French
DeutschВтрати силових структур внаслідок російського вторгнення в Україну (17 липня — 31 липня 2022) — Вікіпедія
У статті наведено список втрат українських військовослужбовців у російсько-українській війні, починаючи з 17 липня 2022 року по 31 липня 2022 року (включно).
 | Втрати з українського боку публікуються в обмеженому форматі та з затримкою! Перевага віддається офіційній інформації, озвученій органами виконавчої влади та відповідними Указами Президента України[1]. |
Усі списки[ред. | ред. код]
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Список загиблих з 17 по 31 липня 2022 року[ред. | ред. код]
| № | Світлина Емблема | Прізвище, ім'я, по-батькові | Про особу | Дата смерті | Обставини смерті |
|---|---|---|---|---|---|
17 липня[ред. | ред. код] | |||||
| 7776 |  |  Гуламов Абдулкарім Курбаналійович(«Кремень»)   | 26 липня 1987, м. Обухів Київська область. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Учасник АТО/ООС. Раніше проходив військову службу в 73 МЦСпО і Командуванні ССпО. Після початку російського вторгнення в Україну був призваний до ЗС України за мобілізацією. | 17 липня 2022 | Загинув ввечері в результаті наїзду автомобілю на міну в с. Зарічне Херсонської області[2]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (25 травня 2023, посмертно)[3]. |
| 7777 |  |  Томаш Себастьян Валєнтек(«Маверік») | 18 листопада 1985, Польща. Січовик 49-го стрілецького батальйону «Карпатська Січ». Дитячий фельдшер, ветеран Косова та Афганістану. Боєць змішаних бойових мистецтв[4]. Виграв Другий чемпіонат ММА, організований у місті Гливиці. Спочатку проходив службу в Інтернаціональному легіоні територіальної оборони України, потім приєднався до «Карпатської Січі». | 17 липня 2022 | Загинув в результаті артилерійського обстрілу під час евакуації загиблого побратима з поля бою в Ізюмському районі у Харківській області[5]. |
| 7778 | |  Маркес Рамос Крістіан Каміло(«Колумбія») | 18 липня 1990, Колумбія. Січовик 49-го стрілецького батальйону «Карпатська Січ». 2007 року закінчив коледж INCADE в місті Богота, Колумбія. 2009 року долучився до національної поліції Колумбії. З квітня 2022 року долучився до українських військ у боротьбі з російськими окупантами. | 17 липня 2022 | Загинув у ближньому бою з російськими окупантами в Ізюмському районі у Харківській області[6][7]. |
| 7779 |  | Погорільчук Олександр Сергійович  | 14 січня 1996, с. Голики Шепетівський район Хмельницька область. Старший солдат, старший бойовий медик десантно-штурмового батальйону 80 ОДШБр. Навчався у Варварівській загальноосвітній школі, яку закінчив в 2011 році. 2015 року закінчив Шепетівське медичне училище за спеціальністю «Лікувальна справа» та здобув кваліфікацію фельдшера. З 2015 року працював у виправній колонії м. Ізяслава. У 2019 році вступив на військову службу за контрактом до ЗС України. Учасник АТО/ООС. В 2021 року став срібним призером у конкурсі на найкращого фахівця з тактичної медицини Збройних Сил України-2021. Двічі, у 2021 та 2022 році, був відзначений відзнаками Головнокомандувача Збройних Сил України — нагрудним знаком «За взірцевість у військовій службі» III ступеня. 2021 року був нагороджений відзнакою Командувача об'єднаних сил «За звитягу та вірність». 26 лютого 2022 року його брат Віталій загинув на війні. Після загибелі рідного брата, міг відмовитися від подальшої військової служби, але продовжив боротьбу з російськими окупантами. Залишилися мати, яка втратила на війні двох своїх синів та наречена. | 17 липня 2022 | Загинув у бою з російськими окупантами в Донецькій області[8]. Нагороджений орденом «За мужність» II ступеня (посмертно)[9]. |
| 7780 |  | Ульяницький Володимир Олександрович | 27 років, Миколаївська область. Молодший лейтенант, командир взводу ЗС України (підрозділ — не уточнено). Тренер з плавання. Вихованець СК «Зоря», призер чемпіонатів Миколаївської області з плавання, учасник чемпіонатів України в складі збірної Миколаївської області. Залишилися батьки. | 17 липня 2022 | Загинув від обстрілу ворожим танком в Донецькій області[10]. |
| 7781 | | Войтович Анатолій | 56 років, м. Жмеринка, Вінницька область. Головний сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Пішов воювати ще у 2014-му, захищав Україну на Сході. Захищав Україну на Миколаєвському напрямку. В травні 2022 від ворожого обстрілу загинув його рідний брат Олег Войтович | 17 липня 2022 | Загинув в Микаолає під час ракетного обстрілу. Прощання відбулося 22 липня 2022 в місті Жмеринка[11]. |
| 7882 | | Киселиця Олександр Іванович («Іванович») | 8 вересня 1984[12], м. Чернівці. Навчався у початковій школі в Чернівцях, а потім у Костинці. Вступив до будівельного училища. Працював за спеціальністю. На другий день повномасштабної війни Олександр приєднався до ЗСУ, щоб захистити свою сім'ю та рідну країну. Воював у лавах 87 ОАеМБ 80-ї окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ. Обіймав посаду стрільця-санітара[13]. | 17 липня 2022 | Загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Верхньокам'янське на Донеччині. Похований на Алеї Слави у Чернівцях[12]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[14]. |
| 7883 | | Шлей Василь Сергійович («Вєтєр»)   | 4 червня 1992, Хотин. Після 8 класів місцевої школи вступив до Кам‘янець-Подільського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою. У 2013 році закінчив Кам‘янець-Подільський державний аграрно-технічний університет. У квітні 2014 року Василь вирішив стати на захист рідної держави. Уклав контракт на військову службу у лавах 80-ї окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ. Спочатку був заступником командира роти з матеріально психологічного забезпечення, пізніше виконував обов‘язки командира роти. За 8 років служби чоловік неодноразово був відзначений нагородами, зокрема, медаллю «За військову службу Україні» у 2015 році[15] та орденом Богдана Хмельницького III ступеня у 2019 році[16]. Під час повномасштабної війни Василь продовжував захищати Україну у лавах рідної бригади на посаді начальника бойової підготовки[17]. | 17 липня 2022 | Загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Верхньокам'янське на Донеччині. Похований на Алеї Слави у Чернівцях[12]. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» II ступеня (посмертно)[14]. |
| 7884 | | Козак Микола Андрійович | 52 роки, с. Білий Рукав на Вінниччині. Здобув фах фізика-інформатика у Вінницькому педагогічному інституті. Згодом закінчив Київський торгово-економічний інститут за спеціальністю «Облік та аудит». Працював на різних роботах: у школі — вчителем і заступником директора, у відділенні банку — програмістом, у міській раді — заступником міського голови, також був інженером з охорони праці на Дністровській ГЕС-1. Жив у місті Новодністровськ Чернівецької області. Під час повномасштабної війни чоловік захищав Україну в лавах 80-ї окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ. Був головним сержантом — командиром 1 гранатометного відділення гранатометного взводу роти вогневої підтримки[18][19]. | 17 липня 2022 | Загинув поблизу села Верхньокам'янське Донецької області у результаті ворожого артилерійського обстрілу. Захисник отримав смертельні поранення голови та грудної клітки. Похований на Алеї Слави у Вінниці. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[14]. |
| 7885 | | Шевчук Любомир В'ячеславович | 1982, м. Чернівці. Здобув вищу юридичну освіту у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича. Працював за спеціальністю. Одружився, виховував двох дітей. Під час повномасштабної війни чоловік приєднався до лав Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. Став бійцем 87 ОАеМБ[20] 80-ї окремої десантно-штурмової бригади[21]. | 17 липня 2022 | Загинув під час виконання бойового завдання біля села Верхньокам'янське на Донеччині. Похований 27 жовтня на Алеї Слави Центрального кладовища Чернівців[22]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[14]. |
