Деркач Василь Степанович — Вікіпедія

Василь Степанович Деркач
Народився	9 (21) грудня 1894(1894-12-21) селище Корсунь,
Помер	25 травня 1973(1973-05-25) (78 років) Харків
Поховання	Міське кладовище № 2
Місце проживання	Харків
Країна	СРСР
Національність	українець
Діяльність	мікробіолог
Alma mater	Харківський університет
Галузь	мікробіологія, імунологія
Заклад	Харківський медичний інститут
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор медичних наук
Відомий завдяки:	Запропонував медичні препарати саназин і неоцид
Нагороди	Заслужений діяч науки УРСР
член-кореспондент АМН СРСР

Василь Степанович Деркач (* 9 (21) грудня 1894(18941221), селище Корсунь, тепер частина Єнакієвого Донецької області — † 25 травня 1975, Харків) — видатний український радянський мікробіолог та імунолог, член-кореспондент АМН СРСР (з 1945), заслужений діяч науки УРСР (з 1942), член КПРС (з 1951), заступник директора з наукової роботи Харківського інституту вакцин і сироваток ім. І. І. Мечникова (нині ДУ Інститут мікробіології і імунології ім. І. І. Мечникова), завідувач кафедри мікробіології 2-го Харківського медичного інституту (нині Харківський національний медичний університет) ^[1].

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 21 грудня 1894 р. в селі Корсунь Бахмутського повіту Катеринославської губернії в селянській родині. У 1917 р. Василь Степанович закінчив медичний факультет Харківського університету. Тут, з 1918 р. почав працювати асистентом кафедри загальної патології з курсу бактеріології. Після утворення в Харківському медичному інституті (ХМІ) самостійної кафедри мікробіології (1922), працював там спочатку асистентом, потім доцентом. У 1932–1941 рр. вчений очолював кафедру мікробіології 2-го Харківського медичного інституту.

У 1939 р. Василь Степанович захистив дисертацію за темою «Об антигенных и иммунизирующих свойствах токсических веществ брюшнотифозных бактерий». У 1940 р. одержав ступінь доктора медичних наук та звання професора по кафедрі мікробіології. Учень Д. П. Гриньова ^[1].

Одночасно з 1920 р. вчений працював у Харківському інституті вакцин і сироваток ім. І. І. Мечникова, у 1943–1962 рр. – на посаді заступника директора з наукової роботи. Під час Другої світової війни Василь Степанович разом з інститутом евакуювався до Чкалова (Оренбург), де також завідував кафедрою мікробіології сільськогосподарського інституту (1942–1943).

З 1944 р. перебував на посаді виконувача обов’язків завідувача кафедри мікробіології ХМІ, у 1946–1971 рр. – очолював кафедру. У 1961 р. професор організував у ХМІ вірусологічну проблемну лабораторію ^[2].

У 1943 р. отримав звання заслуженого діяча науки УРСР, у 1945 р. його обрали членом-кореспондентом Академії медичних наук СРСР. Нагороджений орденом Леніна, двома орденами Трудового Червоного Прапора, медалями.

Василь Степанович був експертом Всесвітньої організації охорони здоров’я з антибіотиків, членом президії Вченої медичної ради Міністерства охорони здоров’я УРСР, головою Харківського наукового товариства мікробіологів, епідеміологів та інфекціоністів, членом президії Всесоюзного та Українського товариств мікробіологів, членом редколегії журналів «Антибиотики», «Врачебное дело», «Микробиологический журнал», редактором редвідділу «Бактеріологія» 3-го видання «Большой медицинской энциклопедии».

Помер Василь Степанович Деркач 25 травня 1975 р. в Харкові ^[2]. Похований на міському кладовищі № 2.

