Географія Сінгапуру — Вікіпедія

Географія Сінгапуру
Географічне положення Сінгапуру
Географічне положення
Континент	Азія
Регіон	Південно-Східна Азія
Координати	1°22′ пн. ш. 103°48′ сх. д. / 1.367° пн. ш. 103.800° сх. д. / 1.367; 103.800
Територія
Площа	697 км² (192-ге)
• суходіл	98 %
• води	2 %
Морське узбережжя	193 км
Державний кордон	0 км
Рельєф
Тип	низовинний
Найвища точка	гора Букіт-Тімах (166 м)
Найнижча точка	Сінгапурська протока (0 м)
Клімат
Тип	екваторіальний
Внутрішні води
Найдовша річка	Калланг (30,2 км² км)
Найбільше озеро	Пірсон-Лейк (1,02 км² км²)
Інше
Природні ресурси	риба
Екологічні проблеми	забруднення повітря, забруднення вод, задимлення

Сінгапур — острівна південносхідноазійська країна, що знаходиться на південно-східному краї континенту, поблизу південного краю півострова Малакка . Загальна площа країни 697 км² (192-ге місце у світі), з яких на суходіл припадає 687 км², а на поверхню внутрішніх вод — 10 км²^[1]. Площа країни трохи менша за площу території міста Києва.

Назва[ред. | ред. код]

Офіційна назва — Республіка Сінгапур, Сінгапур (англ. Republic Singapore, Singapore; малай. Singapura; малай. Temasek)^[2]. Назва країни походить від назви однойменного острова. Назва острову виводиться від малайського топоніму Сінгапура, відомого з XII століття, що походить від санскритського сінха-пурам (санскр. सिंगापोर), де «сінха» — лев, а «пурам» — місто, тобто Місто Лева^[3]. За легендою, засновники міста зустріли в цих містах лева (можливо тигра). Сінгапур англізована форма малайської назви, яка використовується дотепер разом із варіантами китайською і тамільською мовами. Раніше острів був знаний як Темасек (Temasek), що перекладається як морське місто, малайсько-яванський корень «тасік» означає озеро.

Історія дослідження території[ред. | ред. код]

Географічне положення[ред. | ред. код]

Сінгапур — південносхідноазійська острівна країна, що не має сухопутного державного кордону^[4]. Сінгапур на заході омивається водами Малаккської, на півдні Сінгапурської проток Тихого океану; на півночі протокою Джохор відокремлюється від півострова Малакка^[4]. Загальна довжина морського узбережжя 193 км^[1].

Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS) 1982 року, протяжність територіальних вод країни встановлено в 3 морські милі^[5]. Виключна рибальська зона встановлена всередині і за межами територіального моря згідно міжнародних договорів^[1].

Крайні пункти[ред. | ред. код]

Час[ред. | ред. код]

Час у Сінгапурі: UTC+8 (+6 годин різниці часу з Києвом)^[6].

Геологія[ред. | ред. код]

Сінгапур є результатом вулканічної діяльності, чому підтвердженням є залишки вулканічних порід, з яких складаються Букіт-Тімах та острова Вудлендс і Пулау-Убін. Основну частину цих вивержених порід складає граніт. Габро також знайдено в Сінгапурі і простягається значними пластами в районі під назвою Маленький Гуйлінь (Little Guilin), що в Букіт-Гомбаку. Осадові породи складають західну частину острова й головним чином представлені пісковиками і аргілітами, незначна частина яких ще знаходиться й в південно-західному районі острова. Метаморфічні породи знаходяться в північно-східній частині Сінгапуру, а також на Пулау-Теконгу, що поблизу східного узбережжя острова, всі вони представлені кварцитами.

Корисні копалини[ред. | ред. код]

Надра Сінгапуру не багаті на корисні копалини, розвідані запаси і поклади відсутні^[7].

Сейсмічність[ред. | ред. код]

Сінгапур є відносно безпечним місцем в сейсмічно активному регіоні, попри те, що найближча лінія розлому земної кори знаходиться в кількох сотнях кілометрів — в Індонезії. Але більшість будівель піддаються тільки ледь чутним коливанням, які, в цілому, не завдають шкоди Сінгапуру та його громаді. Все це різко контрастує з багатьма негативними прикладами, зафіксованими в сейсмічно активних сусідів обабіч острова. Пояснюється це вдалим розташуванням острова, оскільки він в тектонічному плані з півночі прикривається материковим щитом, а з півдня він під захистом острова Суматра, який ще й несе на собі основний тягар різних цунамі та землетрусів в цій частині Азії.