| 7886 | .png) | Окульський Володимир Вікторович | 21 серпня 1967, с. Демківка Гайсинського району. Старший солдат, посада — кухар господарчого відділення взводу забезпечення самохідного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи. Підрозділ: військова частина А1619. | 17 липня 2022 | Загинув 17 липня, виконуючи військовий обов'язок нa Миколaївщині. Похований в селі Демківка, Вінницька область[23]. |
| 7887 |  | Федюк Леонід Богданович | 30.11.1975 р., Леонід Федюк, позивний Кубік. Солдат, радіотелефоніст взводу, оператор квадрокоптера 23 окремого стрілецького батальйону. Народився і виріс в селі Ганнопіль Хмельницької області в сім'ї вчителів. Після школи вступив до технікуму, відслужив в армії, згодом закінчив Український фінансово-економічний інститут. Жив із родиною в Києві. Працював у різних сферах, а знайшов себе в IT-технологіях. Керував відділом технічної підтримки великої комп'ютерної компанії. Займався саморозвитком і навчався новому. Мав золоті руки. Любив експериментувати, вигадувати і втілювати свої задуми у життя. Захоплювався історією України. Обожнював свою сім'ю — дружину і двох донечок, а для них він був Всесвітом. У 2018 році пройшов військову перепідготовку. На третій день повномасштабної війни, 26 лютого 2022 року, Леонід став до лав Збройних Сил України, щоб захистити тих, кого він любив найбільше, — свою родину і країну. На початку оборона столиці і області, згодом схід нашої країни. «Молодий, розумний і активний, людина честі і принципів. Таким знали його друзі та запам'ятає Україна. Він був відважним, нікого не боявся і ніколи не ховався. Леонід пішов захищати Україну від початку широкомасштабного вторгнення. До останнього не хотілося вірити, що він загинув…» Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). | 17 липня 2022 | Загинув біля села Новомихайлівка (недалеко від Мар'їнки) на Донеччині. Виконуючи бойове завдання, отримав смертельні поранення під час ворожого мінометного обстрілу. Захиснику було 46 років. Похований 24.07.2022 р. на Берковецькому кладовищі Києва. 42 ділянка 8 ряд 27 місце. |
| 7888 |  | Онищенко Андрій Миколайович (Дусік) | 43 роки, родом з Києва. Навчався у місцевій школі № 108. Закінчив Школу міліції та працював водієм. Любив футбол, знав кожного гравця світу. Вболівав за футбольну команду «Динамо Київ». Дуже любив відпочинок на природі. Під час повномасштабної війни Андрій був командиром відділення у 5-й стрілецькій роті 242-й окремий батальйон територіальної оборони (Україна) 241-ша окрема бригада територіальної оборони (Україна).Був люблячим батьком і чоловіком, оберігав і піклувався про свою сім'ю. Любив життя, веселий, добрий та розсудливий. До справ завжди підходив з розумом і був професіоналом у своїй справі! | 17 липня 2022 | В районі села Дементіївка на Харківщині Андрій пішов з групою на допомогу до побратимів. Однак вони самі також потрапили під ворожий обстріл. Дусік отримав важке поранення та був евакуйований з поля бою побратимом. З того дня він перебував у комі та до тями так і не прийшов. Поховали на Південному кладовищі в Києві. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). |
18 липня[ред. | ред. код] | |||||
| 7790 |  | Бондаренко Сергій Володимирович | 1998, 24 роки, с. Черняхів Кагарлицький район Київська область. Мешкав в с. Горохуватці Обухівського району на Київщині. Солдат, військовослужбовець підрозділу 72 ОМБр. Батько помер у в'язниці, а мати померла від алкоголізму. З 2010 року мешкав у дитячому будинку сімейного типу родини Міщенко. Здобув професії тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва, автослюсаря. Брав участь в АТО, був демобілізований. Починаючи з 22 листопада 2021 року проходив військову службу за контрактом у складі 72 ОМБр. В складі цього підрозділу після російського вторгнення в Україну бив ворога в Донецькій області. Залишилися сестра. | 18 липня 2022 | Загинув під час артилерійського обстрілу біля с. Одрадівки поблизу м. Бахмуту Донецької області[24]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[25]. |
| 7791 |  |  Люк Люцишин(«Скайуокер») | 1991, 31 рік, США. Бойовий медик інтернаціональної роти Першої окремої бригади спеціального призначення ім. Івана Богуна. Його бабуся емігрувала з України до Сполучених Штатів Америки після Другої світової війни. Працював поліцейським у США[26]. | 18 липня 2022 | Загинув у бою біля села Григорівки, що на Донеччині[27]. В Люка влучив російський танк і він отримав важкі поранення. Побратими Едвард, Еміль і Браян намагалися його евакуювати, але другий постріл танку вбив їх усіх[28]. |
| 7792 | | Браян Янг («Рагнар») | 1971, 51 рік, США. Військовослужбовець інтернаціональної роти 1 ОБрСпП. З 1988 року служив в армії США. У військовій місії отримав травму і був відправлений до резерву. 2017 року вирішив об'їхати всю планету на велосипеді, але пандемія коронавірусу стала цьому на заваді. Він осів в Грузії, звідки в березні 2022 року дістався до України. | 18 липня 2022 | Загинув у бою поблизу села Григорівки на Донеччині[26]. Намагався разом з Емілем і Едвардом евакуювати пораненого Люка, але в них влучив російський танк[28]. |
| 7793 | |  Едвард Селандер Патріньяні | 1994, 28 років, Швеція. Військовослужбовець інтернаціональної роти 1 ОБрСпП. Економіст і філософ за цивільною освітою. Проходив службу в Уппсальському авіакрилі Повітряних сил Швеції у званні лейтенанта, але звільнився і за пару місяців до смерті поїхав захищати Україну. Брав участь в обороні м. Лисичанська. | 18 липня 2022 | Загинув у бою біля села Григорівки на Донеччині[26]. Намагався разом з Емілем і Браяном евакуювати пораненого Люка, але в них влучив російський танк[29]. |
| 7794 | | .svg){kind=small} Еміль-Антуан Руа-Сіруа(«Бобер») | 1991, м. Монреаль Канада. Парамедик інтернаціональної роти 1 ОБрСпП. Раніше служив в Французькому іноземному легіоні. Вивчав філософію та маркетинг в університеті. Працював у компанії доставки GLS. Приїхав в Україну в перші дні після початку російсько-української війни. Спочатку воював у добровольчих батальйонах, потім перейшов до 1 ОБрСпП. Залишилися мати і сестра[30]. | 18 липня 2022 | Загинув у бою з окупантами поблизу с. Григорівки на Донеччині[26]. Намагався разом з Едвардом і Браяном евакуювати пораненого Люка, але в них влучив російський танк[28]. |
| 7795 | | Брожко Вячеслав Іванович | 1968. Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). | 18 липня 2022 (орієнтовно) | Загинув під час бойових дій проти російських окупантів поблизу м. Покровська Донецької області. Похований у м. Броварах Київської області[31]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[32]. |
| 7796 | | Простак Олександр | 1977, смт Ворохта Івано-Франківська область. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Закінчив Львівський державний університет фізичної культури імені Івана Боберського. Учасник АТО/ООС. До російського вторгнення в Україну працював учителем фізичного виховання у ворохтянській школі. У березні 2022 року був призваний до ЗС України і воював на Сході України. Залишилася дружина та двоє дітей. | 18 липня 2022 | Помер в результаті проблем з серцем по дорозі додому на ротацію у Львівській області[33]. |
| 7797 | | Паращенко Олександр Олександрович | м. Синельникове Дніпропетровська область. Стрілець-санітар парашутно-десантної роти (підрозділ — не уточнено). | 18 липня 2022 | Загинув у бою з російськими окупантами (місце — не уточнено)[34]. |
| 7798 | | Асадов Андрій Романович | 15 березня 1998, с. Старе Місто Тернопільська область. Сержант, бойовий медик підрозділу 80 ОДШБр. Отримав медичну освіту у Галицькому медичному коледжі імені Євгена Гливи. Після закінчення коледжу призвався добровольцем, чотири роки проходив службу бойовим медиком в АТО. 24 лютого 2022 року був призваний на військову службу за мобілізацією. Рятував життя іншим військовослужбовцям на донецькому напрямку. | 18 липня 2022 | Загинув поблизу населеного пункту Спірне Бахмутського району Донецької області[35]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[9]. |
