Геоурбаністика — Вікіпедія

Частина серії статей на тему:
Географія
Нью-Йорк — одне із найбільших міських середовищ у світі
Фізична Біогеографія Зоогеографія • Фітогеографія Ґрунтів / Ґрунтознавство Геоморфологія / Геологія Берегознавство Геодезія Геофізика Геохімія Гідрологія Суходолу (Болотознавство • Лімнологія • Потамологія) • Океанологія (Океанографія) Кріологія Геокріологія • Гляціологія Землезнавство / Геонауки Кліматологія / Метеорологія Ландшафтознавство Палеогеографія ~геоморфологія • ~гляціологія • ~кліматологія • Четвертинна геологія
Суспільна Антропогеографія Гуманітарна Імажинальна Культурна Етногеографія • Релігійна • Спортивна Населення / Демографія Геоурбаністика Поведінкова Політична Геополітика • Геоекономіка • Електоральна Регіональна Світового господарства / Економічна Аграрна • Індустріальна • Сфери послуг • Транспортна Соціальна
Інтегральна Геоекологія Енвайронментологія Ландшафтна архітектура • ~ екологія • Менеджмент • Охорона природи • Природокористування Історична Хроногеографія Картографія / Топографія Країнознавство Теоретична географія
Прикладна Військова Інженерна Конструктивна Космічна Медична Меліоративна Радикальна Рекреаційна Феміністична
Засоби та методи Геоінформатика / Геоматематика ГІС Геоматика Геомоделювання Геостатистика Геохронологія Космічна географія ДЗЗ • Супутникова навігація • Фотограмметрія Аналіз Просторовий • Системний • Якісний
Історія науки Відкриття Доба великих географічних відкриттів Хронологія Географи Мандрівники Географічний детермінізм Історична картографія Наукові школи
Інше Міжнародна олімпіада Освіта Шкільна • Вища • Геофаки Товариства
Шаблони • Категорія • Портал
п о р

Геоурбаністика (грец. γεια — Земля, лат. urbanus — міський) — наука, що досліджує просторову організацію міського життя, еволюцію і функціонування міських систем різного рівня. Виникла на основі синтезу здобутків історичної географії, соціології і культурології.

Її поява на початку ХХ століття була нерозривно пов'язана як із бурхливим розвитком міст, так і з незаперечними досягненнями в осмисленні еволюції способів самоорганізації людей у замкненому міському просторі. Погляд на урбанізоване середовище не лише як на форму просторового існування і елемент системи розселення, але й як на гігантський полігон, на якому упродовж багатьох століть випробувалося вміння людей створювати раціональні форми взаємодії і комфортні умови існування, відкрив нові обрії перед усією системою наук про суспільство і притаманні йому типи і форми соціальної організації.

Джерела[ред. | ред. код]

1. Шаблій О. І. Основи загальної суспільної географії. — Львів, 2003. — С. 264—275; Ковальчук І. Наукові засади і результати моделювання стану та динаміки поселенського навантаження, його впливу на природне середовище Західної України // Історична топографія і соціотопографія України. Зб. наукових праць. — Львів, 2006. — С. 11-38.
2. Вечерський В. Спадщина містобудування України. Теорія і практика історико-містобудівних пам'яткоохоронних досліджень населених місць. — К., 2003. — С. 10-11.

Література[ред. | ред. код]

• (рос.) Перцик Е. Н. География городов (геоурбанистика). — М., 1991.
• (рос.) Перцик Е. Н. Города мира. География мировой урбанизации. — М. : Международные отношения, 1999.
• (рос.) Петров Н. В. Городские агломерации: состав, подходы к делимитации // Проблемы территориальной организации пространства и расселения в урбанизированных районах. — Свердловск, 1988.

Посилання[ред. | ред. код]