Джованні Белліні — Вікіпедія

Джованні Белліні
Giovanni Bellini
Портрет Джованні Белліні в 1-му виданні «Життєписів» Джорджо Вазарі
Народження 1430(1430)
Венеція, Венеційська республіка[1][2][3]
Смерть 29 листопада 1516(1516-11-29)
  Венеція
Поховання Собор Санті-Джованні е Паоло
Національність італієць
Країна  Венеційська республіка
Жанр історичний живопис[1][2], релігійний живописd[2], алегорія[d][2], анімалістика[d][2], фігуркаd[2], жанрове малярство[2], пейзаж[2], ню[2] і портрет[2]
Діяльність художник, ілюстратор рукописів, рисувальник
Напрямок Відродження[4][5]
Вчитель Якопо Белліні
Відомі учні Джорджоне і Тіціан
Твори Drunkenness of Noahd, The Clemency of Scipiod і Allegoriesd
Батько Якопо Белліні
Брати, сестри Джентіле Белліні[6] і Nicolosia Bellinid
Родичі Андреа Мантенья
Роботи в колекції Музей Бойманса - ван Бенінгена, Штедель, Міннеаполіський інститут мистецтваd, Музей Прадо, Оклендська галерея мистецтвd, Музей Тіссен-Борнемісса, Національна галерея Вікторії, Національна галерея мистецтв, Національний музей Швеції, Національна галерея Канади, Музей мистецтв Нельсона-Аткінсаd, Колекція Фріка[7], Музей мистецтва Метрополітен[8], Музей Вікторії та Альберта, Галерея Уффіці, Ніваагаардd, Civic Museum of Palazzo Moscad, City Museum of Riminid, Barber Institute of Fine Artsd, Національна галерея Ірландії, Музей мистецтв Толедо, Вустерський музей мистецтв, Бостонський музей образотворчих мистецтв, Гай (музей мистецтва), Берлінська картинна галерея, Musée des Beaux-Arts et d'Archéologie de Besançond, Галерея Академії (Венеція), Музей Коррер, Музей історії мистецтв, Брера, Академія Каррара, Галерея Борґезе, Детройтський інститут мистецтв, Музей Польді-Пеццолі, Національна галерея, Пінакотека замку Сфорца, Malaspina Picture Galleryd, Музей Нортона Саймона, Музей Каподімонте, Fondazione Querini Stampaliad, Музей мистецтва Сан-Паулу, Національний музей, музей Кастельвеккйо, Рейксмузей, Художній музей Волтерс, Бруклінський музей, Музей Ханенків, Музей мистецтв Філадельфії, Музей мистецтв Індіанаполіса, Музей Ізабелли Стюарт Гарднер, Капітолійські музеї, Галерея мистецтв Вокера, Художня галерея Єльського університету, Музей образотворчих мистецтв, Musée Feschd, Гарвардський художній музей, Tokyo Fuji Art Museumd, Музей мистецтв Кімбеллаd, Художній музей Фогга[d], Національний музей у Кракові, Pinacoteca Nazionaled, Громадські музеї Падуїd, Santa Coronad, Palazzo Corsinid, Bagatti Valsecchi Museumd, Музей Жакмар-Андре, Bristol City Museum and Art Galleryd, Реннський музей образотворчого мистецтва, Палац дожів, Зібрання Баррелаd, Художня галерея і музей Келвінгроув, Мистецька галерея Йоркаd, Southampton City Art Galleryd, Musée du Petit Palaisd, Ашмолеан музей, Музей Боуз і Королівський замок на Вавелі

CMNS: Джованні Белліні у Вікісховищі

Джова́нні Беллі́ні (італ. Giovanni Bellini; близько 1430 — 29 листопада[9] 1516) — італійський венеційський художник, засновник венеційської школи живопису. Молодший брат Джентіле Белліні.

З біографії[ред. | ред. код]

Джованні Белліні народився в 1430 році, імовірно, у Венеції, (за іншими даними — у 1426 році). Син Якопо Белліні (14001471 роки), у майстерні якого разом з братом Джентіле Белліні розпочав навчання живопису і власну кар'єру художника.

Малював портрети та різні релігійні композиції. Ранні роботи Джованні Белліні створені під впливом його шурина Мантенья.

Особистий стиль Джованні виробився у 70-ті роки XV століття («Мадонна під деревом», 1487 рік; «Мадонна зі святими», 1488).

З картини «Мадонна зі святими» (1505 рік) починається останній період творчості митця 1505. Наприкінці життя Белліні став найкращим живописцем пейзажів. Альбрехт Дюрер писав про нього у 1506 році: «Він дуже старий, але він усе ще найкращий художник».

Джованні Белліні був учителем Джорджоне й Тіціана.

Помер Джованні Белліні в 1516 році в Венеції.

Творчість[ред. | ред. код]

«Мадонна», 1480-90 рр.
Джованні Белліні. Поліптих св. Винцента Феррерського. 1465г. Венеція, церква Сан Джованні е Паоло.

