Грабовський Павло Арсенович — Вікіпедія

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Грабовський.
Павло Арсенович Грабовський
Павло Грабовський. Поліційна світлина
Народився 30 серпня (11 вересня) 1864[1]
Пушкарне, Охтирський повіт, Харківська губернія, Російська імперія[1]
Помер 29 листопада (12 грудня) 1902 (38 років)
Тобольськ, Тобольська губернія, Російська імперія[2]
Поховання Zavalnoye cemeteryd
Громадянство Російська імперія
Національність українець
Діяльність поет, публіцист, перекладач
Сфера роботи література[3], поезія[3], публіцистика[3] і перекладацтво[d][3]
Alma mater Харківська духовна семінарія
Мова творів українська, російська тощо.
CMNS: Грабовський Павло Арсенович у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Павло́ Арсе́нович Грабо́вський ((30 серпня (11 вересня) 1864, Пушкарне, Охтирський повіт, Харківська губернія, Російська імперія — 29 листопада (12 грудня) 1902, Тобольськ, Тобольська губернія, Російська імперія) — український поет, лірик, публіцист, перекладач, яскравий представник української інтелігенції, яка в умовах самодержавної Російської імперії вела боротьбу за національну свободу України, тісно пов'язану з рухом за соціальне визволення.

Створив привабливий образ ліричного героя — борця за утвердження справедливого суспільно-політичного ладу. Автор перекладів світової поезії. Батько Бориса Грабовського.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився[4] 30 серпня (11 вересня) 1864(18640911) року в сім'ї пономаря Арсенія Андрійовича Грабовського та його дружини Оксани[5] Григорівни в слободі Пушкарній, тепер село Грабовське Краснопільського району Сумської області.

Павло Грабовський

Вчився в Охтирській бурсі (1874–1879) та Харківській духовній семінарії, де самотужки ґрунтовно знайомився з художньою класикою, таємно виявляв велике зацікавлення політичною літературою, тягнувся до обговорення актуальних суспільних проблем. За зв'язки з харківським гуртком народницької організації «Чорний переділ», поширення забороненої літератури Грабовського 1882-го заарештовано і виключено з семінарії.

Павло Грабовський, 1888
Пам'ятник Павлу Грабовському в місті Валки

Перебуваючи під гласним наглядом поліції, він до квітня 1885 мешкав у Пушкарному, де безрезультатно намагався знайти роботу, а після зняття нагляду переїхав до Харкова, працював коректором газети. Тут поновлює революційну діяльність. Усі ці роки, починаючи із семінарії, Грабовський активно займається самоосвітою, пробує сили в літературній творчості. Одного разу він зізнався: «Я закликаю і буду закликати земляків у тому напрямку до праці на ґрунті українському, коло народу українського, в мові українській». У листопаді 1885 Грабовського беруть на військову службу. Місце дислокації піхотного полку (м. Валки поблизу Харкова) давало йому змогу не втрачати зв'язків із підпільною народницькою організацією. Проте невдовзі як покарання за виступ проти армійського начальства його чекало переведення до Туркестанського військового округу. Саме тоді жандармерії вдалося розкрити його участь у розповсюдженні відозв народників; в Оренбурзі Грабовського заарештовують, повертають до Харкова й ув'язнюють. На початку 1888 він був засуджений на п'ятирічне заслання до Сибіру.

Період заслання[ред. | ред. код]

Під час перебування у в'язниці Грабовський написав ряд поезій, окремі з яких у зміненому й переробленому вигляді увійшли пізніше до першої збірки. Тут була також створена поема «Текінка». У цей час молодий поет пише вірші російською мовою «Друзьям» (поширювався у списках серед політичних засланців), «Из путевых заметок», поему «По Сибири. Из живых впечатлений» (1888, не закінчена).

