Деїзм — Вікіпедія

Деї́зм (від лат. deus, «бог») — віра в Бога-творця світу, але невіра в його подальшу діяльність у цьому світі (тобто, надалі він не втручається — на противагу теїзму).

Деїзм пов'язаний з визнанням Бога-творця, поняттям, яке акумулює в собі ідею креаціонізму. Ця ідея, за деякими припущеннями, заснована на відчуженні, абсолютизації та обожненні могутньої творчої активності людини. В ідеалістичній формі вона ввела у філософію незнаного в часи античності суб'єкта, який творить і пізнає світ.

З розвитком ремесел і промисловості ставлення людини до світу й природи взагалі все частіше стає не тільки пізнавальним, а й практично-перетворювальним, виникає потреба у зведенні божественної творчості до її земної основи, в розкритті творчих сутнісних сил самої людини. Це зведення було тривалим історико-філософським процесом, одним зі щаблів якого був деїзм. Якщо пантеїзм повертав активність природі й людині, розчиняючи в них Бога, то деїзм, обмежуючи Бога роллю творця світу, першопричини, гаранта незмінності природи, надавав у такий спосіб відносну самостійність вторинним причинам і, отже, хоча б частково, повертав активність і самостійність природі, матерії, людині.

Родоначальником деїзму вважається лорд Едвард Герберт Чербері (1583—1648). Найбільшого розквіту деїзм досяг в епоху Просвітництва. Великий внесок у розповсюдження деїзму вніс орден ілюмінатів. Одним з найвідоміших прихильників деїзму вважається Марі Франсуа Аруе, який більше відомий як Вольтер. Переконання письменника та філософа помітні у кількох його творах.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]