Горохів — Вікіпедія

Горохів
Герб Горохова	Прапор Горохова
	Знак при в'їзді до міста та братська могила воїнів УПА
Основні дані
Країна	Україна
Область	Волинська область
Район	Луцький район
Код КОАТУУ:	0720810100
Засноване	—
Магдебурзьке право	1600
Статус міста	з 1940 року
Населення	▼ 8 925 (01.01.2022)
Площа	11 км²
Густота населення	835 осіб/км²
Поштові індекси	45700-45702
Телефонний код	+380-3379
Координати	50°29′58″ пн. ш. 24°45′54″ сх. д. / 50.49944° пн. ш. 24.76500° сх. д.Координати: 50°29′58″ пн. ш. 24°45′54″ сх. д. / 50.49944° пн. ш. 24.76500° сх. д.
Висота над рівнем моря	213 м
Водойма	р. Липа
Назва мешканців	горохів'я́нин, горохів'я́нка, горохів'я́ни
Міста-побратими	Угерсько, Тужилів, Підмихайля
Відстань
Найближча залізнична станція	[[Горохів Михайла Біди (станція)\|Горохів]]
До станції	9 км
До обл./респ. центру
- фізична	50 км
- залізницею	66 км
- автошляхами	53,2 км
До Києва
- фізична	409 км
- автошляхами	469 км
Міська влада
Адреса	45700, Волинська обл., Луцький р-н, м. Горохів, вул. Шевченка, 17
Вебсторінка	Горохівська міська рада
Міський голова	Василюк Володимир Володимирович
Карта
	Горохів
	Горохів

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Горохів (значення).

Горо́хів — місто у Луцькому районі, до жовтня 2020 року — районний центр Горохівського району Волинської області. Належить до найдавніших поселень Волині. Перша писемна згадка про нього належить до 1450 року. За іншими даними, Горохів згадується у «Літописі руськім» при описі подій 1240 року^[2], що, на думку окремих авторів, не відповідає дійсності.^[3]. Площа міста 488 га.

Етимологія назви[ред. | ред. код]

Більшість дослідників сходяться на думці, що назва міста походить від двох слів: «гори» і «ховатися». Як стверджує відомий дослідник волинських топонімів В. М. Покальчук, саме ці слова в процесі мовного спілкування набрали сучасного звучання і закріпилися за назвою поселення [11, с.64]. Перші поселенці ховались від набігів кочівників та інших загарбників. Оскільки місто розташоване в долині, його здалека було непомітно [5, с.236].

Географія[ред. | ред. код]

Розташування[ред. | ред. код]

Горохів знаходиться на висоті 275 м над рівнем моря, він найвищий серед райцентрів та міст Волині. Розташований у фізико-географічній зоні лісостепу, на правому березі річки Безіменки, лівої притоки Липи (басейн Дніпра), на перетині автошляхів Луцьк-Львів та Нововолинськ-Берестечко, за 50 км на південний захід від обласного центру і за 9 км на північний захід від найближчої залізничної станції Горохів. [4, с.197]

Клімат[ред. | ред. код]

Клімат помірно континентальний. Середня температура січня −4 °C, липня +17 °C. У середньому за рік випадає 560—620 мм опадів. [4, с.197]

Історія[ред. | ред. код]

У першій половині XV століття Горохів належав великому князю литовському Свидригайлу Ольгердовичу. 1450 року грамотою польсько-литовського короля Казимира IV Ягеллончика Горохів з навколишніми селами, за заслуги у Свидригайла, був відданий у власність шляхтичу Олізару Шиловичу. У 1487 році пані Олізарова відписує Горохів своїм родичам. Місто переходить у власність князів Сангушевичів, яких пізніше стали називати Сангушками-Коширськими.

Документи за 1571 рік свідчать про те, що вже тоді Горохів іменувався містечком. 26 липня 1600 року місту було надано Магдебурзьке право Григорієм Львовичем, сином Лева Олексійовича Сангушко-Коширського. Ця грамота була затверджена королем польським Сигізмундом III Вазою 10 березня 1601 року на вальному сеймі у Варшаві.

Після Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького Горохівщина потрапляє під владу Польщі. Вона переходить з рук у руки різних можновладців. Тяжким ярмом для населення став національно-релігійний гніт.

