Військова хунта — Вікіпедія

Форми державної влади й політичні системи
Лідери військової хунти генерала Піночета
Політичні режими
Форми правління
Соціально-економічні ідеології
Ідеології громадських свобод
Гео-культурні ідеології
Структура влади
Портал ПорталКатегорія Категорія

Військо́ва ху́нта або просто ху́нта (ісп. Junta militar, junta, від лат. junctus — об'єднаний, пов'язаний) — вид авторитарного політичного режиму, військово-бюрократична диктатура, встановлена внаслідок військового перевороту і яка здійснює диктаторське правління методами терору[1]. Розповсюдження поняття отримало від військових режимів у латиноамериканських країнах. В радянській політологічній науці під «хунтою» малася на увазі влада реакційних військових угруповань в ряді капіталістичних держав, що встановили режим військової диктатури фашистського або близького до фашизму толку[2].

На пострадянському просторі поняття отримало чітко негативну конотацію, тому також використовується в пропагандистських цілях для створення негативного образу уряду тієї чи іншої держави[3][4]. В переносному сенсі поняття «хунта» також застосовується щодо урядів клептократичних держав з високим рівнем корупції. У розмовній мові термін може застосовуватися навіть відносно групи осіб, які діють за взаємною згодою з непорядними цілями[5].

Хунта як політична система[ред. | ред. код]

Військова хунта була одним з наймасовіших видів авторитарних режимів, що виникли в період звільнення низки країн від колоніальної залежності і формування національних держав: в традиційних суспільствах військові виявлялись найбільш організованою і згуртованою соціальною групою, здатною об'єднати суспільство на основі ідеї національного самовизначення.

Після приходу до влади політичний курс військової верхівки в різних країнах отримував різної спрямованості: в одних державах він призводив до відсторонення від влади корумпованих компрадорських еліт і в цілому був на користь формуванню національної держави (Індонезія, Тайвань). Після Другої світової війни більшість військових хунт мали перехідний характер, зазвичай еволюціонуючи від авторитаризму до демократії (Іспанія, Чилі, Південна Корея, Бразилія, Аргентина та ін.). Причинами цього вважаються, з одного боку — зростання політико-економічних протиріч, які не можна вирішити при авторитарній формі правління, з іншого боку — зростанням впливу індустріально розвинених країн, які намагалися розширити сферу демократичних цінностей.

Найвідоміші військові хунти[ред. | ред. код]

Країна Роки Назва
Таїланд Таїланд 1932—1973
1976—1980
1991—1992
2006—2008
Військове правління
Хунта 1976 року
Національна миротворча рада
Рада національної безпеки
Нігерія Нігерія 1966—1979
1983—1998
Військові хунти
Греція Греція 1967—1974 Режим полковників
Перу Перу 1968—1980 Диктаторський військовий уряд
Бразилія Бразилія 1930
1969
Перша військова хунта
Друга військова хунта
Сомалі Сомалі 1969—1991 Верховна революційна рада
Болівія Болівія 1970—1971
1980—1982
Болівійські військові хунти
Чилі Чилі 1973—1990 Диктатура Піночета
Португалія Португалія 1974—1976 Рада національного порятунку
Ефіопія Ефіопія 1974—1987 Дерг
Аргентина Аргентина 1976—1983 Процес національної реорганізації
Сальвадор Сальвадор 1979—1982 Революційна Хунта
Ліберія Ліберія 1980—1986 Рада народного порятунку
Польща Польща 1981—1983 Військова рада національного порятунку
М'янма М'янма 1988—2011 Державна рада миру і розвитку
Гаїті Гаїті 1991—1994 Хунта генерала Седра
Мавританія Мавританія 2008—2009 Хунта Абдель Азіза
Єгипет Єгипет 2011—2012 Вища рада Збройних сил
Малі Малі 2012—2013 Національний комітет з відновлення демократії і відродження держави в Малі
Центральноафриканська Республіка Центральноафриканська Республіка 2013—2014 Уряд Мишеля Джотодія
Мадагаскар Мадагаскар 2009—2014 Високий тимчасовий орган

Невдалі військові хунти[ред. | ред. код]

Країни, що знаходяться під управлінням військових хунт[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Політологічний енциклопедичний словник. / За ред. Ю. С. Шемшученка, В. Д. Бабкіна. — К., «Генеза», 1997.
  2. Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  3. Россией правит хунта. «Одинцово-ИНФО». 11 ноября 2008. Архів оригіналу за 24 квітня 2014. Процитовано 23 квітня 2014. 
  4. Гайич С. Кровавая Пасха, или распад Киевской хунты и мирового неотроцкизма. www.geopolitica.ru. Архів оригіналу за 21 травня 2014. Процитовано 22 квітня 2014. 
  5. Хунта. Энциклопедический словарь. 2009. Архів оригіналу за 24 травня 2014. Процитовано 23 квітня 2014. 

Література[ред. | ред. код]

  • В. Г. Круговая. «Черные полковники» в Греции. 1967—1974 гг. // «Новая и новейшая история» (Москва). — 2001. — № 3. — С. 64-80.(рос.)
  • Політологічний енциклопедичний словник. / За ред. Ю. С. Шемшученка, В. Д. Бабкіна. — К., «Генеза», 1997.
  • Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  • Сирота Н. М. Политические системы и режимы. // Политология. Курс лекций. — С-Пб : «Питер», 2006. — С. 106-108. — ISBN 5-469-01194-1.
  • Andre Gunder Frank, «Economic Genocide in Chile: Open Letter to Milton Friedman and Arnold Harberger», in Economic and Political Weekly, Vol. 11, No. 24 (12 June, 1976), pp. 880–888.(англ.)
  • Edward Luttwak, Coup d'état: A Practical Handbook, Harvard University Press, 2016, 304 p.(англ.)
  • Mary Helen Spooner, Soldiers in a Narrow Land: The Pinochet Regime in Chile, Berkeley, Los Angeles and London: University of California Press, 1994, 322 p.(англ.)
  • В. Смолянюк. Хунта // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.765 ISBN 978-966-611-818-2

Посилання[ред. | ред. код]