Галицьке князівство — Вікіпедія

Галицьке князівство
1084 – 1199

Герб of Галицьке князівство

Герб

Галицьке князівство: історичні кордони на карті
Галицьке князівство: історичні кордони на карті
Галицька Земля за князювання Володимирка і Ярослава Осмомисла
Столиця Галич
Мови Руська
Релігії Християнство, Язичництво
Форма правління обмежена монархія
князі
 - 1144 — 1152 Володимирко Володарович
 - 1152 — 1187 Ярослав Осмомисл
Історія
 - Засновано 1084
 - Ліквідовано 1199
Попередник
Наступник
Перемиське князівство
Теребовлянське князівство
Звенигородське князівство
Галицько-Волинське князівство
Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Галицьке князівство
Князівства Київської Русі у 10541132 рр.

Галицьке князівство — західноруське князівство на території сучасної Галичини, зі столицею в Галичі, в якому з 1084 року правили князі династії Ростиславичів. Князівство займало північно-східні схили Карпатських гір, верхів'я Дністра, Пруту й Серету, на півдні його територія доходила до Чорного моря й Дунаю. 1199 року Роман Великий об'єднав Галицьке князівство та Волинське в єдине Галицько-Волинське князівство. Однак із 1204 до 1241 року, воно знову існувало як окреме князівство. З 1241 до 1340-х років було складовою частиною Галицько-Волинського князівства.

Історія[ред. | ред. код]

У VI ст. слов'янські племена регіону були об'єднані під владою білих хорватів, які прийшли на зміну кельтським та германським племенам, що населяли Галичину ще в бронзовій добі. Віднайдені городища доруської епохи (Стільсько, Пліснесько) були, ймовірно, столицями племінних князівств. Угорські хроніки[1] згадують, що під час переходу через Карпати вождь угрів (мадярів) Алмош у 898 році гостював у неназваного галицького князя.

За правління Святополка І (871894) деякі племена хорватів увійшли до складу Великої Моравії, а після її занепаду галицькі землі частково потрапили під вплив польських і угорських правителів, хоч і частково продовжували існувати як незалежні князівства з центрами, зокрема, в Теребовлі та Стільському[2]. У 993 році після другого походу київського Володимира Святославича на хорватів, частина Галичини була включена до складу Київської Русі. Утім, уже в 1018 році польський король Болеслав I Хоробрий захопив і приєднав галицькі землі до Польщі. Упродовж кількох наступних десятиліть Галичина почергово опинялася під владою київських князів та польських королів.

Утворення незалежного князівства[ред. | ред. код]

Пам'ять про незалежні хорватські князівства, проте, збереглася, і в 1084 році в Перемишлі здобув владу князь-вигнанець із династії Рюриковичів — Рюрик Ростиславич. Невдовзі його брати Володар і Василько утвердилися, відповідно, у Звенигороді та в Теребовлі. Завдяки підтримці місцевого населення Ростиславичі змогли втриматися при владі: Ян Длугош згадує про масові повстання проти польської влади в Галичині біля 1090 року. В 1099 році у битві на Рожному Полі об'єднана галицька армія Володаря та Василька Романовичів перемогла військо київського князя Святополка Ізяславича, і того ж року в битві над Вягром, неподалік від Перемишля угорське військо на чолі з Коломаном І. Рюрик помер 1092 року. У 1097 році Василька, який повертався після Любецького з'їзду Рюриковичів, підступно захопив і осліпив князь Давид Ігорович, якому не завадив київський князь Святополк Ізяславич. За підтримки брата Володаря Василько зберіг владу в Теребовлі. Про вагомий політичний вплив Володаря наприкінці XI ст. свідчить династичний шлюб його доньки Ірини з Ісааком — сином візантійського імператора Олексія I Комніна (візантійський імператор Андронік I Комнін був сином Ірини і внуком Володаря). У 1144 році Володимирко Володарович закінчив об'єднання галицьких земель в єдине князівство зі столицею у Галичі.

Розквіт[ред. | ред. код]

Галицьке князівство досягло найбільшої могутності за князювання Ярослава Осмомисла (1152—1187). Як і батько, він був змушений боронити незалежність Галичини від київських князів. Названий у «Слові о полку Ігоревім» — Осмомислом (що має вісім смислів, себто розумний, мудрий). Ярослав Осмомисл поширив територію свого князівства, приєднавши землі між Дністром і Карпатами, пониззя Дунаю. Князь мав добрі зв'язки з суздальським князем, разом з іншими князями брав участь у походах проти половців. З Польщею і Угорщиною Ярослав Осмомисл утримував мирні відносини, і так само мав добрі відносини з Візантією та цісарем Фрідріхом І Барбароссою. За Ярослава Осмомисла розбудовано й укріплено багато галицьких міст.

