Був справжнім патріотом своєї країни. Добровільно встав на захист Батьківщини 28 лютого 2022 року, де користувався заслуженим авторитетом серед побратимів та підтримував моральний дух колег по службі. Нагороджений орденом «За мужність» III ступню (Посмертно). | 21 червня 2022 | 21 червня 2022 року під час виконання завдання, ризикуючи життям, Колесник Сергій Євгенович продовжував нести службу зі своїм побратимом. В результаті ворожого обстрілу (танковий обстріл) отримав пораненням несумісні з життям. Загинув на місці в результаті бойових дій, під час захисту Батьківщини поблизу м. Лисичанськ, Луганської області. | |
22 червня[ред. | ред. код] | ||||||
| 7299 |  | Верхогляд Андрій Леонідович («Лівша»)  | 1995, 27 років, м. Новоград-Волинський Житомирська область. Майор, командир батальйону 72 ОМБр. Військову освіту здобув у НАСВ імені гетьмана Петра Сагайдачного в 2016 році. Учасник АТО/ООС. Був серед тих, хто боронив Авдіївську промзону. Кавалер ордену Богдана Хмельницького II ступеня (26.03.2022)[87], Ордену Богдана Хмельницького III ступеня (01.02.2017)[88]. Нагороджений орденом «Народний герой України». Залишились мати, дружина і маленька донька. | 22 червня 2022 | Загинув у бою з бойовиками російської ПВК Вагнера на Світлодарській дузі. Прощання з Героєм відбулося 8 липня 2022 року біля Михайлівського золотоверхого собору в м. Києві[89][90]. | |
| 7300 | | Оверчук Матвій Сергійович («Овер») | 30 липня 1995, с. Мирославка Луцький район Волинська область. Старший солдат, стрілець-зенітник зенітно-ракетного взводу мотопіхотного батальйону 10 ОГШБр. Закінчив університет водного господарства. Після початку російського вторгнення в Україну пройшов навчання військовій справі на Яворівському полігоні. До підрозділу, який формувався, доєднався у Малині на Житомирщині. Залишився син, який народився 20 січня 2022 року. | 22 червня 2022 | Загинув поблизу м. Лисичанська. О 10.45 почався наліт російської авіації. Матвій пострілом зі свого ПЗРК збив російський літак, але в небі несподівано з'явився ще один літак і чітко наніс удар по тому місцю, звідки було здійснено пуск ПЗРК. Ракета влучила практично в позицію, де перебував військовослужбовець[91]. | |
| 7301 | | Вишковський Олексій Андрійович | 1974, м. Черкаси. Солдат, водій механізованого взводу підрозділу ЗС України (підрозділ — не уточнено). У перші ж дні з початку російського вторгнення в Україну пішов боронити нашу державу. | 22 червня 2022 | Виконуючи бойове завдання, загинув в результаті ворожого артилерійського обстрілу в районі села Веселе Ясинуватського району Донецької області. Похований в м. Черкаси[92]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[93]. | |
| 7302 | | Мандрика Віталій Васильович | 47 років, мешканець с. Катеринопіль Черкаська область. Молодший сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Навчався у Катеринопільській школі № 2, згодом — у Ватутінському ПТУ № 2. У 1992 році, здобувши спеціальність зварювальника, був призваний на строкову військову службу. Після армії працював у місцевому КСП, пізніше працював на сільськогосподарських підприємствах. 5 березня 2022 року був мобілізований до ЗС України. Залишились мати, брат та племінники. | 22 червня 2022 | Загинув на Донеччині, виконуючи бойове завдання. Під час ворожого артилерійського обстрілу отримав поранення несумісні з життям. Похований в с. Катеринополі[94]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[93]. | |
| 7303 |  | Оганесян Армен Саркісович
| 31 січня 2002, м. Костянтинівка Донецька область. Військовослужбовець підрозділу 81 ОАеМБр. Вірменин за походженням. Навчався у школі № 23. Займався боротьбою, тренувався з футбольною командою «Патріот», грав за аматорський футбольний клуб «Кілікія». 2021 року підписав контракт із 81 ОАеМБр. Нагороджений нагрудним знаком «За взірцевість у військовій службі» (31 березня 2022 року)[95]. | 22 червня 2022 | Під час оборони м. Сіверськодонецька Армена та його товаришів накрило ворожим мінометним вогнем. Військові побігли в укриття, Армен отримав поранення і трохи відстав від інших, тому побіг до найближчої хати. Але там перебував російський кулеметник, який розстріляв військоволужбовця впритул[96]. | |
