Генрі Ферфілд Осборн — Вікіпедія

Генрі Ферфілд Осборн
англ. Henry Fairfield Osborn
Ім'я при народженні англ. Henry Fairfield Osborn
Народився 8 серпня 1857(1857-08-08)[1][2][…]
Ферфілд
Помер 6 листопада 1935(1935-11-06)[2] (78 років)
Нью-Йорк, Нью-Йорк, США
Поховання Saint Philip's Church Cemeteryd
Країна  США[4]
Діяльність геолог, палеонтолог, зоолог, палеоантрополог, письменник, science administrator
Alma mater Принстонський університет
Галузь геологія, євгеніка і палеонтологія
Заклад Геологічна служба США
Колумбійський університет
Американський музей природознавства
Посада President of the American Museum of Natural Historyd
Науковий керівник Едвард Коп
Аспіранти, докторанти Лоуренс Ламбе
Членство Лондонське королівське товариство
Палеонтологічне товариство
Баварська академія наук
Шведська королівська академія наук
Американська академія мистецтв і наук
Російська академія наук (1917-1925)d
Національна академія наук США
Батько William H. Osbornd
Мати Virginia Reed Osborn (Sturges)d[5]
Брати, сестри William Church Osbornd
У шлюбі з Lucretia Perry Osbornd
Діти Henry Fairfield Osborn, Jr.d
Нагороди

Медаль Даніеля Жиро Елліота (1929)

медаль Дарвіна

Меморіальна премія Гайдена з геологіїd (1914)

Cullum Geographical Medald (1919)

Член Американської академії мистецтв і наук[d]

іноземний член Лондонського королівського товариства[d] (29 квітня 1926)

медаль Волластона (1926)


CMNS: Генрі Ферфілд Осборн у Вікісховищі

Генрі Ферфілд Осборн (англ. Henry Fairfield Osborn; 8 серпня 1857 — 6 листопада 1935)[6] — американський палеонтолог, геолог та адвокат євгеніки. Був президентом Американського музею природознавства протягом 25 років.

Ранні роки життя та освіта[ред. | ред. код]

Осборн в 1890 році

Генрі Ферфілд Осборн народився у Ферфілді, штат Коннектикут 8 серпня 1857 року. Він був старшим сином видатного залізничного магната Вільяма Генрі Осборна та його дружини Вірджинії Рід (уродженої Стерджес) Осборн[7]. Його молодшим братом був Вільям Черч Осборн[8], який працював президентом Музею мистецтв Метрополітен[9] одружився з філантропкою та соціальною реформаторкою Еліс Клінтон Годлі Додж, донькою Вільяма Е. Доджа-молодшого[10].

Його бабусею та дідусем по материнській лінії були Джонатан Стерджес, видатний нью-йоркський бізнесмен і меценат, який був прямим нащадком Джонатана Стерджеса, депутат США з штату Коннектикут, та Мері Пембертон Кейді, прямого нащадка видатного педагога Ебенезера Пембертона[11]. Його тітка по материнській лінії Амелія Стерджес була першою дружиною Дж. П. Моргана, але померла від туберкульозу незабаром після їхнього весілля[12].

З 1873 по 1877 рік Осборн навчався в Принстонському університеті, здобувши ступінь бакалавра геології та археології, де його наставником був палеонтолог Едвард Дрінкер Коп. Через два роки Осборн пройшов спеціальний курс анатомії в Коледжі лікарів і хірургів та медичній школі Белвю в Нью-Йорку під керівництвом доктора Вільяма Г. Велча, а згодом вивчав ембріологію та порівняльну анатомію у Томаса Гакслі, а також у Френсіса Мейтленда Бальфура з Кембриджського університету, Англія[13][14].

У 1880 році Осборн здобув науковий ступінь доктора філософії в палеонтології в Принстоні, ставши викладачем біології та професором порівняльної анатомії того ж університету між 1883 і 1890 роками.