У міському парку був побудований замок — своєрідний музей для вельмож. Тут містилися відомі античні скульптури, єдині у тодішній Польщі. Це виготовлені з білого мармуру скульптури Геркулеса, Помпеї, статуї Персея, роботи Канова, Купідона, Психеї.

Тривалий час Горохів залишався важливим пунктом ярмаркової торгівлі. Вироби горохівських кушнірів, шевців і кравців мали великий попит навіть далеко за межами Волині.

У 1795 році, внаслідок третього поділу Пірванча, Горохів увійшов до складу царської [[|пірванеччини]. Крім різноманітних податків та поборів, на плечі населення лягла важка ноша рекрутських повинностей.

З 1870 року завдяки «клопотанню» тодішнього володаря міста Стройновського Горохів позбавляється Магдебурзького права. Через землі Горохівщини прокотилися хвилі Першої світової і Українсько-більшовицької війни.

У травні 1919 року в Горохові був розташований штаб Володимир-Волинської бойової групи Армії УНР. Місцевість була свідком важких кривавих боїв Армії Української Народної Республіки з поляками і більшовиками.

Після поразки Української Народної Республіки у війні Горохів належав до Горохівського повіту Волинського воєводства Польської держави від 1921 по 1939 рік.

Розпорядженням міністра внутрішніх справ 12 квітня 1934 р. з міста вилучено давні землі сіл Підліски і Горохів Сільський та включені до сільської ґміни Скобєлка^[4].

30 вересня 1939 року місто було окуповане Червоною армією. Під час радянської влади з 1939 по 1941 рік багато сімей були депортовані в концентраційні табори ГУЛАГу. Групи молодих українських патріотів Горохова і навколишніх сіл були арештовані, а потім страчені у Луцькій в'язниці відступаючими військами НКВС, 23-24 червня 1941 р.

У червні 1941 року на оборону Горохова від збройних сил гітлерівської Німеччини, стали бійці 406, 622, 781 стрілецьких та 244 артилерійського полку 124 стрілецької дивізії Радянської армії. 25 червня радянські війська відійшли з міста.

Чорні сторінки вписала в історію Горохівщини Друга світова війна. Німецькі війська знищили все єврейське населення міста. Десятки членів українського націоналістичного опору були страчені також.

Під час війни місто було звільнено повстанцями УПА. 20 березня 1943 р. два відділи УПА під керівництвом Олексія Брися стрімко атакували місто Горохів. Бій тривав цілу ніч. Сили окупантів переважали повстанців у 6-7 разів. Наступного дня місцева поліція, яка до того вірно слугувала окупантам, перейшла на бік повстанців. Це врешті й вирішило долю бою. Повстанці здобули 31 кулемет (17 з них без замків), 70 автомобілів, 420 гвинтівок, 20 пістолетів, понад 800 гранат, 20 тис. набоїв, 19 мотоциклів, 80 велосипедів, 90 коней, 50 возів, 15 друкарських машинок, велику кількість друкарського паперу, чистих бланків для посвідчень, багато бинтів, йоду, вати, обмундирування, взуття тощо. Повстанці втратили в бою 8 бійців, окупанти — 47 вбито і 100 було поранено.

У 1944 p. також в боях за район брали участь 9 авіаційна, 58, 181, 197, 218, 287, 300, 389-та і 121 гвардійська стрілецькі дивізії, 150 танкова бригада Червоної Армії. Відразу після зайняття райцентру 23 липня 1944 року відбувся загальноміський мітинг, на якому було вирішено: всім працездатним включитися у відбудовні роботи.

До десятої річниці Незалежності України у видавництві «Надстир'я» вийшов історико-краєзнавчий нарис Леоніда Чучмана «Горохів».

Влада[ред. | ред. код]

Міський голова: Віктор Леонідович Годик

Демографія[ред. | ред. код]

Населення[ред. | ред. код]

Кількість жителів міста на 01.01.2011 р. становила 9186 осіб. Густота населення — 835 осіб/км².

