Данилюк Олександр Олександрович — Вікіпедія

Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Данилюк Олександр.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Данилюк.
Олександр Данилюк
Олександр Данилюк
Олександр Данилюк
12-й Секретар Ради національної безпеки і оборони України
28 травня — 30 вересня 2019
Президент Володимир Зеленський
Попередник Олександр Турчинов
Наступник Олексій Данілов
16-й Міністр фінансів України
14 квітня 2016 — 7 червня 2018
Президент Петро Порошенко
Прем'єр-міністр Володимир Гройсман
Попередник Наталія Яресько
Наступник Оксана Маркарова
Народився 22 липня 1975(1975-07-22) (48 років)
Григоріополь, Молдавська РСР, СРСР
Відомий як політик
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Освіта Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут»
Київський інститут інвестиційного менеджменту
Бізнес школа (MBA) Індіанського університету
Alma mater НТУУ КПІ ім. Ігоря Сікорського
Політична партія незалежний політик
Професія інвестиційний менеджер
 Медіафайли у Вікісховищі

Олександр Олександрович Данилюк (нар. 22 липня 1975, м. Григоріополь, Молдавська РСР) — український політик і державний діяч. Керівник Національного координаційного центру кібербезпеки з 19 червня до 25 жовтня 2019 року[1].

Секретар РНБО України (травень—вересень 2019), Міністр фінансів України в уряді Володимира Гройсмана (2016—2018).

Життєпис[ред. | ред. код]

Навчався у фізико-математичному класі київської школи № 15. За ініціативи класного керівника, відомого вчителя, Анатолія Шапіро, в класі був проведений перший в СРСР експеримент — відмова від оцінок на користь сталого навчання та заохочення до знань.

Закінчив Київський інститут інвестиційного менеджменту, Національний технічний університет (КПІ) за фахом інженер-електрик[2].

1999—2001 — навчався в бізнес-школі (MBA) Індіанського університету (США)[джерело?].

Володіє п'ятьма мовами: українською, російською, англійською, іспанською та французькою[3].

Кар'єра[ред. | ред. код]

Приватний сектор[ред. | ред. код]

Олександр Данилюк почав свою кар'єру 1995 року як брокер в українській компанії TEKT, а потім як керівник департаменту з інвестиційного банкінгу в «Альфа Капітал» та молодший інвестиційний менеджер в американському фонді Western NIS Enterprise Fund.

Протягом трьох років Олександр Данилюк працював над проєктами компанії «McKinsey & Company» в Лондоні та Москві, ще 4 роки очолював один з Інвестиційних фондів Лондона — Rurik Investment.

Державна служба[ред. | ред. код]

Данилюк розпочав кар'єру у державній службі у 2005 році коли став економічним радником прем'єр-міністра Юрія Єханурова. Серед іншого займався приватизацією Криворіжсталі, питаннями енергетики тощо.

Президент Янукович призначив Данилюка своїм радником (поза штатом)[4]. З вересня 2010 року, Олександр Данилюк очолював Координаційний центр з упровадження економічних реформ[5].

Цей центр перебував під керівництвом глави Адміністрації Президента Сергія Льовочкіна і був формально аполітичною структурою з розробки та впровадження реформ для поліпшення інвестиційного клімату, зміцнення принципу верховенства права та розвитку відносин з Міжнародним валютним фондом[5]. Внаслідок відсутності політичної волі та інтересу керівництва держави до зміни застарілої системи у 2010—2013 роках, багато розробок Центру залишалися на папері.

З 17 липня 2014 — Представник Президента України у Кабінеті Міністрів України[6]. За даними Данилюка, у нього з Гройсманом склались довірчі стосунки, й коли він став віце-прем'єром, то Олександр став керівником його групи радників[7].

З вересня 2015 — Заступник Глави Адміністрації Президента України[8].

Олександр Данилюк безпосередньо брав участь у підтримці антикорупційних реформ, зокрема розробці законопроєкту про Національне антикорупційне бюро, запуск Агенції з питань запобігання корупції та впровадження електронних декларацій. 

