Гірнича промисловість Ірану — Вікіпедія

Гірнича промисловість Ірану.

Загальна характеристика[ред. | ред. код]

Провідна галузь гірничої промисловості — нафтогазодобувна. Видобувають також широкий спектр інших корисних копалин (табл.). Загальна кількість робітників зайнятих в гірничодобувній промисловості — бл. 100 тис. чол. Видобуток хромових, свинцево-цинкових, мідних, залізних і марганцевих руд, а також кам. вугілля порівняно незначний. Але на початку XXI ст. сектор видобутку рудної сировини формує бл. 6% ВВП, щорічна експортна вартість виробленої мінеральній продукції складає US$605 млн. Іран дає всього 0,05% мінерального виробництва світу. Нафта експортується в країни ЄЕС і Японію, країни що розвиваються. Основні експортні вантажні термінали знаходяться на о-вах Сіррі, Лаван і Харк. Загальна протяжність нафто- і продуктопроводів бл. 8 тис. км.

Таблиця. — Видобуток основних видів мінеральної сировини в Ірані (тис.т).

 700 

 300 

 500 

 820 

 815 

 002 

 400 

 370 

 208 

 400 

 500 

 415 

 605 

 260 

 450 

 500 

 560 

 985 

 050 

 710 

 850 

 700 

 890 

 500 

 000 

 800 

 480 

 810 

 930 

 000 

 800 

 800 

• Mining Annual Review 2002

Окремі галузі[ред. | ред. код]

Нафтова промисловість. Незважаючи на значне скорочення нафтовидобутку в порівнянні з серединою 1970-х років, Іран в 1996 займав 4-е місце з видобутку нафти і, як і раніше, входив до числа провідних світових експортерів нафти. Оскільки прибутки від продажу нафти життєво важливі для національної економіки, уряд розробив плани будівництва декількох нових терміналів. Найбільший у світі нафтопереробний завод в Абадані був сильно зруйнований після початку бойових операцій в Перській затоці. У 1990-х роках відновлені пошкоджені нафтопереробні заводи в Абадані, Ісфахані, Ширазі та введені в дію нові підприємства галузі в Еракі, Бендер-Аббасі і Бендер-Тахері.

У 2003 році близько 95% нафтовидобутку Ірану припадає на 29 родовищ. Двадцять два з цих родовищ розташовані на суші, сім — в Перській затоці. Найбільші діючі родовища на суші: Ахваз, Марун, Асмарі, Гачсаран, Агаджарі, Бангестан і Бібіхакиме — містять 80 млрд бар. сумарних запасів нафти. Тим часом старі гіганти поступово виробляються. В країні є 28 родовищ, видобуток на яких ще не починався, а серед них такі значні, як Дарховін, Шорум, Рігг, Доруд і Сарвестан. На шельфі 90% видобутку забезпечують родовища Абузар, Салман, Фурузан, Соруш, Норуз і Сирі [Petroenergy Information Network].

В кінці XX ст. Іран залучав до освоєння своїх нафтових родовищ нові іноземні фірми. Освоєнням родовища Сиррі займається французька компанія «Тоталь». У Ірані діють малайзійська компанія «Петронас», італійська компанія «Аджіп» і інші.

На початку 2003 р в іранському секторі шельфу Перської затоки, поблизу о. Лаван, компанія TotalFinaElf почала видобуток нафти на родовищі Балаль. Початковий рівень видобутку — 20000 бар./добу. У середині 2003 року, після введення в дію ще трьох експлуатаційних свердловин, темпи видобутку значно зросли. Видобута нафта з бурової платформи перекачується на острівний НПЗ. Розробка родовища ведеться за принципом «buy-back», відповідно до укладеної в квітні 1999 р. угоди. Фірма TotalFinaElf володіє 46,8% капіталу, італійська ENI — 38,2%, канадська Bow Valley — 15% [Offshore. 2003. V.63].

За висновками експертів видобуток нафти в Ірані в 2004–2005 рр. перевищить 6 млн бар./добу (300 млн т в рік). У 2015 р. Іран буде добувати по 6.4 млн бар./добу. Для досягнення таких показників необхідно продовжувати освоєння нових родовищ і досягти коефіцієнту нафтовіддачі продуктивних пластів в середньому по країні з 27,5% до 30% [Petroenergy Information Network].

