Голодомор у сучасній політиці — Вікіпедія

Голодомор сучасна українська влада офіційно вважає за акт геноциду з боку радянського уряду; таким його визнають і деякі інші суб'єкти міжнародного права, а також Організація Об'єднаних Націй. Деякі з них, такі, як Сполучені Штати Америки і ЄС визнають, що Голодомор був злочином проти українського народу, але не визнають його як геноцид. Росія офіційно заперечує, що це був акт геноциду і схильна стверджувати, що голод заподіяв страждання численним жителям Радянського Союзу незалежно від національності.

Передісторія[ред. | ред. код]

За даними Комісії уряду США щодо українського голодомору,[1] вилучення радянською владою врожаю 1932 року було головною причиною голоду. Комісія США констатувала, що «протягом сільськогосподарського року 1932—1933 хоч голод і мав місце у Надволжі і Північно-Кавказькому краї в цілому, агресивність сталінських втручань восени 1932 року і в січні 1933 року в Україні можна порівняти тільки з етнічно українською Кубанню на Північному Кавказі».

Деякі вчені документально доводять, що радянський голод 1932-33 років торкнувся і представників інших національностей. У своїй книжці з 2004 року «Роки голоду: радянське сільське господарство, 1931-1933» Роберт Вільям Девіс і Стівен Ґ. Віткрофт оцінюють кількість випадків смерті від голоду 1932—1933 по всій території СРСР приблизно у 5,5—6,5 млн.[2] Проте Голодомор все ще залишається питанням політичним.

Є твердження, що голод перш за все зачепив сільське населення України. При цьому не слід забувати, що в 1932 році від 75% до 85% населення України проживало в селах.[3]

Українська декларація про геноцид[ред. | ред. код]

15 травня 2003 Верховна Рада України ухвалила постанову про оголошення голоду 1932—1933 років актом геноциду, зумисно організованим радянською владою проти українського народу. 28 листопада 2006 року український парламент схвалив закон, який визначає Голодомор 1932—1933 років як «геноцид проти українського народу».[4] 2007 року Президент Віктор Ющенко запропонував закон, який би притягав до кримінальної відповідальності за заперечення Голодомору. Однак за цей закон парламент так і не проголосував.

Міжнародне визнання[ред. | ред. код]

Докладніше: Визнання Голодомору геноцидом
Країни, які офіційно визнають Голодомор геноцидом

Творець терміна «геноцид» Рафаель Лемкін був центральним промовцем на маніфестації американських українців у вересні 1953 року з нагоди двадцятих роковин українського Голодомору.[5] Чимало голів держав, урядів чи парламентів країн, включаючи Україну, ЄС (Європарламент), Австралію, Бельгію, Болгарію, Бразилію, Канаду, Чехію, Хорватію, Колумбію, Еквадор, Естонію, Францію, Грузію, Італію, Ірландію, Ісландію, Угорщину, Латвію, Литву, Люксембург, Нідерланди, Німеччину, Мексику, Молдову, Парагвай, Перу, Польщу, Португалію, Румунію, Словаччину, Словенію, Сполучене Королівство (також Уельс), США і Ватикан, вважають голод 1932-1933 актом геноциду.[1][6][7][8][9] Станом на жовтень 2023 року 34 держав визнали Голодомор геноцидом.

На міжнародній конференції з українського Голодомору, проведеній у жовтні 2003 року в Інституті соціальної та релігійної історії Віченци, 28 учасників конференції, включаючи таких шанованих істориків, як Джеймс Мейс, Губерт Лашкевич, Андреа Граціозі, Юрій Шаповал, Гергард Сімон, Орест Субтельний і Мауро Мартіні, схвалили резолюцію, направлену до уряду Італії та Європейського парламенту з проханням визнати Голодомор актом геноциду проти українського народу.[10][11]

ООН[ред. | ред. код]

В остаточному звіті Міжнародної комісії з розслідування Голоду в Україні, виголошений заступником Генерального секретаря ООН з прав людини в Женеві 9 травня 1990, робиться висновок, що голод в Україні був, по суті, геноцидом.[12] Водночас, більшість комісії (5 із 6) вважає імовірним, що під час голоду існували складові елементи геноциду.[13] Комісія не спромоглася підтвердити існування заздалегідь придуманого плану організації голоду в Україні, з тим щоб забезпечити успіх політики Москви.[14]

