Діти Сцени — Вікіпедія

Представники субкультури Діти сцени 2008 року

Діти Сцени — молодіжна субкультура, яка виникла на початку 2000-х років у США з попередньо існуючої субкультури емо.[1] Субкультура стала популярною серед підлітків із середини 2000-х[2] і до початку 2010-х років. Членів субкультури сцени називають сценічними дітьми, модниками або сценерами. Мода прихильників субкультури передбачає носіння вузьких джинсів, яскравого кольорового одягу, фірмової зачіски (пряме волосся з довгою смугою, що покриває чоло) та яскравого фарбування волосся.[3] Музичні жанри, пов'язані з цією субкультурою, включають металкор, кранккор, дезкор, електронну музику та поп-панк.[4][5]

З середини 2000-х до початку 2010-х років молодіжна субкультура набула популярності серед підлітків, а музика, пов'язана з субкультурою, досягла комерційного успіху як в андеграунді, так і в мейнстрімі. Такі гурти, як Bring Me the Horizon, Asking Alexandria, Pierce the Veil та Metro Station, привернули увагу прихильників руху поступово розширюючи аудиторію слухачів. У другій половині 2010-х років субкультура втратила популярність; проте з 2019 року з'явилися рухи, які відродили його.[6][7]

Мода[ред. | ред. код]

Приклад субкультури Діти сонця

Мода Дітей Сцени відома своїм яскравим кольоровим одягом, вузькими джинсами, розтягнутими мочками вух, сонцезахисними окулярами, пірсингом, великими пряжками на ременях, браслетами, рукавичками без пальців, підводкою для очей, нарощеним волоссям і прямим андрогінним плоским волоссям із довгим пасмом, що прикриває чоло, а іноді й одне, або обидва ока. Діти Сцени часто фарбують своє волосся у світлий, рожевий, червоний, зелений або яскраво-синій колір.[3][8][9][10] Представники сценічної субкультури часто роблять покупки в Hot Topic.[11] Згідно з The Guardian, дівчина з цієї субкультури Єва О'Брайен описала прихильників течії як «щасливі емо».[10]

Музика[ред. | ред. код]

Представники субкультури асоціюються з різними стилями музики: металкору, дезкору, пост-гардкору, кранккору, електронної музики, інді-року, емо-попу та поп-панку. Серед виконавців та гуртів, яких, зазвичай, асоціюють із субкультурою, виокремлюють Cute Is What We Aim For, Asking Alexandria, Black Veil Brides, Attack Attack!, We Came As Romans, Bring Me the Horizon, Blood on the Dance Floor, Джефрі Стар, Paramore, Mayday Parade, Suicide Silence, the Medic Droid, Breathe Carolina, Escape the Fate, Falling in Reverse, Hawthorne Heights, Lights, Taking Back Sunday, Prima Donna та Design the Skyline.[8][12][13][14][15][16][17][10][18][19] Багато гуртів, пов'язаних із субкультурою сцени, набули популярності завдяки веб-сайту соціальних мереж MySpace.[20]

Кранккор[ред. | ред. код]

Докладніше: Кранккор

Кранккор (також званий кранк-панк,[21] скрімо-кранк і скранк[22]) — музичний жанр ф'южн, популярний серед Дітей Сцени. Характеризується поєднанням культурних і музичних елементів кранка, скримо, поп-музики, електронної та танцювальної музики[23]. Цей жанр часто містить скримінг, ритми хіп-хопу та сексуально провокаційні тексти.[23][24][25] Відомими групами цього жанру були Brokencyde, Hollywood Undead,[1] 3OH!3 та Millionaires.[23]

Неоновий поп-панк[ред. | ред. код]

Неоновий поп-панк — стиль поп-панку, який був популярний серед Дітей Сцени.[1] Визначені більшим впливом поп-музики та електронної музики, ніж це було традиційно для поп-панку,[26] популярні групи в стилі під час розпалу сцени включали All Time Low, the Maine, the Cab,[26] Metro Station,[27] Boys Like Girls, Cobra Starship та Forever the Sickest Kids.[28]

