Донецька мафія. Антологія — Вікіпедія

«Донецька мафія. Антологія»

Обкладинка книги
Автор	Сергій Кузін Борис Пенчук
Країна	Україна
Мова	російська (2006) українська (2008)
Видавництво	Фонд «Антикорупція»
Видано	березень 2006 перевидана в 2008
Тираж	25000
ISBN	966-530-041-5

«Доне́цька ма́фія» (рос. «Донецкая мафия») — книга, яка мала великий політичний резонанс в Україні, видана в 2006-у році (російською мовою «Донецкая мафия. Антология»)^[1], перевидана з доповненнями в 2008-у році (українською мовою «Донецька мафія. Перезавантаження»).

Автор книги — Сергій Кузін; замовник та видавець — фонд Бориса Пенчука «Антикорупція». Книга викликає інтерес тим, що в ній аналізуються події в Донецькій області (в період «буремних 1990-х», тобто з кінця 1980-х до перших років 2000-х), адже політична команда «донецьких» з початку 2000-х років стала претендувати на першість в українській політиці.

Книга побудована як збірка статей про 50 найвідоміших діячів Донбасу (Донецької та Луганської областей), які згадувалися в пресі у зв'язку з резонансними злочинами та перерозподілом власності на Донбасі. Книга містить вимогу до влади: розслідувати замовні вбивства півсотні осіб в Донбасі. Треба зазначити, що деякі з цих «замовних вбивств у Донбасі» досі (2013 рік) є важливими чинниками української політики (наприклад, справа Щербаня).

В 2006 році на книжковому конкурсі, який проводився під егідою журналу «Кореспондент» книжка «Донецька мафія» зайняла перше^[1] місце в номінації «Документалістика» та третє^[2] місце в номінації «Найкраща українська книжка року».

В 2008 році автора книги Бориса Пенчука районний суд Донецька засудив на 8 років позбавлення волі в колонії суворого режиму з повною конфіскацією майна «за наклеп» в книжці «Донецька мафія» на мультимільйонера та екс-голову Донецької обласної ради Бориса Колеснікова.

23 лютого 2010 року Верховний Суд України скасував Пенчуку вирок за статтею «вимагання», тобто частково виправдав його,^[3] але станом на середину 2013 Борис Пенчук залишається в ув'язненні в Житомирській області.

Твори з аналогічною тематикою[ред. | ред. код]

В листопаді 2002 року президент Кучма дещо несподівано призначив «перший уряд Януковича» — з цього часу центральні ЗМІ України починають жваво обговорювати тему «донецьких», зокрема, в центральній пресі України було опубліковано чимало фактів про те, що в 1990-і роки в Донецькій області було здійснено десятки замовних вбивств бізнесменів, і мільярдні статки фінансових груп створювалися (в багатьох випадках) кримінальними методами. З цього часу Донецька область отримала імідж найбільш криміналізованого регіону України; а в пресі закріпилися терміни «донецька мафія» або «донецька організована злочинність». Хоча щодо інших регіонів України такі терміни як «мафія» в пресі практично не вживалися.

Висвітлення теми[ред. | ред. код]

• Найбільш відомі книжки та відеофільмами за темою «донецької організованої злочинності»:
  2002 — видана книжка редактора донецької газети «Кримінал-Експрес» Олександра Кучинського — «Хроника донецкого бандитизма» (російською мовою).^[1]
• 2003—2004 — донецький журналіст Олександр Тимошенко [Архівовано 10 лютого 2017 у Wayback Machine.] створив в інтернеті компілятивний довідник «Кривава історія Донецька»^[4] (рос. мовою, остання редакція сайту була здійснена у вересні 2004).^[4]
• березень 2006 — за кілька тижнів до парламентських виборів 2006 року київське видавництво «Поліграфкнига» видало книжку «Донецкая мафия. Антология» [Архівовано 21 серпня 2014 у Wayback Machine.] (російською мовою) тиражем 5 тис. примірників.^[1] Авторські права належать Сергію Кузіну та Борису Пенчуку. Книга перевидана (з доповненнями) 2008 року під назвою «Донецька мафія. Перезавантаження» (українською мовою).
• 2007 — в часи підготовки до парламентських виборів 2007 року вийшли документальні фільми:

• • Фільм журналіста Володимира Ар'єва «Донецька мафія» (28 хвилин, українською мовою) [Архівовано 24 травня 2014 у Wayback Machine.], фільм було показано на ТБ України влітку 2007 року, перед парламентськими виборами.
  • Фільм Олександра Миронюка «Кримінальна окупація» (62 хвилини, російською мовою), показано влітку 2007. [Архівовано 14 квітня 2014 у Wayback Machine.] — зокрема згадується Рінат Ахметов, який є родичем^[5] Ахатя Брагіна. Дивись фрагмент цього фільму [Архівовано 5 квітня 2016 у Wayback Machine.] про Кушнарьова та Максима Курочкіна.

Головні тези книжки[ред. | ред. код]

Зміст книжки складається:

• з фактичного матеріалу щодо «замовних вбивств в Донецьку в 1990-і» та щодо захоплення великих підприємств Донецького регіону за допомогою кримінальних методів;
• автори книжки роблять власні висновки про те, що лідери донбаського олігархічного клану причетні до фізичного усунення неугодних бізнесменів^[6].

Хронологія подій[ред. | ред. код]

Справа універмагу «Білий лебідь» — важлива тема книжки[ред. | ред. код]

В лютому 2005 року Борис Пенчук та його батько Володимир Пенчук звинуватили^[3] Бориса Колеснікова в тому, що той (у 2002—2003 роках) змусив їх продати за безцінь акції найбільшого тогочасного універмагу Донецька «Білий лебідь» :

• «Він (Борис Колесніков) наполягав, він вимагав, і під загрозою смерті ми йому все віддали», — сказав колишній директор торгового центру Борис Пенчук в інтерв'ю тижневику «Грані плюс»^[7]

Борис Пенчук пояснював, що:

1. З початку 2002 року на його батька (який тоді обіймав посаду Голови правління торгового центру «Білий лебідь») почався чинитися тиск з вимогою продати це підприємство: «Були всілякі наїзди, і кавказці якісь приїжджали, і наші місцеві бандити приїжджали… Батько довго лежав у лікарні, майже півроку, а я на жодні провокації не піддавався»^[7], в арсеналі погроз були нічні дзвінки, повідомлення про мінування, стрілянина^[7].
2. Зрештою акції були передані згідно договору купівлі-продажу (фотокопії договорів опубліковані у книзі «Донецька мафія») — продавцем був Пенчук Володимир Олексійович, а покупцями двох пакетів Борис Вікторович Колесников та Ігор Леонідович Ахметов (рідний брат Ріната Ахметова): «В інтересах першого з них представник Іван Шакуров уклав договір про купівлю 112 416 акцій за 70 822 грн. 08 коп., а від імені другого — про купівлю 114 213 акцій за 71 954 грн. 19 коп. Тобто в обох випадках по 63 копійки за акцію, хоча навіть номінальна вартість їх, вказана в тому ж договорі, 2 грн. 78 коп… У мене є висновок державної експертизи про те, що 9 років тому одна акція коштували 44 гривні. Порівняйте це зі 63 копійками, зазначеними в договорі, чи навіть із 1,6 гривні, які він, як стверджує, заплатив»^[3]. Тобто Борис Пенчук стверджує, що має «висновок державної експертизи» про те, що в 2002 році одна акція «Білого лебедя» коштувала 44 гривні, тобто підприємство було продане приблизно за соту частину його ринкової ціни^[7] — за 142 776 грн. (це приблизно Тридцять тисяч доларів США, тобто на той час це ціна трикімнатної квартири в Донецьку, але ніяк не «найбільшого універмагу Донецька»).

Зі свого боку, Рінат Ахметов (як повідомляв донецький журналіст Олександр Тимошенко) пояснював ситуацію з «Білим лебедем» та «КриворіжСталлю» такими словами:

• «Представьте, что вы купили квартиру за три тысячи долларов, а спустя два года владелец приходит к вам и говорит, что квартира стоит пять и просит доплатить»^[4].

