Гіпотеза Геї — Вікіпедія

	Гіпотеза Геї
	Гіпотеза Геї у Вікісховищі

Гіпотеза Ге́ї (англ. Gaia hypothesis) — космогонічна гіпотеза, запропонована англійським вченим Джеймсом Лавлоком у 1979 році. Основним положенням гіпотези є твердження (виходячи з того факту, що атмосфера Землі значно відрізняється від атмосфер інших планет сонячної системи, де немає життя), що Земля як планета в цілому, її біосфера є певною мірою живим суперорганізмом. Автор у своїй книзі «Гея» зазначає:

Земля — більше, ніж просто дім, це жива істота, і ми є її невід'ємною частиною.

Назва «Гея» відсилає до богині Землі в давньогрецької міфології.

Деякі вчені є активними прибічниками гіпотези, як-от Лінн Маргуліс. Вона стверджує, що гіпотеза передбачає наявність механізму зворотного зв'язку зі сторони живих організмів, завдяки чому планета залишається придатною для життя, і наводить приклад — підвищення концентрації вуглекислого газу в атмосфері призводить до процесів посиленого росту рослин, що у свою чергу, знижує рівень вуглекислого газу.

Передісторія[ред. | ред. код]

Попередником Лавлока був Джеймс Гаттон, «батько» сучасної геології^[1]. Він ще в 1785 році висловив припущення про те, що Земля — це живий надорганізм, який має свої системи обміну речовин і дихання (що виражаються геологічними процесами — такими, наприклад, як ерозія). Ідеї Гаттона були заперечені Дарвіном, який стверджував, що в ході природного добору живі організми пристосовуються до будь-яких умов, які тільки може надати їм планета.

Теорія Лавлока[ред. | ред. код]

Джеймс Лавлок, британський хімік, запрошений до Каліфорнії НАСА, яке готувало до запуску серію зондів, які були покликані оцінити імовірность існування життя на Марсі й Венері, а також створити інструментарій для виявлення мізерних концентрацій тих чи інших хімічних елементів у атмосфері. Лавлок вказав на методологічну помилку (неможливо передбачити, якою саме хімією «живиться» життя, слід розробити загальний принцип пошуку життя в космосі) і сформулював власний метод Ентропійного аналізу. У неживому світі ентропія зростає. Сама собі атмосфера планети без життя рано чи пізно врівноважує вміст речовин у ній, досягаючи енергетичного мінімуму. Протидіє ж ентропійному росту — життя, яке споживає енергетично активні елементи і викидає шлак. Отже, планета з атмосферою з вуглекислого газу майже напевно має бути неживою. Навпаки, присутність кисню має вказувати на присутність життя.

У вересні 1965 року Лавлок прийшов до думки про те, що земне життя навчилося підтримувати необхідні для себе умови існування, вступивши з планетою в якусь форму взаємовигідної співпраці. Письменник Вільям Голдінг запропонував Лавлоку назвати теорію на честь давньогрецької богині Землі — гіпотезою Геї.

НАСА зустріло гіпотезу вороже, оскільки на цей час уже було відомо, що Марс і Венера «дихають», загалом, двоокисом вуглецю. Відомий біолог Річард Докінз виступив з категоричним твердженням про те, що Гіпотеза Геї суперечить теорії еволюції Дарвіна.

Перші підтвердження[ред. | ред. код]

На початок 70-х років у теорії Лавлока стали з'являтися захисники і послідовники. У 1970 році Лінн Маргуліс, біолог Бостонського університету, висловила думку про те, що сполучну роль у взаємодії між життям і планетою повинні грати мікроорганізми. До того часу існувала думка, ніби сірка, вимивається в океан з ґрунту і повертається на суходіл у вигляді сірководню. Лавлок висловив в цьому сумнів, і зробив своє знамените «сірчане пророцтво». У 1971 році він організував дослідницьку експедицію і на борту судна RV Shackleton довів, що сірка піднімається в атмосферу у вигляді диметилсульфіду, який продукується гниючими морськими водоростями. Так гіпотетичні посили про саморегуляцію «надорганізму» здобули перші практичні підтвердження.

