French
DeutschВіктор Гріньяр — Вікіпедія
| Франсуа Огюст Віктор Гріньяр | |
|---|---|
| фр. François Auguste Victor Grignard | |
 | |
| Народився | 6 травня 1871 Шербур |
| Помер | 13 грудня 1935 (64 роки) Ліон |
| Поховання | Q66689936?[1] |
| Місце проживання | Франція |
| Країна |  Франція |
| Національність | француз |
| Діяльність | хімік, викладач університету |
| Alma mater | Ліонський університет |
| Галузь | хімія фізика філософія |
| Заклад | Ліонський університет Університет Нансі |
| Науковий керівник | Philippe Barbierd[2] |
| Аспіранти, докторанти | Charles Hippolyte Courtotd[3] |
| Членство | Французька академія наук Ліонська академія наук, красного письменства і мистецтвd (13 грудня 1935)[1] |
| Відомий завдяки: | Реакція Гріньяра |
| У шлюбі з | Augustine Marie Boulantd[1] |
| Нагороди |  Нобелівська премія з хімії (1912) |
 Віктор Гріньяр у Вікісховищі | |
Франсуа́ Огю́ст Вікто́р Грінья́р (фр. François Auguste Victor Grignard; 6 травня 1871, Шербур — 13 грудня 1935, Ліон) — французький хімік, лауреат Нобелівської премії з хімії 1912 року разом з Полем Сабатьє.
Біографія[ред. | ред. код]
Віктор Гріньяр народився в місті Шербур в сім'ї Теофіла Анрі Гріньяра і Марі (до шлюбу Ебер) Гріньяр. Його батько шив вітрила, згодом став майстром місцевого морського цейхгаузу. Хлопчик відвідував Шербурзький ліцей і рано проявив неабиякий інтелект. Отримання стипендії після закінчення школи дозволило йому вивчати математику в Еколь нормаль спесіяль в Клюні. Коли цю школу за два роки було закрито, він перейшов в Ліонський університет, який і закінчив у 1892 році. Після невдачі при здачі ліцензійних іспитів, які могли б дозволити йому викладати в середній школі, Гріньяр вступив в армію для проходження військової служби.
У наступному після демобілізації році Гріньяр повертається до Ліона і здає іспити. У 1894 році Гріньяр став асистентом хімічного факультету в університеті. Швидко проявивши свої здібності в цій галузі, Гріньяр в 1898 році отримав ступінь магістра з фізичних наук, в тому ж році він став старшим демонстратором у Філіпа Антуана Барб'є, керівника факультету Ліонського університету.
У 1905 році Гріньяр став лектором з курсу хімії в Безансонському університеті, розташованому поблизу Діжона, але наступного року повернувся в Ліон на посаду наукового помічника Барб'є. У 1908 році він отримав звання ад'юнкт-професора. Через рік він перейшов в Університет Нансі, де в 1910 році став професором органічної хімії.
Коли в 1914 році Франція вступила у війну, Гріньяр був призваний капралом на службу і направлений до Нормандії. Він служив короткий час, несучи караульну службу, потім був відкликаний для розробки методів отримання вибухової речовини з толуолу. У 1917 році в ході роботи над проблемою створення хімічної зброї він відвідав Америку з метою координації зусиль Франції і США в цьому напрямку. Під час поїздки він прочитав декілька лекцій в Меллоновському інституті (нині Університет Карнегі-Меллона) про взаємозв'язки науки та промисловості.
У 1919 році Гріньяр був демобілізований з військової служби. Після роботи протягом кількох місяців в Університеті Нансі він змінив Барб'є на посаді професора хімії в Ліонському університеті, де і залишався до кінця своєї наукової діяльності. У 1921 році він став також директором Ліонський школи хімічної технології, а в 1929 році — деканом наукового факультету цієї школи. В останні роки адміністративні обов'язки, які він виконував не з власної волі, сильно обмежували його дослідницьку діяльність.
Наукова діяльність[ред. | ред. код]
Гріньяр знав, що в XIX столітті англійські хіміки Едвард Франкланд і Джеймс Уонклін отримали цинкорганічні сполуки при нагріванні органічних сполук разом з металом у присутності безводного ефіру. Знаючи, що магній легше вступає в реакції, ніж цинк, Гріньяр припустив, що в реакцію такого роду магній повинен вступати більш активно. Таке припущення було доведене, і він використав цей метод для отримання різних металоорганічних сполук, причому деякі з них були отримані вперше.
У 1900 році Гріньяр опублікував результати своїх досліджень, за які йому наступного року був присуджений докторський ступінь. Реакція Гріньяра — реакція, яка дуже широко застосовується в органічному синтезі для отримання широкого спектра органічних сполук. Окрім роботи з магнійорганічними сполуками, Гріньяр досліджував широке коло проблем, включаючи конденсацію альдегідів та кетонів, крекінг вуглеводнів, каталітичну гідрогенізацію й дегідрогенізацію при зниженому тиску.
Родина[ред. | ред. код]
У 1919 році Віктор Гріньяр одружився з Августиною Марі Булан, у них народилися донька і син, який також став хіміком.
Нагороди[ред. | ред. код]
У 1912 році Гріньяру була присуджена Нобелівська премія з хімії «за відкриття так званого реактиву Гріньяра, який в останні роки істотно сприяв розвитку органічної хімії»[4]. Він розділив премію з Полем Сабатьє. У своїй промові при презентації лауреатів член Шведської королівської академії наук X.Г. Седербаум подякував Гріньяру за «розширення меж знань, здатності до спостережень» і за «відкриття перспектив для нових досягнень науки».
Серед численних нагород Гріньяра були медаль Бертло (1902), премія Жеккера (1905) Французької академії наук і медаль Лавуазьє Французького хімічного товариства (1912). Йому було присуджено звання командора Почесного легіону і почесні вчені ступені університетів Брюсселя і Лувена. Він був членом багатьох хімічних товариств, включаючи товариства Англії, США, Бельгії, Франції, Румунії, Польщі, Нідерландів та Швеції.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Saint-Pierre D. Dictionnaire historique des Académiciens de Lyon: 1700-2016 — Lyon: Académie des sciences, belles-lettres et arts de Lyon, 2017. — P. 1369. — ISBN 978-2-9559433-0-4
- ↑ (unspecified title) — ISBN 978-0-19-850346-0
- ↑ https://histoire-universite-nancy.fr/s/una2gm/item/1066
- ↑ The Nobel Prize in Chemistry 1912. Нобелівський комітет. Архів оригіналу за 7 липня 2013. Процитовано 11 травня 2012.(англ.)
Посилання[ред. | ред. код]
- Ґріньяр // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- Віктор Гріньяр [Архівовано 5 травня 2012 у Wayback Machine.] на сайті Нобелівського комітету.(англ.)
Джерела[ред. | ред. код]
- Лауреаты Нобелевской премии: Энциклопедия. Пер. с англ.- М.: Прогресс, 1992.(рос.)
| |||||||||||||||||