Але наведене Ахметовим пояснення є не зовсім коректними, бо в даній справі «ключовим фактором» є не просто заниження ціни в півтора рази, а заниження ціни в сто разів при купівлі «Білого лебедя» (і в шість разів при купівлі КриворіжСталі) — саме це «стократне заниження ціни» є головною підставою для твердження про «кримінальний тиск» при продажу.

Карна справа проти Колеснікова в 2005[ред. | ред. код]

Згідно заяви Бориса Пенчука, в лютому 2005 була відкрита карна справа «за фактом злочину»; а 11 квітня 2005 року Генеральна прокуратура України висунула обвинувачення особисто Борису Колесникову у скоєнні злочину, передбаченого ч.4 ст. 189 Кримінального кодексу України — «вимога передачі чужого майна або права на майно службовою особою з використанням свого службового становища, з погрозою вбивства, що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах»^[7], ця стаття передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 7 до 12 років. Коментуючи цю справу, міністр МВС Луценко сказав, що на власника акцій Бориса Пенчука було скоєно три замахи на вбивство: одне — із вибухом, а два — із застосуванням автоматичної зброї^[7].

В цей же час (з лютого 2005) проти Бориса Колеснікова була порушена справа про сепаратизм, який проявився на зборах в Сєвєродонецьку 28 листопада 2004 року, на яких приймалися постанови про вихід Донецької області та ряду інших зі складу України в разі, якщо на посаду президента не буде обрано Віктора Януковича.

6 квітня 2005 року Борис Колесников був заарештований та провів за ґратами три місяці (звільнений 13 липня 2005). Куратором справи був особисто міністр внутрішніх справ Юрій Луценко. Звільнення Колеснікова відбувалося, зокрема, з причини примирення президента Віктора Ющенка зі своїми колишнім опонентом Віктором Януковичем та «Партією регіонів».

Видання книжки[ред. | ред. код]

У березні 2006 року (перед парламентськими виборами-2006) Борис Пенчук видав книжку «Донецька мафія» російською мовою. Але в наступні місяці — суди Донецька визнали Пенчука винним в наклепі на Колеснікова, почалося переслідування Пенчука та його сім'ї.

Суди проти Пенчука. Зречення претензій до Колеснікова[ред. | ред. код]

У жовтні 2007 року (коли «Партія регіонів» вже програла вибори, й призначений Ющенком «уряд Януковича» працював останній місяць) Борис Пенчук виступив на пресконференції де зрікся претензій до Колеснікова та заявив, що це міністр Луценко підмовив його до судового процесу проти Колеснікова в 2005 році (пізніше, в 2010 році, Пенчук заявив, що це каяття було викликане шаленим тиском на нього та його родину в 2007 році, і що у нього була домовленість з Борисом Колесніковим — в обмін на «відмову від претензій до Колеснікова» Пенчука перестануть переслідувати). Але це каяття не допомогло Пенчуку, і 9 жовтня 2008 року Борис Пенчук був арештований в Донецьку.

2 березня 2009 року Ворошилівський районний суд м. Донецьк виніс вирок, за яким Борис Пенчук визнаний винним в наклепі на Колеснікова та засуджений до позбавлення волі на 8 років суворого режиму з конфіскацією майна — це небачено суворий вирок по статті «за наклеп».

Видання доповненого варіанту книжки. Засудження на 8 років[ред. | ред. код]

Незадовго до винесення вироку — фонд Пенчука «Антикорупція» видав доповнений варіант книги «Донецкая мафия. Антология» в перекладі на українську мову під назвою «Донецька мафія. Перезагрузка». Тоді ж Київський районний суд м. Донецька постановив — знищити увесь тираж цією книги, але виконати це не вдалося, оскільки значна частина тиражу розповсюджувалася в Великій Британії.