Кар'єра[ред. | ред. код]

У 1891 році Осборн був прийнятий на роботу в Колумбійський університет професором зоології; одночасно він отримав посаду в Американському музеї природознавства, Нью-Йорк, де працював куратором новоствореного відділу палеонтології хребетних. Бувши куратором, він зібрав чудову команду пошуковців викопних речовин та заготівників, включаючи Вільяма Кінга Грегорі; Роя Чепмен Ендрюса, можливого натхненника створення вигаданого археолога Індіани Джонса; та Чарльза Р. Найта, який зробив фрески динозаврів у місцях їхнього проживання та скульптури живих істот. 23 листопада 1897 року він був обраний членом клубу Бун і Крокет, організації з охорони дикої природи, заснованої Теодором Рузвельтом та Джорджем Бердом Ґріннеллом[15]. Завдяки значному сімейному багатству та особистим зв'язкам він змінив Морріса К. Джесупа на посаді президента піклувальної ради музею в 1908 р., працюючи до 1933 р., за цей час він накопичив одну з найкращих колекцій копалин у світі[16]. Крім того, Осборн працював президентом Нью-Йоркського зоологічного товариства з 1909 по 1925 рік.

Осборн (третій справа) з іншими офіцерами секції палеонтології Конгресу Сент-Луїса

Довгий час член Геологічної служби США, Осборн став її старшим палеонтологом у 1924 році. Він керував багатьма експедиціями з видобування копалин на південному заході Америки, починаючи з Колорадо та Вайомінгу в 1877 році. Осборн провів дослідження мозку тиранозавра, розрізавши скам'янілі мозкові шафи алмазною пилкою[17]. (Сучасні дослідники використовують комп'ютерну томографію та програмне забезпечення для реконструкції 3D для візуалізації інтер'єру ендокранії динозаврів без пошкодження цінних зразків.)[18]. Він накопичив низку призів за свою роботу в галузі палеонтології. У 1901 році Осборн був обраний членом Американської академії мистецтв і наук[19]. Він описав і назвав Орнітолест у 1903 р., Тиранозавра та Альбертозавра у 1905 р., Пентацератопс у 1923 р. та Велоцираптора у 1924 р. У 1929 році Осборн був нагороджений медаллю Даніеля Жиро Елліота від Національної академії наук[20]. Незважаючи на його значний науковий зріст у 1900-х і 1910-х роках, наукові досягнення Осборна не були належної якості, оскільки вони були підірвані постійними зусиллями зігнути наукові результати відповідно до його власних расистських та євгеністичних поглядів.

Його спадщина в Американському музеї виявилася більш стійкою. Біограф Рональд Рейнґер назвав Осборна «першокласним науковим адміністратором і вченим третього рівня»[21]. Справді, найбільший внесок Осборна в науку зрештою полягав у його зусиллях популяризувати її за допомогою візуальних засобів. За його закликом, співробітники Американського музею природознавства вклали нову енергію в експозицію, і в результаті музей став одним з найвидатніших місць для експонування на початку ХХ століття. Фрески, діорами середовищ існування та кріплення динозаврів, виконані під час його перебування в музеї, залучили мільйони відвідувачів та надихнули інші музеї наслідувати його нововведенням[22]. Але його рішення інвестувати значні кошти у виставки також відштовхувало певних членів наукової спільноти та викликало гнів кураторів, які сподівались витратити більше часу на власні дослідження[23]. Крім того, його зусилля, щоб наповнити експонати музею та освітні програми власними расистськими та євгеністичними переконаннями, занепокоїли багатьох його сучасників і зіпсували його спадщину[24].