Міністерство фінансів[ред. | ред. код]

14 квітня 2016 року Верховна Рада України призначила новий склад Кабінету Міністрів України (уряд Гройсмана), у складі якого Олександр Данилюк обійняв посаду міністра фінансів України[9].

За його терміну було реалізовано націоналізацію ПриватБанку[10]. 11 серпня 2016 року заявив, що підтримує ідею скасувати стипендії для більшості студентів і виділяти їх лише як соціальну підтримку малозабезпеченим верствам населення, зокрема дітям-інвалідам та академічні стипендії, які має отримувати обмежена кількість студентів[11]. У серпні Данилюк також підтримав ініціативу зробити на 5 років перерву по сплаті податків на прибуток для підприємців малого бізнесу з оборотом до 3 млн[12].

7 червня 2018 Верховна Рада звільнила Олександра з посади міністра фінансів[13]. Перед цим відбувся конфлікт з прем'єр-міністром Гройсманом, зокрема в частині реформування Державної фіскальної служби. 23 травня 2018 року Гройсман відмовився призначити Яну Бугримову заступником Данилюка з податкового напрямку та невдовзі прямо підпорядкував собі ДФС, забравши департамент у міністерства фінансів. У відповідь Олександр Данилюк 31 травня надіслав листа послам країн G7, де заявив європейським партнерам: «Бугримову ж призначати не хотіли, тому що Гройсман свідомо гальмує реформу ДФС»[14]. Свої слова щодо корупційного лобі в ДФС, Данилюк повторив восени 2018 року[15].

Данилюк ініціював звільнення Романа Насірова, голови Державної фіскальної служби, якого він звинуватив у корупції та саботуванні реформ у податковій адміністрації.[16]

Рада національної безпеки і оборони[ред. | ред. код]

З 28 травня 2019 року Секретар РНБО[17], з 19 червня — керівник Національного координаційного центру кібербезпеки[18], 31 липня введений до складу членів Національної ради з питань антикорупційної політики[19].

27 вересня 2019 року написав заяву про відставку з посади Секретаря РНБО[20]: «Відставка з посади секретаря РНБО– моя ініціатива. Це було свідоме рішення, яке ґрунтується на тому, що відбувається і як зараз формується політика. Мені просто не цікаві підкилимні ігри, якими займаються деякі персонажі».[21] 30 вересня 2019 року президент Володимир Зеленський своїм указом задовольнив заяву Данилюка про відставку.[22]

Голова Наглядової ради Нацдепозитарію[ред. | ред. код]

25 вересня Данилюка було обрано головою наглядової ради Національного Депозитарію.[23][24][25]

Сім'я[ред. | ред. код]

Перша дружина, Ольга Володимирівна Данилюк, уродженка Львова, здобула освіту у британському коледжі Saint Martin's College of Art and Design в Лондоні, а також захистила докторську дисертацію у Royal School of Speech and Drama. Працювала театральним дизайнером у Нью-Йорку та Москві. Після повернення в Україну Ольга Данилюк брала активну участь добровольцем у підтримці української армії в контексті російської військової агресії[26]. У 2018—2020 роках вона поставила спектаклі «Листи з Нью-Йорка» (в якому брало участь 16 дітей із зони бойових дій). Зараз працює театральним режисером в Лондоні[27]. Також з осені 2017 року очолює Театральну лабораторію при Мистецькому Арсеналі в Києві.

Старший син Річард (*2001). Народився в Києві. Захоплюється фізикою, хімією та іншими точними науками. Наразі навчається в одному з найстаріших коледжів у Великій Британії — Winchester College.

Молодший син Володимир (*2011). Народився у Лондоні. Полюбляє шахи та футбол.

23 травня 2016 року Данилюк заявив про свою відмову від громадянства Британії через бажання будувати політичну кар'єру в Україні[28]. Також він повідомив, що його тодішня дружина Ольга Данилюк і діти є громадянами Британії[29].