Історія[ред. | ред. код]

Витоки[ред. | ред. код]

The Blood Brothers вплинули на розвиток субкультури Дітей Сцени

Субкультура Діти Сцени виникла в жанрі емо на початку 2000-х років у США. Назва почала використовуватися приблизно в 2002 році через термін «королева сцени», принизливий термін, що описує привабливих, популярних жінок, які сприймаються літніми хардкорними музикантами як такі, що займаються лише хардкором для субкультури.[1]

«Fashioncore» — це естетика, започаткована металкор-гуртом Orange County Eighteen Visions, який допоміг зародити цю субкультуру. Виникнувши як спосіб навмисного протистояння гіпермаскулінності хардкору, він використовував багато аспектів, які визначали сценічну моду, як-от підводка для очей, вузькі джинси, сорочки з комірами, випрямлене волосся та білі ремені.[1] За словами автора MetalSucks Фінна МакКенті, типову сценічну стрижку придумав басист Eighteen Visions Хав'єр Ван Хус. Сам Хасс був натхненний створити зачіску, побачивши постер гурту Orgy.[29] У «Голосніше пекла» Кетрін Турман та Джона Відерхорна Райан Дауні стверджує, що «Хав'єр [Ван Хасс] справді очолював ідею з божевільними зачісками та рожевими, світлими та блакитними шматками волосся».[30] Хоча термін почався як принизливий щодо модних людей на хардкорній сцені, зрештою цей стиль став популярним на початку 2000-х років завдяки успіху Eighteen Visions, Atreyu та From Autumn to Ashes.[31]

Скрімо також стала помітним джерелом субкультури. Як і fashioncore, скрімо також був навмисним протистоянням гіпермаскулінності хардкору, причому зухвалі гурти робили це через використання відкритого гомоеротизму. Мода багатьох зухвалих музикантів, зокрема Джонні Вітні, головного вокаліста Blood Brothers, вплинула на розвиток Дітей Сцени.[1]

Основний успіх[ред. | ред. код]

Гейб Сапорта допоміг визначити сценічну моду, взявши на себе вплив рейву та вуличної моди Харадзюку.

Діти Сцени увійшли до популярної культури після мейнстріму субкультури емо, інді-попу, поп-панку та хіп-хопу в середині 2000-х років.[32][33] Дехто вважає, що субкультура сцени розвинулась безпосередньо з субкультури емо, тому їх часто порівнюють.[34] У середині 2000-х років представники субкультури британської та американської сцени черпали натхнення зі сцени дезкору. У статті Phoenix New Times 2005 року письменниця Челсі Мюллер описала появу гурту Job for a Cowboy (гурту, який на той час був дезкором), написавши, що він «може виглядати як сценери з кошлатими емо-стрижками та вузькими штанами, і може висміювати великих металістів, але цей дез-металічний гурт справжній».[35] Мюллер описала «Роботу для ковбоя» як «п'ять хлопців у дівочих джинсах та обтягуючих футболках із стрічкою».[35] Ще один популярний серед представників сценічної субкультури ранній дезкор гурт — Bring Me the Horizon.[14]

У наступні роки спектр сценічної моди розширився, включивши низку підстилів, що впливають на широкий спектр модних стилів. За словами автора PopMatters Ітана Стюарта, «найвідомішим [підстилем сцени] були ті, хто поєднував субкультуру з яскравою вечірньою модою», стиль, який він приписував початкам вокалісту Cobra Starship Гейбу Сапорті та впливу на них рейву та вуличної моди Харадзюку. Він також відзначив тих, на кого вплинула мода на глем-метал 1980-х років, наприклад учасників Black Veil Brides, Escape the Fate та Falling in Reverse. Він приписував походження цього стилю Blessed by a Broken Heart.[1]

Члени субкультури швидко почали використовувати MySpace. У міру того як популярність MySpace зростала, веб-сайт почали розвивати деякі з перших інтернет-знаменитостей, яких називають «королями сцени».[36] Відомими королями сцени MySpace є Одрі Кітчінг, Джеффрі Стар та учасники Millionaires.[37][38]

Музичний фестиваль Warped Tour став популярним серед представників сценічної субкультури у 2000-х роках. Артисти, пов'язані з субкультурою, часто грали на фестивалі.[4] Гурти, створені під впливом кранккору, електропопу та електронної танцювальної музики, набули популярності серед Дітей Сцени в середині та наприкінці 2000-х років, зокрема Cobra Starship та 3OH!3. Blood on the Dance Floor став особливо популярним після того, як у 2009 році як соліст приєднався до Джей фон Монро[39][40].