Верховний Суд визнав Пенчука невинним у «вимаганні»[ред. | ред. код]

23 лютого 2010 року Верховний Суд (головою Верховного Суду в той час був член БЮТ Василь Онопенко) скасував Пенчуку вирок за статтею «вимагання», тобто частково виправдав його.^[3]

22 квітня 2010 року Богунський райсуд м. Житомір замінив^[3] Пенчуку умови виконання покарання, тобто невідбута частина покарання замінена виправними роботами терміном на 2 роки! Пенчук вийшов на свободу та влаштувався на роботу.

Але 7 вересня 2010 Житомирський апеляційний суд відмінив рішення районного суду — тобто Пенчук знову опинився за ґратами. Після цього рішення суду — Пенчук виступив в пресі^[3] (23.9.2010) та знову заявив, що «Білий лебедь» у нього відібрали таки силоміць; і що «заяву проти Луценка» він робив під жорстким тиском регіоналів (в ті часи генпрокуратуру очолювали «донецькі» Медведько та Ренат Кузьмін). Пенчук заявив, що в 2007 році Колесніков особисто обіцяв йому — припинити проти нього (та його сім'ї) усі переслідування, але свого слова не дотримав^[7]. Також Пенчук звернув увагу громадськості, що :

• «Тепер після того, як ВСУ встановив, що я не був вимагачем, уже Колесников повинен потрапити під статтю 383 Кримінального кодексу, за якою я відбув у в'язниці 19 місяців. Це стаття про відповідальність за неправдиві свідчення. А саме він виявився брехуном»^[3].

Судові позови до авторів книжки[ред. | ред. код]

Відразу після видання книги (в 2006) на автора Бориса Пенчука було подано декілька судових позовів.

Звинувачення у наклепі на генерала міліції Малишева[ред. | ред. код]

22 червня 2006 року в Калінінському райсуді Донецька було об'явлено про те, що народний депутат України та генерал міліції Володимир Малишев (який в 1990-і працював на посаді керівника міліції Донецької області, а пізніше — став працювати керівником охорони корпорації СКМ Ріната Ахметова) виграв судовий позов у авторів книжки «Донецька мафія»; а саме, Малишев вимагав, щоб:

• відповідачі спростували свій наклеп (в книзі автори робили висновок, що Малишев і лідери донбаського олігархічного клану причетні до фізичного усунення неугодних бізнесменів);
• також Малишев вимагав, щоб автори книжки виплатили йому за заподіяний моральний збиток символічну суму — шістдесят американських центів;
• і щоб увесь тираж «Донецької мафії», випущений київським видавництвом «Поліграфкнига», був би знищений.^[6]

Але Борис Пенчук заявив, що книжка «Донецька мафія» переведена на англійську мову та знаходиться за кордонами України.^[6]

Звинувачення у наклепі на Б. Колеснікова[ред. | ред. код]

У 2006 році Партія регіонів домовилася з президентом Ющенком про спільне створення правлячої коаліції у Верховній Раді, та про створення «другого уряду Януковича» (в якому було 9 міністрів, призначених від Ющенка).

На хвилі повернення «регіоналів» у владу — в серпні 2006 року Борис Колесніков подав позов на Бориса Пенчука, звинувативши останнього у наклепі (в книжці «Донецька мафія» Пенчук звинуватив Колеснікова у тому, що Колесніков шляхом тиску відібрав у Пенчука його торговельний комплекс «Білий лебідь» в Донецьку).

7 листопада 2006 року Київський райсуд Донецька задовольнив позов Бориса Колеснікова до Б. Пенчука, й зобов'язав знищити весь наклад книжки «Донецька мафія». Після Колесникова на авторів «Донецької мафії» поскаржився Олександр Кучинський, звинувативши їх у плагіаті. Обидва позови розглядав суддя Віктор Попревич.