Рельєф[ред. | ред. код]

Більшість території Сінгапуру не перевищує 15 м над рівнем моря. Найнижча точка — рівень вод Сінгапурської протоки (0 м); найвища точка — гора Букіт-Тімах (166 м), сформований виверженими породами та гранітом. Пагорби і долини з осадових порід також переважають північному заході острова, тоді як східна частина складається з піщаних і намивних порід.

Особливістю території країни є її «приростання», спричинене технічними здобутками його мешканців, що використовують землю його пагорбів і землю з суміжних країн та породу з морського дна й штучно прирощують територію острова. У результаті, Сінгапур зріс із 581,5 км ² 1960 року до 712,4 км ² 2010, і може вирости ще на 100 км ² до 2033 року.

Найбільші пагорби Сінгапуру:

Узбережжя[ред. | ред. код]

Оскільки Сінгапур є острівною державою, то звідси й витікає його морський статус, а зважаючи на історичні та територіальні особливості він став ключовою місциною Азії. Сінгапур омивається водами Південнокитайського моря, являючись крайньою його межею. Безпосередньо з самої Малаккської протоки виходить Сінгапурська протока, яка й омиває Сінгапур з південної та західної сторін. А з північної та східної сторін він відмежований від континенту численними протоками, найбільша з яких протока Джохор.

Найбільші затоки: Круїз-Бей (Cruise Bay), Марина-Бей. Найбільші природні гавані:Кеппель-Гарбор (Keppel Harbour), Шерангун-Гарбор (Serangoon Harbour). Найбільші природні лагуни: Східна Лагуна, Лагуна Східного узбержжя (East Coast Lagoon), Дофін-Лагуна (Dolphin Lagoon).

Локальні протоки, розмежовують численні острови навколо головного острова, у своїй назві вони мають місцеву родову назву «селат»:

Острови[ред. | ред. код]

Острів Сінгапур має ромбоподібну форму, поряд з яким численні дрібні острови. Окремо виділяється дальня його околиця — острова Педра-Бранка. Загалом навколо Сінгапуру розкидані ще десятки дрібних островів, найбільші з яких: Джуронг, Пулау-Теконг, Пулау-Убін і Сентоса.

Найбільші острови:

Клімат[ред. | ред. код]

Територія Сінгапуру лежить у екваторіальному кліматичному поясі^[8]. Цілий рік панують екваторіальні повітряні маси^[9]. Цілий рік спекотно, сезонні коливання температури незначні, значно менші за добові^[9]. превалюють слабкі вітри, цілий рік надмірне зволоження, майже щодня по обіді йдуть дощі, часто зливи з грозами^[9].

Сінгапур розташований на 1 градус на північ від екватора. Завдяки своєму географічному положенню і впливу морів, тут характерна рівномірність температури і тиску, спостерігається висока вологість і рясні опади. Середньорічна кількість опадів становить близько 2370 мм на рік. Тоді як найбільші добові показники опадів були зафіксовані на позначці в 512 мм в 1978 році, 467 мм в 1969 році і 366 мм 19 грудня 2006 року. Температурні коливання протягом доби дуже незначні — мінімум 23 °C і максимум 31 °C. Червень найспекотніший місяць в році, не набагато йому поступаються й травневі дні, що пов'язано з слабким вітром і сильним сонячним впливом. Найвища була температура 36,0 °C зафіксована 26 березня 1998 року, а найнижча температура була +19,4 °C у 1934 році.

Відносна вологість має добовий діапазон: високі показники з раннього ранку до середини дня — 60 %, але вже потім вона опускається нижче 50 %. У травні 2009 року середня відносна вологість становила 83 %, це було ще більше, а ніж дані в 79,1 % у травні 2008 року. Взагалі то, при тривалому сильному дощі, відносна вологість повітря нерідко досягає 100 %. Як правило, набагато більше опадів спостерігається у західній частині острова, а завдяки ефекту дощової тіні на східній частині Сінгапуру вона, незначно, але менша і тому тут є набагато сухіше і трохи гарячіше, а ніж на заході Сінгапуру. Тому, попри невеликі свої розміри, в Сінгапурі може бути сонце з одного боку, у той час як з іншого йтиме дощ.