Мудрою політикою за 35-річного князювання, Ярослав Осмомисл утвердив незалежність держави, зробив її могутньою, з якою рахувалися всі його сусіди, сприяв зростанню міжнародного визнання та достатку в державі.

Об'єднання з Волинським князівством[ред. | ред. код]

Після смерті Ярослава настали занепад князівської влади й ослаблення впливу Галицького князівства. 1188—1189 роки — час боротьби сусідніх Угорщини та Волинського князівства за Галичину. Угорські королі 1188 року захопили Галич. Проти іноземних зайд спалахнуло Галицьке повстання 1189 року, яке підтримав спадкоємець престолу — Володимир Ярославович, що відтак правив у 1189—1199 роках у Галичі.

Володимир Ярославич правив до 1199 року, коли була зроблена друга (вдала) спроба волинського князя Романа Великого приєднати Галичину, внаслідок чого вона увійшла до Руського королівства, яке також називають Галицько-Волинським князівством.

Правителі Галицького князівства[ред. | ред. код]

Об'єднання Галичини Ростиславичами

У списку подані князі й правителі Галича починаючи від 1141 року, коли виникло удільне Галицьке князівство, до 1349 року, коли воно було ліквідоване. До списку також включені князі Галицько-Волинського князівства, чий престол був у Галичі чи містах Галичини.

Галицькі князі (за М. Грушевським)
Князь Роки Примітки
Володимирко I Володарович 11411153 син перемишльського князя Володаря Ростиславича
Ярослав Осмомисл 11531187 син Володимирка Володаревича
Олег Ярославич 1187 син Ярослава Осмомисла
Володимир II Ярославич 11871188 син Ярослава Осмомисла
Роман I Мстиславич 11881189 князь волинський
Володимир II Ярославич 11891199 вдруге
Роман I Мстиславич 11991205 вдруге
Данило Романович 12051206 син Романа Мстиславича
Володимир III Ігорович 12061208 з чернігівських князів
Роман II Ігорович 12081209 брат Володимира Ігоровича
Ростислав I Рюрикович 1210 син Рюрика Ростиславича київського
Роман II Ігорович 1210 вдруге
Володимир III Ігорович 12101211 вдруге
Данило Романович 12111212 вдруге
Мстислав Німий 12121213 з князів волинських
Володислав Кормильчич 12131214 боярин галицький
Коломан II 12141219 королевич угорський
Мстислав Удатний 1219 з князів києво-смоленських, онук Ярослава Осмомисла по матері
Коломан II 12191221? вдруге
Мстислав Удатний 1221?-1228 вдруге
Андрій Андрійович 12281230 королевич угорський
Данило Романович 12301232 втретє
Андрій Андрійович 12321233 вдруге
Данило Романович 12331235 вчетверте
Михайло Всеволодович 12351236 з князів чернігівських
Ростислав II Михайлович 12361238 син Михайла Всеволодовича, з князів чернігівських
Данило Романович 12381264 вп'яте
Шварно Данилович 12641269 син Данила, співправитель князя Лева I Даниловича
Лев I Данилович 12641301? син Данила
Юрій I Львович 1301?-1308? син Лева I
Лев II Юрійович 13081323 син Юрія I
Володимир Львович 13231325 син Лева II
Юрій II Болеслав 13251340 з князів мазовецьких, онук Юрія I
Любарт-Дмитро 13401349 з князів литовських
Володислав Опольчик 13721378 з князів опольських, намісник Людовика І

У культурі[ред. | ред. код]

Кіно[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Annonymi Belae Regis Notavii de gestis Hungarorum liber II. Are cuitatibus lodomeria et qalici — in Scriptores rerum Hungaricarum. — Budapestini, 1937. — T. II.
  2. Леонтій Войтович. Прикарпаття в другій половині І тисячоліття н. е.: найдавніші князівства // Вісник Львівського університету. Серія історична. — Вип. 45. — Львів, 2010. — С. 13–54

Джерела та література[ред. | ред. код]

  • Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. — Луцьк: Вежа, 2000.
  • Крип'якевич І. П. Історія України / відп. редактори Ф. П. Шевченко, Б. З. Якимович — Львів: Світ, 1990. — 520 с. / Пам'ятки історичної думки України
  • Князі України-Русі: Укладені на основі «Історії України-Русі» Миколи Аркаса та «Літопису Руського» / Упоряд. Я. Мельничук, Б. Карабін; Ред. А. М. Монтасевич. — Л.: Край, 1993. — 120 с.
  • Радянська енциклопедія історії України. — Київ, 1969. — т. 1.

Посилання[ред. | ред. код]