French
DeutschДіоген Вавилонський — Вікіпедія
| Діоген Вавилонський | ||||
|---|---|---|---|---|
| Антична філософія | ||||
 | ||||
| Народження | бл. 240 до н. е. Селевкія на Тигрі | |||
| Смерть | бл. 150 до н. е. | |||
| Знання мов | | |||
| Діяльність | | |||
| Школа / Традиція | стоїцизм | |||
| Основні інтереси | етика, теологія | |||
| Вплинув | Антипатр з Тарса, Аполлодор з Селевкії, Архедем з Тарса, Аполлодор Афінський, Панетій, Боет Сидонський | |||
| Літературний напрям | стоїцизм | |||
| Зазнав впливу | | |||
| Вчителі | Хрісіпп[1] і Зенон Тарсійський[1] | |||
| Відомі студенти | Аполлодор Афінський, Мнесарх Афінськийd, Карнеад, Панетій[2], Кратет (Кратес) Малльський, Антипатр з Тарса і Дардан Афінськийd | |||
| Історичний період | Елліністична філософія | |||
| Посада | Схоларх стоїчної школиd і посол | |||
| | ||||
Діоген Вавилонський (дав.-гр. Διογένης ὁ Βαβυλώνιος), або Діоген з Селевкії (бл. 240-150 до н. е.) — давньогрецький філософ-стоїк, учень Хрісіппа і наступник Зенона з Тарса на чолі стоїчної школи.
Разом з академіком Карнеадом і перипатетиком Критолаєм в 155 до н. е. їздив до Риму в складі афінського «філософського» посольства, яке просило звільнити Афіни від штрафу за розграбування Оропа. Виступивши в Римі, Діоген вперше познайомив римлян з вченням стоїків.
Від творів Діогена збереглися незначні фрагменти. Відомі за назвами трактати «Про мову, що звучить», «Діалектика», «Про риторику», «Про провідну частину душі», «Про Афіну», «Мантика», «Етика», «Про благородне походження», «Про закони», «Про музику».
Слідом за Зеноном Тарсійським і Хрісіппом поміщав провідний початок душі в серце. У теології розвивав аргументи засновника стоїцизму Зенона із Кітіона.
Його учнями були Антипатр з Тарса, Аполлодор з Селевкії, Архедем з Тарса, Аполлодор Афінський, Панетій, Боет Сидонський.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Dictionnaire des philosophes antiques II // Dictionnaire des philosophes antiques / R. Goulet — Paris: CNRS, 1994. — P. 807.
- ↑ Любкер Ф. Panaetius // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 978–979.
Література[ред. | ред. код]
- Столяров А. А. Стоїки та стоїцизм. М., 1995.
- Столяров А. А. Діоген Вавилонський. В кн .: Антична філософія: енциклопедичний словник. Под ред. М. А. Солопова. М .: Прогрес-Традиція, 2008. C. 330—332.
- Obbink D., Van der Waerdt P.A. Diogenes of Babylon: the Stoic Sage in the City of the Fools. Greek, Roman and Byzantine Studies. Durham 32, 1991, p.355-396.
- Delattre D. Speusippe, Diogene de Babylone et Philodeme. Cronache Ercolanesi. Bollettino del Centro internazionale per lo studio dei Papiri Ercolanesi. Napoli, 23, 1993, p.67-86.
- David Sohlberg: Aelius Aristides und Diogenes von Babylon. Zur Geschichte des rednerischen Ideals. In: Museum Helveticum 29 (1972), S. 177—200 (online) und 256—277 (online).