| 7304 |  | Петухов Андрій Анатолійович («Математик») | 2 вересня 1988, м. Чернігів. Обожнював музику, був викладачем гри на ударних інструментах. Працював звукотехніком. Після повномасштабного вторгнення спочатку вчився у Яворові на обчислювача і став кращим на курсі. Потім – у Дівичках навчився працювати з «джавелінами». Згодом вирушив на передову. Отримав позивний Математик, адже він з окопів вів онлайн-уроки з донькою: вони займалися математикою та вчили англійську. | 22 червня 2022 | Загинув у бою вранці 22 червня 2022 року біля м. Лисичанськ Луганської області. Того дня кілька бійців з «джавелінами» виступили проти десятків російських танків. Андрія вразило вибуховою хвилею та осколком відірвало руку. Його спочатку зарахували як «безвісти зниклого». Дружина Анастасія самостійно відшукала тіло коханого та довела факт його загибелі. Нагороджений медаллю «За військову службу Україні» (посмертно). Похований на Байковому цвинтарі у Києві. Почесний громадянин Івано-Франківська [97][98][99]. | |
| 7305 … 7306 | | | Військовослужбовці ЗС України. | 22 червня 2022 | (для доповнення за 22 червня 2022 року) | |
23 червня[ред. | ред. код] | ||||||
| 7307 |  | Соловйов Віктор | 43 років, м. Покровськ Донецька область. Військовослужбовець 2-го механізованого відділення 3-го механізованого взводу 4-ї механізованої роти 2-го механізованого батальйону 53 ОМБр. Був мобілізований на військову службу майже з перших днів російського вторгнення в Україну. Залишились дружина та неповнолітній син. | 23 червня 2022 | Загинув під час артилерійського обстрілу поблизу с. Єгорівка, що на Донеччині[100]. | |
| 7308 | | Саломатін Сергій Олексійович | 18 жовтня 1973. Військовослужбовець 9-ї роти 3-го батальйону 72 ОМБр. Раніше проходив військову службу в ОЗСП НГУ «Азов». | 23 червня 2022 | Загинув у бою з російськими окупантами в Донецькій області, перебуваючи у групі, яка мала евакуювати Андрія Верхогляда[101]. | |
| 7309 | | Миськов Дмитро Вікторович | 1 вересня 1998, с. Завалійки Хмельницька область. Старший солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). З початку російського вторгнення в Україну відбув добровольцем на фронт. | 23 червня 2022 | Загинув від мінометного обстрілу поблизу населеного пункту Новомайорське на Донеччині[102]. | |
| 7310 | | Демид Василь Володимирович | 1996, с. Волиця Червоноградський район Львівська область. Старший солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). | 23 червня 2022 | Загинув в боях з російськими окупантами, захищаючи незалежність та територіальну цілісність України (місце — не уточнено)[103]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[104]. | |
| 7311 | | Ткачов Микола Олександрович | 8 березня 1983, с. Бурлацьке Криворізький район Дніпропетровська область. Старший солдат, військовослужбовець підрозділу 92 ОМБр. Отримав робітничу спеціальність у м. Кривому Розі та з того часу мешкав у місті. Учасник АТО (2014). З перших днів російського вторгнення в Україну самостійно прибув до ТЦК та СП та знову став на захист Держави. Дядько Руслана Володимировича Майданника, який загинув 24 червня 2022 року під час виконання бойового завдання[105]. | 23 червня 2022 | Загинув під час виконання бойового завдання[106]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[107]. | |
| 7312 | | Мялікгулиєв Назар Курбангельдийович («Поет») | 9 жовтня 1990, с. Кобиловолоки Тернопільська область. Молодший сержант, командир відділення зенітного ракетного взводу зенітної ракетної батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіону 10 ОГШБр. Вісім років працював у лісництві, з перервою на військову службу. У 2008-2010 роках проходив військову службу за контрактом у ракетній бригаді. Спочатку був механіком-кулеметником, а згодом – механіком тактичних ракет. Пройшов бої під Кримським, а в 2015 – в районі Тошківки, Оріхового, Новотошківського. Після закінчення контракту працював за кордоном, був вдома й знову пішов воювати. Залишилися дружина та троє дітей. | 23 червня 2022 | Загинув під час виконання бойового завдання на Луганщині. Похований в селищі Козовій на Тернопільщині[108]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[16]. | |
