French
DeutschДовженко Григорій Овксентійович — Вікіпедія
| Довженко Григорій Овксентійович | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Народження | 10 (22) квітня 1899 Баштанка, Полтавська волость, Херсонський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія | |||
| Смерть | 21 квітня 1980 (80 років) | |||
| Київ, Українська РСР, СРСР | ||||
| Поховання | Байкове кладовище | |||
| Країна |  Російська імперія.svg){kind=small} Українська РСР СРСР | |||
| Жанр | жанрове малярство, портрет, натюрморт і пейзаж | |||
| Навчання | Одеське художнє училище (1928) | |||
| Діяльність | художник | |||
| Вчитель | Крайнєв Данило Карпович, Фраєрман Теофіл Борисович і Комар Григорій Якович | |||
| Працівник | Одеська кіностудія і Всеукраїнський художній інститут | |||
| Член | Асоціація революційного мистецтва України і Спілка радянських художників України | |||
| Партія | ВКП(б) | |||
| Діти | Довженко Тарас Григорович | |||
| Нагороди |  | |||
| | ||||
Григо́рій Овксе́нтійович Довже́нко (22 квітня 1899, Полтавка — 21 квітня 1980, Київ) — український радянський художник; член Асоціації революційного мистецтва України у 1925—1929 роках (секретар її Одеської філії)[1] та Спілки радянських художників України з 1941 року. Заслужений художник УРСР з 1979 року. Батько архітектора Тараса Довженка та художниці Лесі Довженко.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився 10 [22] квітня 1899 року в селі Полтавці (нині місто Баштанка Миколаївської області, Україна) у багатодітній селянській сім'ї. З 1907 року навчався у церковно-парафіяльній школі, а з другого класу був прийнятий до місцевого двокласного земського училища, яке на відмінно закінчив у 1913 році. Того ж року разом з батьками переїхав до Сибіру в село Гвоздіївку Акмолінської області[1].
З 1916 року мешкав в Омську, де працював вантажником; екстерном склав іспити за курс вищого міського училища. 1917 року служив поштарем і сторожем в Акмолінському ветеринарному управлінні; розпочав навчання на Курсах красних мистецтв Сибірського степного краю. Протягом 1918—1920 років працював художником-ілюстратором в Сибірському обласному агенстві ВЦВК «Центродрук» в Омську; з грудня 1920 року по квітень 1921 року — художником-декоратором у Сибірському державному оперному театрі, де зокрема виконав оформлення до опери «Князь Ігор»[1].
Восени 1921 року разом із батьками повернувся до рідного села, працював вчителем малювання, художнком-інструктором Миколаївського округу політосвіти[1]. 1922 року вступив до Одеського художнього училища, де навчався у Данила Крайнєва, Теофіла Фраєрмана. На ІІІ курсі перейшов на факультет монументально-прикладного мистецтва у майстерню Григорія Комара[2]. Закінчив навчання у 1928 році
У 1930 році працював художником на Одеській кінофабриці, де оформив картини «Охоронець музею» (тут же грав тут червоноармійця), «Перекоп», «Право батьків», «25 000»[3]. Протягом 1930—1936 років викладав малюнок та живопис на архітектурному факультеті Київського художнього інституту[2], був асистентом у майстерні Федора Кричевського[3].
З початком німецько-радянської війни у 1941 році евакуйований до Таджицької РСР, де створював плакати, викладав у школі, обіймав посаду секретаря оргкомітету Спілки художників Таджикистану, працював на будівництві електростанції поблизу Душанбе. У 1945 році служив у Червоній армії у школі снайперів, працював художником у військових частинах; вступив до ВКП(б)[3]. Того ж року був демобілізований і повернувся до Києва[2].
З 1946 року працював керівником сектора живопису в Інституті монументального живопису і скульптури при Академії архітектури УРСР[3]. Протягом 1953—1960 років викладав у Київському училищі прикладного мистецтва. Серед учнів: Володимир Муха.
Мешкав у Києві в будинку на вулиці Володимирській, № 81, квартира № 6. Помер у Києві 21 квітня 1980 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 33, 50°25′03″ пн. ш. 30°30′07″ сх. д. / 50.417528° пн. ш. 30.502056° сх. д.).