Національний і мовний склад[ред. | ред. код]


Національність	%	Належна мова	%
українці	98,13%	українська	98,59%
росіяни	1,44%	російська	1,24%

Релігія[ред. | ред. код]

Більшість населення формально є православними християнами. Зареєстровані також такі релігійні громади як християни-євангелісти, Свідки Єгови. [8, с. 69] Серед православних у місті діє Свято-Вознесенський храм, Храм Різдва Христового та Храм Святого Миколая. [7, с. 55]

Адвентисти сьомого дня - громада в місті нараховує 66 членів громади

Економіка[ред. | ред. код]

В місті налічується 76 торгових закладів різних форм власності та з кожним роком їхня кількість збільшується, три ринки. У листопаді 2007 р. в Горохові розпочав роботу супермаркет «Вопак». В 2020 році він роботу припинив. [17] Є два відділення банків, дві кредитних спілки, також два продуктові магазини «Дар» і «Міні-Маркет» та інші.

Промисловість[ред. | ред. код]

У місті діють такі державні підприємства: цукровий завод, товариство з обмеженою відповідальністю «Апетит» (виробництво ковбасних виробів, свинини сушеної, солоної чи копченої), «Горохівське лісомисливське господарство» (продукція лісозаготівель). Серед приватних підприємств діють:

ТОВ «Завод Горсталь» [Архівовано 13 січня 2019 у Wayback Machine.] (підприємство спеціалізується на виготовленні сталевих та чавунних відливок, у тому числі низьколегованих, високолегованих, марганцевих, жаростійких та інших ливарних сплавів)
«Вікторія Голд» (виробництво дитячих візочків)
«Люкс» (виробництво цегли)
«Сонішка» (виробництво хліба та хлібобулочних виробів)
«Злагода» (виробництво ковбасних виробів, виробництво, переробка та реалізація сільськогосподарської продукції)

Серед інших установ та організацій: селянське (фермерське господарство) «Берест» (виробництво повидла), відкрите акціонерне товариство «АТП 10764» (надання транспортних послуг, пасажирські автоперевезення), товариство з обмеженою відповідальністю «Фронтон» (надання послуг у будівництві), товариство з обмеженою відповідальністю «Горохівагробуд» (надання послуг у будівництві), Горохівський госпрозрахунковий ринок (надання торгових місць), Горохівська районна спілка споживчих товариств (роздрібна торгівля, побутове обслуговування, громадське харчування, заготівля сільськогосподарської сировини), колективне підприємство «Горохівагрошляхбуд» (надання послуг у будівництві), колективне підприємство Горохівський «Райсількомунгосп» (надання послуг у будівництві) [15]

Туризм[ред. | ред. код]

Горохів включений до автомобільних екскурсійних маршрутів: Горохів-Скобелка-Терешківці, Горохів-Цегів-Борисковичі-Брани-Борочиче-Скригове, Горохів-Лобачівка-Смолява-Мерва-Берестечко-Перемиль-Піски-Пляшева, Горохів-Журавники-Квасів-Охлопів. [18] Розроблений пішохідний маршрут Гороховом протяжністю 3 км. Він включає відвідування Горохівського районного народного історичного музею [11, с 298; 18].

Музеї[ред. | ред. код]

Районний народний історичний музей знаходиться за адресою 45700, м. Горохів, вул. Незалежності, 2а. Створено 1967 р. як музей революційної, бойової і трудової слави. Відновив роботу у 2006 р. в новому приміщенні. Урочисте відкриття відбулося 24 серпня, у день 9-ї річниці незалежності України. [11, с. 74]

Транспорт[ред. | ред. код]

Основний вид транспорту — автобусний. За 9 км на північний захід (в смт Мар'янівка) розташована найближча залізнична станція Львівської залізниці Горохів. Станція виникла 1928 року, коли було споруджено лінію Луцьк — Підзамче [6, с.88]. До облцентру з Горохова можна дістатися автошляхом Н17.

Архітектура[ред. | ред. код]

Храм Святого Миколая.

Перша згадка про Свято-Миколаївську церкву датується 1814 р. Поруч була парафіяльна школа. У 1844 р. на кошти другої частини парафіян було побудовано Вознесенську церкву, яка стоїть до сьогодні. У 1999 р. розпочато будівництво Свято-Миколаївської каплиці, яка на сьогодні освячена як прекрасний храм Святого Миколая Мирлікійського чудотворця, за церковними канонами був добудований притвор, як і належить храму (вівтар, центральна частина і притвор), а згодом дзвіниця і придбані дзвони.

Храм Різдва Христового

Відкритий у ювілейний 2000 р. від Різдва Христового, 24 серпня, коли митрополит Ніфонт освятив місце під новий храм Різдва Христового, і заклав наріжний камінь. Храм будувався на пожертви парафіян, кошти Волинської Єпархії, обласної ради і адміністрації та спонсора Валентина Волосюка.

