Гуляєв Юрій Олександрович — Вікіпедія
Гуляєв Юрій Олександрович | |
---|---|
Основна інформація | |
Дата народження | 9 серпня 1930 |
Місце народження | Тюмень, Уральська область, РСФРР, СРСР |
Дата смерті | 23 квітня 1986 (55 років) |
Місце смерті | Москва, СРСР |
Причина смерті | серцева недостатність |
Поховання | Ваганьковське кладовище |
Громадянство | СРСР |
Національність | росіянин |
Професії | оперний співак, композитор, estrada artist, баяніст |
Освіта | Уральська консерваторія (1954) |
Співацький голос | баритон |
Інструменти | баян і вокал[d] |
Жанри | опера і лірика |
Нагороди | |
Файли у Вікісховищі |
́Юрій Олекс́андрович Гул́яєв (9 серпня 1930, Тюмень — 23 квітня 1986, Москва) — російський і український співак (ліричний баритон).
Життєпис[ред. | ред. код]
Навчався в музичній школі. У сьомому класі батько подарував йому дворядну гармоніку, під яку Гуляєв почав співати весь репертуар С.Лемешева, почутий по радіо та з платівок. В 1949 після закінчення школи Гуляєв вступив до Свердловського медичного інституту, але, швидко усвідомивши помилку у виборі професії, перейшов до Уральської консерваторії у Свердловську (нині Єкатеринбург) на вокальний факультет, яку закінчив по класу Ф. І. Образцовської. До четвертого курсу співав тенором і тільки пізніше відкрився його прекрасний оксамитовий баритон. На п'ятому курсі (1953) Г. був запрошений до Свердловського театру опери та балету. Кар'єра оперного співака продовжувалась у Донецькому (1955—1960) і Київському оперних театрах (1960—1975), а від 1975 і до кінця життя Г. був солістом Великого театру. В його репертуарі партії: Щорс («Щорс» Лятошинського), Листницький («Тихий Дон» Дзержинського), Онєгін («Євгеній Онєгін» Чайковського), Фігаро («Севільський цирульник» Россіні), Граф ді Луна, Ренато («Трубадур», «Бал-маскарад» Верді), Ескаміліо («Кармен» Бізе), Роберт («Іоланта» Чайковського), Папагено («Чарівна флейта» Моцарта) та ін.
Помер від нападу астми 23 квітня 1986 року в Москві, похований на Ваганьківському цвинтарі.
Творча діяльність[ред. | ред. код]
Концертна діяльність Гуляєва розвивалась паралельно оперній. Ще з часу навчання в консерваторії, в перші повоєнні голодні роки багато студентів підробляли в концертах. Г. у супроводі баяна співав арії, пісні, романси. Естрада принесла йому широку популярність. Підкоряв його оксамитовий, теплий і багатий за тембром баритон, приваблювало відкрите красиве обличчя, чарівна посмішка. В його репертуарі народні пісні («Вдоль по улице метелица метет», «Дивлюсь я на небо»), російські романси («Средь шумного бала», «Не лукавьте», «Не пробуждай воспоминаний»), закордонна класика (Шуман, Гріг) і сучасна пісня, якій він віддавав багато сил.
27 травня 1962 року вперше виконав пісню "Як тебе не любити, Києве мій!", яка в листопаді 2014 року стала офіційним гімном міста Київ[1][2].
Г. багато працював над кожною піснею, широко опираючись на досвід старшого покоління (зокрема, свого кумира Лемешева). Але традицію використовував творчо, створюючи свій унікальний світ пісні. В Україні Г. співробітничав з композитором І.Шамо, а з 1966 почалась творча дружба співака з О.Пахмутовою, цикл якої на вірші М.Добронравова «Созвездие Гагарина» («Сузір'я Гагаріна») став для Г. справжнім сузір'ям, а пісня циклу «Знаете, каким он парнем был» назавжди стала візитною карткою співака, як і пісні «Русское поле», «На безымянной высоте».
Цілий цикл творів написав для нього М. Таривердієв. Виконував Г. пісні Т.Хрєнникова, Г.Свиридова, Д.Шостаковича, Д.Кабалевського. Вимогливий до себе, тактовний з іншими, Г. тонко відчував різницю, працюючи з оркестром під керуванням Ю.Силантьєва, з Державним російським народним оркестром ім. М. Осипова чи під акомпанемент рояля (багато років його незмінною акомпаніаторкою була Р.Трохман).
Г. і сам написав декілька десятків пісень, найбільше відомі «Воспоминания о полковом оркестре», «Желаю Вам» на вірші Р.Рождественського і цикл пісень на вірші С.Єсеніна («Под окошком месяц», «Дорогая, сядем рядом», «Хороша была Танюша»).
Співак багато гастролював у США, Канаді, Франції, Японії, Бельгії, на Кубі.
Він лауреат VII Всесвітнього фестивалю молоді і студентів у Відні (1959) та Державної премії СРСР (1975), заслужений артист Української РСР (1960), народний артист Української РСР (1965), народний артист СРСР (1968).
На честь його пам'яті в Росії створено фестиваль-конкурс молодих оперних співаків ім. Юрія Гуляєва, що набув статусу державного. В Тюмені його ім'я носять вулиця і зал філармонії.
У кінематографі[ред. | ред. код]
Знявся в ролі Вадима у фільмі С. Й. Параджанова «Українська рапсодія» (1961). Про нього створено телефільм «Юрій Гуляєв» (1972).
Див. також[ред. | ред. код]
- 6783 Гуляєв — астероїд, названий на честь співака.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Київрада затвердила гімн Києва — Українська Правда. Архів оригіналу за 8 грудня 2018. Процитовано 5 листопада 2018.
- ↑ Гімном столиці затвердили пісню "Як тебе не любити, Києве мій". LB.ua. Архів оригіналу за 23 березня 2022. Процитовано 11 квітня 2022.
Джерела та література[ред. | ред. код]
- Ковпак Л. В. Гуляєв Юрій Олександрович [Архівовано 2 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 252. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
- О. М. Немкович. Гуляєв Юрій Олександрович [Архівовано 2 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
- Мистецтво України: Біографічний довідник. К., 1997. — С. 185.
- Всемирный биографический знциклопедический словарь. М., 1998. — С. 217—218.
- Гуляєв Юрій Олександрович // Українська музична енциклопедія. Т. 1: [А – Д] / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : ІМФЕ НАНУ, 2006. — С. 554.
- Гуляєв Юрій на сайті «Золотий Фонд української естради» [Архівовано 4 травня 2016 у Wayback Machine.]
|