Дон Жуан, або Кам'яний гість — Вікіпедія

Дон Жуан
Dom Juan ou le Festin de pierre
Жанр	комедія
Форма	п'єса
Автор	Мольєр
Мова	французька
Написано	1665
Опубліковано	1682
Країна	Франція
	Цей твір у Вікісховищі
	Цей твір у Вікіджерелах

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Дон Жуан, або Кам'яний гість (значення).

«Дон Жуан» (повна назва — «Дон Жуан, або Кам'яний гість») — комедія на п'ять дій французького письменника Мольєра, написана в 1665 році. Вперше представлена 15 лютого 1665 року в театрі Пале-Рояль.

Історія створення[ред. | ред. код]

Після заборони в 1664 році п'єси «Тартюф» Мольєр кидає новий виклик суспільству та духовенству. Він бере популярний у Франції сюжет про севільського розпусника Дон Жуана і створює на його основі зухвалу за своїм часом комедію звичаїв.

Прем'єра відбулася 15 лютого 1665 року у паризькому театрі Пале-Рояль, але після п'ятнадцяти вистав Мольєр зняв п'єсу з репертуару, побоюючись нового скандалу. За життя Мольєра комедія більше не виконувалася на сцені і не публікувалася (перша публікація з цензурними вилученнями датується 1682 роком). Вже після припинення вистав у Парижі було видано пасквіль пана де Рошмона «Міркування щодо однієї комедії Мольєра під заголовком „Камінний бенкет“», де автор звинувачував Мольєра в безбожництві та ототожнив його з головним персонажем комедії.

У 1677 році з ініціативи вдови Мольєра, актриси Арманди Бежар, комедія була зіграна у віршованому перекладі Тома Корнеля. Ця редакція побутувала на сцені до 1847 року, коли оригінальний мольєрівський текст повернули на підмостки в паризькому театрі Комеді Франсез.

У Росії комедію вперше поставив Александринський театр в Санкт-Петербурзі 5 травня 1816 року (Дон Жуан — Іван Сосницький, Ельвіра — Марія Вальберхова). Перший переклад комедії під назвою «Дон Жуан, або Кам'яний гість» зробив Іван Вальберх у 1816 році.

Дійові особи[ред. | ред. код]

Дон Жуан, син дон Луїса
Ельвіра, дружина Дон Жуана
Дон Карлос і Дон Алонзо, брати Ельвіри
Дон Луїс, батько Дон Жуана
Франциск, жебрак
Шарлотта і Матюріна, селянки
П'єро, селянин
Статуя командора
Гусман, конюх Ельвіри
Сганарель,Лавіолет і Раготен, слуги Дон Жуана
Діманш, купець
Лараме, бродяга
Привид

Сюжет[ред. | ред. код]

Акт перший[ред. | ред. код]

Сганарель у розмові з конюшим Ельвіри Гусманом лає Дон Жуана, кажучи, що він —

Найбільший нечестивець, якого тільки носила коли-небудь земля, головоріз, собака, диявол, турків, єретик, не вірить ні в загробне життя, ні в святих, ні в Бога, ні в чорта, провідний саме що ні на є скотиняче існування, борів Епікура, справжній сластолюбець, затикають вуха на всі християнські умовляння і який вважає нісенітницею все, у що ми віримо …
(Тут і далі — в перекладі В. С. Лихачова)

З'являється Дон Жуан. Він присвячує Сганареля в секрети своєї мінливості:

… Всі красуні мають право чарувати нас: наше серце належить всім їм по черзі, без винятку, як першої, так і останньої <…> любов до однієї не змусить мене бути несправедливим до інших <…> я кожній віддаю належне, як велить природа …

Їх перериває раптова поява Ельвіри. Вона звинувачує Дон Жуана в зраді. Дон Жуан цинічно відповідає їй. Ельвіра віщує йому кару Небес. Але Дон Жуан байдужий до погроз, — його займає лише нова любовна пригода.

Акт другий[ред. | ред. код]

П'єро хвалиться перед своєю нареченою Шарлотою тим, що врятував з моря двох потопаючих людей, один з яких — вельможний пан. Знатним паном виявляється Дон Жуан, і, щойно побачивши гарненьку селянку, одразу пропонує їй стати його дружиною. П'єро незадоволений, але у відповідь отримує лише ляпаса. Дон Жуан бажає усамітнитися з Шарлотой, але зустрічає Матюріну, до якої теж встиг посвататися. Дівчата влаштовують сварку, але Дон Жуан заспокоює обох, адже кожна з них знає справжню правду. Бродяга Лараме попереджає Дон Жуана, що дванадцять вершників шукають його. Дон Жуан рятується втечею.

Акт третій[ред. | ред. код]

Дон Жуан, переодягнений селянином, і Сганарель, переодягнений в одязі лікаря, йдуть через ліс. Дон Жуан пропонує зустрічному жебракові богохульствувати за монету і шматок хліба. Жебрак відмовляється, воліючи голодну смерть. В далині Дон Жуан помічає розбійників, що напали на дворянина. Він поспішає на допомогу. Врятований дворянин, це дон Карлос, брат Ельвіри. Дон Алонзо вимагає негайно смерті для зрадника, але дон Карлос, в подяку за порятунок, відстрочує дуель. Продовжуючи шлях, Дон Жуан і Сганарель приходять до гробниці командора, вбитого Дон Жуаном. Дон Жуан, сміючись, запрошує статую командора на вечерю. Статуя киває головою.