Надія Сигида

У дорозі до місця заслання Грабовський знайомиться і здружується з членом народовольської організації Надією Сигидою. Бути разом їм довелось недовго: Сигиду відправили до жіночої в'язниці на Кару (де вона загинула восени 1889), Грабовського — на поселення в Балаганський округ Іркутської губернії. Поет назавжди зберіг у пам'яті образ цієї прекрасної жінки, мужньої революціонерки, вірного товариша, присвятивши їй ряд віршів.

На місці відбування покарання у зв'язку з репресіями самодержавства проти політичних засланців Грабовський та його товариші пишуть відомий протест «Русскому правительству». Ця акція стала причиною ще одного — третього — арешту. Із серпня 1889 по березень 1892 поет перебуває в Іркутській губернській в'язниці і після двох судових процесів термін заслання Грабовського збільшився (з подальшим поліцейським наглядом). Час перебування в іркутській в'язниці був переломним для літературної творчості Грабовського. Діставши від знайомих деякі відомості про літературне життя в Галичині, він зав'язує листування з І. Франком, надсилає вірші у галицькі часописи (перші його твори з'явились друком у «Зорі» за 1890).

Водночас поет розпочинає велику перекладацьку роботу (переклад першої глави «Євгенія Онєгіна» О. Пушкіна, фрагментів «Фауста» Гете, віршів народовольця П. Якубовича та ін.). На цей період припадає написання поеми «Бурятка» (1891). Разом із товаришами Грабовський був засуджений на поселення у найглухіших місцях Східного Сибіру. Із кінця 1893 до кінця 1896 поетові довелося проживати у Вілюйську та населених пунктах Вілюйського округу. На засланні Грабовський, використовуючи спогади тутешніх очевидців, написав нарис-життєпис про Миколу Чернишевського («Житє і слово», 1895). Із Вілюйська Грабовський надсилав у Галичину оригінальні й перекладні віршові твори, статті й нариси. Це дало можливість підготувати і видати у Львові збірки П. Грабовського «Пролісок» (1894), «Твори Івана Сурика» (1894, переклади), «З чужого поля» (1895, переклади світової поезії), «З півночі» (1896, оригінальні поезії та переклади). Цікавим явищем є спроба Грабовського популяризувати серед росіян найкращих поетичних творів українських поетів XIX ст. переклавши російською мовою окремих українських поетів для збірника «Пісні України» (рос. Песни Украины) який однак за життя поета чи посмертно так не був надрукований.

Оригінальні поетичні твори Грабовського є його найвагомішим внеском в українську літературу. Проте ними не обмежувалась діяльна участь поета в літературному процесі 1890-х. У галицьких виданнях друковано його нариси, статті, замітки, поетичні переклади. Статті Грабовського торкаються різноманітних проблем тогочасного громадського і культурного життя в Україні, Сибіру та Галичині («Лист до молоді української», «Коротенькі вістки з Сибірі», «Дещо в справі жіночих типів», «Дещо до свідомості громадської», «Дещо про освіту на Україні», «Економічна безвикрутність благословенної Полтавщини» тощо).

Могила Павла Грабовського в Тобольську

Трагічне життя подруги поета, спільниці у боротьбі він відобразив у статті «Надія Костева Сигида. Сумна споминка». Чимало виступів Грабовського присвячено актуальним проблемам літератури. Це біографічні нариси про видатних діячів російського літературного й суспільного руху («Микола Гаврилович Чернишевський», «Михайло Ларіонович Михайлов»), спогади про українських письменників («Порфир Кореницький», «Споминки про д-ра В. Александрова»), статті, що містять розгляд творчості Тараса Шевченка й Олександра Пушкіна та міркування про їхнє значення («Т. Шевченко в Нижнім Новгороді», «Московські переклади творів Шевченкових», «Тарас Григорьевич Шевченко», «Памяти Т. Г. Шевченко», «К пушкинскому вечеру в народной аудитории»; останні три надруковано в тобольській газеті «Сибирский листок»).

