French
DeutschГегечкорі Олег Іродійович — Вікіпедія
| Олег Гегечкорі Олег Іродійович Гегечкорі | ||||
|---|---|---|---|---|
 Полковник | ||||
 | ||||
| Загальна інформація | ||||
| Народження | 9 січня 1972 смт Гвардійське (Сімферопольський район), Кримська область | |||
| Смерть | 8 березня 2022 (50 років) с. Бервиця, Київська область, Україна (збиття гелікоптера, яким він керував) | |||
| Поховання | Кременчук | |||
| Громадянство |  Україна | |||
| Національність | грузин | |||
| Alma Mater | Кременчуцький льотний коледж Національного авіаційного університету | |||
| Військова служба | ||||
| Приналежність | Україна | |||
| Вид ЗС |  Сухопутні війська | |||
| Формування | ||||
| Війни / битви | Російсько-українська війна | |||
| Нагороди та відзнаки | ||||
| ||||
 Гегечкорі Олег Іродійович у Вікісховищі | ||||
Олег Іродійович Гегечкорі (9 січня 1972, смт Гвардійське, Сімферопольський район, Кримська область, УРСР, СРСР — 8 березня 2022, с. Бервиця, Київська область, Україна) — український військовослужбовець, льотчик, полковник, командир вертолітної ескадрильї 11 ОБрАА Сухопутних військ Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Герой України (2022, посмертно).
Життєпис[ред. | ред. код]
Олег Гегечкорі народився 9 січня 1972 року в селищі Гвардійське, що в Криму. Батько все життя віддав військовій авіації й був стрілком-радистом на бомбардувальниках, за національністю грузин, мати — росіянка. У родині була ще старша сестра[1].
У 9−10 класах він відвідував «Добровільне товариство сприяння армії, авіації і флоту», де разом з інструктором почав літати на військовому навчально-тренувальному літаку L-29, потім вже сам сідав за штурвал.
Після строкової служби здобув професію вертолітника в Кременчуцькому льотному училищі[2], де навчався з 1992 по 1995 рік[3].
Оскільки за плечима мав ще й військову кафедру, то в званні молодшого лейтенанта пішов служити в одну з військових частин під Одесою. Менш ніж за три роки її розформували й Гегечкорі перевели в Херсон до вертолітної ескадрильї 11-ї окремої бригади армійської авіації Сухопутних військ ЗСУ.
Провів за штурвалом вертольота більше ніж 20 років. До 2014 року неодноразово виконував обов'язки в складі українського контингенту місії ООН в Ліберії, Сьєрра-Леоне, а також проходив службу у пошуковій бригаді[4].
З 2014 року виконував бойові завдання в зоні АТО/ООС. Зазвичай доставляв вантажі та евакуйовував поранених. Виконував бойові завдання у Дебальцевому, Волновасі, Амвросіївці та інших містах. За всі ці бойові операції був нагороджений орденом «За мужність» III ст.
Крім основної роботи, встигав працювати інструктором, навчаючи молодих курсантів.
Служив командиром вертолітної ескадрильї 11-ї окремої бригади армійської авіації Сухопутних військ Збройних Сил України[5].
Після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну літав у київському напрямку, атакуючи ворожі колони. Здійснював по декілька вильотів на день.
8 березня 2022 року вилетів на виконання бойового завдання, але окупанти поцілили в його вертоліт з ПЗРК і він розбився поблизу села Бервиця, що на Київщині.
8 квітня 2022 року похований на Свіштовському кладовищі у м. Кременчуці[6].
Залишилися дружина та двоє дітей.
Нагороди[ред. | ред. код]
- звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (8 травня 2022, посмертно) — за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[7]
- орден «За мужність» II ст. (14 березня 2022) — за особисту мужність під час виконання бойових завдань, самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[8]
- орден «За мужність» III ст. (12 грудня 2016) — за особисту мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[9]
Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]
У місті Кременчук є вулиця Полковника Гегечкорі.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ «Вірю, що ми звільнимо Крим і я здійсню останню волю батька»: про загиблого під Києвом відомого пілота розповів його син
- ↑ Льотчику з Кременчука Олегу Гегечкорі посмертно присвоїли звання Героя України. Архів оригіналу за 8 травня 2022. Процитовано 9 травня 2022.
- ↑ У Кременчуці попрощалися ще з одним захисником України, льотчиком Олегом Гегечкорі
- ↑ Пройшов найгарячіші точки світу і загинув над Київщиною. Історія Героя України Олега Гегечкорі. 18.05.2022, 11:02. Архів оригіналу за 3 червня 2022. Процитовано 24 травня 2022.
- ↑ Зло повертається, коли зневажають права людей, закон і руйнують культуру; саме це сталося з Росією — звернення Президента України [Архівовано 8 травня 2022 у Wayback Machine.] // Офіс Президента України. — 2022. — 7 травня.
- ↑ Кременчук попрощався з підполковником Олегом Гегечкорі. Архів оригіналу за 8 травня 2022. Процитовано 9 травня 2022.
- ↑ Указ Президента України від 8 травня 2022 року № 322/2022 «Про присвоєння О.Гегечкорі звання Герой України»
- ↑ Указ Президента України від 14 березня 2022 року № 134/2022 «Про відзначення державними нагородами України»
- ↑ Указ Президента України від 12 грудня 2016 року № 551/2016 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Сухопутних військ України»
Джерела[ред. | ред. код]
- Анастасія Олехнович, Герой України Олег Гегечкорі: «Війна показала, хто чого вартий…» [Архівовано 10 травня 2022 у Wayback Machine.] // АрміяInform. — 2022. — 10 травня.
- Світлана Павленко, «Такі люди — це цвіт нашої нації» — у Кременчуці попрощались із підполковником ЗСУ Олегом Гегечкорі, який загинув під час бойового вильоту [Архівовано 30 квітня 2022 у Wayback Machine.] // Кременчуцька газета. — 2022. — 8 квітня.
- Звання Героя України посмертно присвоєно вертолітнику Олегу Гегечкорі, який захищав Київ [Архівовано 8 травня 2022 у Wayback Machine.] // Новинарня. — 2022. — 7 травня.
|