| 7313 … 7315 | | | Військовослужбовці ЗС України. | 23 червня 2022 | (для доповнення за 23 червня 2022 року) | |
24 червня[ред. | ред. код] | ||||||
| 7316 |  | Вербицький Ігор Юрійович | 39 років. Сержант служби цивільного захисту, старший пожежник-рятувальник 42-ї Державної пожежно-рятувальної частини 6-го Державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС України у Харківській області. В ДСНС працював з 2003 року. | 24 червня 2022 | О 18:42 став до ліквідації вогню в окупованому м. Балаклія на Харківщині. Одразу після цього стався черговий обстріл цього об'єкту. Отримав поранення в голову, яке виявилось несумісним з життям[109]. | |
| 7317 | .png) | Веремей Тарас Володимирович | 29 вересня 1991, м. Львів. Солдат 15 ОБрАР. Навчався у ліцеї № 75 імені Лесі Українки Львівської міської ради. Згодом здобув професійно-технічну освіту. У мирний час працював в охоронних структурах торгових центрів м. Львова. Учасник АТО з 2014 року. Після російського вторгнення в Україну з перших днів боровся з російськими окупантами. Залишилися дружина та син. | 24 червня 2022 | Загинув у бою з російськими загарбниками (місце — не уточнено)[110][111]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[112]. | |
| 7318 | | Мицан Володимир Володимирович | 1967, мешканець с. Вільхівці Стрийський район Львівська область. Старший солдат, військовослужбовець 15 ОБрАР. | 24 червня 2022 (орієнтовно) | Загинув у бою з російськими окупантами (місце — не уточнено)[113][111]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[112]. | |
| 7319 | | Максимішин Олександр | 31 грудня 1975, м. Подільськ Одеська область. Військовослужбовець 130-го батальйону територіальної оборони міста Києва. Лікар збірної України з регбі. | 24 червня 2022 | Загинув у боях з російськими окупантами поблизу м. Харкова[114]. | |
| 7320 |  | Суловський Тимур | 31 травня 1993. Військовослужбовець 130-го батальйону територіальної оборони міста Києва. З початку російського вторгнення в Україну захищав Міжнародний аеропорт «Київ», а останні свої дні життя боронив Харків. | 24 червня 2022 | Загинув в боях з російськими окупантами на Харківщині[115]. | |
| 7321 | | Барчук Володимир («Хобіт») | м. Коломия Івано-Франківська область. Командир роти 130-го батальйону територіальної оборони міста Києва. Пластун. 24 лютого 2022 року став на захист України. Батько чотирьох дітей. | 24 червня 2022 | Під його командуванням підрозділ утримував позиції на стратегічному напрямку поблизу м. Харкова під потужним мінометним та стрілецьким вогнем. Отримавши тяжкі поранення до останньої хвилини свого життя здійснював командування підрозділом, стримував просування ворога у наступі на Харків. В умовах оточення та безперервних обстрілів пораненого командира не вдалося евакуювати[116]. | |
| 7322 | | Поправка Максим | м. Ізюм Харківська область. Військовослужбовець 128 ОГШБр. Входив до громадської організації «Ветерани АТО м. Ізюм». | 24 червня 2022 | Загинув під час боїв в Херсонській області[117]. | |
| 7323 | | Майданник Руслан Володимирович | 20 вересня 1996, мешканець м. Кривий Ріг Дніпропетровська область. Старший солдат, військовослужбовець 92 ОМБр. Ультрас «Кривбасу». Представник колективу «Тільки Кривбас». На його рахунку більше 50 виїздів на підтримку команди. З перших днів російського вторгнення в Україну був призваний до ЗС України. Племінник Миколи Олександровича Ткачова, який загинув 23 червня 2022 року під час виконання бойового завдання[105]. | 24 червня 2022 | Загинув під час виконання бойового завдання (місце — не уточнено)[118][119]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[107]. | |