| 7799 |  | Зосімова Крістіна Сергіївна | 16 листопада 1988, с. Чечелеве Полтавська область. Солдат, другий номер обслуги кулемета ДШК підрозділу 13 ОМПБ 58 ОМПБр. Народилася в родині військових. Займалася легкою атлетикою та вболівала за хокейний клуб «Кременчук». Навчалась в 7-й школі, Харківському університеті, військовій академії. З 2017 року проходила військову службу в одному з десантно-штурмових підрозділів на посаді зв'язківця. Майже 3 роки перебувала у районі проведення Учасник АТО/ООС. Пізніше повернулася до цивільного життя. В 2021 році повернулася до ЗС України. Прихистила дитину загиблого побратима. | 18 липня 2022 | Загинула в результаті ракетно-артилерійського обстрілу поблизу села Покровського Бахмутського району Донецької області[36]. |
| 7800 | | Якубенко Олександр Степанович | 1967. Капітан, заступник командира стрілецького батальйону з морально-психологічного забезпечення 72 ОМБр. У мирний час був начальником Міжрегіонального управління НАДС у м. Києві, Київській, Чернігівській та Черкаській областях. | 18 липня 2022 | Загинув під час ворожого артилерійського обстрілу у Донецькій області. Похований у Набутівській громаді Черкаського району Черкаської області[37]. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно)[38]. |
| 7801 | | Жеребецький Тарас Петрович | 7 вересня 1987, 34 роки, м. Львів. Старший сержант, військовослужбовець 80 ОДШБр. Активний учасник Помаранчевої революції та Революції Гідності. Учасник АТО. Перебував на Луганщині, захищав Луганський аеропорт, пройшов Іловайський котел. Був депутатом Львівської районної ради і головою фракції «Європейська солідарність», колишній інженер заводу «Фуджикура». Нагороджений орденом «За мужність» III ступеню (04.04.2022). | 18 липня 2022 | Загинув поблизу м. Лисичанська від вибуху ворожої міни, коли витягав поранених[39]. Нагороджений орденом «За мужність» II ступеня (посмертно)[9]. |
| 7802 | | Сєростанов Олександр Владиславович | 26 лютого 1987, м. Кам'янське Дніпропетровська область. Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). У 2010 році закінчив Національний авіаційний університет. У 2010-2012 роках працював в авіакомпанії «Аеросвіт», упродовж 2012-2022 років — інженером з підтримання льотної придатності в авіаційній групі. | 18 липня 2022 | Загинув у бойових діях поблизу м. Торецька Донецької області[40]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[41]. |
| 7803 … 7809 | | | Військовослужбовці ЗС України. | 18 липня 2022 | (для доповнення за 18 липня 2022 року) |
19 липня[ред. | ред. код] | |||||
| 7810 | | Антоненко Сергій Олегович | 23 січня 1988, м. Кам'янське Дніпропетровська область. Капітан, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Закінчив Харківську юридичну академію імені Ярослава Мудрого. Був призваний до ЗС України за мобілізацією 24 лютого 2022 року. | 19 липня 2022 | Загинув в результаті поранень, несумісних з життям, які були отримані під час участі у бойових діях поблизу с. Норцівки Харківської області[42]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[43]. |
| 7811 | | Чебаненко Артем («Паук») | м. Чернігів. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Уболівальник чернігівської «Десни» і київського «Динамо». Брав участь в обороні м. Чернігова. | 19 липня 2022 | Помер в результаті захворювання в лікарні (місце — не уточнено)[44]. |
| 7812 |  | Рачок Микола («Хлопчик») | 31 травня 1995, м. Вінниця. Військовослужбовець 58 ОМПБр. Закінчив Вінницький технічний ліцей та НаУКМА, магістр теорії, історії літератури та компаративістика. Редактор інтернет-ресурсу infocar.ua. З перших днів російсько-української війни пішов захищати Україну. | 19 липня 2022 | Загинув під час бойового зіткнення, коли його підрозділ прийняв нерівний бій з досить чисельним загоном вагнерівців. У важкому бою ворога було повністю знищено, а прорив зупинено (місце — не уточнено)[45]. |
| 7813 | | Дяків Олег Юрійович | 18 липня 1995, м. Дрогобич Львівська область. Солдат, військовослужбовець 80 ОДШБр. У 2017 році закінчив історичний факультет Дрогобицького ДПУ імені Івана Франка, здобув фах вчителя історії та правознавства. З початком російського вторгнення в Україну повернувся з Чехії до рідного міста з бажанням їхати до м. Маріуполя та захищати країну від окупантів. Приєднався до територіальної оборони ЗС України, пройшов необхідний вишкіл та воював у складі 80 ОДШБр. | 19 липня 2022 | Загинув під час боїв з російськими окупантами на Бахмутському напрямку в Донецькій області[46]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[9]. |
| 7814 | | Мендруль Владислав Володимирович | 12 травня 1994, м. Олександрія, Кіровоградська область. Мешкав у м. Ватутіне на Черкащині. Після строкової служби в Збройних силах України вступив до Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного. У квітні 2015 року був призваний на військову службу та брав активну участь в АТО/ООС. Старший лейтенент, командир взводу батареї артилерійського дивізіону окремої артилерійської бригади. | 19 липня 2022 | Загинув внаслідок артилерійського обстрілу під час виконання бойового завдання на Миколаївщині. Похований у м. Ватутіне на Черкащині.[47] Нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно)[48]. |
| 7815 |  | Шептур Іван Володимирович | 15 червня 1991. У 1998-ому став учнем першого класу і всі роки навчання пройшли у стінах рідної школи. Після школи здобув професію автослюсара, кранівника, але себе реалізував у будівельній справі. Спочатку працював з батьком, а згодом і сам став прекрасним будівничим. Опанував самостійно багато будівельних професій, що пригодилися у зведенні власного житла. Двічі приймав участь у Революції гідності. Після початку повномасштабного вторгнення пішов добровольцем до ЗСУ. Спершу потрапив на навчання артилерійської підготовки у Львові, Немирові всього на 6 днів, потім відправили у Черкаси, бо там створювалась окрема бригада-танкістів. Його призначили у складі екіпажу танку – навідником. У Дніпропетровській області 4-та окрема танкова бригада, у складі якої перебував Іван проходила «курс молодого бійця». Вони брали участь у бойових діях під Ізюмом, під Гусарівкою. Будівельні навики Івана пригодились і на війні у спорудженні капонірів для танків та бліндажів. | 19 липня 2022 | Загинув при виконанні бойового завдання, підірвався на міні в районі селища Гусарівка на Харківщині 19 липня 2022 року[49]. |
| 7816 |  | Левченко Валентин Віталійович (Льова) | 18 років, Народився в Чернігівській області, селі Козилівка, тут закінчив місцеву школу. У 2021 р. вступив до Національного університету біоресурсів і природокористування ННІ лісового і садово-паркового государства та переїхав до Києва. Мав лідерські задатки. Добрий, проте впертий і запальний. Ще з дитинства його неможливо було до чогось схилити примусом, хіба тільки домовитися й переконати. Займався гирьовим спортом і стрільбою, любив плавати. На останньому курсі взяв академвідпустку до "Перемоги". З початком повномасштабного ворожого вторгнення Росії до української землі парубок добровільно прийшов до місцевого територіального центру комплектування, аби зі зброєю в руках давати гідну відсіч загарбнику. Так він потрапив кулеметником до складу 242-го окремого батальйону територіальної оборони 241-ї окремої бригади територіальної оборони. З часом був направлений в зону ведення активних бойових дій. На фронті проявив себе як справжній воїн. Валентин був командиром відділення, у підпорядкуванні якого перебувало 13 солдатів. | 19 липня 2022 | Загинув виконуючи бойове завдання на Харковщині в районі с. Дементіїка. Вночі виконували бойове завдання під Дементіївкою, де перед цим рашисти знищили українську розвідгрупу. Поки займали позиції, із власної ініціативи пішов на дорозвідку. Лісосмуга, що була неподалік, виявилася зайнята ворогом. Рашисти засіли там у «кікіморах». Валентин побачив їх, але здійняти автомат не встиг – вони відкрили по ньому перехресний вогонь. Поховали на кладовищі села Козилівка. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). |