Наукова та педагогічна діяльність[ред. | ред. код]

В. С. Деркач є автором понад 100 наукових праць, які присвячені питанням мікробіології, імунології, розробленню нових антибіотиків, вивченню механізмів їх дії, зокрема хіміобіотерапії інфекційних хвороб, злоякісних пухлин тощо. Одним з перших у СРСР вчений почав розроблення проблеми бактеріофагії (1922): вивчив антигенні та імунізуючи властивості черевнотифозного токсину й запропонував новий метод вакцинації проти черевного тифу, запропонував оригінальні антибіотичні препарати: саназин і неоцид. Завдяки широкому спектру дії саназин ефективно застосовували для санації носіїв в осередку скарлатини та дифтерії, при лікуванні кістково-суглобового туберкульозу, деяких видів сепсису, дизентерії тощо. Протипухлинний препарат неоцид використовували для симптоматичного лікування деяких форм раку. Професор запропонував мікробіологічні методи боротьби з паратифозом бджіл та з шкідниками цукрового буряку ^[3].

Велику увагу Василь Степанович приділяв підготовці науково-педагогічних кадрів: під його керівництвом підготовлено 6 докторів та 55 кандидатів наук ^[2].

Деякі з праць професора В. С. Деркача[ред. | ред. код]

• Иммунотерапия // Основы лечебной и профилактической медицины. – Харьков, 1936;
• Экспериментальное клиническое и эпидемиологическое изучение пиоцианина и его производных // Труды 12-го Всесоюзного съезда гигиенистов, эпидемиологов и микробиологов. – Москва, 1947;
• Саназин и его практическое применение // Антибиотики. – Т. 18. – Киев, 1951;
• Экспериментальное изучение нового противоопухолевого антибиотика неоцида // Тезисы 2-й Всесоюзной онкологической конференции. – Ленинград, 1958;
• Итоги и перспективы изучения неоцида // Сборник трудов международного симпозиума «Пути и перспективы изучения антибластомных веществ». – Москва, 1960;
• О базофильных образованиях и цитопатогенном эффекте в раковых клетках // Вопросы вирусологии. – 1966. – № 2. ^[4].

Нагороди[ред. | ред. код]

• Орден Леніна
• 2 ордени Трудового Червоного Прапора
• Заслужений діяч науки УРСР (1943)

• Член-кореспондент АМН СРСР (1945) ^[3].

Джерела[ред. | ред. код]

• Українська Радянська енциклопедія
• Календарь знаменательных и памятных дат на 2014 год ХНМУ // Наукова бібліотека Харківського національного медичного університету
• Кафедра микробиологии. Оренбургский государственный аграрный университет [Архівовано 9 серпня 2014 у Wayback Machine.](рос.)

Примітки[ред. | ред. код]

1. ↑ ^{а б} . Циганенко А. Я. Деркач Василь Степанович (1894–1975) / А. Я. Циганенко, З. П. Петрова // Видатні вихованці Харківської вищої медичної школи : біобібліографічний довідник / за заг. ред. В. М. Лісового. – Харків : ХНМУ, 2010. – С. 71-72. http://repo.knmu.edu.ua/handle/123456789/728. {{cite web}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)
2. ↑ ^{а б в} . Циганенко А. Я. Деркач Василь Степанович / А. Я. Циганенко, З. П. Петрова // Вчені Харківського державного медичного університету / за ред. акад. А. Я. Циганенка. – Харків, 2003. – С. 138-139. {{cite book}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)
3. ↑ ^{а б} . Петрова З. П. Деркач Василий Степанович (03.01.1895–25.05.1975) / З. П. Петрова // Вірні клятві Гіппократа: розповіді про тих, хто є взірцем для прийдешніх поколінь лікарів / за ред. В. М. Лісового, В. А. Капустника, Ж. М. Перцевої ; Харківський національний медичний університет. – Харків : ХНМУ, 2020. – С. 420-421. http://repo.knmu.edu.ua/handle/123456789/28094. {{cite web}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)
4. ↑ Перцева, Ж. М. Деркач Василь Степанович. Енциклопедія Сучасної України / гол. ред. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – Електрон. текст. дані. – Київ : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2007.

Це незавершена стаття про науковця. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.