French
DeutschГошівський монастир — Вікіпедія
| Василіянський монастир Преображення Господнього | |
|---|---|
 | |
| 49°02′05″ пн. ш. 23°53′16″ сх. д. / 49.03472° пн. ш. 23.88778° сх. д.Координати: 49°02′05″ пн. ш. 23°53′16″ сх. д. / 49.03472° пн. ш. 23.88778° сх. д. | |
| Статус | діючий |
| Країна |  Україна |
| Розташування | Гошів (Долинський район) Івано-Франківська область |
| Конфесія | УГКЦ |
| Єпархія | Івано-Франківська єпархія |
| Орденська приналежність | Василіяни |
| Перша згадка | 1464 |
| Настоятель | о. Мар'ян Гробельний, ЧСВВ |
  Гошівський монастир (Україна) | |
 | |
Василіянський монастир Преображення Господнього — греко-католицький монастир Чину св. Василія Великого в українському селі Гошеві Калуського району на Івано-Франківщині. Вважають однією із найвеличніших релігійних та історико-архітектурних святинь Західної України. Його щорічно відвідує кілька мільйонів прочан з різних країн Європи[1].
Поява монастиря[ред. | ред. код]
Навколо питання виникнення Гошівського монастиря існують різні версії його заснування. [2]Якщо врахувати, що перша письмова згадка про село Гошів припадає на 1464 р., то монастир в урочищі «Красний Ділок» (згодом — «Чорний Ділок»), як місце поселення кількох ченців-пустельників, міг існувати значно раніше. У пошуку кращих і вигідніших умов ченці масово переходили з одного монастиря до іншого, а деякі заселяли необжиті землі на певній віддалі від існуючих поселень[3].
Майже 5-столітня історія монастиря була дуже складною. 1570 року лицар коронного війська Кучулад побудував тут церкву і монастир, які на початку XVII століття спалили кримські татари. Вони також повбивали ченців.
У 1629 році власник (або державець[4]) села Гошів Євстахій Шумлянський відбудував церкву і монастир у Чорному Ділку. Цей чоловік був великим жертводавцем, а незадовго до смерті й сам прийняв чернечий обіт.
У другій половині XVII століття монастир перенесено на Ясну Гору. Ймовірно, переселення монахів на нове місце було зумовлене черговою пожежею. Але й тут у 1762 році вогонь пожер монастирські будівлі. Аби все відновити, знову потрібні були кошти і шалені зусилля. Саме тоді ігумену Йосафатові Ленчевичу, згідно з його записами, з'явилася Божа Мати, яка втішила монаха і дала добру пораду щодо відбудови.
Зібравши кошти, почалася робота. 1771 року на Ясній Горі вже стояв монастир, а наступного року завершено відновлення церкви. Вона була невеликою, тож згодом, аби задовольнити духовні потреби віруючих, яких приходило сюди чимало, у 1842 році побудовано більший храм. Він стоїть тут і донині[5].
1842–1996[ред. | ред. код]
На задній стіні приміщення був намальований сонячний годинник, на якому тінь стрілки показувала точну годину (при сонячній погоді) впродовж дня.
Всі п'ять найбільших дзвонів подарували миряни. Найбільший вагою 1500 кг, найменший — 500 кг. В одній із кімнат монастирського приміщення знаходилася книгозбірня, де зберігалися всі українські книжки, газети, журнали, які виходили в Галичині з 1848 року. На жаль, під час війни в 1944 р. значна частина бібліотеки згоріла. Монастир знову зазнав руйнації, тільки стіна, на якій була ікона, вціліла.
У післявоєнні роки час від часу навідувались в монастир енкаведисти. Після кожного такого відвідування з келій чи трапезної зникали то рушник, то ложечки, то скатертина. Але в усі часи потік прочан на Ясну Гору не припинявся.[6]
У 1950 монастир припинив своє існування. Арештовані були священники, монахи. Багато ікон, золотих і позолочених речей було вилучено.