Наприкінці 2000-х років подібні субкультури виникли в Азії та Латинській Америці, зокрема Shamate у Китаї,[41] Floggers в Аргентині, Coloridos у Бразилії та Pokemon у Чилі. Як і їхні американські колеги, ці Діти сцени носили яскравий одяг, андрогінне велике волосся та використовували підводку для очей, і ототожнювали себе зі сценою емо-поп, інді-рок, хіп-хоп та EDM.[42]

Приблизно до 2014 року популярність цієї субкультури впала,[2] вона також впливала на моду та культуру Tumblr[43] веб-сайту, який згодом розвинув низку власних королев сцени, таких як Хелсі.[44] Останнє шоу Warped Tour відбулося у 2019 році після щорічного показу з 1995 року.

Відродження[ред. | ред. код]

Наприкінці 2010-х років зростала популярність музикантів, які починали свою кар'єру як учасники сценічних груп, зокрема Lil Lotus, Blackbear, Post Malone, Mod Sun та Lil Aaron. У рамках цього руху прийшов основний успіх емо-репу, на який впливала сцена.[1]

Починаючи з 2019 року, існувало кілька рухів, які сприяли поверненню субкультури, наприклад #20ninescene (2019)[45] та «Rawring 20s» (2020-ті роки).[46] Такі веб-сайти, як SpaceHey та FriendProject[47], які зберігають ранній дизайн Myspace, набули популярності серед підлітків[48][49], а впливові особи соціальних медіа в Instagram і TikTok почали приймати сценічну моду.[50] Приблизно в цей час ця субкультура також вплинула на розвиток субкультури електронних дівчат та електронних хлопців[51] і розвиток гіперпопу.[1] Фестиваль «Сцена» також повернувся у 2022 році під назвою «Коли ми були молодими».

Критика[ред. | ред. код]

Brokencyde був популярним сценічним гуртом, який отримав широку критику за своє звучання та нову моду

Згідно зі статтею The Sydney Morning Herald від 30 березня 2008 року, люди емо критикували субкультуру Дітей Сцени, звинувачуючи прихильників у тому, що вони «зривають свій стиль».[9] Субкультура сцени також була предметом критики з боку представників субкультури металістів. Пейоративні терміни, такі як «myspace-core», «scenecore» та «mallcore», використовувалися для опису сценічної музики й виконавців.[20] Ці терміни висміюють використання суфікса «-кор», застосований для опису жанрів, пов'язаних із субкультурою сцени, таких як металкор, кранккор та дезкор.[52] Кранккор зазнав критики, а музичні оглядачі негативно сприйняли цей жанр. The Boston Phoenix згадав про критику стилю, заявивши, що «ідея про те, що жменька дітей реміксує скримо з найнижчим загальним знаменником із кранк-бітами, незаконно привласненими гангстеризмами та надзвичайною кричущою модою емо, безсумнівно, розпалює сповнені ненависті образи»[23] Deathcore піддався критиці з боку спільноти хеві-металу за використання брейкдаунів.[53][54][55][56][57].