| 7324 | .svg) | Челядник Павло Юрійович | 22 травня 1993, м. Одеса. Стрілець-санітар підрозділу 24 ОШБ «Айдар». Здобув дві вищі освіти, до війни працював юристом-моряком. В перші дні російського вторгнення в Україну, тільки з третього разу, добровольцем потрапив до складу ЗС України. | 24 червня 2022 | Загинув у бою з російськими окупантами поблизу м. Мар’їнки на Донеччині, за деякими відомостями, при звільненні с. Павлівки на Донеччині. Похований на Другому Християнському кладовищі м. Одеси[120]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[121]. | |
| 7325 | | Байдала Сергій Володимирович («Бай») | Народився 18 жовтня 1973 року в місті Київ. Солдат, стрілець (водій). Все життя любив автомобілі. Закінчив проф училище по спеціальності автослюсар. Працював водієм на різних автомобілях. 24 лютого 2022 року, не вагаючись, добровільно став на захист України. Вступив до лав ЗС України. Виконував бойові завдання, приймав беспосередню участь у звільненні міста Ірпінь. Загинув при виконанні бойового завдання у місті Харків. Без батька залишились 16-річний син та 10-річна донька. | 24 червня 2022 | 24 червня 2022 року в місті Харків[122], під час виконання бойового завдання, потрапив під ворожий артилерійський обстріл та отримав поранення несумісні з життям. Нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно). Похований 28 червня 2022 року на Берковецькому кладовищі у м. Києві. 42 ділянка, 1 ряд, 26 місце | |
| 7325 … 7328 | | | Військовослужбовці ЗС України. | 24 червня 2022 | (для доповнення за 24 червня 2022 року) | |
25 червня[ред. | ред. код] | ||||||
| 7329 | | Атанасов Сергій Васильович | 14 липня 1976, с. Долинка Білгород-Дністровський район Одеська область. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Закінчив долинську школу. Працював у рідному селі трактористом, а потім далекобійником. Без батька залишилося двоє синів. | 25 червня 2022 | Загинув у бою з російськими загарбниками (місце — не уточнено)[123]. | |
| 7330 |  |  Адріан Дугай-Лейудек | 20 років, Франція. Військовослужбовець Інтернаціонального легіону територіальної оборони України. 1 березня 2022 року приєднався до Інтернаціонального легіону. | 25 червня 2022 | Помер від отриманих поранень у польовому госпіталі в Харківській області[124]. | |
| 7331 |  | Бережник Іван Миколайович | 46 років, старший сержант полку особливого призначення «Київ» | 25 червня 2022 | Загинув у бою з російськими загарбниками під Авдіївкою[125] | |
| 7332 … 7335 | | | Військовослужбовці ЗС України. | 25 червня 2022 | (для доповнення за 25 червня 2022 року) | |
26 червня[ред. | ред. код] | ||||||
| 7336 | .svg) | Сагун Богдан Андрійович («Гун») | 25 років, м. Київ. Лейтенант, командир мінометного взводу 111 ОБрТрО. Закінчив історичний факультет НПУ імені М. П. Драгоманова та кафедру військової політології КНУ імені Тараса Шевченка. 25 лютого 2022 року добровольцем приєднався до 111-ї окремої бригади територіальної оборони. Брав участь в обороні м. Києва та Луганщини. | 26 червня 2022 | Загинув під час ворожого обстрілу касетними снарядами поблизу м. Лисичанська Луганської області[126]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[127]. | |
| 7337 | | Соколов Олександр Вікторович | 23 жовтня 1988. Мешканець смт Цвіткове Черкаської області. Старший солдат, військовослужбовець 72 ОМБр. | 26 червня 2022 | Загинув під час запеклого бою з російськими окупантами на Донеччині. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[107][128]. | |
| 7338 |  | Фраушер Наталія Анатоліївна («Австрійка») | 27 жовтня 1975. Медик-волонтерка медичного батальйону «Госпітальєри». Мешкала в м. Інсбруку (Австрія) та працювала стоматологом, займалася волонтерством. Невдовзі після початку російського вторгнення в Україну долучилася до батальйону «Госпітальєри». | 26 червня 2022 | Загинула у ДТП, коли автобус «Госпітальєрів» зіткнувся з автомобілем КрАЗ ЗС України, який стояв на дорозі з пробитим колесом в темний час доби. Наталія отримала ушкодження голови і після 30 хвилин боротьби за життя померла (місце — не уточнено)[129]. | |