Теорії[ред. | ред. код]

Теорія еволюції людини[ред. | ред. код]

Осборн розробив власну еволюційну теорію походження людини під назвою «Теорія людини світанку». Його теорія була заснована на відкритті Пілтдаунської людини (еоантропа), яке було датовано пізнім (верхнім) пліоценом. Осборн стверджував, що він з'явився від спільного предка з мавпою в період олігоцену, який, на його думку, розвивався цілком окремо під час міоцену (16 млн років тому). Тому Осборн стверджував, що всі людиноподібні мавпи (Сімія, дотримуючись додарвінівської класифікації Ліннея) еволюціонували цілком паралельно предкам людини (гомо)[25][26][27][28].

Еволюційні погляди[ред. | ред. код]

Осборн спочатку був прихильником неоламаркизму Едварда Дрінкера Копа, проте згодом він відмовився від цієї точки зору. Осборн став прихильником органічного відбору, відомого також як ефект Болдуїна[29].

Раси[ред. | ред. код]

Він виступав за загальну думку того часу, а саме про те, що спадковість перевершує вплив оточення. Як продовження цього, він визнав, що існують різні раси з фіксованими спадковими ознаками, і вважав нордичну або англосаксонську «расу» найвищою. Тому Осборн підтримував євгеніку, щоб зберегти «добрий» расовий запас. Завдяки цьому він підтримав «Проходження великої раси» Медісона Ґранта, написавши як другу, так і четверту передмови до книги, в яких аргументовано дотримувався таких поглядів.[30] Книга також мала значний вплив на Адольфа Гітлера. Гітлер назвав цю книгу «своєю Біблією», оскільки вона відстоювала жорстку систему відбору шляхом усунення тих, хто слабкий чи непридатний[31].

Особисте життя[ред. | ред. код]

Його заміський будинок, Касл-Рок, Гарнісон, Нью-Йорк, 2009.

У червні 1881 року Осборн одружився з письменницею Лукрецією Тетчер Перрі (1858—1930) у військовій каплиці на острові Говернорс[32]. Вона була донькою нащадка судді Крістофера Реймонда Перрі[33] бригадного генерала Олександра Джеймса Перрі та Жозефіни (Адамс) Перрі[34], Сестра Лукреції, Джозефіна Адамс Перрі, була дружиною банкіра Джунія Спенсера Моргана II[35]. У Осборна та його дружини було п'ятеро дітей, одна з яких померла в дитинстві[36][37].

Після смерті батька в 1894 р[7]. Осборн успадкував свій будинок у романському стилі, Касл-Рок, у Гарнісоні, штат Нью-Йорк, у Гадсонському нагір'ї, який батько придбав у 1859 р., і там він зосередився на своїй благодійності після виходу на пенсію в 1882 р[38]. Після смерті матері в 1902 р. решта маєтку батьків була порівну розділена між Генріхом та його братом Вільгельмом[39].

Після «майже річної хвороби» його дружина померла в їх заміському будинку в серпні 1930 р.[32] Осборн раптово помер 6 листопада 1935 р. У своєму кабінеті в Касл-Рок, з видом на річку Гудзон[6].

Епоніми[ред. | ред. код]

Африканський карликовий крокодил, Osteolaemus osborni, був названий на його честь Карлом Паттерсоном Шмідтом у 1919 році[40].

