Генрієтта Бельгійська — Вікіпедія

Генрієтта Бельгійська
фр. Henriette de Belgique
Ім'я при народженні Генрієтта Марія Шарлотта Антуанетта
Прізвисько «Спортивна герцогиня»
Народилася 30 листопада 1870(1870-11-30)
Брюссель, Бельгія
Померла 29 березня 1948(1948-03-29) (77 років)
Сьєр, Швейцарія
Поховання Королівська каплиця в Дрьо
Країна  Бельгія
Діяльність ілюстратор, письменниця, аристократка
Знання мов французька[1]
Членство Société de l’histoire de Franced
Суспільний стан Член королівської родини
Титул герцогиня Вандомська та Алансонська
Конфесія католицтво
Рід Саксен-Кобург-Готи, Орлеанський дім
Батько Філіп Бельгійський
Мати Марія Гогенцоллерн-Зігмарінген
Брати, сестри Альберт I, Бодуен, принц Бельгії, Princess Joséphine Marie of Belgiumd і Жозефіна Бельгійська
У шлюбі з Еммануель Орлеанський
Діти Марія-Луїза, Софія, Женевьєва, Шарль-Філіп
Автограф
Нагороди Єрусалимський Орден Святого Гробу Господнього
Герб
Герб

Герб принцес Бельгії

Генріє́тта Марі́я Шарло́тта Антуане́тта Бельгі́йська (фр. Henriette Marie Charlotte Antoinette de Belgique), (нар. 30 листопада 1870 — пом. 29 березня 1948) — бельгійська принцеса з Саксен-Кобург-Готської династії, донька графа Фландрського Філіпа та принцеси Гогенцоллерна-Зігмарінгена Марії Луїзи, дружина герцога Вандомського та Алансонського Філіпа Емануеля. Художниця-ілюстраторка та письменниця.

Біографія[ред. | ред. код]

Генрієтта та її сестра-близнючка Жозефіна народилися 30 листопада 1870 року у Брюсселі другими дітьми в родині графа Фландрського Філіпа, спадкоємця бельгійського престолу, та Марії Луїзи Гогенцоллерн-Зігмарінген. Сестри мали старшого брата Болдуїна. Жозефіна, однак, прожила лише два місяці і померла у січні наступного року. Родина згодом поповнилася ще однією донькою Жозефіною Кароліною та сином Альбертом.

Дитинство провела у люблячому оточенні та турботі батьків. Виросла Генрієтта у Палаці графа Фландрського. Дівчина була високоосвічена та ерудована, полюбляла займатися спортом, у тому числі верховою їздою та полюванням.

З її братів та сестер найбільшу схожість поглядів та інтересів мала із старшим братом Бодуїном. Коли Генрієтта захворіла пневмонією у 1891 році, принц так несамовито молився за неї у каплиці, що простудився сам і за кілька днів помер. Тим не менш, його смерть породила багато чуток, і сама Генрієтта згадує ту, що він загинув на дуелі.[2]

У віці 25 років принцеса взяла шлюб із герцогом де Вандомським Емануелем, молодшим від неї на рік. Весілля відбулося в Брюсселі 12 лютого 1896 року.

Молода пара оселилася у містечку Нейї-сюр-Сен. Також вони були присутніми в житті паризького суспільства в роки Прекрасної епохи.

Емануель де Вандом

У шлюбі народила четверо дітей:

  • Марія-Луїза (18961973) — була двічі одружена, мала єдиного сина від першого шлюбу;
  • Софія (18981928) — мала інвалідність з дитинства, одружена не була, дітей не залишила;
  • Женев'єва (19011983) — дружина маркіза Шапоне-Моранс, мала сина та доньку;
  • Шарль-Філіп (19051970) — герцог Немурський, Вандомський та Алансонський, був одруженим із американкою Маргаритою Ватсон, дітей не мав.

4 березня 1897 року Генрієтта була присутньою на «Благодійному базарі» в Парижі, де загинула її свекруха Софія Баварська. На її похороні познайомилися Єлизавета Баварська та брат Генрієтти, Альберт. За три роки вони повінчалися.

Генрієтта була доброю спортсменкою, і вважається найкращою жінкою-стрільчинею серед дам королівської крові.[3] У 1908 році вона супроводжувала чоловіка до Скелястих гір в Америці, щоб полювати на ведмедів-грізлі.

До початку Першої світової сімейство володіло землями у Бельгії, Франції та Швейцарії, однак після її завершення матеріальне становище погіршилося, і кілька маєтків їм довелося продати.

Популярність подружжя Вандомів турбувало третю республіку у Франції. Неугодна, як і всі члени Орлеанського дому, Генрієтта тим не менш отримала дозвіл оселитися у французькому Люгрені на кордоні із Швейцарією. У 1922 році вона придбала шато де Блоне з видом на Женевське озеро, прикрасила його та розширила.[4] Жила герцогиня просто, у неї збиралося невеличке коло дворян та савойських чиновників. Серед них був віконт Клеман де Моньї, що згодом став відомим як прототип персонажу Роберта де Сен-Лу в романі-епопеї Марселя Пруста «У пошуках утраченого часу». Сама Генрієтта могла стати однією з прототипів маркізи де Вільпарізі.

Герцог Вандомський раптово помер взимку 1931 року в Канні. Під час звичайної простуди у нього зупинилося серце.

В останні роки герцогиня присвятила себе живопису, іллюструючи численні твори у техніці акварелі, які були видані у проміжок між 1928 та 1946 роками.

1947-го з фінансових причин вона була змушена виставити шато в Люгрені на продаж.[4]

У 1948 році Генрієтта Бельгійська була шпиталізована у швейцарську клініку в Сьєрі, де і померла 29 березня у віці 77 років. Похована у родинній усипальниці Орлеанського дому в Дрьо.

Генеалогія[ред. | ред. код]

Франц Саксен-Кобург-Заальфельдський
 
Августа Ройсс-Еберсдорф
 
Луї-Філіп I
 
Марія Амелія де Бурбон
 
Карл Гогенцоллерн-Зігмарінген
 
Марія Антуанетта Мюрат
 
Карл Баденський
 
Стефанія де Богарне
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Леопольд I
 
 
 
 
 
Луїза Марія Орлеанська
 
 
 
 
 
Карл Антон Гогенцоллерн-Зігмарінген
 
 
 
 
 
Жозефіна Баденська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Філіп Бельгійський
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Марія Гогенцоллерн-Зігмарінген
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Генрієтта
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Thierry Debels. Kroongeheimen. — Антверпен: Manteau, 2013. — ISBN 978 90 223 2824 8.
  3. «Sporting Duchess» of Belgium Coming to America with Her Husband, Duke of Vendome [1] [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] (англ.)
  4. а б Château de Tourronde [2] [Архівовано 14 червня 2016 у Wayback Machine.] (фр.)

Література[ред. | ред. код]

  • Dominique Paoli, Henriette, duchesse de Vendôme, Racine, 2000.

Посилання[ред. | ред. код]