Наприкінці 1896 Грабовський дістав змогу виїхати в Якутськ — губернське місто, де значно активнішим було життя політичних засланців. Тут остаточно сформовано збірку перекладів «Доля» (вийшла у Львові в 1897), а також збірку оригінальних і перекладних поезій «Кобза», яку надіслано Борисові Грінченку в Україну і видано в Чернігові у 1898. Грінченкові надіслано й рукопис перекладів творів українських поетів російською мовою, але вони не побачили світу. Значну роль в українському літературному процесі відіграла написана на засланні стаття Грабовського «Дещо про творчість поетичну» («Зоря», 1897). У ній Грабовський аргументовано спростовує теорію «мистецтва для мистецтва», обстоює тенденційність мистецтва, його реалізм, ратує за прогресивний світогляд як одну із запорук створення справжньої літератури. Розробку проблематики цієї статті Грабовський своєрідно продовжив у листах до Бориса Грінченка 1897-1902-их.

1899-го Грабовський здійснює переїзд із Якутська в Тобольськ, дорогою роблячи нетривалу зупинку в Іркутську. В Тобольськ поет прибув у вересні 1899. Цьому місту судилося бути останнім у його житті. Грабовський мешкав ще в кількох сусідніх населених пунктах, проте йому так і не пощастило повернутися в Україну, як він про це мріяв. Майже весь вільний час поета поглинала малооплачувана і виснажлива робота (коректором у редакції, у ветеринарному управлінні, приватні уроки тощо).

Роки заслання вкрай підірвали його здоров'я, в Тобольську він дуже хворів. Проте й у таких умовах Грабовський не залишає літературної роботи, готується видавати збірку творів, пише нові вірші. На цей період припадає інтенсивне, цінне з історико-літературного погляду листування Грабовського з Борисом Грінченком.

Помер Павло Грабовський 12 грудня 1902 в Тобольську. Похований, згідно із заповітом, на Завальному кладовищі поруч із декабристами.

Українськомовні переклади[ред. | ред. код]

Грабовський опріч власних оригінальних віршів також робив українськомовні переклади чужоземних письменників, деякі з цих перекладів вийшли окремими збірками де вміщено переклади поетичних творів із багатьох літератур світу, зокрема «Твори Івана Сурика» (Львів, 1894)[6]) «З чужого поля» (Львів, 1895[7]), «З Півночі» (розділ «Переклади»; Львів, 1896[8]), «Доля» (Львів, 1897[9]), «Кобза» (Чернігів, 1898), «Хома Баглай» (Чернігів, 1898)[10]; крім того у 1899 році Грабовський підготував, але не зміг за життя видати збірку «Хвиля», де також мали вміщатися українськомовні переклади іноземних письменників (збірка «Хвиля» вийшла друком вже посмертно). Однак деякі з українськомовних перекладів Грабовського вийшли не окремими збірками, а розкидані по всяких часописах західної України, як от Зоря, Народ, Правда, Дзвінок, Житє і Слово та Літературно-Науковий Вісник. Свої переклади Грабовський підписував такими псевдонімами як: Панько, Харько, Вець, Павло Журба, Павло Граб тощо.[11][12][13]

Українською мовою завдяки праці Грабовського зазвучали твори російських письменників Івана Сурика, Гаврила Державіна, Василя Жуковського, Олександра Пушкіна, Кіндрата Рилєєва, Олександра Полежаєва, Михайла Лермонтова, Федіра Тютчева, Миколи Огарьова, Олексія Толстого, Миколи Курочкіна, Миколи Некрасова, Миколи Добролюбова, Михайла Михайлова, Дмитра Мінаєва, Олексія Плещеєва, Аполлона Майкова тощо; англійських/американських письменників Джорджа Байрона («Шільйонський в'язень», «Замок Альва»), Роберта Бернса (дві поеми: «Хома Баглай»[14] та «Старчача гульня»), Персі Шеллі, Роберта Сауті, Вільяма Вордсворта, Альфреда Теннісона, Генрі Лонгфелло, Елізабет Браунінг, Феліції Гіменс; німецьких/австрійських письменників Йоганна Ґете, Людвіга Уланда, Ґенріха Ґейне, Ніколауса Ленау, Фердінанда Фрейліграта, Ґеорґа Ґервеґа; італійських письменників Джакомо Леопарді, Ада Неґрі; французьких/бельгійських письменників П'єра-Жана Беранже, Віктора Гюго, П'єра Дюпона, Анрі-Огюста Барб'є, Моріса Метерлінка тощо.

