Державний сенат Української Держави — Вікіпедія

Державний Сенат та Гетьман Скоропадський

Державний Сенат Української Держави — найвищий судовий орган Української держави, який був створений відповідно до закону про утворення Державного Сенату Української держави, затвердженого гетьманом Павлом Скоропадським 8 липня 1918[1] замість Генерального Суду Української народної республіки. До його складу увійшла більша частина членів Генерального суду УНР.

До компетенції Державного сенату Української держави належав нагляд за діяльністю всіх судів держави у межах, встановлених законом.

Структура[ред. | ред. код]

Установа поділялась на 3 окремі Генеральні суди за спеціалізацією:

  • Адміністративний
  • Цивільний
  • Карний.

До складу Державного сенату входили Президент, сенатори Загального Зібрання і сенатори Генеральних Судів загальною кількістю 45 осіб. Склад судового органу призначався гетьманом після попереднього узгодження кандидатур з Радою Міністрів Української Держави.

До складу сенату та кожного з Генеральних Судів входило по одному прокурору.

Керівництво[ред. | ред. код]

Після утворення Державного сенату його Президентом було призначено Миколу Василенка, який суміщав цю посаду з посадою міністра освіти.

Головами Генеральних Судів було призначено:

  • Адміністративного — Д. Носенка
  • Цивільного — В. Гусаківського
  • Карного — М. Чубинського.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Державний вісник. — 1918. — 5 черв.

Література та посилання[ред. | ред. код]