Вирішальну роль у становленні гіпотези зіграв створений Лавлоком комп'ютерний світ Daisyworld — модель планетарного життя, яка заснована саме на принципах теорії еволюції Дарвіна. У 2002 році один із послідовників Лавлока, еволюціоніст Тім Лентон з Університету Східної Англії виступив із заявою про те, що гіпотеза не тільки не суперечить вченню Дарвіна, а й доповнює його. А рік потому Такесі Сугімото з Університету Канагави^[en] показав, як відкриті Дарвіном процеси адаптації стимулюють «геєподібні» процеси, допомагаючи життю зміцнювати свої позиції на нашій планеті.

У 2008 році група вчених під керівництвом професора Брента Крайстнера з факультету біологічних наук Університету Луїзіани виявила, що майже за всі опади можуть відповідати бактерії, зокрема, Pseudomonas syringae^[2]. Було доведено, що бактерії можуть подорожувати з хмарами на далекі відстані й спричинювати опади по всьому світові при досить високих температурах, виступаючі у ролі центрів кристалізації. Це відкриття вважається ще одним підтвердженням гіпотези Геї^[3].

Критика гіпотези[ред. | ред. код]

Механізми зворотного зв'язку добре відомі, і для їх пояснення не потрібна гіпотеза Геї. Значення ж гіпотези полягає у тому, що вона сприяє розвитку системного підходу до вивчення Землі, за якого планета розглядається не як набір окремих оболонок, а як єдине ціле.

На думку біолога професора Університету Вашингтона Пітера Ворда^[en] уявлення про Землю як суперорганізм, що підтримує життя на планеті, є помилковим^[4]. Він нагадує, що більшість масових вимирань на Землі відбувалося не через зовнішні причини, а через внутрішні, наприклад геологічні. На думку Ворда, Земля не зможе «зцілити себе», якщо раптом людство зникне, вона не має гіпотетичної «мудрої саморегуляції». Ворд пропонує використовувати для образного опису Землі не Гею, а іншого міфічного персонажа — Медею (Медея у люті на Ясона, що покинув її, вбила їх спільних синів).

Гіпотеза не має чітко окреслених висновків, які можна перевірити експериментально, як це вимагає положення про будь-яку наукову гіпотезу. Деякі вчені вважають цю гіпотезу скоріше за літературну метафору — можливо навіть і корисну при дискусії про планети, але недостатньо точну.

...Все-таки, до висновків професора Пітера Ворда є очевидні претензії:

Неповне, необґрунтоване твердження про ЄДИНО внутрішні причини земних катастроф. Так, умови довкілля постраждали від страшних "внутрішніх" змін на Планеті - землетрусів, вивержень, цунамі, спеки і потім тривалої зими через непрозору атмосферу, але всі такі прояви швидше саме наслідки зовнішніх факторів, в основному атак астероїдів. Пан П.Ворд посилається лише на падіж динозаврів, але слідів атаки велетенських астероїдів останнім часом знаходять вельми значну кількість і різних епох. Він ігнорує, наприклад, добре досліджену тему надшвидкого замороження мамонтів та інших тварин 12500 років тому. В тім числі загибель культури Кловіс.^[5]

А твердження про відсутність "мудрої саморегуляції" без людського втручання видається навіть дещо наївним. Життю на Землі півмільярда років. Історія Людства просто мить на тлі історії Природи, Клімату і навіть Едему, вперто відновлюваного після катаклізмів, якого б походження вони не були. "Мудре" людство, можливо і швидше всього якраз і внесло головну причину нинішніх негараздів клімату. Воно мимоволі за тисячі років поступово скоротило площі лісів до катастрофічного рівня. А колись Земля була Планета-Ліс, якщо не Оранжерея (про це, власне, дана стаття)). І хоча уже може – людство не гасить лісових пожеж належним чином.

Однак, збурення Клімату - це катастрофа саме для Людства. Отруєння середовища окреме питання, але шкода людини природі руйнуванням системи лісів, відновників-консервантів клімату та дозованого відсотка кисню в атмосфері, набагато слабша за наслідки атак астероїдів, що змінили кілька разів фауну та частково флору. Степінь вивчення теми зміни фауни можна зауважити уже за двадцять п'ятою главою ретельно обґрунтованого дослідження^[6]. Якщо людство не припинить військові конфлікти, то в випадку їх виходу до глобальної війни воно втратить головне досягнення та опору Космічної Цивілізації – захист від неминучих астероїдів та джетів Кертіса-Хокінга.