Загалом у перекладах Грабовського значне місце займають поети романських та германських літератур (англійська/американська, французька, німецька, італійська) слов'янських літератур (російської, чеської, словацької, болгарської, польської, сербської, хорватської, словенської, лужицької), скандинавських літератур (шведської, норвезької, фінської) та угорської літератур. Поет-перекладач мріяв про видання українською мовою творів угорського поета Шандора Петефі та італійської поетеси Ади Негрі. Одним із перших в Україні звернувся Грабовський до грузинської (Ілля Чавчавадзе, Бараташвілі, Церетелі), вірменської (Ісаакян, Ованес Туманян), естонської (Лідія Койдула, Фрідріх Крейцвальд) поезії.

Переклади Грабовського (сам автор часто називав їх «переспівами») мають різний рівень відповідності оригіналам. Неусталеність перекладацьких принципів і брак першоджерел, спричинені злигоднями заслання, позначилися на створеній Грабовським «антології світової поезії», але не применшують її значення, особливо для свого часу. Своєрідністю перекладацької діяльності Грабовського є й те, що поет здебільшого щедро наснажував перекладний твір пафосом й ідеями власної творчості.

Твори[ред. | ред. код]

  • Веснянки
  • Дещо про творчість поетичную
  • До Б. С. — Го
  • До НКС
  • До НКС (2)
  • До Русі-України
  • До дітей
  • До матері
  • До орла
  • До сіячів
  • До українців
  • До школи
  • З півночі
  • Кобза
  • Лист до Грінченка
  • На далекій півночі
  • Надія
  • Пролісок
  • Трудівниця
  • Уперед
  • Швачка
  • Я не співець чудовної природи



Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Грабовський Павло. Вибрані твори / вступ. ст. О. Кисельова. — Київ: Держлітвидав, 1949. — 368 с.
  • Грабовський Павло. Вибрані твори. — Київ: Радянська школа, 1949. — 375 с. : іл. — (Шкільна бібліотека класиків).
  • Грабовський Павло. Вибрані вірші. — Київ: Молодь, 1950. — 86 с.
  • Грабовський Павло. Поезії / упоряд. та авт. приміт. О. Кисельова. — Київ: Державне видавництво художньої літератури, 1953. — 245 с. : портр.
  • Грабовський Павло. Веснянка: вірші / мал. Н. Лопухової. — Київ: Дитвидав УРСР, 1963. — 20 с. : іл.
  • Грабовський Павло. Поезії / худож. В. П. Кузь ; втуп. ст. О. І. Кисельова ; [автобіогр. авт.]. — Київ: Державне видавництво художньої літератури, 1963. — 351 с.
  • Грабовський Павло. Твори: В 2 т. Т. 1 : Оригінальні поезії, переклади і переспіви / вступ. ст. О. І. Кисельова ; портр. худож. Г. М. Романова. — Київ: Дніпро, 1964. — 546 с.
  • Грабовський Павло. Твори: В 2 т. Т. 2 : Переклади і переспіви, статті, нариси, листи. — Київ: Дніпро, 1964. — 489 с. : фотоілюстр.
  • Грабовський Павло. Не раз ми ходили в дорогу… : вибр. твори / мал. С. П. Караффи-Корбут ; портр. худож. В. Я. Чебаника ; передм. Н.Коваленко. — Київ: Веселка, 1972. — 173 с. : іл., портр. — (Шкільна бібліотека).
  • Грабовський Павло. Вибрані твори / Худож. В. І. Якубович. — Київ: Дніпро, 1974. — 351 с.
  • Грабовський Павло. Не раз ходили в дорогу… : вибр. твори / передм. М. Т. Яценка. — Київ: Веселка, 1977. — 159 с. — (Шкільна бібліотека).
  • Грабовський Павло. Твори / вступ. ст. Є. Михайлюка. — Київ: Молодь, 1978. — 247 с. : іл. — (Шкільна бібліотека).
  • Грабовський Павло. Поезії / упоряд. та прим. В. Ф. Святовця ; ілюстр. Н.Денисової ; [передм. Б. Олійника]. — Київ: Дніпро, 1979. — 231 с.
  • Грабовський Павло. Вибране: поезії, нариси, ст., пер. і переспіви / упоряд., передм. М. Т. Яценка ; худож. Є.Котляр. — Київ: Веселка, 1983. — 252 с. — (Шкільна бібліотека).
  • Грабовський Павло. Поезії / вступ. ст. Б.Олійника ; упоряд. та авт. прим. Л.Дунаєвська ; худож. В.Перевальський. — Київ: Дніпро, 1989. — 427 с. : ілюстр. — (Бібліотека української класики «Дніпро»).
  • Грабовський Павло. «Я не співець чудовної природи…»: Поезії. Переклади і переспіви. Нариси. Статті. Листи / упоряд., авт. передм., комент. та прим. А. П. Стожук ; використ. картини В.Орловського, В.Штернберга, С.Світославського. — Харків: Основа, 2005. — 319 с.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б метрична книга
  2. ↑ Грабовский Павел Арсеньевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  3. ↑ а б в г Czech National Authority Database
  4. ↑ Державний архів Сумської області, фонд 745, опис 7, справа 3. Метрична книга села Пушкарне (Грабовське) за 1864 рік. Запис №44. 1864.
  5. ↑ за російськомовним записом в метричній книзі — Ксенія
  6. ↑ Павло Граб — Твори Івана Сурика (Львів, 1894 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 16 вересня 2021. Процитовано 16 вересня 2021.
  7. ↑ Павло Граб — З чужого поля (Львів, 1895) (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 21 січня 2022. Процитовано 16 вересня 2021.
  8. ↑ Павло Граб — З Півночі (Львів, 1896). Архів оригіналу за 16 вересня 2021. Процитовано 16 вересня 2021.
  9. ↑ Павло Граб — Доля (Львів, 1897). Архів оригіналу за 16 вересня 2021. Процитовано 16 вересня 2021.
  10. ↑ Роберт Бьорнз — Хома Баглай (переклад українською П. Г.). Архів оригіналу за 21 вересня 2021. Процитовано 21 вересня 2021.
  11. ↑ Гр. Сьогобочній. Про життя Павла Грабовського [Архівовано 16 вересня 2021 у Wayback Machine.]. С. Петербурґ: Тип. училища глохонімих М. Алєнєвой, 1908. 27 стор.: С. 26
  12. ↑ Павло Арсенович Грабовський (1864—1902) [Архівовано 16 вересня 2021 у Wayback Machine.] // Українська муза: поетична антологія. No. 1. Київ. 1908. 1280 стор.: С. 752—755
  13. ↑ Павло Грабовський [Архівовано 16 вересня 2021 у Wayback Machine.] // Струни: антольоґія української поезії. Берлін: Українське слово / Українська народна бібліотека. 1922. С. 104—109
  14. ↑ в оригіналі «Том О'Шантер»

Джерела і посилання[ред. | ред. код]

Вживання зовнішніх посилань у цій статті не відповідає правилам та настановам Вікіпедії щодо розділу «Посилання». Будь ласка, удоскональте цю статтю шляхом вилучення надмірної кількості зовнішніх посилань або шляхом вилучення зовнішніх посилань, які є недоречними для розділу «Посилання», та конвертуйте корисні посилання у вигляді джерел-виносок у відповідній частині тексту статті.
Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Література та бібліографія
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
S:
 Твори цього автора перебувають у суспільному надбанні. Ви можете допомогти проєкту, додавши їх у Вікіджерела.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Грабовський_Павло_Арсенович&oldid=41901298