Гумомотор — Вікіпедія

Гумомотор — простий двигун для рухомих моделей. Він є скрученим еластичним джгутом з однієї або декількох гумових ниток, один кінець джгута закріплюється нерухомо на корпусі моделі, інший кріпиться до рушія (пропелера, гвинта, колеса). Винайдений в 1871 році французьким винахідником Альфонсом Пено^[1].

Принцип дії заснований на властивості гумової нитки запасати потенційну енергію при скручуванні і віддавати її у вигляді кінетичної енергії, що обертає рушій. Час роботи і енергія двигуна залежать від довжини і перетину джгута, сорту гуми. Для збільшення крутильного моменту гумомотор можна підключити до редуктора, до того ж можна використовувати декілька джгутів.

Величина крутильного моменту гумомотора, залежно від довжини і поперечного перетину джгута^[2]:

Гумомотори використовуються в авіамоделізмі на мініатюрних літаках вагою в декілька десятків грам, в судномоделізмі та автомоделізмі на простих моделях. В авіамоделізмі, гумомотор, обертаючи повітряний гвинт, забезпечує зліт моделі.

За часів СРСР створення гумомоторних моделей літаків, автомобілів та суден було поширеним напрямом технічної творчості серед дітей, їх будували хлопці, що починали займатися в автомодельних гуртках на станціях юних техніків^[3].

Виноски[ред. | ред. код]