Важливим кроком до світового визнання Голодомору була «Спільна заява Організації Об'єднаних Націй у зв'язку з 70-ми роковинами Голодомору в Україні 1932-1933» (10 листопада 2003),[15], яка оцінила Голодомор як велику трагедію. На думку головного українського представника в ООН Валерія Кучинського, декларація являє собою компроміс між позиціями Великої Британії, США і Росії, які заперечують, що Голодомор був геноцидом, та позицією України, яка наполягає на визнанні Голодомору як форми геноциду.[16]

США[ред. | ред. код]

На конференції на тему «Визнання і заперечення геноциду та масових убивств у ХХ столітті», що відбулася у Міському університеті Нью-Йорка 13 листопада 1987 року, було заявлено, що Радянська Україна потерпала в 1932—1933 рр. від штучного голоду, в ході якого загинули мільйони. Комісія уряду Сполучених Штатів дійшла висновку, що це була частина наступу центрального уряду на українську націю і культуру. Уряд Сполучених Штатів отримував у той час численні донесення розвідки про голод зі своїх європейських посольств, але вирішив не визнавати голод публічно. Подібним чином провідні члени американського корпусу преси в Радянському Союзі самовільно прикривали голод у своїх депешах. Схоже на те, що в обох випадках вирішальними чинниками в цьому прикритті стали політичні міркування стосовно встановлення дипломатичних відносин з СРСР.[17]

Європа[ред. | ред. код]

3 липня 2008 року Парламентська асамблея Організації з безпеки і співробітництва в Європі ухвалила резолюцію, що засуджує український голод, визнаючи пряму відповідальність радянської сторони. Резолюція закликала всі парламенти вжити заходів щодо визнання факту Голодомору в Україні, але не спромоглася визнати його актом геноциду, як про це прохалося у документі, підготовленому українською делегацією.[18][19]

ЄС[ред. | ред. код]

23 жовтня 2008 Європейський парламент прийняв резолюцію, що називала Голодомор «нечуваним злочином проти українського народу та проти людяності», який «цинічно і жорстоко спланував сталінський режим з метою протягти радянську політику колективізації сільського господарства». Однак у резолюції не наважилися назвати голод актом геноциду.[20]

15 грудня 2022 року Європейський парламент визнав Голодомор, спричинений радянським режимом в Україні у 1932-1933 роках, геноцидом. У резолюції наголошується, що відбілювання та прославляння тоталітарного радянського режиму та відродження культу радянського диктатора Йосипа Сталіна призвело до того, що Росія сьогодні є державою-спонсором тероризму. Резолюція звинувачує нинішній російський режим у порушенні суверенітету і територіальної цілісності України, прагненні ліквідувати Україну як національну державу та знищити ідентичність і культуру її народу. Вона також засуджує той факт, що триваюча війна створила глобальну продовольчу кризу, коли Росія знищує та грабує українські зерносховища та продовжує перешкоджати забезпеченню експорту українського зерна до найбільш бідних країн світу. Крім того, депутати Європарламенту хочуть, щоб ЄС та треті країни підвищили обізнаність про події Голодомору та інші злочини, скоєні радянським тоталітарним режимом. Засуджуючи нинішній російський режим за маніпулювання історичною пам'яттю з метою власного виживання, парламент закликає Російську Федерацію, як головну правонаступницю Радянського Союзу, вибачитися за ці злочини.[21]

Росія[ред. | ред. код]

Російська Федерація офіційно твердить, що Голодомор не був геноцидом українського народу, а Державна Дума в 2008 році ухвалила з цього питання постанову, де заявляється, що цей голод не слід розцінювати як геноцид. У ній, зокрема, стверджується таке: «Немає ніяких історичних доказів того, що голод було організовано за національною ознакою. Його жертвами були мільйони громадян Радянського Союзу, що представляли різні народи і народності, які проживали переважно в сільськогосподарських районах країни.»[22] Офіційний представник МЗС Російської Федерації Михайло Каминін заявив, що Росія виступає проти політизації Голодомору, і це питання для істориків, а не політиків.[23] Одночасно заступниця Голови Держдуми від «Єдиної Росії» Любов Сліська на запитання в Києві про те, коли Росія вибачиться за участь у репресіях і голодоморах в Україні, відповіла: «Чому завжди наполягають, щоб Росія вибачалася за все? Люди, чия політика принесла страждання не тільки Україні, а й Росії, Білорусі, народам Кавказу та кримським татарам, залишаються тільки у підручниках історії, секретних документах і протоколах засідань».[23] Українські ЗМІ піддали осуду генерального консула Російської Федерації у Львові Євгена Гузєєва, який заявив, що «керівники того періоду були розсудливими людьми, і неможливо уявити, щоб це було заплановано».[16] «Kyiv Post» вважає, що Росія противиться визнанню голоду як геноциду, бо «як правонаступниця Радянського Союзу Росія також занепокоєна можливістю судового позову або необхідності виплачувати репарації».[24]