Іншою особливістю Сінгапуру є сезони мусонів, які відбуваються двічі щороку. Перший — Північно-Східний мусон, який триває у період з грудня і до початку березня. Другий — Південно-Східний мусон, який триває в період з червня по вересень. В проміжку між цими сезонами мусонів в Сінгапурі спостерігається суттєве зменшення дощових і вітряних днів. Під час Північно-Східного мусону переважають північно-східні вітри, які досягають швидкості 20 км/год. Загалом, цей сезон має також дві відмінності: хмарна погода в грудні і січні з частими дощами в другій половині дня, а то й набагато довші дощові періоди з тривалістю від 1 до 3 днів поспіль; потім цей мусон проявляється порівняно сухішою погодою, але їз значними вітровими поривами, починаючи з лютого і до початку березня, в цей час пориви вітру сягають від 30 до 40 км/год. А от Південно-Західний мусон, вважається більш помірним з південно-східними та південно-західними вітрами. Потужні і не тривалі дощі найчастіше випадають в полудень і на початку другої половини дня, також можна спостерігати дощі й вранці, їх ще називають «Суматранським шквалом», адже вони є «хвостом» потужних шквальних циклонів, які накочуються з моря на острів Суматра.

Сінгапур є членом Всесвітньої метеорологічної організації (WMO), в країні ведуться систематичні спостереження за погодою^[10].

Внутрішні води[ред. | ред. код]

Загальні запаси відновлюваних водних ресурсів (ґрунтові і поверхневі прісні води) становлять 0,6 км³^[1]. Станом на 2012 рік зрошувані землі в країні були відсутні^[1].

Річки[ред. | ред. код]

Річки й струмки країни належать басейну Тихого океану. Окремим явищем міста є його водні потоки, їхня довжина сягає максимум 10 км. Тим не менше, тропічний клімат в країні з проливними дощами призводить до появи широкої мережі постійних потоків, велика частина з яких стала в пригоді для наповнення системи водосховищ. Найвідоміші потоки-річки міста:

Водосховища[ред. | ред. код]

Сінгапур не має природних озер, але на невеличких річках побудовані водосховища для накопичення і зберігання прісної води задля водопостачання Сінгапуру. Головним джерелом поповнення запасів води є опади. Попит на свіжу воду набагато більший за можливості утримання води від опадів (приблизно вдвічі), тому Сінгапуру доводиться імпортувати більшу частину прісної води з Малайзії та Індонезії. Для того щоб зменшити свою залежність від імпорту, в Сінгапурі збудувана мережа водосховищ для накопичення дощової води і рециркуляції води. Крім того, в Сінгапурі збудований опріснювальний завод на західному узбережжі Туас (Tuas). Коли цей завод вийде на номінальну потужність, то очікується задовольнити ним половину потреб міста у воді. На додачу до цього заводу, адміністрація міста започаткувала програму «NeWater» — «зворотність води», тобто повернення її в обіг шляхом фільтрації стічних вод через зворотний осмос, після успішних випробувань, було досягнуто угоди щодо побудови трьох таких заводів по всьому острову, щоб допомогти задовольнити попит у воді в мешканців міста.

Загалом, в місті наявні рукотворні водойми, найбільші це водосховища, які мешканці уже звикли називати своїми озерами:

• Еко-озеро (Eco-Lake)
• Озеро Джуронг (Jurong Lake)
• Лебедине озеро (Swan Lake)
• Озеро Симфонії (Symphony Lake)

Окрім того в численних парках та відпочинкових зонах наявні різноманітні водойми чи каскади озер, з них найбільші стали резервуарами-накопичувачами дощової води, а деякі перетворені в резервуарні парки, такі як:

• Парк водосховища Бедок (Bedok Reservoir Park).
• Парк водосховища Нижній Селетар (Lower Seletar Reservoir Park).
• Парк водосховища Нижній Пірс^[en] (Lower Peirce Reservoir Park).
• Парк водосховища Макрічі (MacRitchie Reservoir Park).
• Парк водосховища Верхній Пірс^[en] (Upper Peirce Reservoir Park).
• Парк водосховища Верхній Селетар (Upper Seletar Reservoir Park).