Хоч би не повторилася ітерація зміни Фауни – гіркий жарт. Є докази можливих минулих ядерних війн за існування більш-менш сучасних людей. Реальніше відкат на століття до нової спроби створити Космічну Цивілізацію - МУДРУ наступного разу... Та не все залежить від людей. Ми забуваємо про сонм страхіть ворожого Космосу і Чудо затишшя, що дало можливість набуття людством можливості вічної Космічної Цивілізації. Нема гарантії довготривалості Вікна Існування Легковажної Цивілізації. Про це Дзвін Сполоху^[7]. За нинішніх обставин можливий лише цей доступ до копії оригіналу (^[8]).

Культурний вплив[ред. | ред. код]

   Одним із послідовників теорії Лавлока був Айзек Азімов, що втілив її у своїх творах; у його циклі романів «Фундація» (заснування, фундація, основа, база, підоснова, фундамент? - переклад багатозначний) модель Геї, де все живе і неживе пов'язано між собою, як у єдиному організмі, стає вибором людства серед кількох варіантів розвитку галактики життя: головний герой, як обраний представник людства, із трьох запропонованих варіантів обирає Галаксію - Живу Галактику.    Деяка конгруентність Гіпотезі Геї присутня у серії книг «Дзвінкі кедри Росії», за авторством Володимира Мегре.    Назва планети Земля в теології Гару у Всесвіті WoD.    Пісні про теорію Геї є у Tiamat («Gaia», з альбому Wildhoney), Stratovarius, Девіна Таунсенда, Valensia, Reilly Maggie та Exit-13.    У фільмі «Final Fantasy: Spirits Within» в основі сюжету лягла саме ця теорія. Земля ("Гая") у фільмі допомогла впоратися з глобальною загрозою для людства. В іграх серіалу Final Fantasy взагалі часто в основі світів стоїть теорія Геї. Наприклад, у лінійці ігор Final Fantasy 7, де люди навчилися отримувати енергію з енергетичного поля Землі.    В основу сюжету фільму режисера Джеймса Кемерона "Аватар" лягла ідея про те, що Ейва - це душа біосферного надорганізму планети Пандора. Ейва, з якою місцеві жителі вміли спілкуватися за допомогою нейроінтерфейсних кісок, що підключаються безпосередньо до кореневої системи, прийшла на допомогу їм під час вирішальної битви із землянами, направивши на поле битви значні зоопідкріплення.    У третій книзі фантастичного роману Володимира Кузьменка «Древо життя» дія відбувається на планеті Щаслива, рослинність якої утворює єдиний надорганізм, що мислить, керує всією біосферою. Люди, які відвідали планету, назвали відкритий ними рослинний розум ім'ям богині Кібели.    Планета Пенелопа у творі Кіра Буличова «Мільйон пригод»    «Неприборкана планета» Гаррі Гаррісона    «Найширша і найповільніша імперія» Урсули Ле Гуїн — рослинний світ планети, на яку прилітає екіпаж космічного корабля, виявляється пов'язаний загальною кореневою системою і має єдиний надрозум.    В оповіданні Артура Конан Дойля "Коли Земля зойкнула". Там Земля жива істота, як і інші планети Сонячної системи.    У більшості робіт Type-Moon є Гайя — розум і воля Землі, інші планети також мають свій розум. Ворожа людству і прямо протиставляється Алайє - колективному несвідомому люду; у сеттингу Type-Moon саме Гайя - першоджерело всіх антагоністичних людству істот, таких, як демони та вампіри.    У дилогії Пірса Ентоні «Хтон» та «Фтор» згадується спільнота живих розумних планет.    У романі Орсона Скотта Карда "Ксеноцид" із серії "Гра Ендера" використовується поняття гайалогії (англ. gaialogy) як науки про саморегуляцію планетарних екосистем.    У фільмі Kingsman: Секретна служба викраденого професора Джеймса Арнольда (якого зіграв Марк Хемілл), що сповідував і свято вірив у теорію Геї. Також головний антагоніст фільму Річмонд Валентайн, роль якого виконав Семюел Л. Джексон, також започатковував свою ідею вирішення проблеми перенаселення Землі на цій же теорії.    У грі Horizon: Zero Down на PlayStation Гея - один з персонажів штучного інтелекту, метою якого було відновлення Землі після глобальної катастрофи за допомогою контролю всіх процесів, що відбуваються на планеті: від терраформування до заселення живими істотами. Також ця думка простежується і в наступній частині.    У романі "Соляріс" Станіслава Лема представлена подібна ідея. Планета Соляріс – це величезний розумний океан, який міг коригувати траєкторію руху у своїй зоряній системі.