17 листопада 2007 року члени радикальної російської націоналістичної групи «Євразійський союз молоді» Олександра Дугіна увірвалися в український культурний центр у Москві і розтрощили виставку про Голодомор.[25]

Суперечливість 2008[ред. | ред. код]

2008 року вебсайт «Russia Today» опублікував статтю російського історика Бориса Борисова про засудження Голодомору Палатою представників США. Борисов доводить, що Сполучені Штати не мають морального права критикувати Росію або підтримувати українські претензії, оскільки Голодомор, за його словами, був настільки ж руйнівним, як і Велика депресія у США у той самий період після 1929 року. Він порівнює політику президентів Герберта Гувера і Франкліна Д. Рузвельта з політикою Сталіна, а т. зв. Адміністрацію громадських робіт «Нового курсу» з комуністичним ГУЛАГом.[26] Однак статтю Борисова, яка в принципі задумувалася, можливо, як сатиричний удар у відповідь американським діячам, сприйняли за чисту монету прибічники теорії змови (особливо після видалення відповідної статті з Вікіпедії, що розглядалося як «спроба приховати правду»[27]) та неокомуністи[28] (особливо неосталіністи, які прагнуть відчистити Йосипа Сталіна від будь-яких провин[29]).

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б U. S. Commission on the Ukraine Famine, Report to Congress: Findings. U.S. Commission on the Ukraine Famine. faminegenocide.com. 19 квітня 1988. Архів оригіналу за 4 червня 2011. Процитовано 26 лютого 2016.
  2. ↑ Davies and Wheatcroft, p. 401
  3. ↑ Himka, John-Paul (2005). War Criminality: A Blank Spot in the Collective Memory of the Ukrainian Diaspora (PDF). Spaces of Identity. 5 (1): 5—24. ISSN 1496-6778. I am not saying that the famine or the other components of the victimization narratives do not deserve historical research and reflection, nor that evil should be ignored, nor that the memory of the dead should not be held sacred. But I object to instrumentalizing this memory with the aim of generating political and moral capital, particularly when it is linked to an exclusion from historical research and reflection of events in which Ukrainians figured as perpetrators not victims, and when “our own” evil is kept invisible and the memory of the others’ dead is not held sacred. / Я не кажу, що голод або інші компоненти усталених уявлень про це перетворення на жертву не заслуговують історичних досліджень і роздумів, ані те, що зло потрібно проігнорувати, ані те, що пам'ять про мертвих не потрібно шанувати як святиню. Але я заперечую проти інструменталізації цієї пам'яті з метою формування політичного і морального капіталу, особливо, коли це пов'язано з виключенням з історичних досліджень і роздумів подій, у яких українці фігурували як зловмисники, а не жертви, і коли «наше власне» зло залишається непоміченим, а пам'ять про мертвих іншої сторони не шанується як святиня.
  4. ↑ Закон України: Голодомор 1932-1933 років в Україні - Закон від 28.11.2006 № 376-V. ВРУ (укр.). 28 листопада 2006. Процитовано 26 лютого 2016.
  5. ↑ Yaroslav Bilinsky (1999). Was the Ukrainian Famine of 1932–1933 Genocide?. Journal of Genocide Research. 1 (2): 147—156. doi:10.1080/14623529908413948. Архів оригіналу за 15 червня 2008. Процитовано 17 лютого 2017.
  6. ↑ US House of Representatives Authorizes Construction of Ukrainian Genocide Monument in Washington, D.C. UCCA. 16 листопада 2005. Архів оригіналу за 25 November 2005.
  7. ↑ Statement by Pope John Paul II on the 70th anniversary of the Famine. skrobach.com. 2007. Архів оригіналу за 30 June 2007.