20 липня[ред. | ред. код] | |||||
| 7825 | | Таран Юрій Олександрович («Таран») | 25 років, Вінницька область. Капітан, командир роти 72 ОМБр. Навчався в Тульчинському державному ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою. Продовжив навчання в НАСВ імені гетьмана Петра Сагайдачного на факультеті бойового застосування військ та закінчив навчання з відзнакою в 2018 році. Був призначений командиром механізованого взводу у 72 ОМБр. Після закінчення навчання, у складі підрозділу був направлений на виконання завдання до Луганської області, де у лютому 2019 року у 22-річному віці очолив роту. Боронив державну цілісність на Світлодарській дузі, під Попасною, у Золотому, Верхньоторецькому. Після масштабного вторгнення захищав Київщину. Бійці його підрозділу зупинили прорив противника на Броварському напрямку, знищили при цьому три танки та п'ятнадцять одиниць бойових машин піхоти, затрофеїли три БМП. Підрозділ під його командуванням гнав ворога до кордону і на Харківщині звільнив низку населених пунктів. Згодом продовжив виконувати завдання на Донецькому та Луганському напрямках. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (06.07.2022)[50]. | 20 липня 2022 | Загинув у боях з російськими окупантами в м. Торецьку Бахмутського району Донецької області[51]. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» II ступеня (посмертно)[52]. |
| 7826 | | Макаренко Вадим Миколайович | м. Синельникове Дніпропетровська область. Молодший сержант, командир бойової машини — командир відділення парашутно-десантної роти (підрозділ — не уточнено). | 20 липня 2022 | Загинув під час участі в бойових діях в забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії (місце — не уточнено)[53]. |
| 7827 | | Заєць Сергій Васильович | 1986, м. Бар Вінницька область. Молодший сержант, командир стрілецького відділення (підрозділ — не уточнено). | 20 липня 2022 (орієнтовно) | Загинув у бою з російськими окупантами (місце — не уточнено)[54]. |
| 7828 | | Майборода Віктор Васильович | 1964, с. Мартинівка Черкаська область. Молодший сержант, гранатометник механізованої роти механізованого батальйону ЗС України (підрозділ — не уточнено). | 20 липня 2022 | Загинув у бою з російськими окупантами на території Донецької області. Похований в с. Мартинівка[37]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[55]. |
| 7829 |  | Чабан Олександр Олександрович | 17 серпня 1987, 34 роки, м. Краматорськ Донецька область. Старший лейтенант, військовослужбовець 92 ОМБр. Випускник соціологічного факультету, магістр політології, голова Студентського наукового товариства в 2009–2013 роках та лідера студентського самоврядування ХНУ імені В. Н. Каразіна. Займався підприємницькою діяльністю, в подальшому навчався у НАСВ імені Петра Сагайдачного. З 2014 року боронив Україну. З початком російського вторгнення в Україну знову був призваний на військову службу до ЗС України. Залишилася донька. | 20 липня 2022 | Загинув у боях з російськими окупантами в Харківській області[56]. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно)[57]. |
| 7830 | | Кокін Володимир Володимирович | 20 серпня 1982, смт Близнюки Лозівський район Харківська область. Солдат, оператор 1-го протитанкового відділення протитанкового взводу 3-го механізованого батальйону 92 ОМБр. | 20 липня 2022 | З 20 липня 2022 року вважався зниклим безвісти. Тільки 18 вересня стало відомо, що він загинув від поранення, несумісного з життям поблизу населеного пункту Гракового Харківської області. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[58]. |
| 7831 | | Вакула Роман Васильович | 08.09.1978рн. с. Слатине Харківської обл. Старший солдат, старший оператор противотанкового відділення противотанкового взводу 3 механізованого батальйону військової частини А0501 92 ОМБр ім Івана Сірка. Контракт з ЗСУ з 2020 року | 20 липня 2022 | Загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Гракове Харківської області[59]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[58]. |
| 7832 |  | Талків Теодор Олександрович | 2 липня 1995, мешканець с. Височанське Одеської області. Сержант, військовослужбовець 28 ОМБр. | 20 липня 2022 | Загинув у бою з окупантами на Херсонщині[60]. |
| 7833 | | Тимошенко Владислав Васильович | 17 вересня 1999 року. Молодший лейтенант. Після закінчення Устянської середньої школи вступив до Національної академії сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного. Закінчивши академію у 2020 році, був направлений в зону бойових дій на Сході України | 20 липня 2022 | З початком широкомасштабного вторгнення росії на територію України Владислав Тимошенко виконував бойові завдання на посаді командира роти на Південно-Бузькому напрямку. Там і загинув[61]. |
| 7834 | .svg){kind=logo} | Деменко Роман | 1996, м. Сарни Рівненської області. Проходив службу у полку «Азов». У місті Сарни перейменували вулицю на честь Романа. | 20 липня 2022 | Загинув біля населеного пункту Гуляй Поле, під час оборони Запорізької області. Похований на цвинтарі на вулиці Ковельській в Сарнах[62] |
| 783 … 7840 | | | Військовослужбовці ЗС України. | 20 липня 2022 | (для доповнення за 20 липня 2022 року) |
21 липня[ред. | ред. код] | |||||
| 7841 |  | Хухлей Олександр («Кєні») | 23 роки, м. Вінниця. Військовослужбовець ССО ЗС України. Випускник Вінницького фахового коледжу економіки та підприємництва та Вінницького навчально-наукового інституту економіки Західноукраїнського національного університету. Гравець команди ветеранів-учасників АТО/ООС з регбі-7 «The Brave Ukraine». У перші тижні з моменту початку російсько-української війни проходив службу на найтяжчих позиціях у складі Громадського формування з охорони громадського порядку «Загін територіальної оборони м. Бориспіль». Згодом після наполегливих тренувань долучився до ССО. | 21 липня 2022 | Загинув під час виконання бойового завдання на сході України (місце — не уточнено)[63]. |
| 7842 | | Козлов Олександр Олександрович | 18 травня 2001, м. Кам'янське Дніпропетровська область. Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). 2019 року закінчив навчання в ПТУ № 22. В 2019—2020 роках працював на АТ «ДНІПРО-АЗОТ». В 2020—2021 роках проходив строкову військову службу. 16 березня 2022 року був призваний до ЗС України за мобілізацією. | 21 липня 2022 | Загинув в боях з російськими окупантами поблизу смт Високопілля в Бериславському районі Херсонської області[64]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[55]. |
| 7843 | | Герман Володимир Миколайович | 1980, с. Ліпляве Черкаський район Черкаська область. Мешкав і працював в с. Степанці Черкаського району. Старший солдат, головний сержант взводу механізованої роти механізованого батальйону ЗС України (підрозділ — не уточнено). | 21 липня 2022 | Загинув в боях з російськими окупантами в Донецькій області. Похований в рідному селі[37]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[65]. |
| 7844 … 7855 | | | Військовослужбовці ЗС України. | 21 липня 2022 | (для доповнення за 21 липня 2022 року) |
22 липня[ред. | ред. код] | |||||
| 7856 | | Шкабко Олександр Геннадійович | 17 серпня 1991, м. Кам'янське Дніпропетровська область. Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). 2010 року закінчив ПТУ № 22. В 2016—2017 роках проходив строкову військову службу. До ЗС України був призваний за мобілізацією 5 травня 2022 року. Залишилася мати і брат. | 22 липня 2022 | Загинув в боях з російськими окупантами поблизу населеного пункту Карнаухівки Ізюмського району Харківської області[66]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[43]. |