Свято-Вознесенський храм

Церква діє на місці колишньої каплиці, знищеної в шістдесятих роках. 1995 р. побудовано новий храм. Він знаходиться на перехресті доріг на Берестечко та Луцьк-Львів [9, с.182].

Пам'ятники та скульптури[ред. | ред. код]

Горбиста південно-західна частина міста чудово вписала в себе історико-меморіальний комплекс споруд: Пагорб Слави з обеліском на честь загиблих воїнів, алею Героїв, мармурову стелу — Стіну пам'яті з викарбуваними на ній іменами 1784 героїв і словами Ю.Фучіка: «І мертві ми будемо жити в частці вашого великого щастя, бо ми вклали в нього наше життя». [5, с. 546 ]

Навпроти будинку райдержадміністрації стоїть пам'ятник Т. Г. Шевченку з викарбуваними словами: «І всім нам в купі на землі єдиномисліє подай і братолюбіє пошли». Також у місті є пам'ятний хрест борцям за Волю і Незалежність України. [10, с.156]

Галерея[ред. | ред. код]

Вознесенська (Свято-Миколаївська) церква (1844)
Дзвіниця Вознесенської (Свято-Миколаївської) церкви (1844)
Фреска над центральним входом до Вознесенської церкви
Вознесенська каплиця (1871)
Меморіальний комплекс «Пагорб Слави» на честь воїнів Другої світової війни
Братські могили воїнів, загиблих у Другій світовій війні
Свято-Вознесенський храм

Культура[ред. | ред. код]

Музика[ред. | ред. код]

Горохівська дитяча музична школа за адресою вул. Шевченка, 18.
Дитячий зразковий гурт-студія «Кобзарик» за адресою вул. Шевченка, 14. Засновники — Олег та Любов Мосієвичі. Гурт є лауреатом численних музичних конкурсів та пісенних програм.

Образотворче мистецтво[ред. | ред. код]

У місцевому Будинку школяра працює і творить свої унікальні шедеври-вишивки, ляльки й лялькові композиції, авангардні писанки, картини, вироби з мушель, бісеру, сухих рослин та інших матеріалів відома на Волині майстриня Ганна Бойко-Дергай.

Бібліотеки[ред. | ред. код]

Для дорослих та дітей працює районна бібліотека з книжковим фондом понад 50 тис. томів.

Спорт[ред. | ред. код]

міський стадіон «Колос» з одним великим футбольним полем.
У 1970 р. відкрита Горохівська комплексна дитячо-юнацька спортивна школа. Це, у першу чергу, школа виховання визначних спортсменів Заслуженого тренера України Олександра Миколайовича Баламута. Чотирнадцять разів його вихованці ставали чемпіонами України в першостях ЦСК «Колос». У 1970 р., виступаючи за збірну команду України на І Всесоюзних сільських іграх, вони завоювали золото. Олександром Баламутом було підготовлено 10 майстрів спорту СРСР. На рахунку гандболістів, вихованих і загартованих ним, був цілий ряд перемог і в міжнародних зустрічах, у тому числі над командами Польщі, Румунії, Чехословаччини та іншими. Тривалий період Горохів називали гандбольною столицею України.

Районна рада і райдержадміністрація виділили значні кошти на розвиток спорту. Була проведена реконструкція частини приміщення кінотеатру «Волинь» під спортивно-оздоровчий комплекс. 14 червня 2004 р. школа введена в дію. Тут створено прекрасні умови для занять багатьма видами спорту, фізичного і культурного виховання дітей та молоді. Для організації навчально-тренувального процесу в школі є спортивний зал, зал для занять боксом, зал для загально-розвивальних вправ. [16]

Адвентисти сьомого дня - громада в місті нараховує 66 членів громади

Парки[ред. | ред. код]

У Горохові є два об'єкти природно-заповідного фонду:

Парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва «Горохівський» площею 12 га, статус надано згідно з рішенням облвиконкому № 255 від 11.07.1972 р; тут зростає понад 80 видів дерев та кущів. Це місце відпочинку мешканців Горохова.
Парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва — Сидоруків парк.

