Глутамінова кислота — Вікіпедія

Глутамінова кислота
Інші назви	α-аміноглутарова кислота
Ідентифікатори
Номер CAS	(L-isomer); 6893-26-1 (D-isomer); 56-86-0 (L-ізомер) 56-86-0 (L-isomer); 6893-26-1 (D-isomer); 56-86-0 (L-ізомер)
PubChem	611
Номер EINECS	210-522-2
KEGG	D04341 і C00302
Назва MeSH	D12.125.067.625.349, D12.125.119.409.349 і D12.125.427.300
ChEBI	18237
SMILES	N[C@@H](CCC(O)=O)C(O)=O
InChI	InChI=1S/C5H9NO4/c6-3(5(9)10)1-2-4(7)8/h3H,1-2,6H2,(H,7,8)(H,9,10)
Номер Бельштейна	1723799
Номер Гмеліна	101971
Властивості
Молекулярна формула	C5H9NO4
Молярна маса	147,13 г/моль
Зовнішній вигляд	біла кристалічна пудра
Густина	1,4601 (20 °C)
Тпл	199 °C (розклад)
Розчинність (вода)	розчинний
	Якщо не зазначено інше, дані наведено для речовин у стандартному стані (за 25 °C, 100 кПа)
	Інструкція з використання шаблону
	Примітки картки

Глутамі́нова кислота́ (α-аміноглутарова кислота; Glu, E) — аліфатична α-амінокислота, яка використовується майже всіма живими істотами в біосинтезі білків. Це неосновна поживна речовина для людини, тобто людський організм може синтезувати достатню кількість для її використання. Це також найпоширеніший збуджуючий нейромедіатор у нервовій системі хребетних. Він служить попередником для синтезу гальмівної гамма-аміномасляної кислоти (ГАМК) у ГАМК-ергічних нейронах.

Зустрічається у всіх організмах у вільному вигляді (в плазмі крові разом з глутаміном становить близько ¹/₃ всіх вільних амінокислот) та у складі білків. Була вперше виявлена у глютені пшениці, через що і отримала свою назву.

In vivo глутамінова кислота синтезується із α-оксоглутарової кислоти - проміжного продукту циклу Кребса.

Історія[ред. | ред. код]

Речовина була відкрита та ідентифікована в 1866 році німецьким хіміком Карлом Генріхом Ріттхаузеном, який обробив пшеничну клейковину (за якою вона була названа) сірчаною кислотою. У 1908 році японський дослідник Кікунае Ікеда з Токійського Імперського університету ідентифікував коричневі кристали, що залишилися після випаровування великої кількості бульйону комбу, як глутамінову кислоту. Коли спробувати ці кристали, вони відтворювали невимовний, але незаперечний смак, який він відчував у багатьох продуктах харчування, особливо в морських водоростях. Професор Ікеда назвав цей смак умамі. Потім він запатентував метод масового виробництва кристалічної солі глутамінової кислоти, глутамату натрію.

Нейромедіатор[ред. | ред. код]

Глутамат бере участь в активації нервової діяльності. Глутамат є основним збуджуючим нейромедіатором мозку. Він важливий для навчання та пам'яті, а також для регулювання настрою.

Харчова промисловість[ред. | ред. код]

Глутамінова кислота (харчова добавка E620) та її солі (глутамат натрію Е621, глутамат калію Е622, диглутамат кальцію Е623, глутамат амонію Е624, глутамат магнію Е625) використовуються як підсилювачі смаку в багатьох харчових концентратах і консервах.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

КИСЛОТА ГЛУТАМІНОВА [Архівовано 16 березня 2016 у Wayback Machine.] //Фармацевтична енциклопедія

Література[ред. | ред. код]

Книги[ред. | ред. код]

Фармацевтична хімія : [арх. 11 березня 2021] : підручник / ред. П. О. Безуглий. — Вінниця : Нова Книга, 2008. — С. 157—160. — 560 с. — ISBN 978-966-382-113-9.
Basic Neurochemistry: Molecular, Cellular and Medical Aspects (8th ed.) / Edited by Scott T. Brady, George J. Siegel et al. — Academic Press, 2012. ISBN 978-0-12-374947-5 (С.?)
Neuroproteomics (2nd ed.) / Li, Ka Wan. — New York, NY; 2019. ISBN 978-1-4939-9662-9. (С.?)
Molecular biology of the cell (6th ed) / Alberts B. Johnson A. Lewis J. Morgan D. Raff M. C. Roberts K. Walter P. Wilson J. H. & Hunt T. Garland Science Taylor and Francis Group, 2015. (С.?)
From Molecules to Networks An Introduction to Cellular and Molecular Neuroscience. / John H. Byrne, Ruth Heidelberger and M. Neal. Academic Press, 2014. ISBN 978-0-12-397179-1 (С.?)
Principles of neural science (6th ed.) / Kandel, E. R., Schwartz, J. H., & Jessell, T. M. McGraw-Hill, Health Professions Division, 2019. (С.?)
The synaptic organization of the brain / Gordon M. Shepherd. Oxford ; New York :Oxford University Press, 2003. ISBN 978-0195159561 (С.?)

Журнали[ред. | ред. код]

Це незавершена стаття з хімії.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.