| 7857 | | Красніков Іван Вікторович | 44 роки, м. Лебедин Сумська область. Капітан, командир роти бойової бригади ЗС України (підрозділ — не уточнено). З 24 лютого 2022 року був призваний за мобілізацією на військову службу до ЗС України. Спочатку проходив службу на посаді командира взводу в підрозділі, який обороняв м. Лебедин, потім був призначений на посаду командира роти бойової бригади. | 22 липня 2022 | Загинув під час мінометного обстрілу поблизу населеного пункту Новолуганське Бахмутського району Донецької області[67]. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно)[41]. |
| 7858 |  | Пеприк Роман Олегович (ієромонах Пимен) | 10 лютого 1992, мешканець м. Заліщики Тернопільська область. Старший солдат, снайпер 1-ї категорії відділення снайперів 129 ОРБ. Прийнявши чернечий постриг у ранньому віці, служив Богу в монашому чині. З початком російського вторгнення в Україну, монах Пимен, не лишаючи чернечих обітниць, пішов добровольцем захищати суверенітет України у зоні проведення ООС. Виконував бойові завдання та брав безпосередню участь у боях на передовій. Після звільнення з військової служби монах Пимен став насельником монастиря на честь святителя Нектарія Егінського (с. Ходосівка Київська область). В цій обителі він прийняв сан ієродиякона, а опісля й ієромонаха від рук митрополита Олександра Драбинка. Згодом продовжив служіння в одному з монастирів ПЦУ на Прикарпатті. На початку літа 2020 року ухвалив рішення знову повернутися до військової служби. | 22 липня 2022 | Загинув під час ракетного обстрілу поблизу м. Апостолового Криворізького району Дніпропетровської області[68]. |
| 7859 |  | Пєнкін Віталій Тимофійович | 16 листопада 1985, м. Сорокине Луганська область. Командир відділення, гранатометник механізованого підрозділу посиленої вогневої потужності 60 ОПБр. З юності вболівав за «Шахтар» (Донецьк). 2011 року прийшов на фанатський сектор. Разом з братом-близнюком активно вболівав за донецьку команду та брав участь у навколофутбольному житті у складі фанатського колективу «The Cartel». Після окупації рідної домівки у 2015 році, разом з родиною вимушено оселився у м. Першотравенську на Дніпропетровщині. Проходив службу у воєнізованому гірничо-рятувальному загоні, потім працював прохідником в ШУ «Дніпровське». Після російського вторгнення в Україну відразу пішов захищати Батьківщину. | 22 липня 2022 | Загинув під час ворожого ракетного обстрілу біля населеного пункту Апостолове Криворізького району Дніпропетровської області[69]. |
| 7860 | | Сержан Дмитро Іванович | 12 лютого 1974. Капітан, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Вищу освіту здобув в Київському національному університеті будівництва і архітектури. | 22 липня 2022 | Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» II ступеня (посмертно)[70]. |
| 7861 … 7875 | | | Військовослужбовці ЗС України. | 22 липня 2022 | (для доповнення за 22 липня 2022 року) |
23 липня[ред. | ред. код] | |||||
| 7876 | | Якименко Ярослав Петрович | 1978, 44 роки, с. Семигори Обухівський район Київська область. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). | 23 липня 2022 (орієнтовно) | Загинув від ворожого обстрілу на сході України (місце — не уточнено)[71]. |
| 7877 | | Гуляєв Віталій Анатолійович | 26 травня 1978, м. Шостка Сумська область. Полковник, командир 28 ОМБр. Воював на передовій з 2014 року. На посаду командира 28 ОМБр був призначений у вересні 2021 року. | 23 липня 2022 | Загинув на околиці м. Миколаєва в результаті ракетного обстрілу командного пункту[72]. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно)[73]. |
| 7878 | | Бондарев Віталій Іванович | 13 липня 1981. Підполковник, військовослужбовець 28 ОМБр. | 23 липня 2022 | Загинув на околиці м. Миколаєва в результаті ракетного обстрілу командного пункту[74]. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно)[75]. |
| 7879 | | Дейнеко Олександр Григорович | 6 травня 1970. Підполковник, військовослужбовець 28 ОМБр. | 23 липня 2022 | Загинув на околиці м. Миколаєва в результаті ракетного обстрілу командного пункту[74]. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно)[75]. |
| 7880 | | Сергієнко Валентин Іванович | 29 березня 1974, Красносільська сільська громада Одеська область. Підполковник, військовослужбовець 28 ОМБр. | 23 липня 2022 | Загинув на околиці м. Миколаєва в результаті ракетного обстрілу командного пункту[74][76]. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно)[75]. |
| 7881 | | Вдовін Василь Станіславович | 8 жовтня 1986, 35 років, м. Прилуки Чернігівська область. Старший солдат, навідник міномету підрозділу 72 ОМБр. Закінчив ЗОШ № 6 в м. Прилуках. Потім вступив та закінчив Національний авіаційний університет. Приймав активну участь в Революції гідності (2014). Учасник АТО в складі 72 ОМБр (2014-2015). Після демобілізації, активно вів наукову діяльність. Працював провідним інженером в Інституті молекулярної біології та генетики НАН України. Опубліковано декілька його наукових статей. Також мав уже захищати кандидатську роботу, але не встиг. Після російського вторгнення в Україну, 24.02.2022 був призваний до ЗС України за мобілізацією до складу 72 ОМБр. Приймав участь у боях поблизу м. Києва, а саме в Бородянці, Ірпіні. Потім був відряджений на Схід, де і загинув. | 23 липня 2022 | Загинув в результаті артобстрілу та отримання поранень нижньої частини спини і тазу, які виявилися не сумісними з життям, поблизу с. Новолуганського Бахмутського району Донецької області[77]. |
| 7882 | | Нагорний Олександр | 22 роки, м. Біла Церква. Після школи служив у Національній гвардії України. Після 24 лютого 2022 олучився до лав 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців та вирушив захищати Україну від російських окупантів. Брав участь в обороні рідної Київщини, а згодом поїхав на Донбас. | 23 липня 2022 | Ворожий снаряд поранив прямо у груди, він загинув миттєво в Донецькій області. Похований в Білій Церкві[78] |
| 7883 … 7890 | | | Військовослужбовці ЗС України. | 23 липня 2022 | (для доповнення за 23 липня 2022 року) |
24 липня[ред. | ред. код] | |||||
| 7891 | | Вороб'єнко Максим Дмитрович («П'ятий») | 9 жовтня 2002, м. Київ. Молодший сержант, військовослужбовець 1-го батальйону 72 ОМБр. Проходив військову службу в 30-й ОМБр, згодом перевівся до 72 ОМБр. Навчався в київській школі № 286. Освіту продовжив у коледжі харчових технологій м. Києва. В 2009 році долучився до «Пласту». Належав до новацького рою «Грифони» гнізда ч. 33 «Побратими стрімкої скелі». Був учасником крайових новацьких таборів «Літопис Рідної Землі» (2010, 2011) та Крайового новацького табору «Спорт» (2012). Брав участь в новацькій програмі Ювілейної Міжкрайової Пластової Зустрічі до 100-річчя Пласту у Львові (2012). 2013 року був учасником пластової делегації на Джемборі з нагоди 95-річчя скаутингу в Литві. У квітні 2015 року склав Пластову Присягу, а вже 2018 року здобув ступінь розвідувача. Учасник курінних таборів, а вже у 2018—2019 рр. долучався до співорганізації цих таборів. Відбув МВТ «Золота Булава» (2016), «Легіон» (2017). Учасник мандрівних змагів «Осінній рейд» та «Весняний рейд». В 2021 році уклав контракт зі ЗС України. | 24 липня 2022 | Загинув у бою з російськими окупантами на сході України (місце — не уточнено)[79]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[41]. |
| 7892 | | Внукова Інна Євгенівна | 30 років, капітан ЗСУ (підрозділ — не становлено) | 24 липня 2022 | Загинла у бою з російськими окупантами на сході України (місце — не уточнено)[80] |
| 7893 … 7900 | | | Військовослужбовці ЗС України. | 24 липня 2022 | (для доповнення за 24 липня 2022 року) |
25 липня[ред. | ред. код] | |||||
