Глинський Олександр Сергійович — Вікіпедія

Олександр Глинський
Полковник  Полковник Генеральний хорунжий
Загальна інформація
Народження	21 липня 1860(1860-07-21)
Смерть	після 1925
Громадянство	УНР
Військова служба
Приналежність	УНР
Вид ЗС	Армія УНР
Війни / битви	Перша світова війна Українсько-більшовицька війна
Командування
25-а Київська запасна бригада 717-й Сандомирський піхотний полк

Олександр Сергійович Глинський (нар. 21 липня 1860 — після 1925) — генерал-хорунжий Армії УНР, український військовий і громадсько-політичний діяч, голова Українського Військового організаційного комітету, голова Українського військового клубу імені Полуботка.

Життєпис[ред. | ред. код]

Закінчив кадетський корпус, Ризьке піхотне юнкерське училище по 2-му розряду в 1882 році.

Служив у 13-му резервоному піхотному кадровому батальйоні. Брав участь у Китайській кампанії у 1900–1901 рр, Російсько-японській війні у 1904–1905 рр. З 20 квітня 1906 до 19 жовтня 1906 в. о. начальника 1-го Сибірського військово-санітарного поїзду. З 29 червня 1906 підполковник. З 19 червня 1910 року займає посаду овруцького повітового військового начальника. З 12 травня 1915 полковник.

На початку 1917 начальник Київської місцевої бригади, один із перших організаторів українського військового руху. 8 березня 1917 був обраний до керівництва Українського військового клубу ім. П. Полуботка, згодом — голова цього клубу, сприяв виділенню всіх українців із Київської місцевої бригади до складу 1-го Українського козацького полку ім. Б. Хмельницького.

З травня 1917 р. — командир 717-го піхотного Сандомирського полку.

У березні 1918 сформував та очолив у Києві т. зв. Офіцерський полк, що сприяв перевороту гетьмана Павла Скоропадського. Був старшиною для доручень штабу Гетьмана, підвищений до рангу генерального хорунжого.

З 1922 і до 1925 р. — на службі у РСЧА на посаді начальника адміністративного відділу Київської об'єднаної командної школи ім. С. С. Каменева. Подальша доля невідома.

Посилання[ред. | ред. код]

• Глинський Олександр Сергійович
• Професійні військові й професійні революціонери ставили перед собою різні цілі

Джерела[ред. | ред. код]

• Роман Коваль, Юрій Юзич. Микола Міхновський. Спогади, свідчення, документи. Київ, видавництво Марка Мельника. 2021.
• Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української народної республіки (1917-1921): Наукове видання. - К.: Темпора, 2007.