Гуцульський говір — Вікіпедія

Гуцульський говір (східнокарпатський говір) — один з архаїчних говорів галицько-буковинської групи південно-західного наріччя.

Поширений у східній частині Закарпаття (Рахівський район), західній частині Чернівецької області (Вижницький, Путильський райони), південно-західних районах Івано-Франківської області (Верховинський, Коломийський, Косівський і Надвірнянський райони), у північних районах Сучавського повіту Румунії.

Гуцульський говір межує на заході з закарпатським, на півночі — з бойківським і наддністрянським, на сході — з покутсько-буковинським говорами, на півдні — з північнорумунськими говірками. Західну межу гуцульського говору окреслює Карпатський хребет, північно-східна збігається з давньою межею Перемиської землі; східна — невиразна і засвідчує тісний зв'язок гуцульського говору з покутсько-буковинським говором.

Ядро гуцульського говору утворюють говірки верхів'їв річок Прут, Черемош, Пугала.

У складі гуцульського говору виділяється кілька зон з властивими їм ознаками, хоча у важливіших рисах він становить єдність.

Територіально цей говір накладається на етнографічний район Гуцульщину, співвідносний з етнографічною групою українців — гуцулами.

Поширення й межі[ред. | ред. код]

Межі з наддністрянським говором[ред. | ред. код]

Приблизно лінією Надвірна — Коломия наддністрянський діалект межує з гуцульськими говірками. Ю. Гошко, наводячи межу між наддністрянським і гуцульським говорами, продовжує її від Перегінська через Надвірну і далі до Коломиї^[1]. Наддністрянський говір від гуцульського відділяється особливостями (першими подаються риси наддністрянського говору, другими — гуцульського):

• голосний звук на місці давнього ятя в іменнику відро: видро — відро і видро^[2];
• голосний звук на місці давнього е в іменнику попіл: попіл — попил і попіл;
• форма 1-ї особи однини теперішнього часу дієслів II дієвідміни: хо'джу, буджу, си́джу і сиджу́ — хожу, бужу, си́жу і сижу́;
• форма 1-ї особи множини теперішнього часу дієслів II дієвідміни: ходим, робим і ходимо, робимо — ходимо, робимо;
• вживання слів на позначення:
  • окрайця хліба: окраєц і цілушка — окроєц^[3];
  • яструба: ястріб і яструб — половик і яструб^[4];
  • вигуків, якими відганяють коней: а-куш — вйо^[5];
  • вигуків, якими кличуть овець: бир-бир — тпр-тпр^[6];
  • вигуків, якими кличуть свиней: куць-куць і кцьо-кцьо — цонь-цонь і цько-цько^[7].

Фонетика[ред. | ред. код]

Гуцульський говір характеризується такими фонетичними рисами:

1) наголошений вокалізм може мати різні структури, найпоширеніші з них:

2) ненаголошений вокалізм має переважно структури:

3) для голосних характерні:

• є замість а, я (коли наголошене): єк "як", єгода "ягода", єблуко "яблуко", єйце "яйце", єрмарок "ярмарок", телє "теля", шєпка "шапка", кепелюх "капелюх"? мнєта "м'ята", колідник "колядник"; є замість и в деяких словах: єдеш "йдеш", єшли "йшли"
• е або рідше і замість и (коли наголошене): абес "абись", абести "абисьти", жето "жито", вім'ї "вим'я"
• и замість і: Иван "Іван", иду "іду", из "із", зийшла "зійшла"
• и або і замість я: забаривсми-си, най-си "най ся", як сі маєте, він находив сі, я за́бив сі
• у замість ю: суда "сюди", вівцу "вівцю", кішницу
• ві- замість ви- у префіксі: вíтратити, віповíсти
• паралельно з літературним і — також и, ы, у, ÿ на місці етимологічного [о] в нових закритих складах:

вин, вын, вун--‘він’;

виз, вуз--‘віз’;

мист, мÿист — ‘міст’;

• укання відзначається перед складом з голосним високого підняття у, і (хоудíм, гуд’íўл'а, кужýх), зрідка — перед складом з голосним низького

підняття (похувáти, схувáй);

4) для приголосних характерні:

• ґ замість д: ґівка "дівка", ґєрка "дірка", ґедьо "дідо", ґєкую "дякую", неґіля "неділя", понеґівок "понеділок", сиґів "сидів", поґіла "поділа"
• ть замість к: доньтя "донька"
• д замість ґ: ледінь "леґінь, легінь"
• к замість т перед є, і, іноді в кінці слова: крескєни "християни", кокє "котя", кєшко "тяжко", повікєгати "повитягати", свєкі "святі", кіло "тіло", по свікі "по світу", смеркь "смерть"
• пом'якшені шиплячі: чьо "чо’ чого", нічьо "нічо, нічого", чєлєдь "челядь", шєпка шапка, чєри чари
• пом'якшена р' у різних позиціях: косáр’, вер'х
• ц замість ч і навпаки: ци чи, чибук цибух
• тверді с, ц, з замість пом'якшених: шос, дес, забаривсми-си, най-си, хлóпец, на вýлицу, кр'із;
• нн, н замість дн, тн, лн: перéдний > перéнний, мéлник > мéнник, мéник;

5) у частині гуц. говірок відзначена тенденція до переміщення наголосу на перший склад (пи́ўниц'а, кóмар, дри́жу, нéсу), хоча в цілому гуцульському говору властивий рухомий наголос.

