Дядиченко Вадим Архипович — Вікіпедія

Вадим Архипович Дядиченко
Народився	17 (30) травня 1909 Чернігів, Російська імперія
Помер	24 серпня 1973(1973-08-24) (64 роки) Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання	Байкове кладовище
Країна	СРСР
Діяльність	історик, викладач університету
Alma mater	НУ «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка
Галузь	історія
Заклад	КНУ імені Тараса Шевченка Інститут історії України НАН України Миколаївський національний університет імені В. О. Сухомлинського
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор історичних наук
Аспіранти, докторанти	Сергієнко Григорій Якович
Нагороди

Вадим Архипович Дядиченко (17 (30) травня 1909, Чернігів — 24 серпня 1973(1973-08-24), Київ) — український історик, досліджував генезу права на Гетьманщині. Доктор історичних наук, професор.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 17 (30 травня) 1909 року в місті Чернігові в сім'ї службовця. У 1925–1929 роках навчався на соціально-економічному відділенні Чернігівського інституту соціального виховання, після закінчення якого у 1929–1935 роках викладав у Миколаївському педагогічному інституті, був доцентом історичного факультету.

З серпня 1935 року — асистент Інституту історії Всеукраїнської асоціації марксистсько-ленінських інститутів. Від вересня 1936 року — аспірант, від 1938 року — молодший науковий співробітник, у 1940–1941 роках — старший науковий співробітник сектора історії феодалізму Інституту історії України АН УРСР. У 1940 році захистив кандидатську дисертацію на тему: «Семен Палій». У 1941–1944 роках — старший науковий співробітник Інституту історії і археології України АН УРСР. У 1944–1948 і 1955–1961 роках — старший науковий співробітник відділу історії феодалізму, у 1948–1955 роках — виконувач обов'язків завідувача відділу історії феодалізму, у 1961–1973 роках — завідувач відділу історії феодалізму (в тому числі у 1963–1966 роках — завідувач відділу історії досоціалістичних формацій) Інституту історії АН УРСР. У 1960 році захистив докторську дисертацію на тему: «Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України кінця 17 — поч. 18 ст.». За сумісництвом у 1935–1941 і 1944–1959 роках був доцентом, а з 1962 року професором Київського державного університету.

Був нагороджений орденом Червоного Прапора та кількома медалями.

Помер в Києві 24 серпня 1973 року. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 33).

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Основна проблематика досліджень ученого — історія Лівобережної України кінця 17-го першої чверті 18 століть та спеціальні історичні дисципліни: джерелознавство, українська історіографія та палеографія. Вивчав соціально-економічну та політичну історію України козацької доби, насамперед діяльність тогочасних українських державних установ: органів управління, суду та судочинства, організацію козацького війська.

Автор понад 50 наукових праць. Серед них:

• Полтавська битва. — К., 1962.
• Суд і судочинство на Лівобережній Україні в кінці XVII — на поч. XVIII ст. // Вісник АН УРСР. — 1958. — № 8.
• Антифеодальні повстання в Росії і на Україні в XVII—XVIII ст. — К., 1954.
• Критика буржуазно-націоналістичної фальсифікації історії України кінця XVII — першої чверті XVIII ст. // Наукові записки Інституту історії АН УРСР. — Кн. 6. — К., 1954.
• Розгром шведських загарбників на початку XVIII ст. — К., 1950.
• Мазепа — зрадник українського народу. — К., 1946.
• Семен Палій. — Уфа, 1942.

Один із співавторів підручника «Допоміжні історичні дисципліни». Працював над створенням синтетичного курсу історії України. Співавтор кількох підручників з історії України. Був членом редколегії та одним з авторів 2-х видань 2-томної «Історії Української РСР», відповідальним редактором 1-го тому «Історії селянства Української РСР» та колективної монографії «Нариси з історії історичної науки на Україні (доба феодалізму)».

Брав участь у написанні колективних праць:

• «Нарис історії України» (Уфа, 1942);
• «Визвольна війна 1648—1654 рр. і возз'єднання України з Росією» (К., 1954);
• «Очерки истории исторической науки в СССР» (Т. 1. — М., 1955);
• «250 років Полтавської битви» (К, 1959);
• Історія Української РСР (у 2-х т.) — член редколегії та один із авторів.
• «Розвиток історичної науки в Українській РСР» (К., 1970).

Джерела[ред. | ред. код]

• Н. О. Герасименко. Дядиченко Вадим Архипович [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 508. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
• Н. О. Герасименко. Дядиченко Вадим Архипович [Архівовано 30 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2023. — ISBN 966-02-2074-X.