Джеймс Гансен — Вікіпедія

Джеймс Едвард Гансен
James Edward Hansen
	Гансен на студентському саміті в березні 2009 року Гансен на студентському саміті в березні 2009 року
Народився	29 березня 1941 (83 роки); Денісон, Айова, США
Країна	американське
Національність	американець
Діяльність	фізик, викладач університету, астрофізик, захисник довкілля, кліматолог
Alma mater	Університет Айови
Галузь	Фізика атмосфери
Заклад	Колумбійський університет
Посада	Член Національної академії наук США
Науковий ступінь	професор
Науковий керівник	Джеймс Ван-Аллен
Членство	Національна академія наук США; Європейська академія
Нагороди	Sophie Prized (2010) медаль Карла-Густава Россбіd (2009) премія «За наукову свободу та відповідальність»d (2007) Премія Блакитна Планета (2010) BBVA Foundation Frontiers of Knowledge Awards (2016) Премія Ніренберга (2008) Премія Дена Девідаd (2007) премія Лео Сіларда (2007) премія клубу «Сьєрра» імені Джона М'юраd (2008) Duke of Edinburgh Conservation Awardd (2006) Премія Гайнцаd (2001) Медаль Роджера Ревелла Американського геофізичного союзу (2001) Медаль Невадиd Edinburgh Medald (2012)
Особ. сторінка	columbia.edu/~jeh1/
	Джеймс Гансен у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гансен.

Джеймс Едвард Гансен (англ. James Edward Hansen) — американський ад'юнкт-професор Департаменту екології та вивчення Землі у Колумбійському університеті. Гансен відомий своїми дослідженнями в області кліматології, є кліматичним активістом та одним із лідерів руху 350.org. Його звернення до конгресу США про загрозу зміни клімату в 1988 році стало відправною точкою у боротьбі проти глобального потепління^[2]. Гансен попереджав про необхідність швидких дій з метою уникнення негативних наслідків для всієї планети^[3].

Життєпис[ред. | ред. код]

Після закінчення Університету Айови Джеймс Гансен продовжив працювати над моделями теплопередачі випромінюванням, намагаючись зрозуміти атмосферу Венери. Пізніше вчений застосував і допрацював ці моделі для атмосфери Землі, враховуючи ефекти аерозолів до парникових газів на клімат Землі. Розроблені Гансеном моделі стали основою для розуміння кліматичних механізмів Землі. У 2009 році була опублікована його перша книга — «Бурі моїх онуків» (англ. Storms of My Grandchildren) і стаття «Око бурі» в журналі Nature^[4]. З 1981 по 2013 рік очолював в НАСА Інститут космічних досліджень імені Годдарда (англ. Goddard Institute for Space Studies) у Нью-Йорку^[5]^[6]. З 2014 року працює в Колумбійському університеті^[7].

2013 року топ-кліматологи Кен Калдейра, Керрі Емануель, Джеймс Гансен та Том Віглі звернулися через ЗМІ до керівників найбільших держав із закликом підтримати розвиток більш безпечних ядерно-енергетичних технологій і відмовитися від неприйняття атомної енергетики^[8].