7 липня 2022 року одружився з відомою українською дизайнеркою Лілією Літковською. Вінчання відбулося в Софійському соборі в Києві. Стосунки наречені приховували, тому для багатьох це весілля стало цілковитою несподіванкою. Наречена пішла до вінця у весільній сукні та вельоні свого ж бренду, а наречений — на інвалідному візку (його віз до вівтаря мер Києва Віталій Кличко).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Указ Президента України від 25 жовтня 2019 року № 771/2019 «Про внесення зміни до Указу Президента України від 7 червня 2016 року № 242»
  2. ↑ Данилюк Олександр Олександрович [Архівовано 8 серпня 2020 у Wayback Machine.] dovidka.com.ua
  3. ↑ Олександр Данилюк — біографія [Архівовано 30 березня 2019 у Wayback Machine.] РБК-Україна
  4. ↑ Указ Президента України від 23 грудня 2010 року № 1163/2010 «Про призначення О.Данилюка Радником Президента України»
  5. ↑ а б Що відомо про Олександра Данилюка: коротка біографія поки що секретаря РНБО. 24 Канал. Архів оригіналу за 8 червня 2019. Процитовано 28 вересня 2019.
  6. ↑ Указ Президента України № 598/2014 «Про призначення О. Данилюка Представником Президента України у Кабінеті Міністрів України»[недоступне посилання] : [арх. 29.10.2014] // Офіційне інтернет-представництво Президента України. — 2014. — 17 липня. — Дата звернення: 14.11.2018.
  7. ↑ Александр Данилюк: Зеленский апеллирует к людям, а Порошенко всегда говорил "мои люди". Українська правда. 3 липня 2019. Архів оригіналу за 15 червня 2020. Процитовано 30 травня 2021.
  8. ↑ Указ Президента України від 25 вересня 2015 року № 562/2015 «Про призначення О.Данилюка Заступником Глави Адміністрації Президента України»
  9. ↑ Рада затвердила новий Кабмін Гройсмана (повний список, фото). ukranews.com. Українські новини. 14 квітня 2016. Архів оригіналу за 24 квітня 2016.
  10. ↑ Данилюк звинуватив деяких нардепів у «грі» на користь Коломойського. https://www.epravda.com.ua. Економічна правда. Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 7 червня 2018.
  11. ↑ Як у Європі: Данилюк розповів, кому потрібно виплачувати стипендії. Архів оригіналу за 28 серпня 2016. Процитовано 20 серпня 2016.
  12. ↑ Данилюк хоче запровадити 5-річні податкові канікули для малого бізнесу. Архів оригіналу за 20 серпня 2016. Процитовано 20 серпня 2016.
  13. ↑ Рада звільнила Данилюка [Архівовано 12 червня 2018 у Wayback Machine.] — на сайті Українська правда
  14. ↑ Гройсман проти Данилюка: чому міністра просять на вихід? : [арх. 15.06.2018] / Яна Полянська // Радіо Свобода. — 2018. — 6 червня. — Дата звернення: 14.11.2018. — Цитата: «23 травня міністр вкотре просив призначити на це місце директора департаменту податкової політики Мінфіну Яну Бугримову — людину, яка працювала над реформою Державної фіскальної служби. Публічну трансляцію засідання Кабімну припинили, проте присутні там повідомили, що Гройсман і Данилюк посварились — і прем’єр знову відмовив міністру. Після цього Гройсман забрав із відання Міністерства фінансів ДФС і підпорядкував її напряму Кабміну. Відомство Данилюка також виключили з переліку тих, чиє погодження обов’язкове для документів уряду».