Освіта та наука[ред. | ред. код]

На території міста діють загальноосвітня школа І-III ступеня № 1 імені Івана Яковича Франка, НВК «Загальноосвітня школа-гімназія», музична школа, будинок дитячо-юнацької творчості, дитячо-юнацька спортивна школа ім. О.Баламута, районна бібліотека для дорослих та дітей, Районний народний дім «Просвіта», державний сільськогосподарський коледж. Є два дошкільних навчальних заклади: «Казка» та «Сонечко». Сільськогосподарський технікум заснований у 1955 р. [5, с. 243].

У 1956 р. відкрилась дитяча музична школа.

У місті діють один стадіон, два спортивних майданчики зі штучним покриттям, дитячо-юнацька спортивна школа.

Цікаві та маловідомі факти і події[ред. | ред. код]

Відомий Горохів популярною, створеною в 1960 р., хоровою капелою районного Будинку культури. Хором «Хлібодар» із с. Вільхівка керував заслужений працівник культури, композитор Степан Кривенький, на жаль, уже покійний. Його «Пісня про Волинь» здобула найвище визнання в краї і стала своєрідною візиткою області.

Під час Німецько-радянської війни за кілька кілометрів на південний схід від міста вже 26 червня 1941 р. відбувся перший великий танковий бій радянських військ з німецькими і перша успішна контратака на наступ німецьких сил. Бої за Горохів тривали з квітня по 13 липня 1944 р. та завершилися поверненням міста під радянську окупацію. З метою увічнення пам'яті про полеглих окупантами споруджено Пагорб Слави.

Згідно з розсекреченими списками від Національного управління архівів та документації США (SAC) Горохів знаходився в списку цілей ядерних бомбардувань по позиціях СРСР у разі початку збройного протистояння під час Холодної війни^[5]^[6]

Відомі люди[ред. | ред. код]

Відомі уродженці[ред. | ред. код]

З Горохова родом поети — Є. Л. Рекрут, С. А. Бояркевич, М. О. Буковський, Г. Г. Якимчук, К. Д. Корецька; краєзнавці, історики — Н. Я. Димнич, Я. Н. Димнич; художники — В. М. Гетьманчук, А. А. Пріщенко, В. А. Рижук (скульптор, лауреат обласної мистецької премії імені Йова Кондзелевича). Заслужений діяч мистецтв України — волинянин Ю. В. Войнаровський, у 1979—1980 рр. працював викладачем Горохівської музичної школи[11, с.87].

Валерія Тарновська (1782—1849) — польська художниця та колекціонерка.

Ірина Жичук — відома луцька дизайнерка.

Мацерук Валентина Петрівна (нар. 26 листопада 1951 р., м. Горохів) — українська журналістка, редактор, перекладач, член НСЖУ, заслужений журналіст України^[7]^[8].

Олександр Баламут — заслужений тренер України (гандбол), народився у місті Горохові, створив справжню «фабрику зірок» ручного м'яча. 15 майстрів спорту та понад ста вихованців волинського наставника свого часу входили до збірних СРСР та УРСР. Робота найкращого волинського фахівця гандболу була відзначена багатьма нагородами та званням почесного громадянина Волині за № 1. А рішенням Горохівської районної ради було присвоєно ім'я майстра спорту заслуженого тренера України з гандболу Олександра Баламута місцевій дитячо-юнацькій спортивній школі. Відомі гандболістки Анжела Швайковська та Наталя Голдованська грали в легендарному київському «Спартаку» в Ігоря Турчина.

Олена Мосієвич (англ. Olena Mosiyevych) — художниця, випускниця Докторської школи Національний університет «Києво-Могилянська академія», отримала ступінь PhD в економіці. Її мистецькі твори експонувались в Україні, Європі, США та Японії, зокрема в Tokyo Metropolitan Art Museum^[en]^[9].

Павловський Михайло Кузьмич (нар. 2 січня 1887, м. Горохів, Горохівський район, Волинська область;— пом. 194?) — полковник Армії УНР^[10], член Української Центральної Ради.
Феоктистов Сергій Олександрович (1984—2015) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

Проживали, працювали[ред. | ред. код]