Газова промисловість Ірану порівняно молода — видобуток вільного газу здійснюється з 1983 р. У 1999 р. з надр було видобуто 104.6 млрд м³ газу, в тому числі товарний видобуток 54.8 млрд куб.м. Близько 9% попутного нафтового газу станом на 2001 спалюється в факелах, понад 40% закачують в пласт для підвищення проценту добування нафти. Повністю припинити спалення газу в факелах планується до 2005 р. З моменту введення в експлуатацію в 1995 р. родовищ Агхар і Далан видобуток вільного газу на них досяг 14.4 млрд м³ на рік. На родовищі Далан діє газопереробна установка. Тут же розташована газова електростанція.

У енергетичному балансі країни на газ припадає 44% енергоносіїв; на природному газі працюють майже 85% іранських ТЕС. Товарний видобуток газу в Ірані після 2005 р. перевищить 100 млрд м³ (план). Найбільший енергетичний проєкт — розробка родовища Південний Парс, в яке вже вкладено близько 20 млрд дол. За даними держ. компанії NIOC родов., що складається з чотирьох самостійних покладів, може забезпечити видобуток в 226 млн м³/добу (82.5 млрд м³ на рік). Освоєння родовища розбите на 12 стадій (фаз), кожна з яких є самостійним проєктом. Реалізацію першої стадії здійснює державна Petroleum Development and Engineering Co. (PEDEC); очікуваний видобуток — 9.2 млрд м³ газу і 1.7 млн т конденсату на рік. Термін початку видобутку 2002–2003 рр. Друга і третя стадії — за консорціумом в складі компаній Total (40% капіталу), «Газпром» (30%) і малайзійської Petronas (30%). Початок видобутку — 2002 р.; очікуваний рівень — 20 млрд м³ газу і 3.6 млн т конденсату. У 2001 р. в рамках цього контракту завершилося будівництво двох морських платформ вартістю 123 млн дол., кожна з яких розрахована на буріння 10 свердловин. Четверта і п'ята стадії розробки родов., вартістю по 1.9 млрд дол. кожна, будуть здійснюватися компаніями ENI і Petropars (яка на 60% належить компанії NIOC) і включають будівництво в порту Бендер-Еселуйе газопереробного заводу. Роботи в рамках шостої-восьмої стадій, передбачають видобуток 29 млрд м³ на рік газу і 5 млн т конденсату (компанії — Petropars та британська Enterprise Oil). Дев'яту-дванадцяту стадії розробки родовища планують здійснити компанії BG, TotalFinaElf і Shell. Планується, що 15-16-a фази освоєння родовища забезпечать видобуток 50 млн куб.м/добу газу для продажу на внутрішньому ринку, виробництво 1 млн т на рік зрідженого нафтового газу (LPG) і 80 тис. бар./добу конденсату — на експорт і 1 млн т на рік етану — для використання як нафтохімічної сировини [Petroleum Economist. 2003. V.70, P. 10]. До кінця 2001 р. буде вирішене питання про доцільність розробки родовища Північний Парс. Потенціал річного видобутку — 37 млрд куб.м. Інтерес до цього проєкту виявляє компанія Shell.

Газ родовища Південний Парс будуть також закачувати для підтримки рівня видобутку нафти в родовища Джарі і, можливо, Ахваз і Мансурі (півд.-зах. остана Хузестан), газ родовища Північний Парс — в родовища Джарі, Кажаган, Биби-Хакіме і Бінак.

За повідомленням компанії NIOC, видобуток газу на родов. Табнак почнеться в 2003 р. На першій стадії розробки видобуток становитиме 20 млн куб.м/добу, на другій стадії, яка почнеться в ІІІ кв. 2003 р. — до 56 млн куб.м/добу [Petroleum Economist. 2002. V.69, № 11]. Загальна протяжність газорозподільної мережі Ірану становить 43.9 тис. км. Найбільші газопроводи країни — ІҐАТ-1 (Iranian Gas Trancline 1, 1200 км) і ІҐАТ-2 (600 км). У 2002 р. споруджується подвійний газопровід від родовища Південний Парс до порту Бендер-Еселує. Будується третій магістральний газопровід ІҐАТ-3 Південний Парс — Тегеран. Планується прокласти газопровід ІҐАТ-4 на північ країни (ТЕО німецької фірми PLE). Його довжина 700–800 км, продуктивність 110 млн м³/добу (40.5 млрд м³ газе на рік), а в подальшому — до 193 млн м³ (70 млрд м³ на рік). З них бл. понад 170 млн м³ — на експорт. Вартість проєкту 1.1-1.4 млрд дол. Діє газопровід Тебріз-Анкара, 1420 км, проєктна потужність 10 млрд м³ в рік (іранська ділянка — 270 км).