Звинувачення у плагіаті. 2006 рік[ред. | ред. код]

Після «позова Колеснікова», восени 2006 року головний редактор донецького тижневика «Кримінал-Експрес» Олександр Кучинський звинуватив авторів книги в плагіаті й подав на них позов до суду. Основні претензії стосувалися фрагментів, які були включені в «Донецьку мафію» з посиланням на сайт донецького журналіста Олександра Тимошенко. Тобто донецький журналіст Олександр Тимошенко^[4] в 2004 році створив в інтернеті довідник з питання «кримінального Донецька»; і включив у цей довідник статті з «Кримінал-Експрес», але без посилання на «Кримінал-Експрес». Тому Пенчук та Кузін вказували, що цитати належать О. Тимошенко, а треба було вказувати на «Кримінал-Експрес». Але все рівно з боку Пенчука та Кузіна не було «плагіату, привласнення авторського права», бо вони явно вказали, що це матеріали не їх авторства. Адвокати Пенчука вказували :

• Ця помилка сталася з вини Олександра Тимошенко, який не вказав «Кримінал-Експрес» як джерело запозичення текстів. Але до О. Тимошенко ніхто не звертався з претензіями (станом на лютий 2007 рік Олександр Тимошенко знаходився в США, куди виїхав для навчання в 2006 році; журналістам він сказав, що збирається повернутися в Україну за рік).^[4]
• Пенчук та Кузін нічого не вигравали від посилання на О. Тимошенко замість «Кримінал-Експресу». Тобто не існував «злочинний умисел», бо для Пенчука та Кузіна були б навіть більш переконливими посилання на «Кримінал-Експрес», а не на сайт О. Тимошенко.
• Адвокати Пенчука зазначали важливу деталь: сам позивач Олександр Кучинський в книзі «Хроніки донецького бандитизму» запозичив статті інших авторів, які друкувалися в його газеті «Кримінал-Експрес», але не вказав прізвища цих авторів, тобто привласнив авторство статей, вдався до плагіату^[1].

Але незважаючи на все це, Київський районний суд міста Донецьк 7 лютого 2007 року зобов'язав авторів книги «Донецька мафія» Пенчука та Кузіна виплатити Олександрові Кучинському 260 тис. грн. (тобто близько 52 тис. дол.) «прямих матеріальних і моральних збитків»^[1] В результаті за цією справою було заарештовано майно Бориса Пенчука: дві донецькі квартири, машина та рахунки фонду «Антикорупція». ^[1]

В підсумку по цій справі можна зазначити:

• «Засудження за плагіат» є безпрецедентним в Україні — відомо декілька скандалів щодо плагіату (зокрема, плагіат в промові міністра «уряду Азарова» Раїси Богатирьової^[8], плагіат в наукових працях спікера парламенту Володимира Литвина)^[9], але лише у Пенчука «за плагіат» забрали квартиру, машину та фонд.
• Пенчука засудили за «плагіат, якого не було», адже він явно вказав в книзі, що не є автором певних фрагментів книги (тобто не привласнював авторство).

Засудження Пенчука на вісім років[ред. | ред. код]

2 березня 2008 року за позовом Колеснікова (справа про наклеп щодо рейдерського захоплення Колесніковим супермаркету Пенчука «Білий лебідь») Пенчук був засуджений до восьми років позбавлення волі в колонії суворого режиму, з конфіскацією майна. Цей вирок був безпрецедентно жорстким і став ще одним прикладом «вибіркового правосуддя».

Борис Пенчук вважає, що в тюрмі йому загрожує небезпека, він заявив: «Якщо знову потраплю до тюрми, уже ніколи звідти не повернуся живим»^[3].

Джерела[ред. | ред. код]

• Тссс… Главный враг Бориса Колесникова Борис Пенчук потихоньку вышел на свободу [Архівовано 4 грудня 2014 у Wayback Machine.] // 02.06.2010
• Борис Пенчук: «Меня посадил Виктор Ющенко!» // 22.09.2010 г. в 10:43. Юрий Зущик, газета «Новая»
• Борис Пенчук. Зі святом «демократії», дорогі дончани і луганчани! [Архівовано 15 грудня 2014 у Wayback Machine.] Неділя, 02 листопада 2014 13:37

Примітки[ред. | ред. код]