Творчість[ред. | ред. код]
Працював у галузях станкового живопису і станкової графіки (писав портрети, пейзажі, натюрморти), монументально-декоративного мистецтва. Розвинув техніку школи монументального живопису Михайла Бойчука, додавши до умовно-площинного стилю живопису неповторної декоративності. Створив численні рельєфи, розписи та мозаїки на будівлях, розробляв різьблення по сирій штукатурці та розписував на основі поліхлорвінілової смоли. Серед робіт:
- живопис
- «Натюрморт із грецькою вазою» (1922);
- «Натюрморт з яблуками» (1922—1926);
- «Під панським гарапником» (1927, не збережено);
- «Виноградники» (1930—1933);
- «Батьки» (1930);
- «Куркульське гніздо» (1934);
- «Кожному колгоспникові по корові» (1934);
- «Тараса Шевченко в казематі» (1938);
- серія «Бойовим шляхом Миколи Щорса» (1939—1941, полотно, олія);
- «Околиці Седнева» (1939—1941);
- «Околиці Седнева де точилися бої» (1939—1941);
- «Оселя в Седневі» (1939—1941);
- «Смерть Миколи Щорса» (1939—1941);
- «Гурзуф. Набережна» (1945—1947, темпера);
- «Натюрморт з квітами і яблуками» (1950);
- «Муза Тараса Шевченка» (1953);
- «Околиці села Совки» (1956);
- «Яблуня» (1956);
- «Над Дніпром» (1956);
- «Міст через Дніпро» (1956);
- «Золота осінь» (1956);
- «Ботанічний сад» (1956);
- «Квіти. Натюрморт» (1956);
- «Ваза з фруктами» (1956);
- «Квіти на темному тлі» (1956);
- «Натюрморт з рибою» (1956);
- «Півонії» (1957);
- «Карпатськими стежками» (1959);
- «Червоні жоржини» (1959—1960);
- «Квіти і фрукти. Натюрморт» (1959—1960);
- «Пейзаж з яблунею» (1959—1960);
- «Околиці Києва» (1959—1960);
- «Маки і троянди» (1959—1960);
- «Пейзаж з тополями» (1959—1960);
- «Троянди квітнуть» (1959—1960);
- «Тихий вечів» (1959—1960);
- «Весняний мотив. Дорога до річки» (1959—1960);
- серія «Риболовецький радгосп „Латвія“» (1961);
- «Теплий ранок» (1961);
- «Повернення» (1961);
- «Дорога до моря» (1961);
- «Баркаси спочивають» (1961);
- «Полудень біля моря» (1961);
- «Околиці міста» (1961);
- «Осінній пейзаж з ялинами» (1961);
- «Рибальські сіті» (1961);
- «Лісові квіти» (1963);
- «Гілки персиків» (1963);
- «Яблука достигають» (1963);
- «Троянди і птахи» (1963);
- «Рожі» (1963);
- «Білі півонії» (1963);
- «Слива» (1963);
- «Витай зо мною і учи (Тарас Шевченко)» (1964—1969);
- «Михайло Бойчук» (1964—1969);
- «Олександр Сорока» (1964—1969);
- «Напуття Ярослава Мудрого» (1964—1969);
- «Не ридать, а здобувать! (Іван Франко)» (1965);
- «Чуєш сурми заграли… (Олександр Міньківський)» (1970—1979);
- «Грай моя бандуро! (Микола Леонтович)» (1970—1979);
- «Володимир Сосюра» (1970—1979);
- «Рідна мати моя… (Андрій Малишко)» (1970—1979);
- «Іван Микитенко» (1970—1979);
- «Співайте, дівчата! (Григорій Верьовка)» (1977);
- «Здраствуй моя ти рідна Батьківщино! (Олександр Довженко)» (1978);
- «Крокує Ленін по планеті» (1978—1979);
- графіка
- «Хата в селі Зянківці на Поділлі» (1924);
- «Хата і курник у селі Антиловці на Поділлі» (1924);
- «Пісня про волю» (1928, не збережено);
- «Ведмідь-гора» (1930—1938);
- серія «Бойовим шляхом Миколи Щорса» (1939—1941, папір, олівець, акварель);
- «Портрет О. Кириченка, учасника партизанського руху» (1939—1941);
- «Портрет К. Лаптєва, кінного розвідника Богунського полку» (1939—1941);
- «Седнів. Кам'яниця Лизогубів. Місце засади щорсівців» (1939—1941);
- «Червоний міст у Чернігові, де точилися бої» (1939—1941);
