Громадський Євгеній Олегович — Вікіпедія

Зовнішні відеофайли
	"Во время прорыва, он остался один" - Євген Громадський про останній бій батька Олега Громадського 27 березня 2022 року

Євгеній Громадський; Громадський Євгеній Олегович
	Капітан
Загальна інформація
Народження	2000; Чугуїв, Харківська область
Громадянство	Україна
Національність	українець
Alma Mater	Національна академія Національної гвардії України
Псевдо	«Гром»
Військова служба
Роки служби	З 2017 – н.ч.
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Збройні сили Національна гвардія
Формування	92 ОШБр; 3 БрОП; 13 БрОП НГУ
Війни / битви	Російсько-українська війна
Нагороди та відзнаки

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Громадський.

Євгеній Олегович Громадський (нар. 2000) — український військовослужбовець, капітан 13 БрОП НГУ, учасник російсько-української війни, що відзначився під час російського вторгнення в Україну 2022 року, Герой України з врученням ордена «Золота Зірка» (2022).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 2000 року в місті Чугуєві Харківської області, закінчив там школу. У школі захоплювався туризмом, альпінізмом, брав участь у змаганнях із боїв без правил. Особливо цікавився військовою справою. Представник сьомого покоління військових у родині. Його батько Олег Громадський — почесний громадянин Харкова, полковник у відставці, колишній командир 16-го окремого мотопіхотного батальйону 58-ї бригади Збройних Сил України, яка однією з перших зайшла на Авдіївську промзону й утримувала її протягом 258 днів. Мати Наталія також служила в АТО^[1].

24 лютого 2022 року в перший день масштабного вторгнення Росії до України, полковник Олег Громадський із групою добровольців прибув на допомогу підрозділу, яким командував його син, і протягом дня вони разом тримали оборону на околиці Харкова, під час відходу батько, який намагався на власному джипі евакуювати залишки зброї та боєкомплекту, загинув внаслідок ворожого обстрілу^[2]. 14 жовтня 2023 одружився.

Військова служба[ред. | ред. код]

Лейтенант Євгеній Громадський з першого дня вторгнення Росії до України в складі 3-ї бригади оперативного призначення Нацгвардії захищав північно-східні околиці міста Харкова під обстрілами російської артилерії:

"Диверсійні групи промацують наші позиції, йдуть прямі танкові бої. Спочатку стріляють з мінометів, а потім танки обстрілюють наші позиції... Відстрілюємося протитанковими керованими ракетами та звичайною стрілецькою зброєю, - розповідає журналістам 21-річний Герой України. - Вони кидають танки, розбігаються, народу завжди багато"^[3].

На чолі взводу, який складався переважно із військовослужбовців строкової служби 24 лютого 2022 року, у перший день повномасштабної війни з російськими окупантами знищив ворожу колону на Окружній біля Харкова^[1].

У травні 2022 року дістав осколкове поранення у обличчя, але після лікування повернувся до строю.

Улітку 2022 року перевівся до 92-ї окремої механізованої бригади (нині — штурмова), де служив його загиблий батько Олег^[4].

Зараз служить в 13-тій бригаді оперативного призначення.

Нагорода[ред. | ред. код]

звання «Герой України» з врученням ордена «Золота Зірка» (2022) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі^[5];
орден Івана Сірка ІІІ ступеня^{[джерело?]}.
орден «за оборону Харкова»
орден «найгарнішому воїну»