Димитровська премія — Вікіпедія

Димитровська премія
Димитровска награда
I ступінь
II ступінь
III ступінь
Країна Болгарія Болгарія
Тип Державна премія
Вручається: Спершу тільки громадянам Болгарії, а з 1971 року — також громадянам інших країн
Підстава:
за визначні теоретичні та прикладні наукові праці, за роботи в галузі архітектури та мистецтва, що відповідають духу соціалістичного реалізму
Статус Не вручається
На честь: Георгій Димитров
Нагородження
Засновано: 23 травня 1949
Перше: 1950
Останнє: 1989
Нагороджено: 40
Нагороджені:
Категорія:Лауреати Димитровської премії (66)
Черговість
CMNS: Димитровська премія у Вікісховищі

Дими́тровська пре́мія — це колишня (1950–1990) найвища державна відзнака в Болгарії за досягнення в галузях науки, мистецтва і культури.

Загальні положення[ред. | ред. код]

Георгій Димитров

Премію названо іменем генерального секретаря Центрального комітету Болгарської комуністичної партії і голови Ради міністрів Болгарської Народної Республіки у 1946–1949 роках Георгія Димитрова. Нагороджували медаллю і почесним званням «Лауреат Димитровської премії». Оцінено, що це було п'яте з дев'яти найвищих почесних звань у Народній Республіці Болгарії. Лауреатами ставали творчі колективи і окремі особи за визначні теоретичні та прикладні наукові праці, за роботи в галузі архітектури та мистецтва, що відповідають духу соціалістичного реалізму. Обумовлено, що наукову працю або художній твір належить передати в публічне надбання (опублікувати, викласти, виконати) щонайменше 6 місяців перед номінацією на Димитровську премію.

Заснували цю премію згідно з постановою Президії Народних зборів Народної Республіки Болгарії від 23 травня 1949 року. Нагороджувати нею почали у 1950-му. Відповідно до іншої постанови, ухваленої у 1960-му, Рада міністрів Болгарії має формувати дві окремі комісії: у питаннях літератури та мистецтва і в питаннях науки, винахідництва та раціоналізації. За цими двома постановами, до 1971 року лауреатами Димитровської премії могли бути тільки болгарські громадяни. За третьою постановою (грудень 1971), дозволялося нагороджувати й громадян інших країн.[1] Всього нею нагороджено 1288 осіб. У 1990 році Димитровську премію перестали присуджувати.

Опис медалі[ред. | ред. код]

Медаль спершу виготовляли з бронзи, а згодом — із золота. На аверсі зліва зображено повернутий вліво профіль Георгія Димитрова, справа — лаврова гілочка. На реверсі є трирядковий напис «Лауреат На Димитровска Награда» під п'ятикутною зіркою. Колодка обтягнена темно-червоною стрічкою. До 1960 року було три ступені цієї нагороди, а далі звели до одного.

Лауреати Димитровської премії[ред. | ред. код]

Єлисавета Багряна
Асен Босев
Павел Делірадев (зліва)
Асен Киселінчев
Стефан Младенов
Константин Пашев
Димитр Гюдженов
Бюст 12-річного Васко Абаджієва
Николай Лілієв
Димитр Талев
Валерій Петров
Георгій Джагаров
Светлин Русев
Николай Хайтов
Стойчо Панчев
Любомир Левчев
. Тодор Живков
Файл:Todor Todor Rachinski.jpg
. Тодор Рачинський
Асен Дацев
Анжел Вагенштайн
Дороті Годжкін

Чужоземці, нагороджені за «їхню суспільно-політичну, наукову і творчу діяльність за мир, демократію і соціальний прогрес у світі»[10]:

Лауреати з неуточненою датою вручення премії[ред. | ред. код]

Цікавинки[ред. | ред. код]

У травні 1950 року Димитровською премією нагороджено 28 болгарських письменників[11].

Виноски[ред. | ред. код]

  1. ↑ Енциклопедия на изобразителните изкуства в България, том 1, Издателство на БАН, София, 1980 г.
  2. ↑ АРХИВНИ СПРАВОЧНИЦИ, № 17 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 5 березня 2016. Процитовано 20 квітня 2016.
  3. ↑ Дебют под акомпанимента на бомбите. «Култура». Архів оригіналу за 23 квітня 2016. Процитовано 20 квітня 2016.
  4. ↑ Летопис на драматичен театър «Сава Огнянов» (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 4 травня 2016. Процитовано 20 квітня 2016.
  5. ↑ Крум Григоров // Читанка. Архів оригіналу за 5 травня 2016. Процитовано 20 квітня 2016.
  6. ↑ Достолепната артистка Надя Афеян. «Култура». Архів оригіналу за 2 квітня 2016. Процитовано 20 квітня 2016.
  7. ↑ Георги Каракашев. Сайт Galleryloran. Архів оригіналу за 28 квітня 2016. Процитовано 20 квітня 2016.
  8. ↑ Дестинация Дряново
  9. ↑ Дом–музей «Пеньо Пенев» — Димитровград. Архів оригіналу за 7 травня 2016. Процитовано 20 квітня 2016.
  10. ↑ Протокол № 471 від 14.06.1984 засідання Политбюро ЦК БКП[недоступне посилання з липня 2019]
  11. ↑ «Литература демократической Болгарии», «Огонёк», 10 вересня 1950, стор. 24

Посилання[ред. | ред. код]

1950 — Єлисавета Багряна, Гйончо Белев, Павел Вежинов, Любомир Пипков, Стефан Савов, Петко Стайнов • 1951 — Павел Вежинов, Любомир Пипков, Веселин Стоянов, Стефан Савов, Андрей Гуляшки • 1952 — Димитр Димов, Димитр Методієв, Любомир Пипков, Богомил Райнов, Стефан Савов • 1953 — Васко Абаджієв • 1959 — Николай Гяуров, Димитр Іванов, Димитр Талев, Веселин Ханчев • 1960 — Димитр Ангелов, Валерій Петров • 1962 — Веселин Ханчев • 1964 — Димитр Методієв • 1966 — Николай Гяуров, Антон Дончев • 1969 — Богомил Райнов • 1971 — Павел Вежинов, Коста Цонев • 1972 — Любомир Левчев, Стойчо Панчев • 1974 — Михайло Суслов, Іван Юхновський • 1976 — Павел Вежинов, Тодор Живков • 1978 — Леонід Брежнєв • 1979 — Габрієль Гарсія Маркес, Минчо Минчев • 1980 — Коста Цонев • 1981 — Хосе Лопес Портільйо • 1983 — Микола Тихонов • 1984 — Дороті Годжкін, Хафез аль-Асад • 1986 — Невена Коканова, Леда Мілева, Станіслав Стратієв • 1989 — Жоржі Амаду
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Димитровська_премія&oldid=42137598