До 1978 у цьому приміщенні був дитячий будинок, церкву використовували як склад. А потім монастирські келії були базою відпочинку.
Відродження[ред. | ред. код]
На початку 1990-х років відроджується життя у Гошівському монастирі[7]. На пожертви віруючих були відремонтовані приміщення монастиря й церква. Єпископ м. Майнца (Німеччина) прислав групу експертів під керівництвом доктора Шпендлера, які врятували храм.
Німецькі спеціалісти встановили електронні дзвони, єдині в країні. Художники-реставратори з Дрогобича, Львова, Борислава провели за рік велику роботу — реставрували п'ять великих полотен XVIII ст. і намалювали 15 картин.
Освячення відродженої церкви відбулося 1996 року.
«Цариця Карпат»[ред. | ред. код]
Ікона Гошівської Божої Матері — копія Ченстоховської ікони — належала до родини хорунжого Шугая. Під час пожежі, коли все його господарство згоріло дотла, залишилась недоторканою лише одна стіна — на ній висіла ікона. Згодом родина Шугаїв, рятуючись від татарських набігів, перебувала певний час у маєтку Гошовських, відтак і ця ікона змінила власників. В 1736 р. ікона заблисла великим сяйвом, а потім на обличчі Богородиці залишилась немовби роса, а з очей спливали сльози, що засвідчило багато людей і місцевий священик. Гошовський передав ікону в монастир, а митрополит Лев Шептицький, після проведення церковного розслідування, окремим декретом проголосив її чудотворною. Від того часу ікона Гошівської Богоматері прославилась багатьма чудами, які було детально розслідувані та зафіксовані в спеціальній книзі, та отримала назву «Цариця Карпат»[8].
Наближалося 200-річчя перенесення чудотворної ікони Матері Божої до монастиря — 1937 рік. ікона потребувала відновлення, реставрації. «На лляному полотні розмірами 63,5 х 43 см, — описує автор книги „Цариця Карпатського краю“, — олійними фарбами була намальована Божа Матір з дитятком Іісусом. Обличчя Божої Матері і Дитятка — яснобрунатні, плащ Божої Матері — синій, сукня — вишнево-червона, одяг Дитятка Іісуса дещо ясніший, ніж плащ Богородиці, а корони — золотаві…» Згодом срібні оздоблення замінили на золоті, прикрасили коштовним камінням. А митрополит Андрей Шептицький поновив на чудотворній іконі печатки Атанасія Шептицького[9].
Перекази про зцілення[ред. | ред. код]
Місцеві жителі переказують численні історії про зцілення людей, які протягом століть вервицею тягнуться до монастиря. Далекого 1770 року у Гошів їхала жінка, Марія Кульчицька, коли напувала в ріці коней, несподівано одна її дитина випала з воза і втопилася. Мати взяла на руки мертву дитину, занесла її до церкви і, впавши на коліна перед чудотворною іконою Божої Матері, сердечно молилася і раптом трапилось чудо — дитина ожила.
До кінця XVIII століття у «Монастирському літописі» налічувалось понад 100 записів про чудесні зцілення через заступництво Пресвятої Богородиці[10]
Ікона у роки Другої світової війни[ред. | ред. код]
У роки Другої світової війни, коли Червона армія обстрілювала німецький гарнізон, що розташовувався на Ясній горі, церква і монастирські будівлі загорілись. Однак вціліла одна стіна у храмі, на якій висіла ікона Богородиці і залишились живими монахи, які просили заступництва у Божої Матері. Це пригадують старі мешканці села Гошів[10].
Зникнення ікони[ред. | ред. код]
У 1950 році монастир на Ясній горі закрили, тут був притулок для дітей з особливими потребами. Розповіли мешканці, що один чоловік зрізав усі залізні хрести в монастирі, за що отримав у подарунок автомобіль, але невдовзі, за спогадами людей, той чоловік загинув в автомобільній аварії. Наприкінці 1970-х років у монастирі ще й облаштували склад, а згодом у келіях відпочивали працівники військового заводу.