Іран має значний потенціал експорту природного газу (до 2005 р. — 40 млрд куб.м.). З 2002 р. за угодою з Туреччиною протягом 22 років газ постачатиметься по газопроводу Тебріз-Анкара. Початково експорт — на рівні 2 млрд м³ на рік, згодом — до 10 млрд м³ на рік. Є угода з Пакистаном про прокладення газопроводу (протяжність 2760 км, діаметр 1.4 м, вартість будівництва 5 млрд дол.) Південний Парс — Мултан (Пакистан), з продовженням на північ Індії. Потенційними покупцями іранського газу є Оман, Кувейт і ОАЕ. За оцінками, попит на імпортний газ в цих країнах бл. 20 млрд м³ на рік. У віддалені райони Іран планує закупати газ з Азербайджану та Туркменістану. У 2003 підписано контракт терміном на 25 років на постачання іранського природного газу в ОАЕ. Згідно з цим договором щодня в ОАЕ буде експортуватися понад 14 млн м³ природного газу. Постачання почнеться в 2005 році. Планується постачання газу і у Вірменію.

До 2005 р. видобуток газу в Ірані зросте з 300 млн куб.м/добу (2002) до 0.5 млрд куб.м/добу (182.5 млрд м³ на рік). За цей період частка газу в споживанні первинних енергетичних джерел зросте з 42% до 55% [Petroleum Economist. 2002. V.69, № 12].

Вугілля. Видобуток кам'яного вугілля ведеться в горах Ельбурсу і в Зеренді (недалеко від Керману), звідки його постачають на металургійний комбінат в Ісфахані. Головний новий вугільний проєкт у 2001–2002 рр. стосується родовища Parvadeh, що у віддаленій частині півдня пров. Хорасан (Khorassan). Тут буде побудована перша в Ірані повністю механізована шахта.

Залізо. У 2000 державна компанія National Iranian Steel Co. (NISCO) виробила бл. 7 млн т сталі; у 2005 р планується виробити 10 млн т. Залізняк для металургійного комбінату в Ісфахані надходить з родовищ в районі Бафка (неподалік від Йезду). Близько 60% хромітового концентрату направляють на завод в Абадані (Abaden), де щорічне виробництво ферохрому становить бл. 10 тис.т.

Поліметали. В Ірані розробляються численні родовища свинцевих і цинкових руд. До революції ці руди, а також хроміти (в районі Бендер-Аббаса) і барит (добувається недалеко від Куму) формували найважливіші статті вивозу, але в 1980-х роках їх експорт помітно скоротився. Видобуток Pb-Zn-руд в Ірані за 1998 р. становив 1,5 млн т з вилученням в концентрати 78 тис. т Zn і 17,5 тис. т Pb. Виробництво Zn і Pb склало по 12 тис. т.

На початку XXI ст. є три головні продуктивні одиниці у виробництві Zn-Pb. Їх розташування: Angouran біля Zanjan; Irankuh на околиці Ісфахана (Isfahan) і Kushk-Barq на схід від Йезд (Yazd). У 2000 р було перероблено сумарно 1.4 млнт руди, одержано 70 тис.т цинку в концентратах і 15,5 тис.т свинцю в концентратах. Ряд малих цинкових підприємств в околиці Zanjan виробили сумарно 18,5 тис.т цинкових зливків.

Компанія GIMCO розглядає проєкт залучення до розробки родов. Pb-Zn-руд Мехдіабад за 90 км на півд.-схід від Йезда, ресурси якого оцінюються в 42,5 млн т з сер. вмістом Zn 10,1%, Pb 2,6% і Ag 73 г/т. На острові Кешм збудовано цинковий завод продуктивністю 5 тис. т/рік. У перспективі планується будівництво другої лінії тією ж продуктивністю.

Алюмінієва промисловість країни до кінця XX ст. базувалася на імпортному бокситі і глиноземі. У 2000 р. введено в експлуатацію глиноземний завод продуктивністю 100 тис. т/рік на півн.-сході Ірану на базі родов. бокситів із запасами 22 млн т. Виробництво алюмінію компанією Iralco в 2000 р — 120 тис.т зливків, компанією Al Mahdi — 15 тис.т.