| 7339 | | Дзюба Роман Анатолійович | 26 січня 1988, с. Іскрене Звенигородський район Черкаська область. Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Мобілізований на військову службу з 1 березня 2022. Залишились двоє дітей. | 26 червня 2022 | Його життя обірвалось внаслідок серцевої недостатності під час виконання військового обов'язку (місце — не уточнено)[130] | |
| 7340 | | Підплета Руслан | 42 роки, мешканець с. Хрестителеве Золотоніський район Черкаська область. Солдат, навідник гранатометного взводу (підрозділ — не уточнено). | 26 червня 2022 | Загинув у бою поблизу населеного пункту Верхньокам'янське Бахмутського району на Донеччині.[9] | |
| 7341 |  |  Марчук Іван(«Брест») | 28 років, Берестя Білорусь. Командир батальйону «Волат» білоруського полку ім. К. Калиновського. Спочатку навчався в школі з мовним ухилом, але був переведений у школу з фізико-математичним ухилом. Далі пішов у клас загальноосвітнього ліцею також з фізико-математичним ухилом. Після закінчення школи вступив до Білоруського державного університету інформатики та радіоелектроніки на спеціальність «Інженер зв'язку», де й навчався два роки. У 19 років під час літніх канікул в університеті поїхав у Париж до Франції, де пішов на призовний пункт. Через два тижні перевірок і відбору потрапив в Французький іноземний легіон. У складі легіону провів чотири місяці підготовки, а згодом служив у бойовому полку. Учасник АТО з 2015 року. Від початку російського вторгнення в Україну долучився до створення батальйону імені Кастуся Калиновського, який згодом переріс у полк. | 26 червня 2022 | Брав участь у стримуванні танкового прориву окупантів поблизу Лисичанського нафтопереробного заводу[131]. Спершу разом з бійцями зумів відкинути росіян, але за другою хвилею наступу бійці почали відступати. Частина білорусів разом із «Брестом» прикривала відхід другої половини групи. Під час бою був важко поранений у ногу та голову. У цьому бою він знищив щонайменше один рашистський танк[132]. | |
| 7342 | | Грудовик Василь («Атом») | 10 червня 1991, м. Пінськ Білорусь. Військовослужбовець білоруського полку ім. К. Калиновського. Працював у логістичній компанії, займався музикою. Після президентських виборів 2020 року брав активну участь у протестах у рідному місті. Після придушення протесту у Пінську він втік в Україну, а звідти потрапив до Польщі. 2020 року почав будувати життя у Варшаві: записався на програму Калиновського, продавав саморобні свічки. Разом з іншими вуличними музикантами з Білорусі він створив групу TrueStory, яка гастролювала в різних містах Польщі. 2021 року його батьки померли від коронавірусу, а з сестрою він не спілкувався. 10 березня 2022 року він вирушив до України, де долучився до добровольців[133]. | 26 червня 2022 | Загинув зупиняючи танковий прорив окупантів поблизу Лисичанського нафтопереробного заводу[134]. | |
| 7343 | | Парфенков Василь («Сябра»)
| 30 серпня 1983, м. Мінськ Білорусь. Військовослужбовець білоруського полку ім. К. Калиновського. | 26 червня 2022 | Загинув зупиняючи танковий прорив окупантів поблизу Лисичанського нафтопереробного заводу[131][134]. | |
| 7344 | | Шатров Вадим («Папік») | 44 роки, м. Орша Білорусь. Військовослужбовець білоруського полку ім. К. Калиновського. Останні 23 роки мешкав в Україні. Оселився на Дніпропетровщині, одружився, виростив трьох дітей. Працював на будівництві, своїми руками побудував будинок для сім'ї, займався господарством. На початку війни збирався призватися до ЗС України, поки не дізнався про полк Калиновського[135]. | 26 червня 2022 | Загинув зупиняючи танковий прорив окупантів поблизу Лисичанського нафтопереробного заводу[131][134]. | |
| 7345 | | Гейко Микола Іванович | 1983. Мешканець Городищенської громади Черкаська область. Старший стрілець стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти (підрозділ — не уточнено). | 26 червня 2022 | Загинув в боях з російськими окупантами на Донеччині[136]. | |