Морфологія[ред. | ред. код]

Для іменників характерні:

• відмінкові флексії дав. і місц. в. мн. іменників -им, -их, які виникли внаслідок діяння фонет. закономірностей гуцульського говору: кон'иéм, пол'иéм, на кон'иéх, на пол'иéх
• іменники основ -а, -ja в ор. в. мають закінчення -оў, -еў: рукóў, землéў;
• активно функціонують форми двоїни у поєднанні з числівниками: два, три, чотири: дві єблуці, три ґ’íўці;
• вищий ступінь порівняння прикметників твориться, як правило, з допомогою частки май: май здорóвий, май крáшчий;
• відсутність епентетичного л’ у формах дієслів 1-ї ос. одн. і 3-ї ос. мн. теперішнього і майбутнього часу (бáв'ю, лóм'ю, люб'є);
• і замість и у називному відмінку множини першої відміни твердої групи і навпаки: ангелі "ангели", Жебівци "Жебівці"
• форми множини типу лісо́ве "ліси", водо́ве "води", госте́ви "гості", особливо поширені в колядках

Для дієслів характерні:

• втрата кінцевого -т у 3-й ос. однини теперішнього часу дієслів II дієвідміни: вони́ хóдє, біжє "ходять, біжать";
• стягнені закінчення -т у 3-й ос. одн. теп. ч. дієслів І дієвідміни: вони́ знат, співáт;
• форма умового способу може творитися поєднанням часток биех, би і форми мин. ч. (носи́ў биех, проси́елие биесмé);
• у майб. ч. дієслова можуть мати форми типу му хоуди́ти і хоуди́ти му, меш роби́ти і роби́ти меш, у мин. ч. — типу сме ходи́ли і ходи́ли сме;
• трапляється творення особових форм дієслів від формально поширених основ інфінітива: їхати > їхаю, їхає, їхають, сміяиутси та ін.

Лексика[ред. | ред. код]

До лексичних гуцулізмів належать:

• Цинíўка — «посудина місткістю у півкварту»,
• Постíў — «леміш у плузі»,
• Усти́гва — «капиця ціпа»,
• Старин’é — «батьки»,
• Покорéнок — «покоління»

та ін.

Різні структурні рівні гуцульського говору відтворено в лінгвістичних атласах:

• АУМ, т. 2. К., 1988; Бернштейн С. Б. [та ін.]. Карпатский диалектологический атлас. М., 1967;
• Общекарпатский диалектологический атлас, в. 1. Кишинев, 1989; в. 3. Варшава, 1991; в. 4. Л., 1993;
• A Lexical Atlas of the Hutsul Dialects of the Ukrainian Language — Edit. J. Riger. Warsaw, 1996;
• частково — Дзендзелівський Й. О. Лінгвістичний атлас українських народних говорів Закарпатської області УРСР. Лексика, ч. 1 — 3. Ужгород, 1958 — 93),
• описах (І. Робчука, Б. Кобилянського, В. Курашкевича, Я. Янува, Я. Рігера та ін.),
• словниках (С. Витвицького, В. Шнайдера, В. Шухевича, В. Коржинського, О. Горбача, «Словникові гуцульських говірок» за ред. Я. Закревської).

Літературно опрацьований гуцульський говір використано у художніх творах Г. Хоткевича («Каміна душе»), О. Манчука («Жиб'ївські новелі»); його риси відбито у творах М. Черемшини, В. Стефаника, М. Влад, С. Пушика.

Приклад[ред. | ред. код]

Коломийка, записана Володимиром Шухевичем:^[8]

На високій кічиречці

Потьи вівевало

Йик си тобі, пишна любко,

Туди літувало?

Ой зле тобі в полонинці,

Душко, літувало,

Шо змарніло личко біле,

Не таке, йик давно.

Бо так тими кічирками

Мрачки сі знизили,

Шо сараки-вівчьирики

Вівці розгубили

Відео[ред. | ред. код]

• Українськи діалекти: Гуцульський [Архівовано 10 лютого 2022 у Wayback Machine.]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерело[ред. | ред. код]

Вікіцитати містять висловлювання на тему: Гуцульський говір

• Енциклопедія Укр. Мови П. Ю. Гриценко. Київ 2000.
• Володимир Шухевич. Гуцульщина [т.1] (1899), с. 26-28
• Голянич М. І. Мовний портрет села Тюдів. Словник. У 2-х т. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2018. - Том І. А−М. – 1000 с.
• Голянич М. І. Мовний портрет села Тюдів. Словник. У 2-х т. – Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2022. - Том ІІ. Н−Я. – 1262 с.