| 7901 | | Терещенко Олександр | 42 роки, с. Богданівка Броварський район Київська область. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Сім'я пережила 12 днів окупації с. Богданівки. Дружина з трьома дітьми змогла виїхати з окупованого села до родичів за Київ одним із перших «зелених» коридорів — 19 березня, а чоловік другим коридором — 21 березня. Фактично відразу прибув до Броварського районного ТЦКтаСП і за три дні отримав повістку. Залишилася дружина, з якою прожив 20 років у шлюбі, а також троє дітей: 18-річна та 17-річна доньки і 9-річний син. | 25 липня 2022 | Загинув від осколкового поранення в голову на Сєвєродонецькому напрямку[81]. |
| 7902 |  | Дроздов Ігор Володимирович («Дрозд») | 40 років, м. Житомир. Лейтенант, командир взводу 46 ОДШБр. Закінчив Державний університет «Житомирська політехніка» та військову кафедру Житомирського військового інституту. Після повномасштабного вторгнення добровільно відбув на фронт. | 25 липня 2022 | Загинув в бою з російськими окупантами в районі с. Білогірка Херсонської області[82][83]. |
| 7903 | | Марчук Валентин («Шаман») | 44 роки, м. Коростишів Житомирська область. Штаб-сержант, військовослужбовець 46 ОДШБр. Прибув до військкомату у перший день повномасштабної війни. | 25 липня 2022 | Загинув в бою з російськими окупантами в районі с. Білогірка Херсонської області[84]. |
| 7904 |  | Мельничук Анатолій Іванович | 31 січня 1976, м. Коломия. Командир взводу 46-ї ОДШБр. Мандрівник, автор туристичного блогу "Заплічник". Закінчив історичний факультет Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Учасник багатьох виборчих кампаній, з’їздів Народного руху України та численних рухівських семінарів, Чернівецького політклубу. Жив у Львові, а до того деякий час також проживав у Івано-Франківську. Залишилося троє дітей. | 25 липня 2022 | Загинув в селі Білогірка Великоолександрівського району Херсонської області[85][86]. |
| 7905 | | Махно Ігор Анатолійович | 1976, Смоліне | 25 липня 2022 (раніше) | Загинув під час виконання бойових завдань. Похований 25 липня[87]. |
| 7906 | | Репетя Євген Володимирович | Народився 11.07.1987 р. в м. Харків. До 2013 р. проживав в м. Дніпро, після чого переїхав в м. Київ, де жив та працював в сфері виробництва м'яких та корпусних меблів до початку повномасштабного вторгнення рф в Україну. До лав ЗСУ долучився добровільно з 25.03.2022 р. Служив сапером в 46 оаембр ДШВ, 1 батальйон, інженерно-саперний взвод. Виконував бойові завдання під час звільнення Херсонської області в липні 2022 року. Без чоловіка та батька залишилася дружина та 5-річна донька. | 25 липня 2022 | Загинув в н.п. Білогірка, Великоолександрівського району Херсонської області, 25.07.2022 р., під час проведення наступальних дій. Зі слів сослуживців, був тяжко поранений уламками снаряду в живіт. Однак сам собі надав першу домедичну допомогу і був евакуйований до найближчого госпіталя, по дорозі до якого, на жаль, помер. Нагороджений Орденом за мужність III ступеню (посмертно) - Указ Президента України #310/2023 від 30.05.2023 р. Похований 05.08.2022 р. на Міському кладовищі у м. Києві (Берковецьке) на 42 ділянці, 7 ряд. |
| 7907 | | Живаго Андрій Олександрович   | 05 травня 1976, м. Конотоп. Сержант, головний сержант розвідувального взводу 2 аеромобільного батальону 46 ОАеМБр ДШВ ЗСУ. Після закінчення 8 класів Конотопської середньої школи #3 навчався у Конотопському будівельному технікумі транспортного будівництва, згодом закінчив Київський університет права НАУ та Приватний вищий навчальний заклад Інститут землевпорядкування та інформаційних технологій при Національному авіаційному університеті. Працював майстром, прорабом, інженером-геодезістом на різних будівельних об'єктах у м. Києві. Останнє місце роботи ТОВ "РБТ - ГРУП". Із початком повномасштабного вторгнення добровільно став на захист України. 24.02.2022 був призваний до ЗС України Солом'янським РТЦК та СП у м. Києві. У ЗСУ - із 14.06.1995 по 17.10.1996, з 06.03.1997 по 03.08.1998, з 10.02.2015 по 08.04.2016, та з 24.02.2022 р. Приймав участь в АТО. Виконував бойові завдання на найгарячиших напрямках по звільненню Київської та Херсонської областей. Без сина залишилась одинока мати. | 25 липня 2022 | Загинув 25 липня 2022 року під час ведення бойових дій в районі н.п. Білогірка Херсонської області в результаті штурмових дій противника. Указом Президента України # 310/2023 від 30.05.2023 нагороджений орденом "За мужність" lll ступеня (посмертно), Міністром оборони України нагороджений Нагрудним знаком "Знак пошани". ГО "Спілка бійців та волонтерів АТО "Сила України" нагороджений орденом "Честь і слава", командиром в/ч пп В-2749 нагороджений медаллю "Ветерану 5 БТГр "Кремінь". Нагороджений відзнакою від Президента України "За участь в антитерористичній операції". Має відзнаку від НГШ ЗСУ "Учасник АТО". Похований 2 серпня 2022 на Берковецькому кладовищі у м. Києві, 42 ділянка, ряд 9, місце 28. |
| 7906 … 7924 | | | Військовослужбовці ЗС України. | 25 липня 2022 | (для доповнення за 25 липня 2022 року) |
26 липня[ред. | ред. код] | |||||
| 7925 |  | Кукурба Олександр Васильович  | 18 вересня 1994, с. Верхній Вербіж Коломийський район Івано-Франківська область. Майор, начальник розвідки штабу, льотчик-штурмовик 299 БрТА. Герой України[88]. | 26 липня 2022 | Загинув під час бойового вильоту о 7:25 ранку у Дніпропетровській області. Олександр намагався катапультуватися, але парашут не відкрився через малу висоту[89][90]. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» I ступеня (посмертно)[91]. |
| 7926 | | Савоченко Олександр | 1986, с. Поліське Коропський район Чернігівська область. Офіцер, військовослужбовець 72 ОМБр. | 26 липня 2022 | Загинув у бою з окупантами поблизу м. Бахмута в Донецькій області[92]. |
| 7927 |  | Захарчук Віктор Васильович | 2 січня 1981, м. Вараш Рівненська область. Молодший сержант, стрілець-санітар підрозділу 14 ОМБр. Закінчив Севастопольський національний університет ядерної енергії та промисловості. Працював на Рівненській АЕС. З перших днів війни відбув добровольцем на фронт. | 26 липня 2022 | Загинув під час обстрілу в районі с. Берестове Донецької області[93][94]. |
| 7928 | | Гаценко Олексій Сергійович | 1981, м. Бурштин Івано-Франківська область. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). До війни працював тренером з футболу Рогатинської ДЮСШ. | 26 липня 2022 | Загинув під час виконання бойового завдання (місце — не уточнено)[95] |
| 7929 | | Басик Андрій («Каспер») | 27 років, с. Антонівка Рівненська область. Солдат, гранатометник 1 аеромобільного батальйону 46 ОДШБр. До ЗС України був призваний за мобілізацією 17 березня 2022 року. | 26 липня 2022 | Загинув в бою з російськими окупаетами в районі села Білогірка Херсонської області[96][97]. |
| 7930 | .svg) | Макуха Дмитро | 8 листопада 1977 (44 роки), м. Кам'янське. Закінчив ПТУ №26 в 1996 році. Проходив строкову військову службу у 1996-1997 роках. Спочатку був асфальто-бетонщиком, потім асфальтувальником. Клали асфальт на заводі, біля заводу, бетонували у цехах, займались будівельними роботами. У 2010 познайомився з дружиною Ларисою коли разом працювали на заводі АТ "ДНІПРОАЗОТ" в одному цеху. У 2014 році був мобілізований у зону ООС. Повернувся через півтора року. У 2022 знову пішов на війну. Спочатку був у теробороні у Кам’янському, потім окопи на Дніпропетровщині копав. Служив у 108-мій окремій бригаді територіальної оборони. | 26 липня 2022 | Загинув біля села Нескучне Донецької області. З ним загинуло ще 11 захисників. Причиною смерті стала вибухова травма лівого стегна, осколкове поранення, несумісне з життям. Його встигли довезти до лікарні, але він стік кров’ю. Похорон відбувся 31 липня на Алеї Героїв Соцміста[98][99]. |
| 7931 … 7940 | | | Військовослужбовці ЗС України. | 26 липня 2022 | (для доповнення за 26 липня 2022 року) |
27 липня[ред. | ред. код] | |||||
| 7941 |  | Іванов Олексій Петрович | 4 грудня 1990, Луганська область. Мешканець м. Переяслава. Командир відділення роти 137-го окремого батальйону територіальної оборони 114 ОБрТрО. Від початку російського вторгнення в Україну пішов обороняти рідну країну. | 27 липня 2022 | Загинув від влучання міни в окоп поблизу м. Соледару, що на Донеччині, прикриваючи відхід свого пірозділу[100][101][102][103]. |