Акт четвертий[ред. | ред. код]

У будинок до Дон Жуана приходить його кредитор, Діманш. Дон Жуан спритно відбивається від нього. Дон Луїс, батько Дон Жуана, переконує сина виправитися, але Дон Жуану слова старого не дають нічого. Ельвіра вже не молить повернутися до неї, але хоча б покаятися і звернутися до Бога. Дон Жуан пропонує залишитися з ним на ніч. З'являється статуя командора і запрошує Дон Жуана до себе на повторну вечерю.

Акт п'ятий[ред. | ред. код]

Дон Жуан оголошує батькові про своє каяття, але в дійсності, в його словах лише лицемірство. Він проповідує, що

Лицемірство — модний порок, а всі модні пороки йдуть за доброчесність. За нинішнього часу роль доброчесної людини — з усіх ролей найвдячніша і ремесло лицеміра — з усіх ремесел найвигідніша <…> лицемірство — порок привілейований; воно всім затискає рот і насолоджується безкарністю …

Дон Карлос вимагає відповіді за образу, нанесену Ельвірі. Дон Жуан лицемірно виправдовує все велінням Неба. Дон Жуану з'являється привид у вигляді жінки під покривалом і у вигляді Часу з косою в руці. Привид попереджає, що якщо Дон Жуан не покається, його чекає загибель. Дон Жуан з шпагою кидається на привида. З'являється статуя командора. Блискавка, супроводжувана сильним ударом грому, вражає Дон Жуана. Земля розверзлася і поглинає його; з місця провалу виривається велике полум'я. Залишився один Сганарель зізнається, що йому

Нещасному, після стількох років служби нічого не перепало, крім однієї втіхи: на власні очі побачити, яка кара спіткала мого пана за безбожництво !..

Театральні постановки[ред. | ред. код]

Перша постановка[ред. | ред. код]

Перше подання пройшло 15 лютого 1665 в театрі Пале-Рояль з участю Лагранжа (в ролі Дон Жуана), Мольєра (Сганарель), пані Дюпарк (Ельвіра), Луї Бежара (Дон Луїс), Дю-Круазье (Дон Алонзо і П'єро), пані Дебрі (Матюріна), пані Мольєр (Шарлотта), Дебрі (Лараме) і ін

Відомі постановки[ред. | ред. код]

1795 — перша постановка в Росії французькою мовою: «Дерев'яний театр» (колишній Театр Карла Кніпера, що став одним з імператорських театрів)
1816 — Александрінський театр; Дон Жуан — Сосницький, Ельвіра — Валберхова.
1876 — Малий театр, Москва — перша в Росії постановка без скорочень і переробок, на бенефіс актора Берга (в ролі Сганареля); в наступних постановках у другому складі його заміняв Правдин, Дон Жуан — Ленський, Ельвіра — Єрмолова, Шарлотта — Самойлова, Матюріна — Музіль-Бороздіна, П'єро — Музіль).
Александрінський театр (1880, на бенефіс Петіпа і він же Дон Жуан, Сганарель — Варламов, Ельвіра — Дюжікова, дон Луіс — Леонідов, П'єро — Арді, Діманш — Зубов),
Михайлівський театр, франц. трупа, Петербург (1881),
Театр Горевий, Москва (1890; Дон Жуан — Петіпа Сганарель — Градов-Соколов, Сашин),
1902 — театр Корша, Москва
1910 — Александрінський театр, Санкт-Петербург — вистава у постановці В. Мейєрхольда в декораціях А. Головіна з участю Ю. Юр 'єва (Дон Жуан) і К. Варламова (Сганарель); у виставі звучала музика Ж. Ф. Рамо.
1914 — Сергієвський нар. будинок, Москва.

З постановок у Росії на провінційній сцені найбільш відомі: Новий театр, Харків (1877); театр «Соловцов», Київ (1912; реж. І Дон Жуан — Н . М. Радін).

Ленінгр. академічний. театр Держдрами (кол. Александрінський, 1922 і 1932; реж. Мейєрхольд і Соловйов; Дон Жуан — Ю. Юр'єв, Сганарель — Горін-Горяїнов, Шарлотта — Тіме, Матюріна — Карякіна).
1-ї Держ. сов. театр, Омськ (1921),
Гор. театр, Самара (1924), театр ім. Азізбекова (реж. Туганов, 1926),
1941 — Театр ім. Баумана, Москва (реж. Краснянський і Лук'янов, худ. Варпех); Дон Жуан — К. І. Македонський, Сганарель — Черкасов.
1947 — театр Атеней, Париж — вистава з участю Луї Жуве в ролі Дон Жуана.
1950 — Ленінградський театр Комедії (реж. Н. Рашевська, худ. М. Бобишев; Дон Жуан — Б. Смирнов, Сганарель — Володимир Усков).
1953 — Національний театр Парижа — постановка Жана Вілара, який зіграв також головну роль; в ролі Сганареля — Д. Сорана, в ролі Ельвіри — М. Шометт; спектакль показали в Москві і Ленінграді під час гастролей театру в СРСР в 1956 р.
2004 — театр імені Комісаржевської, Санкт-Петербург — реж. А. Морфов, за участю А. Баргмана (Дон Жуан), В. Богданова (Сганарель), Є. Ігумнова (Ельвіра) та ін.
2007 — театр Маріньї — Робер Оссейн — реж. Філіп Торретон (він же зіграв головну роль), за участю Жана Поля життя свого (Сганарель).

Цікаві факти[ред. | ред. код]

У назві п'єси французькою мовою використовується старовинна манера правопису дворянського титулу заголовного персонажа Dom, тоді як у самій п'єсі Мольєр завжди пише поширеніше Don.

Посилання[ред. | ред. код]

Короткий зміст [Архівовано 20 листопада 2010 у Wayback Machine.]
П'єса (переклад А. В. Федорова)