Книги[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Deutsche Nationalbibliothek Record #119069687 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. SNAC — 2010.
  4. LIBRIS — 2005.
  5. Geni.com — 2006.
  6. а б DR. HENRY F. OSBORN DIES IN HIS STUDY; Retired Head of the Museum of Natural History, Eminent as Paleontologist, Was 78. A DEFENDER OF EVOLUTION Authority on Prehistoric Life, Author and Explorer, Was Foe of Fundamentalists (PDF). The New York Times. 7 листопада 1935. Процитовано 24 червня 2019.
  7. а б THE OBITUARY RECORD.; William H. Osborn (PDF). The New York Times. 5 березня 1894. Архів оригіналу (PDF) за 29 жовтня 2021. Процитовано 24 червня 2019.
  8. WILLIAM C. OSBORN, CIVIC LEADER, DEAD; Ex-President of Metropolitan Museum of Art Also Headed Children's Aid Society LAWYER HERE FOR 61 YEARS Was a Founder of the Citizens Budget Commission in 1932 --Served With Railroads (PDF). The New York Times. 4 січня 1951. Процитовано 21 березня 2019.
  9. Howat, John K.; Church, Frederic Edwin (2005). Frederic Church. Yale University Press. с. 117, 170. ISBN 978-0300109887.
  10. MRS. OSBORN DIES; PHILANTHROPIST, 81; Wife of Head of Metropolitan Museum of Art a Leader in Travelers Aid Society (PDF). The New York Times. 31 березня 1946. Процитовано 21 березня 2019.
  11. Ohno, Kate Mearns; Pitts, Carolyn (6 жовтня 1993). [[[:Шаблон:NHLS url]] National Historic Landmark Nomination: Jonathan Sturges House] (pdf). National Park Service.
  12. Cahoon, Herbert (22 квітня 1979). The Grand Tour: Memorandum From J. Pierpont Morgan (PDF). The New York Times. Процитовано 12 вересня 2019.
  13. «After Twenty Years: The Record of the Class of 1877», Princeton University, 1877—1897, p. 72. Trenton, N. J. 189.
  14. «Henry Fairfield Osborn (1857—1935)», Hervey W. Shimer, Proceedings of the American Academy of Arts and Sciences, Vol. 72, No. 10, May, 1938, pp. 377—379.
  15. Archives of the Boone and Crockett Club. Архів оригіналу за 15 березня 2014. Процитовано 12 грудня 2020.
  16. Biographical Memoir of Henry Fairfield Osborn, 1857—1935 by William K. Gregory (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 8 квітня 2014. Процитовано 12 грудня 2020.
  17. "Introduction, " in Larsson (2001). Pg. 20.
  18. "Abstract, " in Larsson (2001). Pg. 19.
  19. Book of Members, 1780-2010: Chapter O (PDF). American Academy of Arts and Sciences. Архів оригіналу (PDF) за 13 червня 2011. Процитовано 14 квітня 2011.
  20. Daniel Giraud Elliot Medal. National Academy of Sciences. Архів оригіналу за 29 December 2010. Процитовано 16 лютого 2011.
  21. See Ronald Rainger, An Agenda for Antiquity: Henry Fairfield Osborn and Vertebrate Paleontology at the American Museum of Natural History, 1890—1935 (Tuscaloose, AB: University of Alabama, 1991).
  22. On the American Museum's habitat dioramas, see http://www.amnh.org/exhibitions/dioramas/ [Архівовано 13 червня 2012 у Wayback Machine.]; Karen Wonders. Habitat Dioramas, (Figura Nova Series 25: Acta Universitatis Uppsaliensis, 1993).
  23. Victoria Cain, «The Art of Authority: Exhibits, Exhibit Makers and the Contest for Scientific Status at the American Museum of Natural History, 1920—1940.» Science in Context 24, no. 2 (2011).
  24. Donna Haraway, "Teddy Bear Patriarchy, « Primate Visions: Gender, Race and Nature in the World of Modern Science. (New York: Routledge, 1989). Also see Constance Clark, God — or Gorilla: Images of Evolution in the Jazz Age. (Baltimore, MD: Johns Hopkins University Press, 2008) and Victoria Cain, „The Direct Medium of the Vision“: Visual Education, Virtual Witnessing and the Prehistoric Past at the American Museum of Natural History, 1890—1923.» Journal of Visual Culture vol. 10, no. 3 (2010).