Див. також[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Діти Сцени

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д е ж и к Stewart, Ethan (25 May 2021). From Hardcore to Harajuku: the Origins of Scene Subculture. PopMatters. Архів оригіналу за 25 May 2021. Процитовано 19 жовтня 2023.
  2. ↑ а б The cringe things you'll remember if you were a scene kid in the mid-2000s. UK. 5 липня 2017. Архів оригіналу за 30 липня 2018. Процитовано 19 жовтня 2023.
  3. ↑ а б 12 things all former scene kids know to be true. Alternative Press. 3 квітня 2018. Архів оригіналу за 22 березня 2019. Процитовано 19 жовтня 2023.
  4. ↑ а б A Final Pilgrimage To Warped Tour, As Told By A Former Scene Kid. 2 серпня 2018. Архів оригіналу за 22 березня 2019. Процитовано 19 жовтня 2023.
  5. ↑ A History of Counterculture: Emo and Scene. College Fashion. 14 листопада 2018. Архів оригіналу за 7 червня 2019. Процитовано 6 червня 2019.
  6. ↑ Dig out your studded belts and hairspray, it's the RAWRing 20s xD. Metro (англ.). 2 січня 2020. Архів оригіналу за 21 жовтня 2020. Процитовано 19 жовтня 2020.
  7. ↑ Scene Subculture Is Back To Embrace A Different Look. Ask & Embla. 11 February 2022. Архів оригіналу за 31 August 2022. Процитовано 30 August 2022.
  8. ↑ а б Palmer, Bobby (5 липня 2017). The cringe things you'll remember if you were a scene kid in the mid-2000s. The Tab. Архів оригіналу за 30 липня 2018. Процитовано 19 жовтня 2023.
  9. ↑ а б Marcus, Caroline (30 березня 2008). Inside the clash of the teen subcultures. The Sydney Morning Herald. Архів оригіналу за 30 липня 2018. Процитовано 19 жовтня 2023.
  10. ↑ а б в Rogers, Jude (25 лютого 2010). From mod to emo: why pop tribes are still making a scene. The Guardian. Архів оригіналу за 7 липня 2018. Процитовано 19 жовтня 2023.
  11. ↑ 2009: The Year That Broke The Scene. Vinyl Me Please. 6 березня 2019. Архів оригіналу за 8 серпня 2020. Процитовано 2 квітня 2020.
  12. ↑ D, Sergeant (4 січня 2012). 2012 State of the Scene Address: It's Cool to Be Tr00. MetalSucks. Архів оригіналу за 30 липня 2018. Процитовано 29 липня 2018.
  13. ↑ Phillips, Marian (20 жовтня 2020). 20 scene albums from 2009 that dominated your iPod playlists. Alternative Press (амер.). Архів оригіналу за 23 березня 2021. Процитовано 18 березня 2021.
  14. ↑ а б Rauf, Raziq (6 листопада 2006). Bring Me The Horizon: "It's just party music". Drowned in Sound. Архів оригіналу за 30 липня 2018. Процитовано 19 жовтня 2023.
  15. ↑ Jeffries, David. Evolution – Blood on the Dance Floor. AllMusic. Архів оригіналу за 7 липня 2018. Процитовано 29 липня 2018.
  16. ↑ Penn, Farrah (18 червня 2016). 34 Songs All Scene Kids Definitely Had On Their Myspace. BuzzFeed. Архів оригіналу за 8 вересня 2018. Процитовано 29 липня 2018.
  17. ↑ Shotwell, James (17 серпня 2011). Review: Design The Skyline – Nevaeh. Under the Gun Review. Архів оригіналу за 10 березня 2017. Процитовано 29 липня 2018.
  18. ↑ Castillo, Arielle (29 лютого 2012). Download: Lights – "Toes (Woodhands Remix)"; Culture Room Show March 11. New Times Broward-Palm Beach. Архів оригіналу за 30 липня 2018. Процитовано 29 липня 2018.
  19. ↑ Shotwell, James (15 липня 2011). Review: Falling In Reverse – The Drug In Me Is You. Under the Gun Review. Архів оригіналу за 19 квітня 2017. Процитовано 30 липня 2018.