Олександр Корецький — талановитий художник, репресований «совітами». Він майже 10 років перебував у мордовських таборах. 1958 р. він зробив розпис частини храму-пам'ятника «Козацькі могили», що поруч з Берестечком. На багатьох виставках і в музеях експонувалися його картини, присвячені Т. Г. Шевченку, козацтву, темі останньої війни [7, с.59; 11, с. 98].
Валерій Громадзький — польський священник.
Андрій Сидор — Горохівський декан, настоятель парафії Вознесіння Господнього міста Горохів, митрофорний протоієрей.
Мосієвич Любов Семенівна — бандуристка, автор музики, педагог, членкиня Національної спілки кобзарів України, керівник зразкового дитячого гурту-студії «Кобзарик», громадська діячка.
Токар Олександра Семенівна — 1914 року народження. Родом з Луганщини, була сиротою з трьох років… Проживала в м. Горохові з 1945 року. Це саме вона збирала перші матеріали до географічної енциклопедії Волині — про Горохів, про людей міста. Це саме вона зібрала перші кадастрові документи Горохова, бо знала всіх людей міста, їх проблеми…і до неї люди йшли за порадами, як йдуть християни до церкви на сповідь.
Повідзіон Олена Яківна — 1919 року народження. Після закінчення Тбіліського стоматологічного університету пішла на війну військовим лікарем у військовий госпіталь, де і знайшла своє кохання- Цегівського хлопчину- Повідзіон Володимира Семеновича, з яким прожила 59 років в Горохові. З 1946 року працювала в місті лікарем стоматологом, і залишалася кращим стоматологом до самої смерті — в 2005 році.

Дідичі[ред. | ред. код]

Велигорські — руський рід, з часом спольщився.

Примітки[ред. | ред. код]

↑ Чисельність наявного населення України на 1 січня 2022 — Державна служба статистики України (укр.)(англ.)
↑ Горохівський район. Архів оригіналу за 3 січня 2017. Процитовано 10 травня 2020.
↑ Кравчук П. А. Рекорди Волині 1993. – Любешів, 1994. – 64 с. ISBN 5-7707-2014-1/4., с. 7
↑ Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 12 kwietnia 1934 r. o zmianie granic miasta Horochowa w powiecie horochowskim, województwie wołyńskiem. [Архівовано 28 грудня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
↑ США вперше розсекретили цілі ядерних ударів по СРСР Середа, 23 грудня 2015. Архів оригіналу за 3 січня 2017. Процитовано 3 січня 2017.
↑ U.S. Cold War Nuclear Target Lists Declassified for First Time. Архів оригіналу за 6 січня 2016. Процитовано 25 грудня 2015.
↑ Указ президента України №619 від 18 серпня 2009 року.
↑ Валентина Мацерук. Думки вголос. https://versii.cv.ua/. Архів оригіналу за 3 квітня 2023. Процитовано 3 квітня 2023.
↑ Artist and scientist Olena Mosiyevych. https://kiechelart.com/. Архів оригіналу за 1 квітня 2023. Процитовано 3 квітня 2023.
↑ Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 323 с. ISBN 966-8201-26-4

Джерела та література[ред. | ред. код]

Бої за Володимир Волинський // Журнал «Літопис Червоної Калини». — 1930 — Ч. 7 (липень). — С. 16—18.
Головко В. В. Горохів [Архівовано 2 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 174. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
Кравчук П. А. Рекорди Волині 1993. — Любешів, 1994. — 64 с. ISBN 5-7707-2014-1/4. , с. 7
Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 323 с. ISBN 966-8201-26-4
Географічна енциклопедія України: В 3 т. — К., УЕ ім. Бажана, 1989—1993. Т.1. — 1989. — 416 с.
Географія Горохівщини: Навчально-методичний посібник для учнів і вчителів загальноосвітніх шкіл. — Горохів, 1993. — 114 с.
Денисюк В. Волинь. Події. Факти. Цифри. Туристичні маршрути. Видання третє. — Луцьк: Надстир'я, 2003. — 110 с.
Календар знаменних і пам'ятних дат Волині. 2004. — Луцьк: Терем, 2003. — 152 с.
Волинь туристична. Путівник. — Світ успіху, 2008. — 362с.
Бондаренко Г. Історичне краєзнавство Волині. — Луцьк: Вежа, 2003. — Кн. 1. — 248 с.
Волинь туристична. Путівник. Volyn region tourist Guide-book. — Світ успіху, 2008. — 364 с.
Horochów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 132. (пол.) — S. 132. (пол.)

Література[ред. | ред. код]

І. С. Гайдай. Горо́хів // Історія міст і сіл Української РСР: у 26 т. / П. Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967—1974. — том Волинська область / І. С. Клімаш (голова редколегії тому), 1970: 747с. — С. 165—179