Міднодобувна підгалузь. Родовища мідних руд І. з комерційної точки зору є найбільш значущими серед металічних к.к. країни. Проєкт освоєння великого родовища (450 млн т із змістом металу 1,2%) в Серчешме (північно-далі на захід за Кермана) був практично готовий на початок революції, але видобуток мідної руди почався тільки в 1982. Аж до 1989 масштаби експлуатації були значно меншими потенційних, що оцінюються в 150 тис. т мідного концентрату на рік. Родовища в Серчешме, а також поклади, що ще не розробляються в Белуджистані і Йезді можуть перетворити Іран в один з провідних виробників міді у світі.

На гірничо-металургійному комплексі підприємств Sar Cheshmeh компанії NICICO в кінці XX ст. (1998 р.) виробництво Cu — конц-тів становило 354, Mo-конц-тів 3,1 і анодної Cu 138 тис. т. Ресурси руди в гірському відведенні підприємства оцінюються в 1250 млн т з сер. вмістом Cu 0,6%, Mo 0,03%, Au 0,27 і Ag 3,9 г/т. Після 2000 р. на комплексі збільшено виробництво Cu до 200 тис. т/рік. За даними International Copper Study Group (ICSG) в Ірані в найближчі роки стануть до ладу мідні рудники Мейдук і Сунгун, а також мідеплавильний завод Керман.

Компанія ACCM на початку XXI ст. г.ч. закінчила будівництво ГЗК Songoun в історичній обл. Азербайджан проєктною продуктивністю по видобутку і переробці мідної руди 7 млн т/рік з виробництвом 45 тис. т Cu в конц-тах. Запаси що залучається до розробки родов. — 860 тис. т із сер. вмістом Cu 0,6% і Mo 0,1%.

У 2000 р. іранським виробником міді National Iranian Copper Industries Co. (NICICO) оброблено 14.4 млн т руди з сер. вмістом 0,8% Cu, і вироблено (із залученням імпортних концентратів) близько 170 тис. т анодної міді.

У 2003 р. введений в експлуатацію міделиварний комбінат в м. Хатунабад продуктивністю 80 тис. т міді на рік. Основним проєктувальником і постачальником обладнання для комбінату є китайська компанія NFC. Будівництво вела Національна компанія мідеплавильної промисловості.

Значним є Ірано-Шведський проєкт на мідному руднику Мейдук (Meydouk), який передбачає одержання тут у 2005 р 150 тис. т міді в концентратах.

Золото та інші метали. У золотому секторі Іран має незначне виробництво. У 2001 р підприємством Sar Cheshmeh вироблено 3 250 т молібденового концентрату, і попутно 410 кг золота та 15 500 кг срібла. Окремо від Sar Cheshmeh на мідеплавильному заводі копальні Мутег (Muteh), що за 145 км північніше Ісфахану (Isfahan), в 2001 вироблено 320 кг золота.

Індустріальні та будівельні матеріали. Іран є великим виробником індустріальних мінералів і виробного каменя. Це один з найбільших виробників гіпсу у світі, з щорічним його виробництвом 11 млн т. Видобувають також декоративні камені, переважно травертин, онікс, мармур і граніт (бл. 8 млн т у 2000 р). Нові проєкти гірничих робіт передбачають видобуток поташу, фосфату, ільменіту та інш.

У країні здійснюється програма лібералізації економіки з доступом іноземних інвестицій в мінерально-сировинний сектор.

Гірничо-геологічна служба. Підготовка кадрів[ред. | ред. код]

Діяльність гірничодобувних підприємств в І. контролюється Мін-вом важкої промисловості, геол.-розвідувальні роботи — Геол. департаментом мін-ва. Дослідження проводяться галузевими компаніями, а також в Інституті геофізики при Тегеранському університеті (видає труди). Підготовка кадрів здійснюється в осн. в Абаданському технологічному інституті, Інституті стандартів, Тегеранському університеті, навчальних центрах галузевих компаній.

Див. також[ред. | ред. код]

• Корисні копалини Ірану
• Історія освоєння мінеральних ресурсів Ірану
• Природа Ірану
• Геологія Ірану
• Економіка Ірану

Джерела[ред. | ред. код]

• Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.
• Білецький В. С., Гайко Г. І. Хронологія гірництва в країнах світу. — Донецьк : Донецьке відділення НТШ : Редакція гірничої енциклопедії : УКЦентр, 2006. — 224 с.
• Гайко Г. І., Білецький В. С. Історія гірництва: Підручник. — Київ-Алчевськ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», видавництво «ЛАДО» ДонДТУ, 2013. — 542 с.