French
DeutschДжон Дуглас Кокрофт — Вікіпедія
 Сер Джон Дуглас Кокрофт | |
|---|---|
| англ. Sir John Douglas Cockcroft | |
 | |
| Народився | 27 травня 1897[1][2][…] Тодморден, Вест-Райдінг-оф-Йоркширd[4] |
| Помер | 18 вересня 1967[5][1][…] (70 років) Churchill Colleged, Кембридж[d], Кембриджшир, Англія, Велика Британія |
| Поховання | Ascension Parish Burial Groundd |
| Країна | .svg){kind=small} Велика Британія |
| Діяльність | фізик, фізик-ядерник, викладач університету |
| Alma mater | Манчестерський університет Вікторіїd University of Manchester Institute of Science and Technologyd коледж Святого Джонаd Richard Huish College, Tauntond |
| Галузь | фізика |
| Заклад | Харуелле Ministry of Supplyd Montreal Laboratoryd Chalk River Laboratoriesd Австралійський національний університет |
| Науковий керівник | Ернест Резерфорд |
| Членство | Лондонське королівське товариство Шведська королівська академія наук Американська академія мистецтв і наук |
| Війна | Перша світова війна |
| У шлюбі з | Elizabeth Crabtreed |
| Нагороди |       |
 Джон Дуглас Кокрофт у Вікісховищі | |
Сер Джон Дуглас Кокрофт (англ. Sir John Douglas Cockcroft; 27 травня 1897 — 18 вересня 1967) — англійський фізик, лауреат Нобелівської премії з фізики за 1951 «за дослідницьку роботу з перетворення атомних ядер за допомогою штучно прискорених атом них часток», спільно з Ернестом Уолтоном.
Кокрофт був старшим сином власника млина. Здобув освіту в граматичній школі Тодмордена (1909–1914). Вивчав математику в Манчестерському університеті (1914–1915) і Манчестерському технологічному коледжі (1919–1920). Під час першої світової війни служив сигнальником в артилерійських військах Британії (1915–1918). 1924 року отримує докторський ступінь з математики і починає дослідницьку роботу в Кавендішської лабораторії під керівництвом Ернеста Резерфорда. 1929 року стає членом Коледжу Св. Джона в Кембріджському університеті.
Перший час Кокрофт працює разом з Петром Капіцею над створенням сильних магнітних полів. Починаючи з 1928 року працює спільно з Ернестом Волтоном над прискоренням протонів. У 1932 р. вони бомбардують літій пучком високоенергетичних протонів і перетворюють його в гелій та інші хімічні елементи. Це було перше у світі успішне штучне перетворення (трансмутація) хімічних елементів (практично одночасно такий же експеримент вперше в СРСР було проведено в ХФТІ).
З початком Другої світової війни Кокрофт займає пост заступника директора наукових досліджень у міністерстві тилу і працює над радаром. 1944 року його приписують до канадського проекту з атомної енергії і він стає директором лабораторії Chalk River. У 1946 р. Кокрофт повертається до Британії щоб заснувати в Харвелл установа з досліджень атомної енергії (AERE), яке веде британську атомну програму. Призначений першим директором AERE. Після відходу з поста директора продовжує брати участь в атомній програмі. 1944 року посвячений у командори британської імперії, став лицарем в 1948 р. і присвячений в лицарі-командори Бані в 1953 р.
1951 року удостоєний Нобелівської премії з фізики спільно з Ернстом Уолтоном за дослідження по трансмутації атомних Адере. 1959 року стає першим майстром Коледжу Черчілля в Кембриджському Університеті. Був президентом Британського Інституту Фізики, Фізичного суспільства і Британської асоціації сприяння науці. Кокрофт служив канцлером Австралійського національного університету з 1961 по 1965 рр..
1925 року Кокрофт одружився з Елізабет Крабтрі. У них народилося чотири дочки і два сина.
На честь Кокрофта названо будівлю в Кембриджському університеті, що містить лекційний зал і кілька лабораторій. Також саме стара будівля у Дослідницькій школі фізичних наук і конструювання Австралійського національного університету названо на його честь.
У 2006 році у Великій Британії був відкритий інститут Кокрофта. В інституті ведуться дослідженням в області прискорювальної фізики і прискорювальних технологій.
Примітки[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
- Храмов Ю. А. Кокрофт Джон Дуглас (Cockroft John Douglas) // Физики: Биографический справочник / Под ред. А. И. Ахиезера. — Изд. 2-е, испр. и дополн. — М.: Наука, 1983. — С. 137. — 400 с.
Посилання[ред. | ред. код]
- Біографія з Кембриджської бібліотеки рукописів [Архівовано 14 травня 2011 у Wayback Machine.] (англ.)
- Інформація з сайту Нобелівського комітету [Архівовано 28 серпня 2008 у Wayback Machine.] (англ.)
- Мова в імперському клубі Канади (англ.)
- Бібліографія праць Кокрофта в цифровій бібліотеці Alsos з атомних питань [Архівовано 6 квітня 2017 у Wayback Machine.] (англ.)
- Інститут Кокрофта [Архівовано 22 липня 2011 у Wayback Machine.] (англ.)
| |||||||||||||||||