- «Усі на захист вітчизни!» (1941);
- «До зброї товариші!» (1941);
- серія портретів «Ударники будівництва Орзобгес (Душанбе)» (1942—1944);
- «Т. Ахметов» (1942—1944);
- «Голова колгоспу „Червоний партизан“ Азімов» (1942—1944);
- «Таджицький робітник» (1942—1944);
- «О. Ходояров» (1942—1944);
- «Колгоспник» (1942—1944);
- «С. Хасанов» (1942—1944);
- «У. Бабаханов» (1942—1944);
- «У. Якубов» (1942—1944);
- «У. Махмудов» (1942—1944);
- «Ш. Абдулаєва» (1942—1944);
- «Б. Юсупов» (1942—1944);
- «Геть Гітлера! Геть війну!» (1942—1944);
- «Фашистська кривава лапа, занесена над СРСР, буде знищена!» (1942—1944);
- «Останній марш німецьких окупантів» (1942—1944);
- «Більше продовольчих товарів для фронту!» (1942—1944);
- «Нема пощади німецьким окупантам!» (1942—1944);
- «Смерть фашистським окупантам!» (1942—1944);
- «Братання» (1942—1944);
- «Гурзуф. Набережна» (1945—1947, акварель, гуаш);
- «Жоржини» (1951—1954);
- «Лілея» (1951—1954);
- «Чорнобривці» (1951—1954);
- «Небесна красуня» (1957);
- «Сон-трава» (1957);
- «Майори» (1957);
- «Гвоздика» (1957);
- «Братки» (1957);
- «Півники на зеленому тлі» (1957);
- «Жоржини» (1959—1960);
- «Лілеї» (1959—1960);
- «Чорнобривці» (1959—1960);
- «Сухоцвіт» (1959—1960);
- «Столітник» (1959—1960);
- «Олександр Довженко» (1969—1979, папір, олівець);
- «Григорій Верьовка» (1969—1979, папір, акварель).
- монументальне мистецтво
- Розпис «Дружба народів» у вестибюлі Східної торговельної палати в Одесі (1927, темпера; під керівництвом Григорія Комара; знищено). Ескізи (папір, акварель) зберігаються у Національному художньому музеї України[4];
- Розписи плафонів у Селянському санаторії імені ВУЦВК в Одесі (1928, під керівництвом Михайла Бойчука; знищено);
- Розпис «Індустріалізація» у Будинку преси імені Михайла Коцюбинського в Одесі (1929—1930, очолював групу монументалістів; знищено);
- Оформлення селища «Будівельник» у Дніпропетровську (1948—1949);
- Оформлення екстер'єру палацу культури у Новій Горлівці (нині — східний район Горлівки) (1950);
- Оформлення Палацу культури (1951—1952) та Літнього театру (1953) у Новій Каховці;
- Орнаментально-декоративне оформлення Будинку культури у селі Драбівцях Черкаської області (1955—1956);
- Оформлення Палацу культури імені Івана Франка у Донецьку (1955—1956);
- Оформлення Будинку культури «Харчовик» (нині — «Славутич») у Києві (1957, не збереглося);
- Орнаментально-геральдичне оформлення Музично-драматичного театру в Рівному (1959—1960, плафон, темпера, різьблення по сирому тиньку);
- Оформлення кінотеатру «Космос» у місті Щорсі (1964, бетонний рельєф, мозаїка; разом з Миколою Стороженком і Володимиром Василенком);
- Декоративно-геральдичне оздоблення Молодіжної бібліотеки у Києві (1968);
- Мозаїчне панно «Живи, Україно прекрасна і сильна» на Будинку культури колгоспу «Україна» у селі Тіньках Черкаської області (1969);
- Оформлення Палацу культури Чернігівського комбінату хімічного волокна (1970);
- Мозаїчне панно «Кий, Щек, Хорив і сестра їх Либідь» на фасаді кінотеатру «Ровесник» (нині Київський муніципальний академічний театр ляльок; вулиця Миропільська, № 1) у Києві (1970);
- Монументально-геральдичне оформлення Будинку культури місті Лозовій Харківської області (1976);
- Монументально-мозаїчне оздоблення Будинку культури в радгоспі-заводі «Зелений Гай» міста Вознесенська Миколаївської області (1979).