| 7942 | | Міщенко Володимир Миколайович | 1961 (61 рік), с. Лецьки Київська область. Сержант, командир стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти 137-го окремого батальйону територіальної оборони 114 ОБрТрО. 1978 року закінчив школу № 2 у м. Переяславі, де й мешкав. Займався велоспортом. Був учасником бойових дій на сході України у 2014-2015 роках. Залишилися дружина, донька та мати. Від початку російського вторгнення в Україну пішов обороняти рідну країну. | 27 липня 2022 | Загинув від влучання міни в окоп поблизу м. Соледару, що на Донеччині, прикриваючи відхід свого пірозділу[100][101][102]. |
| 7943 |  | Коваленко Олександр | 34 роки. Правоохоронець зведеного загону ГУНП в Дніпропетровській області Національної поліції України. Оперуповноважений відділу організації розкриття злочинів проти власності управління карного розшуку ГУНП в Дніпропетровській області. В правоохоронних органах - з 2011 року. Залишилися дружина та двоє дітей. | 27 липня 2022 | Загинув в результаті ворожого обстрілу під час виконання службового завдання у Донецькій області[104]. |
| 7944 | | Андрійченко Петро | 42 роки. Правоохоронець зведеного загону ГУНП в Дніпропетровській області Національної поліції України. Помічник чергового чергової частини відділення поліції № 11 Дніпровського районного управління поліції ГУНП в Дніпропетровській області. Мав 20-річний стаж роботи в органах внутрішніх справ. У лютому 2002 року став курсантом Криворізького училища професійної підготовки працівників міліції, потім був призначений на посаду до підрозділу забезпечення Царичанського районного відділу міліції. Залишилися дружина та 17-річний син. | 27 липня 2022 | Загинув в результаті ворожого обстрілу під час виконання службового завдання у Донецькій області[104][105]. |
| 7945 | | Кущевський Сергій | 30 років, Петриківський район Дніпропетровська область. Правоохоронець зведеного загону ГУНП в Дніпропетровській області Національної поліції України. Поліцейський з логістики, обліку та збереження речових доказів і озброєння логістики відділення поліції № 10 Дніпровського районного управління поліції. Службу в Національній поліції України розпочав у квітні 2018 року. Залишилися дружина, донька та син. | 27 липня 2022 | Загинув в результаті ворожого обстрілу під час виконання службового завдання у Донецькій області[104][105]. |
| 7946 | | Седченко Андрій Юрійович | 26 червня 1977. Майор поліції, інспектор режимно-секретного сектору Камёянського районного управління поліції ГУНП в Дніпропетровській області. Проживав у місті Артемівську (нині — Бахмут). Проходив строкову службу в армії в 80 УЦ РВСП. 2005 року працював на посаді оперативного чергового у міліції. Згідно Указу Президента України № 53/2016 від 17 лютого 2016 року був нагороджений відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції». Залишилися дружина та син. | 27 липня 2022 | Загинув в боях з російськими окупантами в Бахмуті, що в Донецькій області[106]. |
| 7947 |  | Бевзюк Андрій Іванович («Брабус») | 18 грудня 1988, м. Київ. Військовослубовець 48-го окремого стрілецького батальйону 72 ОМБр. Після початку російського вторгнення в Україну пішов боронити Україну разом з батьком і братом. Залишилася дружина та двоє дітей. | 27 липня 2022 | Загинув під час бойових дій у Донецькій області[107]. |
| 7948 |  | Матюха Олег Михайлович | 09.12.1963 р.н., місто Київ.Старший сержант. Командир бойової машини, командир відділення механізованої роти, мех.взводу 66. Закінчив Політехнічний університет з відзнакою. Працював в Ощадбанку. В ЗСУ пішов добровільно. Воював в найгарячіших точках поблизу Мар'янки. Без батька залишилась 8-річна донька. | 27 липня 2022 | Загинув під час виконання бойового завдання поблизу Мар'янки. Похований 8 серпня 2022 року на Берковецькому кладовищі у м. Києві. 42 ділянка, 5 ряд. |
| 7948 … 7965 | | | Військовослужбовці ЗС України. | 27 липня 2022 | (для доповнення за 27 липня 2022 року) |
28 липня[ред. | ред. код] | |||||
| 7966 | .svg) | Бабіч Гліб Валерійович («Лєнтяй») | 2 березня 1969, м. Миколаїв. Військовослужбовець 10 ОГШБр. Учасник АТО/ООС (2014—2019). | 28 липня 2022 | Загинув внаслідок підриву на протитанковій міні розвідувального комплексу «Локі» неподалік від м. Ізюму на Харківщині[108]. |
| 7967 |  | Білорусь. Військовослужбовець батальйону «Волат» білоруського полку ім. К. Калиновського. | 28 липня 2022 | Загинув від кульового поранення під час звільнення українського села (місце — не уточнено)[109]. | |
| 7968 |  | Насонов Олексій Олександрович | 26 років. Сержант поліції Поліції охорони Харківської області. До складу поліції охорони Харківщини вступив у 2015 році. | 28 липня 2022 | Загинув в результаті обстрілу ТЕЦ у Харківській області[110]. |
| 7969 | | Сусленніков Володимир | м. Чернігів. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). | 28 липня 2022 | Загинув у бою з російськими окупантами (місце — не уточнено)[111]. |
| 7970 |  | Одноволик Олексій Сергійович | 19 березня 1983, смт Стеблів Черкаська область. Мешканець смт Глеваха Київської області. Лейтенант, командир розвідувального взводу 1-го батальйону 46 ОДШБр. На війні - з 2014 року. Отримав поранення, був демобілізований. Після російського вторгнення в Україну повернувся до ЗС України. Залишилися дружина та двоє дітей. | до 28 липня 2022 | Загинув під час виконання бойового завдання (місце — не уточнено). Під час церемонії прощання було оголошено про нагородження Олексія відзнакою "За відвагу" (посмертно)[112]. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно)[70]. |
| 7971 |  | Шамаров Максим | 18 червня 1997, м. Львів. Капітан, військовослужбовець 24 ОМБр. Закінчив школу № 50 м. Львова. У 2011 вступив до львівського ліцею Героїв Крут. Закінчив ХНУПС імені Івана Кожедуба. Нагороджений орденом "За Мужність" III ступеня. | 28 липня 2022 | Загинув під час виконання бойового завдання (місце — не уточнено)[113]. |
| 7972 |  | Байщак Роман | 4 квітня 1997, м. Львів. Капітан, військовослужбовець 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Закінчив школу № 54 м. Львова. У 2011 році вступив до львівського ліцею Героїв Крут. Випускник НАСВ імені гетьмана Петра Сагайдчаного. Нагороджений нагрудним знаком Командував об'єднаних сил Збройних Сил України "За службу та звитягу" III ступеня. | 28 липня 2022 | Загинув під час виконання бойового завдання (місце — не уточнено)[114]. |
| 7973 | | Дєдов Олексій Васильович | 26 серпня 1987, 34 роки, м. Нойштреліц Німеччина. Старший солдат, стрілець-зенітник зенітно-ракетного взводу 72 ОМБр. Народився в родині військовослужбовця. Навчався у міській школі № 4 в м. Пирятина Полтавської області, потім – у Пирятинському ліцеї. Вищу освіту здобув у НАУ за фахом "авіаінженер". Мешкав та працював у м. Пирятині. До ЗС України був призваний 24 лютого 2022 року. Залишилися мати, дружина та два брати, які теж захищають Україну в ЗС України. | 28 липня 2022 | Згідно повідомлення Полтавського обласного ТЦКтаСП та Пирятинської міської ради, загинув в боях, обороняючи Україну від російської навали поблизу смт Зайцеве Донецької області. Похований в м. Пирятині[115]. |
| 7974 | | Перехрест Едуард Олександрович | 12 жовтня 1998, мешканець Степанківської громади Черкаська область. Солдат, навідник мотопіхотної роти 72 ОМБр. | 28 липня 2022 | Загинув під час запеклого бою з російськими окупантами на Донеччині. Похований на батьківщині[116][117]. |
| 7975 | | Кушнарьов Дмитро Сергійович | 22 роки, м. Сєвєродонецьк Луганська область. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). На військовій службі в ЗС України - з 2020 року. | 28 липня 2022 | Загинув в результаті ворожого обстрілу на Харківщині[118]. |
