Гуляєв Юрій Олександрович — Вікіпедія

Гуляєв Юрій Олександрович
Зображення
Зображення
Основна інформація
Дата народження 9 серпня 1930(1930-08-09)
Місце народження Тюмень, Уральська область, РСФРР, СРСР
Дата смерті 23 квітня 1986(1986-04-23) (55 років)
Місце смерті Москва, СРСР
Причина смерті серцева недостатність
Поховання Ваганьковське кладовище
Громадянство СРСР
Національність росіянин
Професії оперний співак, композитор, estrada artist, баяніст
Освіта Уральська консерваторія (1954)
Співацький голос баритон
Інструменти баян і вокал[d]
Жанри опера і лірика
Нагороди
орден Трудового Червоного Прапора орден Дружби народів
народний артист СРСР народний артист УРСР Заслужений артист УРСР Державна премія СРСР
CMNS: Файли у Вікісховищі

́Юрій Олекс́андрович Гул́яєв (9 серпня 1930, Тюмень — 23 квітня 1986, Москва) — російський і український співак (ліричний баритон).

Життєпис[ред. | ред. код]

Навчався в музичній школі. У сьомому класі батько подарував йому дворядну гармоніку, під яку Гуляєв почав співати весь репертуар С.Лемешева, почутий по радіо та з платівок. В 1949 після закінчення школи Гуляєв вступив до Свердловського медичного інституту, але, швидко усвідомивши помилку у виборі професії, перейшов до Уральської консерваторії у Свердловську (нині Єкатеринбург) на вокальний факультет, яку закінчив по класу Ф. І. Образцовської. До четвертого курсу співав тенором і тільки пізніше відкрився його прекрасний оксамитовий баритон. На п'ятому курсі (1953) Г. був запрошений до Свердловського театру опери та балету. Кар'єра оперного співака продовжувалась у Донецькому (1955—1960) і Київському оперних театрах (1960—1975), а від 1975 і до кінця життя Г. був солістом Великого театру. В його репертуарі партії: Щорс («Щорс» Лятошинського), Листницький («Тихий Дон» Дзержинського), Онєгін («Євгеній Онєгін» Чайковського), Фігаро («Севільський цирульник» Россіні), Граф ді Луна, Ренато («Трубадур», «Бал-маскарад» Верді), Ескаміліо («Кармен» Бізе), Роберт («Іоланта» Чайковського), Папагено («Чарівна флейта» Моцарта) та ін.

Помер від нападу астми 23 квітня 1986 року в Москві, похований на Ваганьківському цвинтарі.

Творча діяльність[ред. | ред. код]

Концертна діяльність Гуляєва розвивалась паралельно оперній. Ще з часу навчання в консерваторії, в перші повоєнні голодні роки багато студентів підробляли в концертах. Г. у супроводі баяна співав арії, пісні, романси. Естрада принесла йому широку популярність. Підкоряв його оксамитовий, теплий і багатий за тембром баритон, приваблювало відкрите красиве обличчя, чарівна посмішка. В його репертуарі народні пісні («Вдоль по улице метелица метет», «Дивлюсь я на небо»), російські романси («Средь шумного бала», «Не лукавьте», «Не пробуждай воспоминаний»), закордонна класика (Шуман, Гріг) і сучасна пісня, якій він віддавав багато сил.

27 травня 1962 року вперше виконав пісню "Як тебе не любити, Києве мій!", яка в листопаді 2014 року стала офіційним гімном міста Київ[1][2].

Г. багато працював над кожною піснею, широко опираючись на досвід старшого покоління (зокрема, свого кумира Лемешева). Але традицію використовував творчо, створюючи свій унікальний світ пісні. В Україні Г. співробітничав з композитором І.Шамо, а з 1966 почалась творча дружба співака з О.Пахмутовою, цикл якої на вірші М.Добронравова «Созвездие Гагарина» («Сузір'я Гагаріна») став для Г. справжнім сузір'ям, а пісня циклу «Знаете, каким он парнем был» назавжди стала візитною карткою співака, як і пісні «Русское поле», «На безымянной высоте».

Цілий цикл творів написав для нього М. Таривердієв. Виконував Г. пісні Т.Хрєнникова, Г.Свиридова, Д.Шостаковича, Д.Кабалевського. Вимогливий до себе, тактовний з іншими, Г. тонко відчував різницю, працюючи з оркестром під керуванням Ю.Силантьєва, з Державним російським народним оркестром ім. М. Осипова чи під акомпанемент рояля (багато років його незмінною акомпаніаторкою була Р.Трохман).

Г. і сам написав декілька десятків пісень, найбільше відомі «Воспоминания о полковом оркестре», «Желаю Вам» на вірші Р.Рождественського і цикл пісень на вірші С.Єсеніна («Под окошком месяц», «Дорогая, сядем рядом», «Хороша была Танюша»).

Співак багато гастролював у США, Канаді, Франції, Японії, Бельгії, на Кубі.

Він лауреат VII Всесвітнього фестивалю молоді і студентів у Відні (1959) та Державної премії СРСР (1975), заслужений артист Української РСР (1960), народний артист Української РСР (1965), народний артист СРСР (1968).

На честь його пам'яті в Росії створено фестиваль-конкурс молодих оперних співаків ім. Юрія Гуляєва, що набув статусу державного. В Тюмені його ім'я носять вулиця і зал філармонії.

У кінематографі[ред. | ред. код]

Знявся в ролі Вадима у фільмі С. Й. Параджанова «Українська рапсодія» (1961). Про нього створено телефільм «Юрій Гуляєв» (1972).

Див. також[ред. | ред. код]

  • 6783 Гуляєв — астероїд, названий на честь співака.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Київрада затвердила гімн Києва — Українська Правда. Архів оригіналу за 8 грудня 2018. Процитовано 5 листопада 2018. 
  2. Гімном столиці затвердили пісню "Як тебе не любити, Києве мій". LB.ua. Архів оригіналу за 23 березня 2022. Процитовано 11 квітня 2022. 

Джерела та література[ред. | ред. код]