Джон Лі Гукер — Вікіпедія

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гукер.
Джон Лі Гукер
Основна інформація
Повне ім'я англ. John Lee Hooker
Дата народження 22 серпня 1917(1917-08-22)[1][2][…]
Місце народження Кларксдейл, Міссісіпі, США
Дата смерті 21 червня 2001(2001-06-21)[1][2][…] (83 роки)
Місце смерті Лос-Алтос, Санта-Клара, Каліфорнія, США
Причина смерті хвороба
Роки активності з 1942
Громадянство США
Національність афроамериканці[4]
Професії гітарист, співак, автор-виконавець, музикант, композитор, студійний музикант
Інструменти гітара[5], вокал[d][5], басовий інструментd[5] і ударна установка[5]
Жанри блюз, ритм-енд-блюз[5] і Афро-кубинський джаз[5]
Лейбли ATCO, BluesWay, Chess, Impulse!, Liberty, Riverside, Stax, Vee-Jay, Verve Folkways
Нагороди
Премія Греммі за життєві досягнення

зірка на голлівудській Алеї слави[d]

Зала слави рок-н-ролу (1991)

johnleehooker.com
CMNS: Файли у Вікісховищі

Джон Лі Гукер (англ. John Lee Hooker; 22 серпня 1917 — 21 червня 2001) — американський блюзовий музикант — гітарист і співак. Один із найвідоміших представників дельта-блюзу.

До найвідоміших його творів належать оперті на балади бугі-вугі. Значний вплив Гукер справив на британський блюз-рок. На нього рівнялися такі артисти, як Джимі Хендрікс, The Animals i Yardbirds. Серед найвідоміших творів Гукера — пісні «Boogie Chillen» та «Boom Boom».

1980 року ім'я цього музиканта внесено до Зали слави блюзу, a в 1991 — до Зали слави рок-н-ролу.

Біографія[ред. | ред. код]

Джон Лі Гукер народився 1917 року у великій родині в Кларксдейлі, штат Міссісіпі — серці дельта-блюзу (одна лиш назва альбому Пейджа і Планта «Walking into Clarksdale» багато говорить про культовість місця). На перші заняття музикою його надихнув вітчим Вілл Мур — проповідник та музикант, в чиєму будинку зупинялися багато легенд раннього блюзу. Серед них були Чарлі Паттон, Блайнд Блейк і Блайнд Лемон Джефферсон. Не маючи грошей на інструменти, Гукер, як і багато інших сільських хлопців, натягнув дроти на двері домашньої комори. На цьому інструменті він і почав наслідувати стилям Мура і його гостей. Коли Гукер підріс, думки батьків розходилися щодо пріоритетності його занять музикою: його мати постійно чинила їм опір. Але зрештою Гукер залишив батьківський дім і вирушив у Мемфіс (Теннессі), де процвітала «музика Біл-Стріт». Пропрацювавши кілька років робітником у кіноіндустрії та деколи виступаючи «на заміну» в Парку У. К. Хенді (де йому пощастило зустрітися із молодим Бі-Бі Кінгом, Гукер поїхав до Цинциннаті, де заробляв як різнороб і, наслідувавши традиції вітчима, співав і блюз, і госпел.

Через сім років новий переїзд поклав фінал його міграціям. 1943 року Гукер приїхав у Детройт, зацікавлений перспективами високооплачуваної роботи на військовому заводі. Згодом виступив у клубах на Гастінгс-стріт. «Багато Блюзменів їхали в Чикаго, — згадував Гукер. — Але я вирушив у Детройт, тому що там конкуренція була меншою».

Саме під час виступів у клубах Гукер почав грати на електрогітарі, щоб чути самого себе крізь шум відвідувачів. Спочатку він поставив знімний звукознімач на акустику, а потім, дізнавшись, що Ті-Боун Вокер грав на електрогітарі, також придбав собі інструмент. І його гра стала ще більш запальною. «Народ казився на танцполі. Я хотів, щоб вони танцювали. Я хотів робити таку музику, щоб під неї не можна було всидіти на місці. Я сам спускався зі сцени — у моєї гітари був довгий дріт», згадував Гукер.

Гукер наполегливо працював у клубах Детройта, удосконалюючи фірмові «фішки» і заробляючи репутацію. Винагороду за свою завзятість музикант отримав у 1948 році, коли ним зацікавився Бернард Бесман, власник студії United Sound. На відміну від більшості виконавців, які «прокинулися відомими», Гукер і далі випускав свої хіти з приголомшливою швидкістю. «Crawling King Snake Blues» (тема, давніша за Блайнд Лемона Джефферсона), «John L's House Rent Boogie» і «I'm in the Mood» (котра лише посередньо стосувалася твору Глена Міллера «In the Mood»), — і це лише три композиції, що не залишали хіт-парадів упродовж кількох наступних років. Здавалося, що Гукер здатний записуватися де завгодно, в будь-який час, для будь-якої студії і майже під будь-яким псевдонімом, серед яких були John Lee Booker, John Lee Cooker, Johnny Lee, Johnny Williams і Birmingham Sam and His Magic Guitar.

Як і його чиказький сучасник Мадді Вотерс, Гукер представляв непретензійний, «домашній» стиль, особливо популярний серед жителів півдня, котрі заповнили міста півночі під час і після війни. Коли Гукер грав чи то на акустичній, чи на електрогітарі, він дозволяв слухачам мандрувати в часі в минуле і майбутнє, використовуючи при цьому лишень свою гітару, голос і черевик, яким ритмічно відбивав такт. Він знайшов свою музичну ланку і міг увібрати в себе будь-який музичний вплив, вивернути певний стиль на спід і видати назад як щось, властиве тільки Джону Лі Гукеру.

Дискографія[ред. | ред. код]



Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б Encyclopædia Britannica
  3. ↑ а б SNAC — 2010.
  4. ↑ BlackPast.org — 2004.
  5. ↑ а б в г д е Montreux Jazz Festival Database

Джерела[ред. | ред. код]

  1. David Dicaire: Blues singers: biographies of 50 legendary artists of the early 20th century. McFarland & Company, 1999, s. 41. ISBN 978-0786406067.
  2. ↑ Blues pioneer John Lee Hooker dead at 83 (ang.). cnn.com. [dostęp 2009-09-06].
  3. ↑ Voodoo Child: The Jimi Hendrix Collection 2CD, książeczka-esej Kurta Lodera. Universal, Experience Hendrix, 2001. (ang.)
Перегляд цього шаблону
  Аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Джон_Лі_Гукер&oldid=41344069