  20. ↑ а б Irizarry, Katy. 16 Bands Who Got Their Start on MySpace. Loudwire. Архів оригіналу за 22 березня 2019. Процитовано 19 жовтня 2023.
  21. ↑ Jeffries, David. Brokencyde biography. Allmusic. Rovi Corporation. Архів оригіналу за 7 липня 2012. Процитовано 29 жовтня 2009.
  22. ↑ McDonnell, John (22 липня 2008). Screamo meets crunk? Welcome to Scrunk!. The Guardian. Архів оригіналу за 24 липня 2018. Процитовано 23 березня 2018.
  23. ↑ а б в г Gail, Leor (14 July 2009). Scrunk happen: man kids seem to like it. Boston Phoenix. Архів оригіналу за 17 July 2009. Процитовано 19 жовтня 2023.
  24. ↑ Coquillette, Cici (27 квітня 2009). In Defense of Screamo crunk. Student Life. Washington University Student Media. Архів оригіналу за 3 грудня 2013. Процитовано 19 червня 2013.
  25. ↑ Lampiris, Steve (14 квітня 2009). Latest music genre unlikely to get many listeners 'crunk'. The Badger Herald. Архів оригіналу за 16 січня 2013. Процитовано 19 червня 2013.
  26. ↑ а б 20 NEON POP-PUNK SONGS YOU PROBABLY FORGOT. Alternative Press. 9 вересня 2017. Архів оригіналу за 14 вересня 2020. Процитовано 16 квітня 2021.
  27. ↑ Hall, Mackenzie (7 вересня 2016). 10 NEON POP-PUNK SONGS YOU CAN HEADBANG TO. Alternative Press. Архів оригіналу за 16 квітня 2021. Процитовано 16 квітня 2021.
  28. ↑ Shoemaker, Whitney (18 червня 2020). 10 NEON-POP BANDS WHO NEED TO MAKE A COMEBACK. Alternative Press. Архів оригіналу за 7 травня 2021. Процитовано 16 квітня 2021.
  29. ↑ McKenty, Finn (29 September 2010). What is UR Favorite Classic Nu-Metal Band??. Metal Sucks. Архів оригіналу за 4 February 2021. Процитовано 28 February 2021.
  30. ↑ HOW EIGHTEEN VISIONS BECAME THE OC METAL BAND KNOWN FOR INVENTING "FASHIONCORE". OC Weekly. Архів оригіналу за 4 June 2021. Процитовано 3 June 2021.
  31. ↑ Haenfler, Ross. Straight Edge: Hardcore Punk, Clean Living Youth, and Social Change. с. 17.
  32. ↑ Marcus, Caroline (30 березня 2008). Inside the clash of the teen subcultures. The Sydney Morning Herald. Архів оригіналу за 30 липня 2018. Процитовано 30 липня 2018.
  33. ↑ Easterner Online
  34. ↑ 11 Ways Emo & Scene Styles Were Different. Bustle. Архів оригіналу за 22 березня 2019. Процитовано 22 березня 2019.
  35. ↑ а б Mueller, Chelsea (1 грудня 2005). Molten Rock. Phoenix New Times. Архів оригіналу за 30 липня 2018. Процитовано 29 липня 2018.
  36. ↑ MCCARTHY, LAUREN. AN ORAL HISTORY OF THE MID-2000S SCENE QUEENS. Nylon. Архів оригіналу за 22 February 2021. Процитовано 27 February 2021.
  37. ↑ Rex, Hatti (31 July 2016). 11 Mid '00s Scene Queens You Loved. Архів оригіналу за 2 March 2021. Процитовано 27 February 2021.
  38. ↑ Jones, Fionnuala. Where are your favourite Myspace scene queens now?. Архів оригіналу за 27 September 2020. Процитовано 27 February 2021.
  39. ↑ Inked Mag Staff. You Won't Believe What This Blood on the Dance Floor Singer Does Today!. Tattoo Ideas, Artists and Models. Архів оригіналу за 19 січня 2019. Процитовано 17 січня 2019.
  40. ↑ In Defense of Screamo crunk. 28 April 2009. Архів оригіналу за 6 July 2020. Процитовано 6 July 2020.
  41. ↑ Meet Shamate, China's Most Hated Subculture. BuzzFeed News. Архів оригіналу за 3 серпня 2020. Процитовано 4 липня 2020.