На прибережних островах Сінгапуру також наявні невеликі озера-водойми. На Сінгапурі вдалося зберегти природне болотне середовище, яке згодом було трансформовано в Водно-болотний заповідник Сангей Булог (Sungei Buloh Wetland Reserve). На початку XX століття в Сінгапурі було відкрито термальні джерела Сембаванґ-Хот-Спрінг (Sembawang Hot Spring), які згодом перетворилися в улюблене місце мешканців міста, особливо коли були виявлені лікувальні властивості мінеральних вод отриманих від цих термальних джерел. Гідро-цікавинкою став водоспад Джуронг, який є найвищим постійно діючим рукотворним водоспадом у світі, заввишки 30 м.

Болота[ред. | ред. код]

Ґрунтові води[ред. | ред. код]

Ґрунти[ред. | ред. код]

Рослинність[ред. | ред. код]

Земельні ресурси Сінгапуру (оцінка 2011 року):

• придатні для сільськогосподарського обробітку землі — 1 %,
  • орні землі — 0,9 %,
  • багаторічні насадження — 0,1 %,
  • землі, що постійно використовуються під пасовища — 0 %;
• землі, зайняті лісами і чагарниками — 3,3 %;
• інше — 95,7 %^[1].

Тваринний світ[ред. | ред. код]

Зоогеографічно територія країни належить до Зондської провінції Малайської підобласті Індо-малайської області^[9].

Охорона природи[ред. | ред. код]

Сінгапур є учасником ряду міжнародних угод з охорони навколишнього середовища^[1]:

• Конвенції про біологічне різноманіття (CBD),
• Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (UNFCCC),
• Кіотського протоколу до Рамкової конвенції,
• Конвенції ООН про боротьбу з опустелюванням (UNCCD),
• Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES),
• Базельської конвенції протидії транскордонному переміщенню небезпечних відходів,
• Конвенції з міжнародного морського права,
• Монреальського протоколу з охорони озонового шару,
• Міжнародної конвенції запобігання забрудненню з суден (MARPOL)^[1].

Стихійні лиха та екологічні проблеми[ред. | ред. код]

На території країни спостерігаються небезпечні природні явища і стихійні лиха: потенційні несприятливі метеорологічні умови^[1].

Серед екологічних проблем варто відзначити:

• забруднення повітря і вод промисловими підприємствами;
• обмежені ресурси природних джерел питної води;
• обмеженість території, що ускладнює утилізацію твердих побутових відходів;
• сезонне задимлення й серпанок від лісових пожеж на індонезійській території острова Калімантан, де відбувається знищення вологих тропічних лісів на потреби плантацій олійної пальми.

Фізико-географічне районування[ред. | ред. код]

У фізико-географічному відношенні територію Сінгапуру можна розділити на _ райони, що відрізняються один від одного рельєфом, кліматом, рослинним покривом: .

Див. також[ред. | ред. код]

• Південно-Східна Азія

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Українською[ред. | ред. код]

• Атлас світу / голов. ред. І. С. Руденко ; зав. ред. В. В. Радченко ; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 9666315467.
• Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів / Укладачі О. Я. Скуратович, Н. І. Чанцева. — К. : ДНВП «Картографія», 2014.
• Бєлозоров С. Т. Географія материків. — К. : Вища школа, 1971. — 371 с.
• Барановська О. В. Фізична географія материків і океанів : навч. посіб. для студентів ВНЗ : [у 2 ч.]. — Н. : Ніжинський державний університет ім. Миколи Гоголя, 2013. — 306 с. — ISBN 978-617-527-106-3.
• Сінгапур // Гірничий енциклопедичний словник : [у 3-х тт.] / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.
• Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — 5-те вид., перероб. і доп. — К. : Знання, 2008. — 839 с. — ISBN 978-966-346-330-8.
• Панасенко Б. Д. Фізична географія материків : навч. посіб. : в 2 ч. — В. : ЕкоБізнесЦентр, 1999. — 200 с.
• Фізична географія материків та океанів : підруч. для студ. вищ. навч. закл. : у 2 т / за ред. П. Г. Шищенка. — К. : Видавництво Київського нац. ун-т ім. Т. Шевченка, 2009. — Т. 1. : Азія. — 643 с. — ISBN 978-966-439-257-7.
• Юрківський В. М. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни: Підручник. — 2-ге. — К. : Либідь, 2001. — 416 с. — ISBN 966-06-0092-5.