Стиль Джованні Белліні коливався від статичної манери венеційських робіт середини XV сторіччя до гармонії і пишноти робіт епохи Високого Відродження, як, наприклад, у вівтарі Церкви Святого Захарія, Венеція (1505). Митець запровадив м'які тони, гармонію в композицію і використовував світлі кольори, що гарно вплинуло на наступне покоління живописців. На само́го ж митця, вважається, вплинула голландська школа з її зосередженням на деталях. Цей же вплив, водночас не приводить митця до еклектизму, йому вдається дуже гармонійно поєднувати найкращі здобутки сучасних йому образотворчих шкіл.

У Джованні Белліні різноманітна тематика, чимало Мадонн. Визначна новація — введення у картину пейзажу, причому не пов'язаного з основним сюжетом художнього твору. Твори митця — емоційні, але дуже м'які, дарують відчуття спокою і благодаті.

Художник писав переважно олійними фарбами, а не темперою. Са́ме з серед. 70-х рр. XV ст. Джованні оволодів новою для Венеції технікою олійного живопису. Колорит майстра набув насиченості й теплоти. Твори Джованні Белліні (Мадонни, вівтарні образи, сцени з Євангелія на тлі пейзажу, алегорії та портрети) відзначаються спокійною величчю, глибиною почуття та поетичністю.

Як офіційний художник Венеційської республіки, малював портрети дожів, що очолювали уряд. Після смерті Джованні Белліні цю посаду отримав Тіціан.

Але драматичні твори трапляються й в його творчості: «П'єта з двома янголами» (Берлін), «Сини п'яного Ноя ховають від Хама оголене тіло батька» (Безансон, Франція) тощо. Але він здебільшого майстер гармонії, поетичного настрою, музичних акордів, які так вдавалися учню Джорджоне із Кастельфранко (близько 1478—1510).

Мадонна з грецьким написом[ред. | ред. код]

Джованні Белліні. «Мадонна з грецьким написом», до 1464 р.

Для релігійного живопису України цікава спроба Белліні використати надбання Візантії в своєму творі «Мадонна з грецьким написом» (Мілан, Брера). Відомо, що візантійські греки постійно емігрували до Італії та Венеції. Привозили вони й свої ікони, які зберігали давні, непривабливі італійцям канони (площинність, суворість образів, знакове зображення середовища замість реального, підкорення давнім авторитетам, відмова від пошуків нового). Майстри Венеції залишили все це в минулому й навернулися до привабливої реальності. Джованні таки пригадав давні канони (сумна Богородиця, тло без краєвидів, одноманітні фарби), але багато й нового. Жоден сучасний майстер грек не зміг би так намалювати зморшки одягу Богородиці чи обличчя маленького Христа. Призначення образу православним підтверджує й грецький напис зверху, як на іконі, що дав пізню назву твору.

Художник-гуманіст, Джованні Белліні виступає як сміливий новатор, творчість якого підводить венеційських майстрів до розквіту Високого Відродження, таким чином Белліні зробив венеційську мистецьку школу найкращою у добу Ренесансу і однією з головних у західному мистецтві.

Джованні Белліні в Україні[ред. | ред. код]

Музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків в Києві демонструє свою «Мадонну з немовлям» Джованні Белліні. Картину тривалий час вважали роботою невідомого майстра попри її високі художні якості.

Саме це вберегло картину від реквізиції в радянські часи та продажу за кордон, як вивезли й продали оригінал Лукаса Кранаха старшого з цього ж музею, назавжди втраченого Україною.

Оригінал Джованні Белліні розпізнав італієць Д.Фьокко лише у 1958 році, коли картини з музеїв СРСР продавали нечасто.

Вибрані твори[ред. | ред. код]

«Мадонна на луці», бл. 1500, Національна галерея, Лондон
«Бенкет богів», 1514, Національна галерея мистецтва, Вашингтон
«Молода жінка за туалетом», 1515, Музей історії мистецтв, Відень

Обрана галерея творів[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • The cambridge companion to Giovanni Bellini / ed. Peter Humfrey Cambridge university press. 2004. — 347 p. ISBN 0 521 66296 6 (англ.)
  • Гращенков В. Н. Портреты Джованни Беллини // От эпохи Возрождения к двадцатому веку. М., 1963 (рос.)
  • Лазарев В. Н. Джованни Беллини // Старые итальянские мастера. М., 1972 (рос.)
  • Вазари Джорджо. Жизнеописания наиболее знаменитых живописцев, ваятелей и зодчих. М., 1994. Т. 2. (рос.)
  • Муратов П. П. Образы Италии. М., 1994 (рос.)
  • Pallucchini R. Giovanni Bellini, 1959 (італ.)
  • Heinemann F. Giovanni Bellini e Belliniani. 1962. V. 2 (італ.)
  • Huse N. Studien zu Giovanni Bellini. Berlin; New York, 1972 (італ.)
  • Haber, John. Nature, Artifice, and Intepretation (англ.)
  • Stokstad, Marilyn, Art History, Second Edition, 2002 (англ.)

Посилання[ред. | ред. код]