Виставки[ред. | ред. код]
Брав участь у виставках з 1925 року, зокрема[5]:
- Виставка дипломних робіт студентів Одеського художнього інституту. Одеса (1925);
- Виставка картин одеських художників, створених для Першої Всеукраїнської виставки в Харкові. Одеса (1927);
- Всеукраїнська ювілейна виставка «10 років Жовтня». Харків, Київ, Одеса, Дніпропетровськ, Луганськ, Донецьк, Макіївка, Маріуполь (1927);
- Всеукраїнська виставка Асоціації революційного мистецтва України. Харків (1927);
- Виставка "Мистецтво Радянської України. Харків (1930);
- П'ята всеукраїнська художня виставка. Харків, Київ, Одеса (1932);
- Шоста Всеукраїнська художня виставка. Київ, Харків, Одеса (1935);
- Ювілейна виставка творів художників УРСР «Квітуча Радянська Україна». Київ, Харків, Одеса (1937);
- Ювілейна виставка художників УРСР «1917—1937». Москва (1938);
- Виставка українського радянського живопису, скульптури, графіки. Київ (1938);
- Республіканська ювілейна шевченківська виставка. Київ (1939);
- Виставка етюдів і замальовок історичних місць «Бойовим шляхом Миколи Щорса». Київ, Донецьк (1941);
- Виставка «Велика Вітчизняна війна». Київ (1941);
- Виставка «Таджикистан у дні Великої вітчизняної війни», присвячена 25-річчю Робітничо-селянської Червоної армії. Душанбе (1943);
- Восьма Українська художня виставка. Київ (1945);
- Республіканська виставка «Партизани України у Великій Вітчизняній війні 1941—1945». Київ (1945);
- Дев'ята Українська художня виставка. Київ (1947);
- Республіканська виставка «Архітектура України». Київ 91954);
- Республіканська виставка «Будівництво і архітектура України за 40 років». Київ (1955);
- Республіканська виставка «Українське радянське монументальне мистецтво», присвячена 100-річчю від дня народження Володимира Леніна та 30-річчю Ленінського плану монументальної пропаганди. Київ (1969);
- Виставка «Монументальне мистецтво Радянської України». Київ (1978).
Персональна посмертна виставка була організована його родичами та друзями у Києві у 1983 році[2].
Публікації[ред. | ред. код]
Автор низки статей з питань монументально-декоративного мистецтва[6]:
- «Мистецтво в побут» / «Шквал», 1928, № 8;
- «Орнамент в архітектурному ансамблі» / «Декоративное искусство СССР», 1957, ювілейний номер;
- «Особливості художньої виразності в сільських типових житлових будинках» / Сільське житлове будівництво в УРСР. Збірка Академії архітектури УРСР. Київ, 1960;
- «Будувати красиво на віки» / «Літературна Україна», 28 червня 1963;
- «Краса рідного міста» / «Мистецтво», 1967, № 4.
У мистецтві[ред. | ред. код]
Олійний портрет художника у 1928 році виконав художник Петро Васильєв[7].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г Григорій Довженко. Каталог виставки творів, 1983, с. 53.
- ↑ а б в г Ярослав Кравченко. Від Сибіру до Полісся Творчий портрет художника-монументаліста Григорія Довженка. / Газета «День». № 97, 29 травня 2014.
- ↑ а б в г Григорій Довженко. Каталог виставки творів, 1983, с. 54.
- ↑ Григорій Довженко. Каталог виставки творів, 1983, с. 13.
- ↑ Григорій Довженко. Каталог виставки творів, 1983, с. 19.
- ↑ Григорій Довженко. Каталог виставки творів, 1983, с. 20.
- ↑ Художники народов СССР, 1976, с. 424, Т. 3.
Література[ред. | ред. код]
- Довженко Григорій Овксентійович // Українські радянські художники. Довідник. — Київ : Мистецтво, 1972. — С. 142—143.;
- Довженко Григорій Овксентійович // Словник художників України / за ред. М. П. Бажана (відп. ред.) та ін. — К. : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1973. — С. 76.
- Довженко, Григорий Авксентьевич // Художники народов СССР. Биобиблиографический словарь. — Москва : «Искусство», 1976. — Т. 3 (Георгадзе—Елгин). — С. 424. (рос.);
- Довженко Григорій Овксентійович // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1979. — Т. 3 : Гердан — Електрографія. — С. 419—420.;
- Заслужений художник Української РСР Григорій Довженко. Каталог виставки творів / Валентина Василівна Рубан. — Спілка художників України. — Київ, 1983. — 56 с.
- Довженко Григорій Овксентійович // Митці України : Енциклопедичний довідник / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. — С. 219. — ISBN 5-88500-042-5. [Архівовано з першоджерела 12 вересня 2022.]
- Довженки // Мистецтво України : Біографічний довідник / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. — С. 213. — ISBN 5-88500-071-9.;
- Г. С. Тернавська, Л. М. Гутник. Довженко Григорій Овксентійович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2008. — Т. 8 : Дл — Дя. — 716 с. — ISBN 978-966-02-4458-0.
|
