Вірсаладзе Симон Багратович — Вікіпедія

Симон Вірсаладзе

При народженні Симон Багратович Вірсаладзе
Народження 31 грудня 1908 (13 січня 1909)(1909-01-13)
Тіфліс
Смерть 7 лютого 1989(1989-02-07) (80 років)
  Тбілісі
Поховання Дідубійський пантеон
Національність грузин
Країна СРСР СРСР
Жанр Театральні декорації, станкові композиції
Навчання Академія мистецтв міста Тбілісі, ВХУТЕІН, Ленінградська академія мистецтв
Діяльність художник, сценограф, художник з костюмів, унаочнювач
Напрямок соціалістичний реалізм
Роки творчості 1931-1988
Член СХ СРСР
Брати, сестри Tinatin Virsaladzed
Нагороди
орден Леніна орден «Знак Пошани» медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Народний художник СРСР Ленінська премія Державна премія СРСР Сталінська премія

CMNS: Вірсаладзе Симон Багратович у Вікісховищі

Вірсаладзе Симон Багратович (груз. სიმონ ვირსალაძე; *31 грудня 1908 (13 січня 1909)(19090113), Тіфліс — 7 лютого 1989, Тбілісі) — театральний художник часів СРСР. Отримав дві Сталінські премії у 1949 та 1951 роках, а після її перейменування втретє у 1977 р. вже як Державну премію. Народний художник СРСР від 1976 року. Сценограф зі світовим ім'ям.

Біографія коротко[ред. | ред. код]

Художнє навчання отримав в Академії мистецтв міста Тбілісі. Навчання продовжив в Росії у ВХУТЕІНі (у Рабіновича І.М та Шифріна Н. А.). Перейшов у Ленінградську академію мистецтв, де працював в майстерні Бобишева М. П.

Як сценограф почав працювати в Театрі опери та балету міста Тбілісі, де у 1932-36 рр. був головним художником. З 1937 р. працював в Ленінградському театрі опери та балету ім. Кірова.

Співпраця з відомим балетмейстером Юрієм Григоровичем зробила ім'я театрального художника відомим широкому загалу.

Помер в Тбілісі у 1989 році.

Балет «Спартак»[ред. | ред. код]

Це одна з театральних легенд, свято мистецтва і слава балету.

Композитор Арам Хачатурян завершив працю над партітурою «Спартака» у 1954 р. Балет одразу узяли до постановки і прем'єра відбулася у грудні 1956 року. Поява одного визначного твору потягла за собою низку надзвичайно цікавих робіт і у балетмейстера, і у сценографа, і у балетних танцівників. Особистою рисою балету «Спартак» став перехід від суто жіночого до чоловічого балету. Частково це обумовлено і сюжетом, де мали місце батальні сцени в Стародавньому Римі, де історично задіяні були чоловіки. Суворий і жорстокий світ войовничого і безжального імператорського Риму надзвичайно точно відтворив Симон Вірсаладзе в скупих, лаконічних, різких декораціях цього балету, де були використані монументальні архітектурні деталі чи суворі портрети римських аристократів роботи тогочасних скульпторів. Але відстворені були ці портрети засобами живопису у різкому бічному освітленні, що лише збільшувало враження напруги, жорстокості, трагізму.

Балет «Спартак» швидко сягнув за кордони СРСР. В СРСР була створена кінострічка за балетною виставою.

Перелік театральних робіт[ред. | ред. код]

  • 1927 — «Продавці слави» Паньола та Нівуа в Тбіліському робітничому театрі.

В театрі опери та балету ім. Паліашвілі (Тбілісі)[ред. | ред. код]

  • 1931 — «Вільгельм Тель» Россіні
  • 1934 — «Лебедине озеро» Чайковського
  • 1936 — «Серце гір» Баланчівадже
  • 1936 — «Даісі» Паліашвілі
  • 1942 — «Шопеніана»
  • 1943 — «Дон Кіхот»
  • 1947 — «Жизель» Адана
  • 1957 — «Отелло» Мачаваріані

В Ленінградскому театрі опери та балету ім. Кірова[ред. | ред. код]

  • 1938 — «Серце гір» Баланчівадзе
  • 1939 — «Лауренсія» Крейна
  • 1941 — «Бахчісарайський фонтан» Асафьєва
  • 1947 — «Князь-озеро» Дзержинського
  • 1949 — «Раймонда» Глазунова
  • 1951 — «Родина Тараса» Кабалевського
  • 1953 — «Кармен» Бізе
  • 1954 — «Лускунчик» Чайковського
  • 1957 — «Кам'яна квітка» Прокофьєва
  • 1961 — «Легенда про кохання»

В Великому театрі міста Москви (В Большом театре)[ред. | ред. код]

  • 1959 — «Кам'яна квітка» Прокофьєва
  • 1963 — «Спляча красуня»
  • 1965 — «Легенда про кохання»
  • 1966 — «Лускунчик» Чайковського
  • 1973 — «Спляча красуня»
  • 1975 — «Іван Грізний»
  • 1976 — «Ангара» Ешпая
  • 1979 — «Ромео та Джульєта»
  • 1982 — «Золоте століття»
  • 1984 — «Раймонда» Глазунова

Джерела[ред. | ред. код]

  • Ванслов В., С. Вирсаладзе, М., 1969 (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]