У 1950-х роках зникла ікона Богородиці. Хтось каже, що її вивезли в Сибір, хтось — за кордон, версій чимало, але, на жаль, донині монахи не можуть знайти оригінал ікони, її шати та корону.
Відтворення копії «Цариці Карпат»[ред. | ред. код]
Український іконописець отець Ювеналій Мокрицький кілька років відтворював у Римі копію Владичиці Ясної Гори. Освятив її Папа Римський Іван Павло ІІ[11].
Коронування[ред. | ред. код]
У 2009 р. Папа Римський Бенедикт XVI благословив і освятив золоті корони для Гошівської чудотворної ікони Божої Матері. Апостольська столиця надала Гошівському монастиреві декрет про оголошення його Базилікою і прилучення до великих Марійних відпустових місць католицької церкви в усьому світі. На Успіння Пресвятої Богородиці, 28 серпня, на Ясній Горі відбулося коронування ікони Богородиці. Уже майже три століття тисячі паломників моляться біля ікони Матері Божої з думкою про зцілення власної душі й тіла, з проханням заступництва Богородиці для своєї родини, з надією та вірою[12].
Коронація означає, що церква немовби канонізує ікону, визнає її чудотворною, до якої люди можуть йти з паломництвом, звертатись молитвою.
Галерея[ред. | ред. код]
-
Церква Гошівського монастиря -
-
Див. також[ред. | ред. код]
- Гошівська чудотворна ікона Божої Матері
- Карпати: людина, етнос, цивілізація : науковий журнал з проблем карпатознавства : Матеріали міжнародної наукової конференції «Гошівська обитель у духовному житті України: феномен українського греко-католицького чернецтва»: до 400-річчя чину святого Василія Великого (5–6 жовтня 2017 р.). – Івано-Франківськ : Лілея, 2017–2018. - 447 с. : іл.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ На Ясній Горі «виблискує позолотою цариця карпатського краю». Архів оригіналу за 20 травня 2011. Процитовано 17 вересня 2010.
- ↑ Святі місця Прикарпаття - frankivsk-future.com.ua (укр.). Архів оригіналу за 30 вересня 2021. Процитовано 30 вересня 2021.
- ↑ Гошівський монастир. Архів оригіналу за 18 березня 2012. Процитовано 17 вересня 2010.
- ↑ Hoszów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 168. (пол.)
- ↑ Гошів.ukrain.travel. Архів оригіналу за 14 листопада 2012. Процитовано 27 вересня 2010.
- ↑ У Гошів, до Цариці Карпатського краю // Високий Замок[недоступне посилання з листопадаа 2019]
- ↑ Гошівський монастир. Архів оригіналу за 3 грудня 2013. Процитовано 25 травня 2011.
- ↑ Проща — паломництво у східній католицькій традиції. Архів оригіналу за 16 листопада 2011. Процитовано 17 вересня 2010.
- ↑ Монастир на Ясній Горі. Архів оригіналу за 2 грудня 2013. Процитовано 27 вересня 2010.
- ↑ а б Коронування Гошівської ікони Папою Римським — визнання її чудотворності. Архів оригіналу за 14 серпня 2009. Процитовано 27 вересня 2010.
- ↑ Марія Солтис. Гошівський монастир. Архів оригіналу за 2 червня 2012. Процитовано 27 вересня 2010.
- ↑ Гошівський монастир — Маріїне відпустове місце[недоступне посилання з липня 2019]
Джерела[ред. | ред. код]
- Офіційний сайт Василіянського Марійного Центру в Гошеві [Архівовано 24 жовтня 2012 у Wayback Machine.]
- Hoszów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 168. (пол.)— S. 168—169. (пол.)
- https://www.youtube.com/watch?v=XMyBrwLv-dM&ab_channel=Danko-2011 [Архівовано 14 серпня 2021 у Wayback Machine.]
Посилання[ред. | ред. код]
- Гошівський монастир, 13 стація (відео) [Архівовано 23 травня 2014 у Wayback Machine.]
|