| 7346 |  | Матюшенко Михайло Юрійович («Дід») | 8 січня 1961, м. Буча Київська область. Полковник, командир 40 БрТА. | 26 червня 2022 | Загинув в небі над Чорним морем поблизу острова Зміїного[137] під час виконання бойового завдання у повітряному бою з російськими окупантами[138]. Герой України (посмертно)[139]. | |
| 7347 | | Красильніков Юрій Миколайович | Майор 40 БрТА. | 26 червня 2022 | Загинув в небі над Чорним морем поблизу острова Зміїного разом із командиром літака Су-24 Михайлом Матюшенком. Тіло досі не знайдено. Герой України (посмертно)[139]. | |
| 7348 | | Ілащук Сергій | 36 років, м. Жовква, Львівська область. | 26 червня 2022 | Загинув в районі села Вовчоярівка Луганської області, в бою з російським окупантом[140]. | |
.png) | Ангел Вадим Миколайович | 30 років, с. Глибочок Хмельницька область. Випускник Хмельницької ЗОШ № 14. Навчався у Художній школі міста Хмельницький. Солдат 8-го окремого полку Сил спеціальних операцій. Учасник АТО. Після початку повномасштабного вторгнення повернувся з-за кордону, приєднався до лав 8-го полку ССО та вирушив на передову. Посмертно став почесним громадянином міста Хмельницького. | 26 червня 2022 | Загинув під час виконання бойового завдання біля м. Сєвєродонецьк Луганської області. Нагороджений орденом «За мужність» IIІ ступеня (посмертно). Звання «Почесний громадянин міста Хмельницького» присвоєно рішенням позачергової дев'ятнадцятої сесії Хмельницької міської ради від 23 вересня 2022 року[141][142]. | ||
| | Кобець Микола | 52 роки, Криворізький район. Служив на флоті, потім став діячем науки та працював викладачем в університеті. У вільний від роботи час полюбляв співати, був активним учасником художньої самодіяльності Новопільського будинку культури. | 26 червня 2022 | Загинув на Черкащині, під час виконання службового завдання, внаслідок ракетного обстрілу залізничного мосту в Черкасах[143]. | ||
| Міхеєв Михайло Дмитрович | 21 травня 1997, Львів. Закінчив середню загальноосвітню школу № 50 та Міжрегіональне вище професійне училище зв'язку м. Львова. У 2017 році вступив до Інституту телекомунікацій, радіоелектроніки та електронної техніки Національного університету «Львівська політехніка». Після проходження військового навчання у 169-му навчальному центрі «Десна», служив у складі 540-го зенітний ракетний полк. У січні 2020 році перевівся до лав 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Із початком повномасштабного російського вторгнення брав участь в бойових діях на території Донеччини[144]. | 26 червня 2022 | Загинув у боях із окупантами на Донбасі. Похований 30 червня 2022 року на Личаківському цвинтарі. Нагороджений орденом «За мужність» IIІ ступеня (посмертно)[53]. | ||
| Павлюк Сергій Володимирович («Сірко») | 1991, с. Озеро Рівненської області. Закінчив Озерську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів. У 2014 році пішов на війну боронити Україну. У лавах 80-ї окремої десантно-штурмової бригади він брав участь в АТО/ООС, був у боях на Луганщині. 2019 року звільнився з війська та повернувся до цивільного життя. Працював на будівництві. На п'ятий день повномасштабного вторгнення, 28 лютого 2022 року, Сергія призвали до лав рідної 80-ї бригади[145]. | 26 червня 2022 | Загинув під час виконання бойового завдання в районі села Підлісне під Сєвєродонецьком на Луганщині. Захисник отримав смертельні поранення від вибухів та уламків. Нагороджений орденом «За мужність» IIІ ступеня (посмертно)[53]. | ||
 | Погорілий Володимир Володимирович | 13 липня 1995, с. Маслівка, Обухівський район. Солдат, військовослужбовець 1-шої окремої танкової бригади. У 2015 році Закінчив Національний Транспортний Університет за спеціальністю Геодезія і землеустрій. Після цього підписав контракт на 3 роки, служив танкістом. З 2018 року працював на заводі виготовлення круп і комбікормів. 24 лютого знову вирушив на війну. У 2022 році одружився. Залишилися дружина і маленький син. | 26 червня 2022 | Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття | ||
_ribbon_bar.svg){kind=small}