  15. ↑ Олександр Данилюк: У якийсь момент я сказав: «Давайте визнаємо, що це уряд імпотентів» / Дарина Рогачук // Вибори вибори [проєкт «Української правди»]. — 2018. — 13 листопада. — Дата звернення: 14.11.2018. — Цитата: «У нас зіштовхнулися позиції з прем'єр-міністром стосовно реформування Державної фіскальної служби. Прем`єр постійно втручався в мою сферу відповідальності, зривав мої ініціативи, маючи на меті зберегти свій (і не тільки) „комерційний інтерес“ у цій державній установі. Після того як я розчистив від корупції сферу відшкодування ПДВ, у результаті якої конкретні люди втратили конкретні мільярдні корупційні доходи, робилося все можливе, аби не дати мені рухатись далі. Адже в ДФС сидять „свої“ люди, які роблять „правильні“ речі. Тому прем'єр зробив усе можливе, щоб я залишив посаду».
  16. ↑ Данилюк вніс подання на звільнення Насірова. Економічна правда. 18 січня 2018. Архів оригіналу за 22 жовтня 2020. Процитовано 30 травня 2021.
  17. ↑ Указ Президента України № 327/2019. Архів оригіналу за 28 травня 2019. Процитовано 28 травня 2019.
  18. ↑ Указ Президента України № 415/2019. Архів оригіналу за 20 червня 2019. Процитовано 20 червня 2019.
  19. ↑ Указ Президента України від 31 липня 2019 року № 565/2019 «Про зміни у персональному складі Національної ради з питань антикорупційної політики»
  20. ↑ Данилюк написав заяву про відставку. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 27 вересня 2019. Процитовано 27 вересня 2019.
  21. ↑ Данилюк заявив, що пішов у відставку через чужі "підкилимні ігри". Укрінформ. 1 жовтня 2019. Архів оригіналу за 21 травня 2021. Процитовано 30 травня 2021.
  22. ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №724/2019. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua) . Архів оригіналу за 30 вересня 2019. Процитовано 30 вересня 2019.
  23. ↑ Обрано Голову Наглядової Ради НДУ. www.csd.ua. Архів оригіналу за 2 жовтня 2020. Процитовано 2 жовтня 2020.
  24. ↑ Екссекретар РНБО Данилюк очолив наглядову раду Національного депозитарію. Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 29 вересня 2020. Процитовано 2 жовтня 2020.
  25. ↑ Данилюка призначили головою наглядової ради Нацдепозитарію. Економічна правда (укр.). Архів оригіналу за 2 жовтня 2020. Процитовано 2 жовтня 2020.
  26. ↑ «Діти на війні» https://www.radiosvoboda.org/a/29037982.html [Архівовано 8 жовтня 2021 у Wayback Machine.]
  27. ↑ Данилюк Александр. ЛІГА.Досье. Архів оригіналу за 10 травня 2017. Процитовано 5 квітня 2017.
  28. ↑ Данилюк відмовився від громадянства Великої Британії заради України. ukranews.com. Українські новини. 23 травня 2016. Архів оригіналу за 24 травня 2016.
  29. ↑ Бувша дружина міністра фінансів Данилюка має подвійне громадянство. ukranews.com. Українські новини. Архів оригіналу за 31 жовтня 2016.

Посилання[ред. | ред. код]

Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Довідкові видання
Нормативний контроль
Прем'єр-міністр України
Перший віцепрем'єр-міністр
Віцепрем'єр-міністри
Міністри
Олександр Коваленко (1991) · Григорій П'ятаченко (1991—1994) · Петро Германчук (1994—1996) · Валентин Короневський (1996—1997) · Ігор Мітюков (1997—2001) · Ігор Юшко (2001—2002) · Микола Азаров (2002—2005) · Віктор Пинзеник (2005—2006) · Микола Азаров (2006—2007) · Віктор Пинзеник (2007—2009) · Ігор Уманський (в. о.) (2009—2010) · Федір Ярошенко (2010—2012) · Валерій Хорошковський (2012) · Юрій Колобов (2012—2014) · Олександр Шлапак (2014) · Наталія Яресько (2014—2016) · Олександр Данилюк (2016—2018) · Оксана Маркарова (2018—2020) · Ігор Уманський (2020) · Сергій Марченко (2020–)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Данилюк_Олександр_Олександрович&oldid=42199910