Англійською[ред. | ред. код]

• (англ.) Graham Bateman. The Encyclopedia of World Geography. — Andromeda, 2002. — 288 с. — ISBN 1871869587.

Російською[ред. | ред. код]

• (рос.) Авакян А. Б., Салтанкин В. П., Шарапов В. А. Водохранилища. — М. : Мысль, 1987. — 326 с. — (Природа мира)
• (рос.) Алисов Б. П., Берлин И. А., Михель В. М. Курс климатологии [в 3-х тт.] / под. ред. Е. С. Рубинштейна. — Л. : Гидрометиздат, 1954. — Т. 3. Климаты земного шара. — 320 с.
• (рос.) Апродов В. А. Зоны землетрясений. — М. : Мысль, 2010. — 462 с. — (Природа мира) — ISBN 978-5-244-01122-7.
• (рос.) Букштынов А. Д., Грошев Б. И., Крылов Г. В. Леса. — М. : Мысль, 1981. — 316 с. — (Природа мира)
• (рос.) Власова Т. В. Физическая география материков. С прилегающими частями океанов. Евразия, Северная Америка. — 4-е, перераб. — М. : Просвещение, 1986. — 417 с.
• (рос.) Гвоздецкий Н. А. Карст. — М. : Мысль, 1981. — 214 с. — (Природа мира)
• (рос.) Географический энциклопедический словарь: географические названия / под. ред. А. Ф. Трёшникова. — 2-е изд., доп. — М. : Советская энциклопедия, 1989. — 585 с. — ISBN 5-85270-057-6.
• (рос.) Исаченко А. Г., Шляпников А. А. Ландшафты. — М. : Мысль, 1989. — 504 с. — (Природа мира) — ISBN 5-244-00177-9.
• (рос.) Каплин П. А., Леонтьев О. К., Лукьянова С. А., Никифоров Л. Г. Берега. — М. : Мысль, 1991. — 480 с. — (Природа мира) — ISBN 5-244-00449-2.
• (рос.) Словарь современных географических названий / под общей редакцией акад. В. М. Котлякова. — Екатеринбург : У-Фактория, 2006.
• (рос.) Литвин В. М., Лымарев В. И. Острова. — М. : Мысль, 2010. — 288 с. — (Природа мира) — ISBN 978-5-244-01129-6.
• (рос.) Лобова Е. В., Хабаров А. В. Почвы. — М. : Мысль, 1983. — 304 с. — (Природа мира)
• (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
• (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
• (рос.) Сінгапур // Поспелов Е. М. Топонимический словарь. — М. : АСТ, 2005. — 229 с. — ISBN 5-17-016407-6.
• (рос.) Пфеффер П. Азия. — М. : Прогресс, 1982. — 316 с. — (Континенты, на которых мы живем)
• (рос.) География / под ред. проф. А. П. Горкина. — М. : Росмэн-Пресс, 2006. — 624 с. — (Современная иллюстрированная энциклопедия) — ISBN 5-353-02443-5.
• (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и Главное управление геодезии и картографии ГУГК СССР, 1964. — 298 с.
• (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Географія Сінгапуру

• Вікісховище : Атлас Сінгапуру.
• Карти Сінгапуру : [англ.] // Perry–Castañeda Library Map Collection. — Дата звернення: 21 листопада 2017 року.
• Singapore : [англ.] : [арх. 5 квітня 2019 року] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 2 April. — Дата звернення: 21 лютого 2019 року. — ISSN 1553-8133.
• Добірка публікацій про Сінгапур : [рос.] // «Вокруг света». — Дата звернення: 23 грудня 2017 року.
• European Digital Archive on the Soil Maps of the world : [англ.] // European Soil data centre (ESDAC). — Дата звернення: 23 грудня 2017 року. — карти ґрунтового покрову Сінгапуру.

п о р Сінгапур у темах Азартні ігри Герб Прапор Гімн Державний лад Конституція Парламент Адміністративний поділ Географія Міста Столиця Населення Мови Історія Економіка Валюта Культура • Релігія Кінематограф Література Музика Права людини Свята Спорт Освіта Наука Транспорт Туризм Уряд Пошта (історія та марки) Інтернет Збройні сили Зовнішня політика Портал «Сінгапур»