  8. ↑ HR356 "Expressing the sense of the House of Representatives regarding the man-made famine that occurred in Ukraine in 1932–1933" [Архівовано 15 червня 2008 у Wayback Machine.], United States House of Representatives, Washington, D.C., October 21, 2003
  9. ↑ Країни, уряди яких визнали Голодомор геноцидом: Аргентина [1] [Архівовано 2020-05-30 у Wayback Machine.], Австралія [2] [3], Азербайджан [4], Belgium [5], Канада [6], Естонія [7], Грузія [8], Угорщина [9], Італія [10], Латвія [11], Литва [12], Молдова [13], Польща [14] [Архівовано 28 жовтня 2008 у Wayback Machine.], США [15] and the Ватикан [16]
  10. ↑ Convegno internazionale di studi: La grande carestia, la fame e la morte della terra nell'Ucraina del 1932-33 [International conference: A great famine, starvation and death in the land of Ukraine in 1932-33] (PDF) (італ.). Italian Association of Ukrainian Studies (AISU). October 2003. Архів оригіналу (PDF) за 27 February 2005.
  11. ↑ James Mace (21 жовтня 2003). The Great Famine-Genocide in Soviet Ukraine (Holodomor): Intellectual Europe on Ukrainian Genocide. The Day Weekly Digest. artukraine.com. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 26 лютого 2016.
  12. ↑ Jacob W.F. Sundberg (May 1990). International Commission of Inquiry Into the 1932–33 Famine in Ukraine. The Final Report (1990). The Institute of Public and International Law (IOIR). Архів оригіналу за 4 December 2004.
  13. ↑ Final Report of International Commission of Inquiry Into the 1932–33 Famine in Ukraine p.9 https://web.archive.org/web/20080910085025/http://www.ukrainianworldcongress.org/Holodomor/Holodomor-Commission.pdf
  14. ↑ Final Report of International Commission of Inquiry Into the 1932–33 Famine in Ukraine p.48 https://web.archive.org/web/20080910085025/http://www.ukrainianworldcongress.org/Holodomor/Holodomor-Commission.pdf
  15. ↑ Спільна заява щодо Голодомору
  16. ↑ а б Борисов, Дмитро «Російський дипломат заперечує Голодомор», «Львівська газета» 29.11.2005 [17] (укр.)
  17. ↑ Mace, James E. (1988). The Politics of Famine: American Government and Press Response to the Ukrainian Famine, 1932–1933. Holocaust and Genocide Studies. Oxford University Press. 3 (1): 75—94. doi:10.1093/hgs/3.1.75. Процитовано 26 лютого 2016.
  18. ↑ ПА ОБСЕ приняла резолюцию по голодомору на Украине. Геноцидом он не признан, Newsru.com, 3 липня 2008 р.
  19. ↑ ПА ОБСЕ приняла резолюцию по Голодомору в Украине, korrespondent.net, 3 липня 2008 р.
  20. ↑ MEPs recognize Ukraine's famine as crime against humanity. Russian News & Information Agency. 23 жовтня 2008. Процитовано 23 жовтня 2008.
  21. ↑ Європарламент визнав Голодомор геноцидом українського народу. www.eurointegration.com.ua (укр.). Процитовано 15 грудня 2022.
  22. ↑ Steve Gutterman (2 квітня 2008). Russia: 1930s Famine Was Not Genocide. Associated Press. Архів оригіналу за 8 квітня 2008.
  23. ↑ а б News Ru «Росія не зобов'язана просити вибачення перед Україною», — вважає віце-спікер Думи, випуск за 5 грудня 2006.
  24. ↑ EU denounces 1930s Ukrainian famine as crime. Kyiv Post. 23 жовтня 2008. Архів оригіналу за 5 червня 2011.
  25. ↑ Головко Володимир (2009). Екстремізм та радикалізм в Україні: особливості формування, основні напрями, форми протидії з боку держави (PDF). Київ.
  26. ↑ https://www.rt.com/usa/interview-with-boris-borisov/
  27. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 22 лютого 2017. Процитовано 19 лютого 2017.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  28. ↑ http://www.northstarcompass.org/nsc0903/amholomor.htm
  29. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 14 лютого 2017. Процитовано 19 лютого 2017.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Голодомор_у_сучасній_політиці&oldid=40773030