Генеральний прокурор (Україна) — Вікіпедія

Генеральний прокурор України
Посаду обіймає
Костін Андрій Євгенович

від 27 липня 2022
Тип public prosecutor generald
Номінує Президент
Призначає Верховна Рада
Термін каденції 6 років
Твірний інструмент Конституція - Стаття 122
Створення 29 квітня 1918 (початково) / 5 листопада 1991 (після відновлення)
Засновник Дмитро Маркович (початково) / Віктор Шишкін (в.о.)
Вебсайт www.gp.gov.ua

В Україні Генеральний прокурор є посадовою особою, що очолює єдину централізовану систему прокуратури України. Генеральний прокурор — найвища адміністративна посада власного Офісу (раніше — Генеральної прокуратури).

5 січня 2017 року набрав чинності закон, яким написання посади «Генеральний прокурор України» скорочене до «Генеральний прокурор»[1].

27 липня 2022 Верховна Рада України призначала Андрія Костіна на посаду Генерального прокурора України[2].

Засади статусу[ред. | ред. код]

Генеральний прокурор України призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України за згодою Верховної Ради України (стаття 1311 Конституції України). Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади.

Генеральний прокурор України звільняється з посади також у разі:

  1. закінчення строку, на який його призначено;
  2. неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;
  3. порушення вимог щодо несумісності;
  4. набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;
  5. припинення його громадянства;
  6. подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням;
  7. з інших підстав[3].

Генеральний прокурор України не менш як один раз на рік інформує Верховну Раду України про стан законності.

Строк повноважень Генерального прокурора України — шість років. Цей строк, як зазначив Конституційний Суд України у своєму рішенні, є однією з гарантій незалежності Генерального прокурора. Метою законодавчого закріплення безперервного строку повноважень прокурорів є запобігання сторонньому безпідставному втручанню в їхню роботу, унеможливлення незаконного звільнення з посади та виключення інших протиправних впливів[4].

«Генеральний прокурор України є як вищою посадовою особою правоохоронного відомства, так і політичним діячем. Тому поряд з юридичною відповідальністю за свої акти, дії та бездіяльність він несе перед Верховною Радою України за стан справ у відомстві ще й конституційно-політичну відповідальність, яка може настати після висловлення парламентом недовіри, що має наслідком відставку Генерального прокурора України з посади. Сьогодні посада Генерального прокурора України виражає конституційний компроміс між цими двома ролями…»[5].

Повноваження[ред. | ред. код]

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про прокуратуру», прийнятого 14.10.2014 р. і чинного з 15.07.2015 р., Генеральний прокурор України:

  1. представляє прокуратуру у зносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, установами та організаціями, а також прокуратурами інших держав та міжнародними організаціями;
  2. організовує діяльність органів прокуратури України, у тому числі визначає межі повноважень Генеральної прокуратури України, регіональної та місцевих прокуратур в частині виконання конституційних функцій;
  3. призначає прокурорів на адміністративні посади та звільняє їх з адміністративних посад;
  4. на підставі рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів приймає рішення про застосування до прокурора дисциплінарного стягнення або щодо неможливості подальшого перебування прокурора на посаді;
  5. затверджує акти з питань щодо організації діяльності органів прокуратури;
  6. затверджує загальні методичні рекомендації для прокурорів з метою забезпечення однакового застосування норм законодавства України під час здійснення прокурорської діяльності;
  7. виконує інші повноваження, передбачені законами України.

Генеральний прокурор України видає накази з питань, що належать до його адміністративних повноважень. Вони можуть як бути, так і не бути нормативно-правовими актами.

У разі відсутності Генерального прокурора його повноваження здійснює перший заступник, а в разі відсутності першого заступника — один із заступників[6].

Список[ред. | ред. код]

Цікаві факти[ред. | ред. код]

У період головування в прокуратурі Юрія Луценка (12 травня 2016 — 29 серпня 2019 років) до законодавства були внесені зміни, що дозволяли йому обіймати цю посаду без вищої юридичної освіти[7][8].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Про Вищу раду правосуддя: Верховна Рада України; Закон від 21.12.2016 № 1798-VIII. Архів оригіналу за 6 січня 2017. Процитовано 5 січня 2017. 
  2. Верховна Рада підтримала призначення А. Костіна на посаду генпрокурора. Процитовано 27 липня 2022. 
  3. Стаття 2 Закону України «Про прокуратуру». Архів оригіналу за 15 березня 2012. Процитовано 1 жовтня 2013. 
  4. У справі за конституційним поданням Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 122 Конституції України, частини третьої статті 2 Закону України «Про прокуратуру»: Конституційний Суд; Рішення, Окрема думка від 02.04.2008 № 5-рп/2008. Архів оригіналу за 6 вересня 2013. Процитовано 1 жовтня 2013. 
  5. Окрема думка судді Конституційного Суду України Кампа В. М. Архів оригіналу за 6 вересня 2013. Процитовано 1 жовтня 2013. 
  6. Про прокуратуру: Верховна Рада України; Закон, Перелік від 14.10.2014 № 1697-VII. Архів оригіналу за 14 лютого 2017. Процитовано 11 грудня 2014. 
  7. Нові вимоги до генпрокурора: юридична освіта не обов’язкова, як і стаж роботи в прокуратурі. Радіо Свобода. 13 квітня 2016. Архів оригіналу за 26 вересня 2019. Процитовано 26.09.2019. 
  8. Реформа прокуратури: Генпрокурор із юридичною освітою, плюс «свіжа кров», мінус військова прокуратура. Громадське. 23 вересня 2019. Архів оригіналу за 22 жовтня 2020. Процитовано 26.09.2019. 

Посилання[ред. | ред. код]