Дора Маар — Вікіпедія

Дора Маар
фр. Dora Maar

Народження 22 листопада 1907(1907-11-22)[1][2][…]
Париж
Смерть 16 липня 1997(1997-07-16)[1][3][…] (89 років)
  IV округ Парижа, Париж
Поховання Кламар
Країна  Франція[5]
Навчання Національна вища школа красних мистецтв і Академія Жуліана
Діяльність фотографка, мисткиня, художниця, поетка, хореографка, скульпторка, модель, письменниця, ілюстраторка
Напрямок сюрреалізм
Вчитель André Lhoted
Батько Josip Markovićd
Роботи в колекції Штедель, Національний музей «Центр мистецтв імені королеви Софії», Художній інститут Чикаго, Тейт, Національна галерея мистецтв, Національна галерея Канади, Музей сучасного мистецтва (Нью-Йорк)[6], Музей мистецтва Метрополітен[7], Photography Collectiond, Музей Ізраїлю, Клівлендський музей мистецтв, Музей сучасного мистецтва Сан-Франциско[8], Національний музей образотворчого мистецтва[9] і Міський музей (Амстердам)[10]

CMNS: Дора Маар у Вікісховищі

До́ра Маа́р (фр. Dora Maar, справжнє ім'я Генріє́тта Теодо́ра Ма́ркович / Henriette Theodora Markovitch, 22 листопада 1907(19071122), Тур — 16 липня 1997, Париж) — французька югославського (хорватського) походження сюрреалістська художниця й фотографиня; модель Пабло Пікассо.

Життєпис[ред. | ред. код]

Дочка француженки з Турені й архітектора хорватського походження, виросла у Аргентині.

У 1945 році після розриву з Пікассо Маар лікувалась у психіатричній клініці в Жака Лакана. Після виставки живопису (1957) на довгі роки усамітнилась у власному помешканні, писала вірші й картини, про неї майже всі забули. Провела останні роки у власній квартирі по вулиці Савойя, на лівому березі Парижа.

Дора Маар померла 16 липня 1997 року в 89-річному віці. Похована на цвинтарі Буа-Тардьє у Кламарі[11].

Дім Дори Маар у Воклюзі

Творчість[ред. | ред. код]

У 1920 році приїхала до Парижа, навчалася живопису, потім фотографії, познайомилась з Брассаєм, Картьє-Брессоном, зійшлась із сюрреалістами (Бретон, Батай та інші). Була ассистенткою Мана Рея.

У 1935 році відкрила власне фотоательє. Її фотомонтаж «Папаша Убю» став своєрідною візитівкою сюрреалістичного мистецтва.

Художній спадок Маар був високо оцінений публікою й критикою тільки на посмертній ретроспективній виставці (1999).

У 2019 році (5 червня — 29 липня) у Центрі Помпіду представлена найбільша виставка робіт Дори Маар (понад 400 фотографій і документів), яка дозволида простежити шлях мисткині від перших рекламних світлин і вуличного періоду до витворів сюрреалістичного мистецтва.

Співпраця з Пікассо[ред. | ред. код]

У 1936 році в паризькому кафе «Де маго» Поль Елюар познайомив Маар з Пікассо. Дев'ять років вона була його моделлю, музою і партнеркою.

Маар багато фотографувала Пікассо (особливо в період його роботи над «Гернікою»), під його впливом звернулась до живопису. Пікассо часто створював зображення сумної Маар, у його творчому доробку вона назавжди ввійшла як «жінка, що плаче».

Картина Пікассо «Портрет Дори Маар» (1938) ніколи не виставлялась у музеях і висіла в будинку художника до його смерті, а у 1980-х її придбав саудівський шейх Абдулмухсен Абдулмалік Аль Шейх у галереї Пейс в Нью-Йорку. У 1999 році картину викрали й внесли до списку найрозшукуваніших витворів мистецтва. У 2019 році полотно відшукав Артур Бренд, фахівець з пошуку втрачених предметів мистецтва в Голландії[12]. На початок 2020-х вартість картини оцінювалася в 25 млн євро[13][14].

«Пам'ятник Аполлінеру» (1959) або «Голова жінки» (Дора Маар) Пікассо

Скульптурний портрет Дори Маар Tete de femme[en] (Голова жінки), виконаний з гіпсу у 1941 році, зберігається в музеї Людвіга у Кельні. Чотири копії роботи були відлиті в бронзі у 1950-х, через декілька років після припинення відносин пари. Один примірник скульптури був подарований у 1959 році меморіалу Гіійома Аполлінера[15]. Скульптура містилась у шостому окрузі Парижа біля церкви Сен-Жермен-де-Пре. Ця копія була вкрадена у 1999 році, а згодом знайдена дорожнім робітником у канаві в муніципалітеті Оні. Муніципалітет Оні, не здогадуючись про походження скульптури, виставив її у залі ратуші. У 2001 році один з відвідувачів ратуші упізнав у погрудді роботу Пікассо, після чого скульптуру повернули на попереднє місце[16].

Пам'ять[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Dora Maar
  3. а б Benezit Dictionary of ArtistsOUP, 2006. — ISBN 978-0-19-977378-7
  4. Blumberg N. Encyclopædia Britannica
  5. Museum of Modern Art online collection
  6. http://www.moma.org/collection/works/10161
  7. https://www.metmuseum.org/art/collection/search/286239
  8. Artists + Artworks
  9. https://www.bellasartes.gob.ar/
  10. [geen titel]
  11. Dora Maar ( 1907 - 1997 ). www.lemondedesarts.com. Архів оригіналу за 31 жовтня 2019. Процитовано 19 квітня 2019. 
  12. Как «Индиана Джонс» искал похищенную 20 лет назад картину Пикассо. Риа-Новости. 26 марта 2019. Архів оригіналу за 27 березня 2019. Процитовано 31 березня 2020. 
  13. 10 самых разыскиваемых картин. Artinvestment.ru. Архів оригіналу за 7 травня 2019. Процитовано 31 березня 2020. 
  14. Найден украденный портрет работы Пикассо. Esquire.kz. Архів оригіналу за 7 травня 2019. Процитовано 31 березня 2020. 
  15. Inauguration du monument en hommage à Guillaume Appolinaire (англ.). 
  16. Frédéric Naizot. La statue de Picasso volée était exposée à la mairie. Le Parisien (фр.). Архів оригіналу за 24 серпня 2019. Процитовано 31 березня 2020. 

Література[ред. | ред. код]

  • Lord J. Picasso and Dora: a personal memoir. New York: Farrar Straus Giroux, 1993
  • Caws M.A. Picasso’s weeping woman: the life and art of Dora Maar. Boston: Little, Brown, and Co., 2000
  • Förster T. Dora Maar: Picassos Weinende. Hamburg: Europ. Verl.-Anst., 2001.
  • Avril N. Moi, Dora Maar: roman. Paris: Plon, 2002
  • Dujovne Ortiz A. Dora Maar: prisonnière du regard. Paris: Bernard Grasset, 2003
  • Baldassari A. Picasso-Dora Maar. Paris: Flammarion; London: Thames & Hudson, 2006
  • Краусс Р. Холостяки. М.: Прогресс-Традиция, 2004, с.18-37

Також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]