  42. ↑ Sousa, Pedro Mesquita de; Ferreira, Adriana; Martins, Alissan; Gubert, Fabiane; Scopacasa, Ligia; Mesquita, Jaislâny; Filho, Francisco Sampaio; Paula, Paulo Henrique de; Vieira, Neiva (11 листопада 2011). Adolescência, cultura Emo e saúde: o olhar de adolescentes em Fortaleza-CE. Adolescencia e Saude. 8 (2): 11—17. Архів оригіналу за 14 жовтня 2013. Процитовано 13 жовтня 2013 — через www.adolescenciaesaude.com.
  43. ↑ Ewens, Hannah (7 July 2015). emo was the last true subculture. i-D. Архів оригіналу за 1 June 2021. Процитовано 27 February 2021.
  44. ↑ Serra, Maria (12 February 2021). 10 DRUM PERFORMANCES THAT PROVE JOSH DUN CAN REALLY PLAY ANYTHING. Alternative Press. Архів оригіналу за 25 February 2021. Процитовано 27 February 2021.
  45. ↑ People are Bringing Back Scene for 2019. PAPER (англ.). 7 січня 2019. Архів оригіналу за 23 жовтня 2020. Процитовано 19 жовтня 2020.
  46. ↑ Welcome to the RAWRing 20s xD. PAPER (англ.). 3 січня 2020. Архів оригіналу за 29 жовтня 2020. Процитовано 19 жовтня 2020.
  47. ↑ FriendProject.net | Make New Friends, Create Custom Profiles, Photos, Chat. www.friendproject.net. Архів оригіналу за 23 жовтня 2020. Процитовано 19 жовтня 2020.
  48. ↑ A Teenager Has Remade Myspace and Everyone Is Loving It. www.vice.com (англ.). Архів оригіналу за 14 червня 2021. Процитовано 8 липня 2021.
  49. ↑ Merrilees, Kristin (2 липня 2020). Teens Are Joining a Myspace Look-Alike Called FriendProject. Medium (англ.). Архів оригіналу за 20 жовтня 2020. Процитовано 19 жовтня 2020.
  50. ↑ Emo Tik Tok Influencers Champion Scene Hair – the New Need to Know Trend Revival. Mane Addicts. 26 березня 2020. Архів оригіналу за 24 січня 2021. Процитовано 18 січня 2021.
  51. ↑ Bassil, Ryan. Introducing: The E-Boy. Vice Media. Архів оригіналу за 15 November 2020. Процитовано 21 December 2020.
  52. ↑ Wilson, Scott A. (26 травня 2015). Music at the Extremes: Essays on Sounds Outside the Mainstream. ISBN 9780786494507. Архів оригіналу за 31 серпня 2022. Процитовано 20 листопада 2020.
  53. ↑ Wilson, Scott A. (2015). Music at the Extremes: Essays on Sounds Outside the Mainstream. McFarland. с. 20—21. ISBN 9780786494507.
  54. ↑ A Deathcore Extravaganza. Review the World. Архів оригіналу за 16 February 2013. Процитовано 5 January 2013.
  55. ↑ Leave The Pig Squeals on The Farm. American Aftermath. 26 вересня 2010. Архів оригіналу за 24 травня 2013.
  56. ↑ Why Do Metal Nerds Like All These Deathcore Bands????. Sergeant D from MetalSucks. 16 травня 2012. Архів оригіналу за 24 травня 2013. Процитовано 22 березня 2019. I like this band OK, but I think it's really funny how when they first came out everybody was like "WTF this band sucks they are posers/not real death metal!!!" Then they put out their second album, which was basically generic late-90s death metal like any of the 8962323 jillion bands who ripped off Cannibal Corpse and Suffocation at the time, and then everybody was all "I guess they are OK this record is pretty sweet."
  57. ↑ Deathcore... and how hard it is to find good bands???. David Dawson. 15 жовтня 2012. Архів оригіналу за 19 квітня 2013.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Діти_Сцени&oldid=41247624