Гідроплан — Вікіпедія

Гідроплан
Зображення
Шасі літального апарата water-capable undercarriaged
Аеродинамічна схема літальний апарат з нерухомим крилом
Військове позначення AH[1]
CMNS: Гідроплан у Вікісховищі
Пасажирський гідроплан сідає на воду у Ванкувері, Канада
Curtiss A-1 seaplane in 1911
Літак Григоровича М-5
Гідроплан Авіаліній Західного Берега виробництва компанії «Хевіленд Канада» (West Coast Air De Havilland Canada DHC-6 Twin Otter floatplane) Ванкувер, Канада

Гідропла́н (гідролітáк) — літальний апарат, який може злітати і приземлятися (сідати) на поверхню води. Існує два типи гідролітаків - поплавковий гідролітак та летючий човен.

Історія[ред. | ред. код]

Перший гідролітак, що реально літав, був створений американцем Кертісом в 1909 році і був сухопутним аеропланом, встановленим на поплавці.

Перші змагання гідропланів відбулися в Монако в березні 1912 року, в них брали участь літаки Фабре, Кертісса, Тельє та Фармана.

В міжвоєнний період був створений гідроавіалайнер Dornier Do X, щоправда, регулярних рейсів він так і не робив.

Надалі гідроплани бурхливо розвивалися і досягли своєї золотої доби в 30-40 роки ХХ століття. З розвитком реактивної авіації гідролітаки були витиснені в свою екологічну нішу у зв'язку з нижчими економічними показниками і обмеженнями за швидкістю.

Використання військових гідролітаків[ред. | ред. код]

У Першу світову війну почалося військове застосування гідропланів. На озброєнні антанти були Curtiss H-4, Curtiss H-12, Felixstowe F.2, Felixstowe F.3, FBA (Franco-British Aviation) тощо. Троїстий союз використовував Macchi M.5, Hansa-Brandenburg GW, Hansa-Brandenburg W.12, Lohner E, Lohner L.

Дмитро Григорович сконструював літаючі човни М-5 і М-9. М-5 мав швидкість 128 км/год, стелю висоти — чотири тисячі метрів, тривалість польоту — п'ять годин. М-5 не мав озброєння — гідролітак використовувався для повітряної розвідки, коректуванням артилерійського вогню важкої артилерії з лінійних кораблів. М-9 (з 1916 року), мав озброєні кулемет, міг брати на борт і бомби. Повітряний стрілець розташовувався з кулеметом в носовій частині. У основній кабіні льотчик пілотував машину, а бортмеханік, сидячи поряд з ним, скидав бомби. Їх підвішували під площинами (крилами) на затисках, сполучених з кабіною приводом-тросом.

Під час Другої світової бойові гідролітаки нерідко озброювалися торпедами. Одним з наймасовіших гідролітаків цього періоду був Consolidated PBY Catalina.

До появи реактивної авіації, великі підводні човни іноді оснащувалися невеликими доладними гідролітаками, зазвичай в розвідувальних цілях. Винятком був японський проєкт «Seiran» в рамках якого було побудовано кілька підводних авіаносців, що несуть на борту декілька бойових гідролітаків (у бій вони так і не вступили у зв'язку із закінченням другої світової війни).

Типи[ред. | ред. код]

Розрізняють такі типи гідропланів:

  • Поплавковий гідролітак — звичайний або спеціально збудований літак, на якому закріплені один, два або і більше поплавків для стоянки і пересування по поверхні води.
  • Літаючий човен — літак, нижня частина фюзеляжу якого виготовлена у виді човна, пристосованого для швидкого пересування по поверхні води.

Іноді до гідропланів також відносять:

  • Літак-амфібія — літак, будь-якого з двох вищенаведених типів, на якому встановлено сухопутне шасі для посадки на тверду поверхню, чи шасі, здатне утримувати літак на будь-якій поверхні, наприклад повітряна подушка.
  • Літаючий підводний човен — літальний апарат, здатний сідати на воду і пересуватись в підводному положенні.

Див. також[ред. | ред. код]

  1. United States Naval Aviation 1910-2010 Volume II Statistics — 2017. — С. 2. — ISBN 978-0-945274-75-9