Гилка — Вікіпедія

Пластуни грають у гилку: дівчина вкидає м'ячик («свинку»), який готується відгилити хлопець із биткою («палицею»)

Ги́лка[1][2][3], гила́[2] (від гили́ти — «бити», «відбивати»[4]) — народна спортивна гра з м'ячем та палицею-битою. М'яч для гри іноді називали «свинкою».

Аналогічна російській грі, відомій як лапта, нагадує американську гру бейсбол і англійський раундерз.

Історія та перші згадки[ред. | ред. код]

Першою згадкою вважається опис гилки «батьком української фізичної культури» — Іваном Боберським 1904. Він займався вивченням національних рухливих ігор і видав посібник «Рухливі ігри та забави», в якому була описана гра[5][6][7]. Згадує гилку у своєму «Словарі української мови» і Борис Грінченко[1].

Основні правила та термінологія[ред. | ред. код]

Традиційні правила[ред. | ред. код]

Традиційний варіант гри в «гилку просту» передбачає наявність двох гравців, майданчика, палиці та м'яча («свинки»). Суть гри зводиться до того, що гравець із палицею розташовується за полем, б'є («гили́ть») м'яч в поле, де інший гравець має впіймати м'яч на льоту. Якщо м'яч не було впімано — він повертається до того, хто бив, для наступного удару. Зловлений м'яч дає право гравцям змінити ролі. Вважається, що краще грає той, хто вміє спрямовувати м'яч палицею в бажаний сектор поля, подалі від польового гравця, щоб його було важко відразу впіймати[8]. Для такої гри достатньо двох людей. Але гра стає цікавішою зі збільшенням кількості учасників.

Сучасний розвиток гри[ред. | ред. код]

Гилка відроджена у Львівському державному університеті фізичної культури в кінці дев'яностих років XX-го сторіччя. Відтоді на базі університету відбувається щорічно змагання з гилки[9].

2022 року в Україні вперше друком вийшли українською «Правила гри в ойну», це національна румунська гра близька родичка української гилки[10].

Сучасні неофіційні правила[ред. | ред. код]

Гилка не є наразі офіційною спортивною дисципліною на офіційних змаганнях. Цю гру практикують в середовищі патріотичних організацій: Пласт, СУМ тощо.

2013 варіант правил для сучасної гри в гилку був викладений у відкритий доступ у Googledocs[11]. У цьому варіанті враховані ідеологічні підґрунтя виникнення гри та використані елементи правил і терміни, напрацьовані в бейсболі, оскільки принцип гри подібний.

Термінологія[ред. | ред. код]

Майданчик[ред. | ред. код]

  •  — * —

Гравці[ред. | ред. код]

Захист[ред. | ред. код]

Атака[ред. | ред. код]

Текст[ред. | ред. код]

Принцип гри

Один гравець команди захисту підгилює (підкидає) м'яч гравцю команди нападу (відбиваючому), який стоїть перед ним.

Захист[ред. | ред. код]

Символічне підґрунтя гри[ред. | ред. код]

У гилці можна прослідкувати риси військової гри. В ній важливі як швидкість бігу і реакції так і логіка, що робить її цінною для розвитку дітей: як у фізичному вимірі так і з точки зору стратегічного мислення. Тут є команда в захисті і команда в нападі. Є ігрове поле, що традиційно називалось го́род («місто»).

Якщо спробувати інтерпретувати розіграш гри в гилку як військову операцію, то можна представити її як спробу захоплення міста. Відбиваючий гравець є метафоричним розвідником і знаходиться разом зі своєю командою поза межами поля. Він має бути достатньо спритним, щоб потрапити в місто, що зайняло оборону. Його завдання — відбити палицею в м'яч — продемонструвати точність, увагу і силу, при цьому чим сильніше і точніше — тим краще. Далі, відповідно до рівня своєї спритності — сили і точності удару — він отримує шанс пробігтися ворожою територією щоб зібрати розвідувальні дані. Адже хороша атака має бути підготовлена розвідкою. Після розвідки гравець повинен повернутися до своєї команди, щоб передати розвіддані, уникнувши виявлення — обійшовши всіх суперників, які намагаються вибити розвідника.

Російський варіант гри[ред. | ред. код]

Докладніше: Лапта
Гра в російську лапту

Джерела[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Гилка // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909. — С. 283.
  2. а б Жайворонок В. В. Гилка [Архівовано 7 квітня 2017 у Wayback Machine.] // Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 135.
  3. Гилка // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  4. Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 632 с.
  5. Іван Боберський — батько нашого спорту. Архів оригіналу за 11 вересня 2013. Процитовано 13 травня 2015. 
  6. Іван Боберський — 140-річчя від Дня народження. Архів оригіналу за 18 травня 2015. Процитовано 13 травня 2015. 
  7. «Гилка» змусила студентів порухатися. Архів оригіналу за 18 травня 2015. Процитовано 13 травня 2015. 
  8. Ігри на повітрі — давні й сучасні. Архів оригіналу за 13 червня 2013. Процитовано 13 травня 2015. 
  9. Гилка — український аналог бейсболу. Архів оригіналу за 18 червня 2015. Процитовано 14 травня 2015. 
  10. http://dspace.luguniv.edu.ua/xmlui/handle/123456789/9212 Правила гри в ойну (укр.)
  11. Гилка. Проект правил. Архів оригіналу за 23 червня 2016. Процитовано 13 травня 2015. 

Див. також[ред. | ред. код]