  25. «Recent Discoveries Relating to the Origin and Antiquity of Man», Henry Fairfield Osborn, Science, New Series, Vol. 65, No. 1690, May 20, 1927, pp. 481—488.
  26. «Man was Never an Ape», Popular Science, 1927, Aug 1927, Vol. 111, No. 2, p. 35.
  27. «The Hunt for the Dawn Monkey: Unearthing the Origins of Monkeys, Apes, and Humans», Christopher Beard, University of California Press, 2006.
  28. «Human evolution: an illustrated introduction», Roger Lewin, Wiley-Blackwell, 2005, p. 15.
  29. Levit, Georgy S; Olsson, Lennart. (2007). Evolution on Rails Mechanisms and Levels of Orthogenesis. In Volker Wissemann. Annals of the History and Philosophy of Biology 11/2006. Universitätsverlag Göttingen. pp. 107—108.
  30. The Passing of the Great Race, by Madison Grant, pp. vii-xiii
  31. Stefan Kühl. 2002. Nazi Connection: Eugenics, American Racism, and German National Socialism. Oxford University Press, p. 85
  32. а б MRS. HENRY F. OSBORN, WRITER, DIES AT 72; Wife of Natural History Museum President, Was Author of a Washington Biography (PDF). The New York Times. 27 серпня 1930. Процитовано 24 червня 2019.
  33. Mrs. Junius S. Morgan, 93, Banker, Collector's Widow. The New York Times. 27 квітня 1963. Архів оригіналу за 5 березня 2017. Процитовано 4 березня 2017.
  34. Patterson, Michael Robert. Alexander James Perry, Brigadier General, United States Army. www.arlingtoncemetery.net. Архів оригіналу за 5 березня 2017. Процитовано 4 березня 2017.
  35. Wedding on Governor's Island.; Prof. Henry F. Osborn, of Princeton, United to Miss Lucretia T. Perry (PDF). The New York Times. 30 вересня 1881. Архів оригіналу (PDF) за 29 жовтня 2021. Процитовано 24 червня 2019.
  36. Rainger, Ronald (2000). Osborn, Henry Fairfield (1857-1935), paleontologist and science administrator. American National Biography (англ.). doi:10.1093/anb/9780198606697.001.0001/anb-9780198606697-e-1301244. Архів оригіналу за 27 квітня 2021. Процитовано 12 грудня 2020.
  37. Homans, ред. (1922). Osborn, Henry Fairfield. The Cyclopaedia of American Biography. New York: Press Association Compilers Inc. с. 27—28.
  38. Bischof, Jackie (8 серпня 2013). No Longer Able to Keep the Castle. Wall Street Journal. Архів оригіналу за 24 червня 2019. Процитовано 24 червня 2019.
  39. LEFT MONEY TO CHARITIES.; Will of Mrs. Virginia R. Osborn Favors New York Institutions (PDF). The New York Times. 22 лютого 1902. Архів оригіналу (PDF) за 29 жовтня 2021. Процитовано 24 червня 2019.
  40. Beolens, Bo; Watkins, Michael; Grayson, Michael (2011). The Eponym Dictionary of Reptiles. Baltimore: Johns Hopkins University Press. xiii + 296 pp. ISBN 978-1-4214-0135-5. («Osborn», p. 196).

Джерела[ред. | ред. код]

  • Angell, JR (1942). Unveiling of the Bust of Henry Fairfield Osborn at the American Museum of Natural History. Science. Т. 95, № 2471. с. 471—472. doi:10.1126/science.95.2471.471. PMID 17789121.
  • Gregory, WK (1942). Unveiling of the Bust of Henry Fairfield Osborn at the American Museum of Natural History. Science. Т. 95, № 2471. с. 470—471. Bibcode:1942Sci....95..470G. doi:10.1126/science.95.2471.470. PMID 17789120.
  • Ларссон, HCE, 2001. Ендокраніальна анатомія Carcharodontosaurus saharicus. У DH Tanke & K. Carpenter (ред.), Мезозойське життя хребетних: с. 19–33.
  • Rainger, R (1980). The Henry Fairfield Osborn Papers at the American Museum of Natural History. The Mendel Newsletter; Archival Resources for the History of Genetics & Allied Sciences. № 18. с. 8—13. PMID 11615816.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]