| 7976 | .svg) | Краснощоко Дмитро Іванович | 21 рік, с. Пересадівка Вітовський район Миколаївська область. Військовослужбовець 40 ОАБр. Закінчив Миколаївський технікум залізничного транспорту, в подальшому - навчався у Дніпровському національному університеті залізничного транспорту. Невід'ємною частиною життя військовослужбовця були карате і футбол. | 28 липня 2022 | Загинув під час виконання бойового завдання в районі села Шестакового Харківської області[119]. |
| 7977 |  | Чорноконь Євген Миколайович | 28 років, с. Слобідка Кам'янець-Подільський район Хмельницька область. Майор, командир батальйонно-тактичної групи 36 ОБрМП. Закінчив Слобідську ЗОШ І-ІІ ступенів, ОКНЗ "Буковинський ліцей-інтернат з посиленою військово-фізичною підготовкою" (м. Новодністровськ), Військовий інститут танкових військ НТУ «ХПІ». Учасник АТО/ООС. Боронив державу з 2014 року. Залишились батьки. | 28 липня 2022 | Загинув в результаті багаточисельних кульових поранень на території місця тимчасової дислокації підрозділу в м. Миколаєві. Похований в с. Слобідці на Хмельниччині[120]. |
| 7978 … 7990 | | | Військовослужбовці ЗС України. | 28 липня 2022 | (для доповнення за 28 липня 2022 року) |
29 липня[ред. | ред. код] | |||||
| 7991 |  | Бохонок Віталій Володимирович | 1991. Майор, командир батальйону 25 ОПДБр. Випускник Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського. З 2014 року - до квітня 2022 року проходив військову службу у десантно-штурмовому батальйоні 79 ОДШБр. Герой України[121]. Лицар ордена Богдана Хмельницького трьох ступенів[122][123][124]. | 29 липня 2022 | Помер від ран, отриманих у бою з російськими окупантами (місце — не уточнено). |
| 7992 | | Моргун Антон | 10 березня 1994, м. Вишневе Київська область. Спецпризначенець (підрозділ — не уточнено). Випускник Вишнівської загальноосвітньої школи І–III ступенів № 1. | 29 липня 2022 | Загинув в боях з російськими окупантами в районі м. Краматорська на Донеччині[125]. |
| 7993 | | Міщенко Олександр Сергійович | 19 квітня 1994, мешканець Городищенської громади Черкаської області. Старший солдат, старший водій – оператор батареї протитанкових керованих ракет 72 ОМБр. | 29 липня 2022 | Загинув у результаті отримання травм, які виявилися несумісними з життям під час здійснення противником ракетного обстрілу на Донеччині. Похований на батьківщині[126]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[127] |
| 7994 | | Мороз Сергій Петрович | 13 жовтня 1993, мешканець Корсунщини Черкаська область. Старший солдат, стрілець-зенітник зенітно-ракетної батареї 72 ОМБр. Здобув освіту у Львівському національному університеті імені Івана Франка. З перших днів російського вторгнення в Україну був призваний до ЗС України за мобілізацією. | 29 липня 2022 | Загинув в результаті отриманих поранень несумісних з життям під час здійснення противником ракетного обстрілу на Донеччині. Похований на батьківщині[117]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[41]. |
| 7995 | | Єльчанінов Марк | 30 вересня 1975, РРФСР, СРСР. Мешканець м. Бахмуту Донецька область. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). У 1986 році сім'я з Марком переїхала до м. Бахмуту з Півночі РРФСР. Після декількох переїздів з 1991 року постійно мешкав у м. Бахмуті. З 1993 по 1995 рік проходив строкову військову службу у військовій частині в м. Києві. Займався підприємницькою діяльністю. У лютому 2015 року був мобілізований у 1282 ЦЗ БТОТ. | 29 липня 2022 | Загинув в боях з російськими окупантами (місце — не уточнено). Похований в м. Дніпрі[128]. |
| 7996 | | Пясецький Дмитро («Тяж») | 15 липня 1991, м. Луганськ. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Закінчив Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. Тренер з єдиноборств, відкрив свій клуб з ММА в Києві. Представник колективу Terror Family ("Динамо", Київ). Після початку повномасштбагного вторгнення став кулеметником. | 29 липня 2022 | Загинув в боях з російськими окупантами на Запорізькому напрямку. Кремований на Байковому кладовищі [129][130]. |
| 7997 |  | Артеменко Станіслав Олександрович («Восток») | 13 квітня 1997, м. Краматорськ Донецька область. Солдат, стрілець 3-ї оперативної роти 2-го оперативного батальйону Окремого загону спеціального призначення НГУ «Азов» НГУ. Навчався спочатку у 10-й, а потім у 16-й школах м. Краматорська, після – у машинобудівному технікумі та в ДДМА. Боксер (тренер — Валентин Головко). 2020 року пішов служити до полку «Азов». Виконуючи розпорядження командування, разом із побратимами опинився у полоні. Залишилася хвора на онкологію мати і бабуся. | 29 липня 2022 | Загинув у полоні у виправній колонії № 120 в окупованому смт Оленівка на території Донецької області в результаті терористичних акту російських сил[131][132]. |
| 7998 | | Бабенко Олександр Володимирович («Крід») | 23 червня 2001, с. Кірове (нині — Лагідне) на Запоріжжі. Військовослужбовець Окремого загону спеціального призначення НГУ «Азов» НГУ. У 2009 році разом з мамою переїхав жити у село Ласки Народицького р-ну (нині Народицька ТГ Коростенського району) на Житомирщині. Був професійним спортсменом. Багато років присвятив джіу-джитсу. У 2019 році, одразу після навчання, вступив на військову службу, яку проходив у Києві. У 2020 році доєднався до лав полку «Азов» та перевівся у Маріуполь. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня [133]. | 29 липня 2022 | Загинув у полоні у виправній колонії № 120 в окупованому смт Оленівка на території Донецької області в результаті терористичних акту російських сил. Похорон відбувся 19 травня 2023 року на Лісовому цвинтарі в Києві [132][134][135] |
| 7999 | | Хаванських Сергій Ігорович | 11 вересня 1984. Старший солдат, військовослужбовець Окремого загону спеціального призначення НГУ «Азов» НГУ. Учасник оборони Маріуполя[136]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня[133]. | 29 липня 2022 | Загинув у полоні у виправній колонії № 120 в окупованому смт Оленівка на території Донецької області[137]. |
| 8000 | | Білий Владислав Сергійович («Хоуп») | 5 серпня 1993, м. Сімферополь. Старший солдат, військовослужбовець Окремого загону спеціального призначення НГУ «Азов» НГУ з 2015 року. З пʼяти років виховувала тільки мати. Навчався в Гімназії №1. Навчався на історичному факультеті Таврійського Національного Університету імені Вернадського. На першому курсі університету почав відвідувати домашні матчі локального футбольного клубу «Таврія». У 2014 році Владислав разом з ультрасом «Таврії» почав виходити на мирні акції у знак підтримки територіальної цілісності України, але через небезпеку покинув рідний Крим. Незабаром почав навчатися у Національному університеті «Острозька академія» на журналістиці. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня[138]. Старший навідчик мінометного взводу мінометної батареї. Учасник АТО/ООС [139]. | 29 липня 2022 | Загинув у полоні у виправній колонії № 120 в окупованому смт Оленівка на території Донецької області. Після теракту окупанти опублікували відео де було видно людське тіло із татуюванням Перунів цвіт на лікті, яке було у Владислава [137]. Прах Героя поховали у колумбарну стіну Лук’янівського кладовища заповідника, на стінах почесних поховань. Це зробили задля того, аби виконати ще один заповіт азовця — у випадку загибелі, він просив розвіяти його прах в Криму над Чорним морем [139]. |
| 8001 | | Барановський Микола Володимирович | 27 березня 1995, м. Маріуполь. Молодший сержант, військовослужбовець Окремого загону спеціального призначення НГУ «Азов» НГУ. Нагороджений медаллю «За військову службу Україні»[140]. | 29 липня 2022 | Загинув у полоні у виправній колонії № 120 в окупованому смт Оленівка на території Донецької області[137]. |
| 8002 | | Боздуган Андрій Юрійович | 22 вересня 1994. Військовослужбовець Окремого загону спеціального призначення НГУ «Азов» НГУ. | 29 липня 2022 | Загинув у полоні у виправній колонії № 120 в окупованому смт Оленівка на території Донецької області[137]. |
| 8003 | | Прокопенко Ігор Ігорович | 10 вересня 2000. Військовослужбовець Окремого загону спеціального призначення НГУ «Азов» | ||